ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
02 липня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/13579/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бенедисюка І. М. (головуючий), Жайворонок Т.Є., Колос І.Б.,
за участю секретаря судового засідання Росущан К. О.,
представників учасників справи:
позивача - не з`явився,
відповідача - не з`явився,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс"
на рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2023 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2024
за позовом Управління освіти і науки Бердичівської міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс"
про визнання додаткових угод недійсними та стягнення 145 101,48 грн.
ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Управління освіти і науки Бердичівської міської ради (далі - Управління, позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Укр Газ Ресурс" (далі - Товариство, відповідач, скаржник) про визнання недійсними додаткових угод від 13.09.2021 № 6 та від 30.09.2021 № 7 до договору про постачання електричної енергії споживачу №406 від 29.12.2020 (далі - Договір) та стягнення 145 101,48 грн.
1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що оспорювані додаткові угоди від 13.09.2021 № 6 та від 30.09.2021 № 7 до Договору укладені в порушення вимог Закону України "Про публічні закупівлі", а саме - без належного обґрунтування та достатнього документального підтвердження сторонами змінено ціну за одиницю товару у бік збільшення (при відсутності відповідного коливання ціни такого товару на ринку), що в результаті призвело до переплати бюджетних коштів у розмірі 145 101,48 грн.
2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
2.1. Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.11.2023 (суддя Босий В. П.) у справі № 910/13579/23, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 (колегія суддів: Іоннікова І. А., Михальська Ю. Б., Тищенко А. І.), позовні вимоги задоволено повністю:
- визнано недійсними додаткові угоди: від 13.09.2021 № 6 та від 30.09.2021 №7 до Договору, укладеного між Управлінням та Товариством;
- присуджено до стягнення з Товариства на користь Управління грошові кошти у розмірі 145 101,48 грн, судовий збір у розмірі 8 052,00 грн та витрати на оплату послуг професійної правничої допомоги у розмірі 5 000,00 грн.
2.2. Рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанцій мотивовані тим, що:
- сторони не дотрималися порядку внесення змін до Договору, унормованого Законом України "Про публічні закупівлі" при укладенні Додаткових угод від 13.09.2021 № 6 та від 30.09.2021 №7 (далі - Додаткові угоди № 6 та № 7), оскільки відповідач документально не підтвердив коливання ціни на електричну енергію;
- в силу положень пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" ціна за одиницю товару не може бути збільшена більше ніж на 10 % від тієї ціни товару, яка була визначена сторонами в Договорі за результатами процедури закупівлі, незалежно від кількості та строків зміни ціни протягом строку дії договору;
- споживач мав беззаперечне право на отримання електричної енергії по ціні, визначеній в укладеному сторонами договорі, однак, підписав оскаржувані додаткові угоди, внаслідок чого ціна електричної енергії за 1 кВт/год електричної енергії збільшилася з 1,96 грн (в первісній редакції договору) до 2,442996 грн з ПДВ (в редакції останньої додаткової угоди № 7), тобто більше ніж на 10 %;
- з огляду на положення статті 5 Закону України "Про публічні закупівлі", перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення (в межах одного місяця), шляхом так званого "каскадного" укладення Додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку продавця, та укладення спірних угод у цьому випадку призвело до нівелювання результатів відкритих торгів;
- укладення Додаткових угод до договору порушує основні принципи публічних закупівель, що передбачені змістом статті 3 Закону України "Про публічні закупівлі", зокрема, добросовісної конкуренції серед учасників; максимальної економії та ефективності; відкритості та прозорості на всіх стадіях закупівель;
- укладені Додаткові угоди № 6 та № 7 суперечать вимогам статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" та положенням статті 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), що є підставою для визнання їх недійсними;
- внаслідок неправомірного збільшення ціни на електричну енергію шляхом укладання оспорюваних Додаткових угод № 6 та № 7 з порушенням законодавства, мала місце переплата позивачем коштів в розмірі 145 101,48 грн.
3. Короткий зміст вимог касаційної скарги
3.1. Товариство, посилаючись на ухвалення судами першої та апеляційної інстанцій оскаржуваних судових рішень з порушенням норм процесуального права, просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2024 у справі № 910/13579/23, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
3.2. Також прохальна частина касаційної скарги містить клопотання про передачу справи № 910/13579/23 разом із касаційною скаргою відповідача на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
4. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
4.1. Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
4.1.1. На обґрунтування своєї правової позиції у касаційній скарзі Товариство з посиланням на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: "питання застосування положень статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі" у подібних правовідносинах (у контексті покладення відповідальності за порушення вимог, установлених Законом України "Про публічні закупівлі" та нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання цього Закону), у тому числі і пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
4.1.2. За твердженням скаржника, суди першої та апеляційної інстанції у вирішенні спору неправильно застосували норми матеріального права. Зокрема, не взяли до уваги, що положення статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі" покладають відповідальність за порушення вимог цього Закону на уповноважених осіб, службових (посадових) осіб замовників, та, у випадку визнання недійсними Додаткових угод до Договору у сфері публічних закупівель, відповідальність покладається на вказаних осіб, а не суб`єкта господарювання (постачальника).
4.1.3. На переконання скаржника:
- зміни до Договору, шляхом укладення спірних Додаткових угод № 6 та № 7 відбувалися за згодою сторін, у тому числі і у визначеному Договором порядку;
- Управління у повному обсязі було ознайомлене з відповідними ціновими довідками Харківської ТПП та ДП "Держзовнішінформ", як підставами для збільшення ціни одиниці товару;
- з урахуванням змін, внесених спірними Додатковими угодами № 6 та № 7, ціна електричної енергії у порівнянні з попередньою ціною за Додатковою угодою № 6 збільшена лише на 7,6 %, а за додатковою угодою № 7 збільшена на 7,7 %;
- при укладенні оспорюваних Додаткових угод № 6 та № 7 сторонами не було порушено вимоги законодавства (положення пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі"), оскільки внаслідок укладення спірних Додаткових угод ціна за одиницю товару не перевищувала 10 % від попередньої ціни з урахуванням попередніх змін, внесених попередніми додатковими угодами;
- згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), особа не може відповідати за помилки державних органів при виконанні ними своїх повноважень, а державні органи не можуть вимагати повернення майна в попередній стан, посилаючись на те, що вони при виконанні своїх повноважень припустилися помилки.
4.1.4. Також скаржник вважає, що суди першої та апеляційної інстанції при ухваленні оскаржуваних судових рішень порушили норми процесуального права і не дослідили зібрані у справі докази та не надали аргументованої оцінки всім доводам відповідача.
4.2. Позиція інших учасників справи
4.2.1. Позивач своїм правом на подання відзиву на касаційну скаргу не скористався.
5. Касаційне провадження. Розгляд клопотань
5.1. У зв`язку із запланованою відпусткою судді Малашенкової Т. М. склад судової колегії Касаційного господарського суду змінився, що підтверджується Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 27.06.2024, який наявний в матеріалах справи.
5.2. У аспекті доводів касаційної скарги та заявленого скаржником клопотання про передачу справи № 910/13579/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду, колегія суддів відхиляє заявлене скаржником клопотання та зазначає таке.
5.3. Клопотання відповідача про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного мотивоване, зокрема тим, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
5.4. Відповідно до частини п`ятої статті 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
5.5. Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду виключну правову проблему потрібно оцінювати, як правило, з урахуванням кількісного та якісного критеріїв. Кількісний ілюструє те, що певна проблема постала не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням питання, щодо якого постає проблема. З погляду якісного критерію на виключність правової проблеми можуть вказувати: відсутність чи неефективність процесуальних механізмів її вирішення, що зумовлює необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (процесуальний аспект); відсутність чи неефективність матеріальних гарантій реалізації, охорони та захисту фундаментальних прав і свобод, внаслідок чого обґрунтованість обмежень останніх може зумовлювати необхідність використання повноважень Великої Палати Верховного Суду (матеріальний аспект) (така правова позиція викладена в ухвалах Великої Палати Верховного Суду від 27.04.2021 у справі № 363/1834/17, від 04.11.2021 у справі № 908/1525/16, від 16.11.2021 у справі № 910/15541/19, від 23.12.2021 у справі № 757/59343/19-ц, від 02.02.2022 у справі № 910/14224/20).
5.6. Колегія суддів також ураховує, що основним завданням Верховного Суду відповідно до частини першої статті 36 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" є забезпечення сталості та єдності судової практики.
5.7. Стосовно мотивів Товариства з посиланням на наявність у цій справі виключної правової проблеми, вирішення якої необхідно для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики, Суд зазначає, що: відповідач у клопотанні не обґрунтував наявність розходжень у судовій практиці щодо застосування однієї і тієї ж норми права, в тому числі наявність правових висновків суду касаційної інстанції, які прямо суперечать один одному у справах з подібними правовідносинами; не виклав правову проблему, яка б потребувала узгодження висновків Верховного Суду, зроблених за результатами розгляду справ судами різних юрисдикцій; у клопотанні також відсутні посилання на справи, у яких виникає проблема правозастосування саме з подібними правовідносинами; відсутні посилання на кількісні та якісні показники, які б свідчили про те, що передача цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду в порядку частини п`ятої статті 302 ГПК України необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики. Інших доводів, які б давали підстави для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, клопотання відповідача не містить.
5.8. При цьому в силу положень статті 302 ГПК України саме по собі посилання відповідача на те, що справа містить виключну правову проблему, не може бути підставою для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
5.9. Враховуючи зазначене, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання Товариства про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
6. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ
6.1. Суди попередніх інстанцій встановили такі обставини:
- за результатами проведеної процедури закупівлі 29.12.2020 між відповідачем (постачальник) та позивачем (споживач) укладено Договір постачання електричної енергії споживачу, за умовами якого постачальник продає електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору;
- за змістом пункту 3.5 Договору постачальник здійснює протягом 2021 року постачання електричної енергії споживачу для власного споживання в обсязі 1 240 000 кВт/год;
- згідно з положеннями пункту 5.1 Договору загальна сума цього Договору складає 2 430 400,00 грн з ПДВ. Сума договору може бути змінена у випадку зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків споживача;
- пунктом 5.2 Договору визначено, що ціна за одиницю товару (1 кВт*год електричної енергії) складає 1,96 грн з ПДВ;
- згідно з умовами пункту 5.5 Договору ціна цього Договору та ціна за одиницю товару може змінюватись у випадках, передбачених статтею 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
- Додатковою угодою від 13.09.2021 № 6 сторони внесли зміни до: пункту 3.5 Договору, зокрема, виклали його в новій редакції: "постачальник здійснює протягом 2021 року постачання електричної енергії споживачу для власного споживання в обсязі 987 499,25 кВт/год." та до пункту 5.2 договору і виклали його в новій редакції: "ціна за одиницю товару (1 кВт*год електричної енергії) становить 2,253144 грн за ПДВ";
- Додатковою угодою від 30.09.2021 № 7 сторони внесли зміни до: пункту 3.5 Договору, зокрема, виклали його в новій редакції: "постачальник здійснює протягом 2021 року постачання електричної енергії споживачу для власного споживання в обсязі 962 202,00 кВт/год." та до пункту 5.2 договору і виклали його в новій редакції: "ціна за одиницю товару (1 кВт*год електричної енергії) становить 2,442996 грн за ПДВ".
6.2. Підставою збільшення ціни за одиницю товару стали посилання на пункт 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі" відповідно до якого збільшення ціни за одиницю товару до 10 відсотків пропорційно збільшенню ціни такого товару на ринку у разі коливання ціни такого товару на ринку за умови, що така зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі про закупівлю, - не частіше ніж один раз на 90 днів з моменту підписання договору про закупівлю/внесення змін до такого договору щодо збільшення ціни за одиницю товару. Обмеження щодо строків зміни ціни за одиницю товару не застосовується у випадках зміни умов договору про закупівлю бензину та дизельного пального, природного газу та електричної енергії.
6.3. Звертаючись до суду з відповідним позовом Управління зазначало, що Додаткові угоди № 6 та № 7 до договору про закупівлю електричної енергії укладені в порушення вимог чинного законодавства України про публічні закупівлі, зокрема, положень пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі", а отже підлягають визнанню недійсними.
6.4. Суди також встановили, що ціна Договору, яка визначена за результатами процедури закупівлі та тендерної пропозиції позивача, була змінена, зокрема, Додатковими угодами № 6 та № 7 і, внаслідок укладання вказаних Додаткових угод до договору ціну за 1 кВт/год електричної енергії збільшилась з 1,96 грн (в первісній редакції договору) до 2,442996 грн за ПДВ (в редакції останньої Додаткової угоди № 7), тобто більше ніж на 10 %.
6.5. Наявні в матеріалах справи цінові довідки Харківської торгово-промислової палати від 13.08.2021 № 1876/21 та Державного підприємства "Державний інформаційно-аналітичний центр зовнішніх товарних ринків" від 16.09.2021 № 121/223 (подані відповідачем) не підтверджують коливання ціни на електричну енергію на час укладання спірних Додаткових угод № 6 та № 7.
6.6. Збільшення ціни на товар, внаслідок підписання оспорюваних Додаткових угод відбулося без належного обґрунтування та належних доказів коливання цін на товар.
6.7. У період жовтень - листопад 2021 року Товариство поставило, а Управління повністю оплатило електричну енергію в кількості 218 740 кВт/год на загальну суму 524 349,56 грн, за ціною (вартість 1 кВт*год електричної енергії), яка визначена у спірних Додаткових угодах № 6 та № 7.
6.8. Тобто, за поставлений товар замовником надмірно сплачено відповідачу кошти у загальному розмірі 145 101,48 грн.
7. Межі та порядок розгляду справи судом касаційної інстанції
7.1. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
7.2. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 ГПК України).
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
8. Джерела права та акти їх застосування. Оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій
8.1. Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для визнання недійсними Додаткових угод № 6, № 7 та стягнення з відповідача на користь Управління коштів у розмірі 145 101,48 грн.
8.2. Предметом касаційного оскарження є рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції про задоволення позовних вимог. В частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу, рішення суду першої інстанції не оскаржувалось до суду апеляційної інстанції, а також не є предметом касаційного перегляду.
8.3. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК України, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.4. Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
8.5. Так, Товариством у касаційній скарзі як підставу касаційного оскарження визначено пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України.
8.6. Зокрема, скаржник вказує, що відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме: "положень статті 44 Закону України "Про публічні закупівлі" (у контексті покладення відповідальності за порушення вимог, установлених Законом України "Про публічні закупівлі" та нормативно-правовими актами, прийнятими на виконання цього Закону), у тому числі і пункту 2 частини п`ятої статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
8.7. Положення пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України спрямовані на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію правовідносин, та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.
8.8. У контексті доводів касаційної скарги колегія суддів зазначає таке.
8.9. Спір у цій справі виник з приводу укладення між відповідачем та позивачем Додаткових угод № 6 та № 7 до Договору, укладеного за результатами проведеної процедури закупівлі, що призвело до підвищення ціни за одиницю товару від первісної ціни.
8.10. Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
8.11. Частиною третьою статті 215 ЦК України передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
8.12. Згідно з абзацом 1 частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.
8.13. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, встановлені у статті 203 ЦК України, відповідно до якої зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.