ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2024 року
м. Київ
справа № 601/1905/22
провадження № 61-3931св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Пророка В. В. (суддя-доповідач),
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи:Кременецька державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Кременецького районного нотаріального округу Михайлова Галина Василівна,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 22 листопада 2023 року в складі судді Коротича І. А. та постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року в складі колегії суддів: Храпак Н. М., Гірського Б. О., Хома М. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: Кременецька державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Кременецького районного нотаріального округу Михайлова Галина Василівна, про визнання права власності на спадкове майно,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, треті особи: Кременецька державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Кременецького районного нотаріального округу Михайлова Г. В., про визнання права власності на спадкове майно.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона з 05 грудня 1987 року перебувала у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік ОСОБА_3 помер, після його смерті відкрилася спадщина на житловий будинок з господарськими будівлями і спорудами, що розташований на АДРЕСА_1 (далі -житловий будинок), що належав спадкодавцеві на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого Кременецькою державною нотаріальною конторою 03 жовтня 1987 року та зареєстрований у реєстрі за № 3092. Будучи спадкоємцем за законом першої черги, позивач прийняла спадщину, що відкрилася внаслідок смерті її чоловіка, оскільки постійно проживала з ним до дня його смерті.
Після смерті ОСОБА_3 позивач дізналася про те, що 01 червня 2007 року приватний нотаріус Кременецького районного нотаріального округу Михайлова Г. В. посвідчила заповіт від імені ОСОБА_3, зареєстрований у реєстрі за № 1911, відповідно до якого він нібито заповів 1/2 частку спірного житлового будинку ОСОБА_2 . Окрім цього, 06 листопада 2009 року Кременецькою державною нотаріальною конторою посвідчено договір дарування, який укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2, зареєстрований у реєстрі за № 791, відповідно до якого ОСОБА_3 нібито подарував ОСОБА_2 1/2 частку належного йому житлового будинку з надвірними будівлями.
Оскільки ОСОБА_1 вважала вказані заповіт та договір дарування нікчемними у зв`язку з тим, що за життя її чоловік знав, що будинок є їх спільним майном та позивачу належить 1/2 частка, а також у зв`язку з тим, що ОСОБА_3 21 вересня 2000 року заповів свою 1/2 частку спірного будинку її дочці ОСОБА_4 згідно із заповітом, що посвідчений 21 вересня 2000 року приватним нотаріусом Кременецького районного нотаріального округу Михайловою Г. В. та зареєстрований у реєстрі за № 523, то позивач звернулася до суду з позовом про визнання житлового будинку спільною сумісною власністю подружжя, визнання права власності на 1/2 частку спірного житлового будинку, визнання недійсним договору дарування та частково недійсним заповіту.
Рішенням від 31 січня 2013 року Кременецький районний суд Тернопільської області відмовив у задоволенні позовних вимог (справа № 1909/1893/2012). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що позивач не надала доказів того, що спірний житловий будинок є спільним майном подружжя. Відмовляючи у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним заповіту, суд керувався тим, що ОСОБА_3 будь-якими психічними захворюваннями не хворів, доказів, що він не розумів своїх дій та не міг ними керувати, позивач не надала. Рішення суду набрало законної сили.
У грудні 2015 року ОСОБА_1 зверталася з позовом до ОСОБА_2 про визнання за нею права власності на 1/2 частку спірного будинку, як на частку у спільному сумісному майні та визнання недійсним договору дарування, оскільки вона не надавала чоловікові згоди на відчуження спільного майна. Однак у зв`язку з відсутністю доказів вкладення її особистих коштів у придбання цього будинку суд відмовив у задоволенні її позову рішенням від 08 серпня 2016 року (справа № 601/2590/15), яке набрало законної сили.
Позивач вважала, що хоча вказаними судовими рішеннями у задоволенні її позовних вимог відмовлено, однак це не позбавляє її права звертатися до суду з позовом до цього ж відповідача з обґрунтуванням недійсності договору дарування та заповіту з інших підстав.
Позивач переконана, що її чоловік, з яким вона прожила у злагоді все життя, не міг залишити її без житла та розпорядитися спільним будинком всупереч її інтересам. Вважала, що спірні правочини сфальсифіковані, підписи на договорі дарування та заповіті підроблені, виконані не ОСОБА_3, а іншою особою, а тому вказані правочини є нікчемними.
З огляду на викладене ОСОБА_1 просила суд визнати за нею в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 право власності на спірний житловий будинок.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням від 22 листопада 2023 року Кременецький районний суд Тернопільської області позов ОСОБА_1 задовольнив частково.
Визнав за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом право власності на 1/4 частку спірного житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами, що залишився після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У іншій частині позовних вимог відмовив.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції керувався тим, що ОСОБА_1 як дружина ОСОБА_3 на час відкриття спадщини після його смерті була непрацездатною, а тому мала право на обов`язкову частку у спадщині, яка відкрилася після його смерті.
Суд не взяв до уваги висновок експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої та судово-технічної експертизи від 12 квітня 2023 року № 223/224/23-22, оскільки експерт під час проведення експертизи використовував методики дослідження підписів, які втратили чинність.
Постановою від 14 лютого 2024 року Тернопільський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 22 листопада 2023 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про часткове задоволення позовних вимог, а також зазначив, що, встановивши, що ОСОБА_1 як дружина ОСОБА_3 на час відкриття спадщини після його смерті відповідно до Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" була непрацездатною особою (особою з інвалідністю ІІ групи), суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позивач належить до кола осіб, які мають право на обов`язкову частку у спадщині після смерті ОСОБА_3, згідно з частиною першою статті 1241 ЦК України.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У березні 2024 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Кременецького районного суду Тернопільської області від 22 листопада 2023 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 14 лютого 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог та ухвалити в цій частині нове рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі.
Як на підставу касаційного оскарження скаржник посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Заявник не погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанцій у частині відмови у задоволенні позовних вимог, вважає їх необґрунтованими та такими, які ухвалені з порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, а також без урахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16, від 15 вересня 2022 року в справі № 399/590/20, від 08 червня 2022 року в справі № 704/42/18, від 21 лютого 2024 року в справі № 574/1342/13.
Вказує на те, що її чоловік ОСОБА_3 не підписував заповіту від 01 червня 2007 року та договору дарування від 06 листопада 2009 року, а тому ці правочини є такими, що не вчинені. Тому права та обов`язки ОСОБА_2 за цими правочинами не набув, а правовідносини за цими правочинами не виникли. У зв`язку із цим до складу спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3, належить весь спірний будинок, а вона як його єдиний спадкоємець за законом, що прийняла спадщину, набула права на увесь спадковий будинок.
Доводи інших учасників справи
У травні 2024 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення в оскаржуваній частині - без змін, посилаючись на безпідставність доводів скарги, які не спростовують законних та вмотивованих висновків судів про відмову в задоволенні позову.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою від 09 квітня 2024 року Верховний Суд відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали із Кременецького районного суду Тернопільської області.
Справа надійшла до Верховного Суду у квітні 2024 року.
Ухвалою від 29 квітня 2024 року Верховний Суд призначив справу до судового розглядуколегією у складі п`яти суддів у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Фактичні обставини, з`ясовані судами
ОСОБА_3 належав спірний житловий будинок, на підставі договору купівлі-продажу від 03 жовтня 1987 року, який посвідчений державним нотаріусом Кременецької державної нотаріальної контори та зареєстрований у реєстрі за № 392, а також зареєстрований у Кременецькому районному комунальному бюро технічної інвентаризації 02 листопада 1987 року за № 354 (т. 1, а. с. 16, 17, 25).
05 грудня 1987 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 зареєстровано шлюб, про що зроблено відповідний актовий запис № 73 (т. 1, а. с. 14, 15).
ОСОБА_1 є особою з інвалідністю другої групи (т. 1, а. с. 13).
ОСОБА_1 зареєстрована в спірному будинку з 02 липня 1988 року (т. 1, а. с. 12).
21 вересня 2000 року ОСОБА_3 зробив заповітне розпорядження, відповідно до якого належну йому частку спірного житлового будинку та належну частку земельної ділянки заповів ОСОБА_4 . Заповіт посвідчений приватним нотаріусом Кременецького районного нотаріального округу Михайловою Г. В. та зареєстрований у реєстрі за № 523 (т. 1, а. с. 28).
01 червня 2007 року ОСОБА_3 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Кременецького районного нотаріального округу Михайловою Г. В. та зареєстрований у реєстрі за № 1911, згідно з яким він заповів 1/2 частку житлового будинку та належну частку земельної ділянки ОСОБА_2 (т. 1, а. с. 23).
Відповідно до договору дарування від 06 листопада 2009 року ОСОБА_3 безоплатно передав у власність ОСОБА_2 належну йому на праві власності 1/2 частку спірного житлового будинку. Договір посвідчений державним нотаріусом Кременецької державної нотаріальної контори Остапчуком В. П. та зареєстрований у реєстрі за № 791 (т. 1, а. с. 26, 27).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (т. 1, а. с. 18).
Відповідно до витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі від 24 лютого 2012 року № 30271791 до спадкового реєстру внесено реєстраційний запис, параметрами якого є реєстрація спадкової справи № 52720196. Спадкодавець ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 22).
24 квітня 2012 року ОСОБА_1 звернулася із заявою до приватного нотаріуса Кременецького районного нотаріального округу Михайлової Г. В. про прийняття спадщини, яка відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті її чоловіка ОСОБА_3, та була заведена спадкова справа за № 25/2012 (т. 1, а. с. 21).
19 червня 2012 року ОСОБА_2 звернулася із заявою до приватного нотаріуса Кременецького районного нотаріального округу Михайлової Г. В. про прийняття спадщини, яка відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 після смерті ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 30).
Постановою від 04 серпня 2022 року приватний нотаріус Кременецького районного нотаріального округу відмовила Соломонюк М. Є. у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом, після смерті її чоловіка ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, у зв`язку з відсутністю правовстановлюючих документів, що підтверджують право власності померлого ОСОБА_3 на спадкове майно та його державну реєстрацію (т. 1, а. с. 29).
Рішенням від 31 січня 2013 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 14 березня 2013 року, в справі № 1909/1893/2012 Кременецький районний суд Тернопільської області відмовив у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2, треті особи: приватний нотаріус Михайлова Г. В., державний нотаріус ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про встановлення факту проживання однією сім`єю як дружини і чоловіка, визнання недійсним договору дарування 1/2 частки спірного житлового будинку, посвідченого державним нотаріусом Кременецької державної нотаріальної контори 06 листопада 2009 року, зареєстрованого у реєстрі за № 791, визнання права спільної часткової власності на 1/2 частку житлового будинку, визнання недійсним заповіту від 01 червня 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Кременецького районного нотаріального округу, зареєстрованого в реєстрі за № 1911, усунення від права спадкування за заповітом, визнання права на обов`язкову частку у спадщині (т. 1, а. с. 109-113).
Рішенням від 08 серпня 2016 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Тернопільської області від 25 жовтня 2016 року, в справі № 601/2590/15 Кременецький районний суд Тернопільської області відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права спільної сумісної власності та визнання недійсним договору дарування (т. 1, а. с. 116-119).
Рішенням від 25 лютого 2021 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 05 липня 2021 року, Кременецький районний суд Тернопільської області в справі № 601/1860/20 відмовив у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2, Кременецької державної нотаріальної контори про визнання договору купівлі-продажу житлового будинку недійсним, визнання права власності на майно та стягнення моральної шкоди (т. 1, а. с. 120-128).
У цій справі Кременецький районний суд Тернопільської області ухвалою від 07 лютого 2023 року призначив судову почеркознавчу експертизу (т. 1, а. с. 197-199).
Висновком експерта за результатами проведення судово-почеркознавчої та судово-технічної експертиз документів у цивільній справі № 601/1905/22 від 12 квітня 2023 року № 223/224/23-22, виконаної експертом Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз Заблоцьким І. Є., встановлено, що підписи від імені ОСОБА_3 у двох примірниках заповіту, укладеного 01 червня 2007 року, та підпис у графі "Підписи осіб (їх представників), які звернулися за вчиненням нотаріальної дії" Реєстру для реєстрації нотаріальних дій приватного нотаріуса Кременецького районного нотаріального округу Михайлової Г. В. навпроти запису № 1911 від 01 червня 2007 року (всього 3 підписи) виконано ОСОБА_3 .
Запис у рядку "Дарувальник" договору дарування, посвідченого 06 листопада 2009 року державним нотаріусом Кременецької державної нотаріальної контори Остапчуком В. П., та підписи від імені ОСОБА_3 у графі "Підписи осіб (їх представників), які звернулись за вчиненням нотаріальної дії" Реєстру для реєстрації нотаріальних дій державного нотаріуса Кременецького районного нотаріального округу Остапчука В. П. навпроти запису № 1911 про посвідчення цього договору виконано ОСОБА_3 .
Однак на сторінці № 4 висновку експерта зазначені використані під час проведення експертизи інформаційні джерела, методики, які є в реєстрі методик проведення судових експертиз Міністерства юстиції України (методики дослідження підписів), які втратили чинність, а саме методика 1.1.12 втратила чинність 30 вересня 2022 року, методика 1.1.17 втратила чинність 29 січня 2016 року; методика 1.1.37 втратила чинність 30 вересня 2022 року; методика 1.1.45 втратила чинність 28 січня 2022 року. А методика 2.3.16 застосовується для експертного дослідження друкованих форм та інших засобів виготовлення документів (т. 1, а. с. 206-211).
Ухвалою від 11 липня 2023 року Кременецький районний суд Тернопільської області у цій справі призначив повторну судову почеркознавчу експертизу (т. 2, а. с. 15, 16).
Листом від 31 липня 2023 року № 1057/986-4-23/22 завідувач Тернопільського відділення Київського науково-дослідного інституту судових експертиз В. Бутрин повернув матеріали справи та ухвалу суду без виконання у зв`язку з тим, що повторну експертизу призначено після експертизи у цій справі, котру проводив експерт Заблоцький І. Є. (висновок експерта від 12 квітня 2023 року № 223/224/23-22). Проте у Тернопільському відділенні Київського науково-дослідного інституту судових експертиз працює лише один експерт з правом проведення судових почеркознавчих експертиз, а повторну експертизу не може проводити експерт, котрий проводив первинну (т. 2, а. с. 17).
Ухвалою від 19 вересня 2023 року Кременецький районний суд Тернопільської області у цій справі за клопотанням представника позивача, призначив повторну судову почеркознавчу експертизу, проте дану експертизу не проведено у зв`язку із залишенням представником позивача цього клопотання без розгляду (т. 2, а. с. 31, 49 зв.).
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.