Постанова суду № 372/280/22 від 26.06.2024 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

Перейти до правової позиції

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2024 року

м. Київ

справа № 372/280/22

провадження № 61-10611св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,

учасники справи:

позивачка - ОСОБА_1,

відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 грудня 2022 року у складі судді Проць Т. В., постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2023 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Гуля В. В., та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2023 року у складі колегії суддів: Мельника Я. С.,Матвієнко Ю. О., Гуля В. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Позовну заяву обґрунтувала тим, що вона є власником земельної ділянки № НОМЕР_1 в Садовому товаристві " Мрія" (далі - СТ "Мрія") в с. Підгірці Обухівського району Київської області площею 0,0733 га, цільове призначення для ведення садівництва.

Зазначала, що ОСОБА_2 є власником, а її дочка ОСОБА_3 є користувачем суміжної земельної ділянки № НОМЕР_2 . Навесні 2021 року між вказаними земельними ділянками ОСОБА_3 встановила огорожу із суцільних металевих листів висотою від 2,08 м до 2,64 м. Внаслідок непрозорості огорожі затінено її земельну ділянку, погіршилось провітрювання, що перешкоджає нормальному розвитку рослин. Крім того, встановлення огорожі призвело до порушення інсоляційного режиму її земельної ділянки.

На підставі викладеного позивачка просила суд усунути їй перешкоди у користуванні земельною ділянкою, а саме: привести огорожу між земельними ділянками № НОМЕР_1 та НОМЕР_2 у відповідність до пункту 6.7 Державних будівельних норм (далі - ДБН) Б.2.2.-5:2011 "Благоустрій територій".

У травні 2022 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа - ОСОБА_3, про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

Зустрічну позовну заяву мотивувала тим, що вона є власником земельної ділянки НОМЕР_2 у СТ "Мрія" в с. Підгірці Обухівського району Київської області, кадастровий номер 3223186800:03:019:0021.

Вказувала на те, що з північної сторони де її ділянка межує із земельною ділянкою ОСОБА_1, встановлено два паркани, один з яких, той що встановлений ОСОБА_1, складається з бетонної основи та сітки-рабиці, а інший - із металопрофілю.

Вона з`ясувала, що встановлений власником ділянки № НОМЕР_1 паркан проходить по території належної їй ділянки № НОМЕР_2, тобто фактична межа у вигляді паркану з бетонного фундаменту та сітки-рабиці зміщена в бік земельної ділянки її власника, на що остання свого дозволу на давала.

На підставі викладеного, ОСОБА_2 просила суд зобов`язати ОСОБА_1 відновити за власний рахунок стан земельної ділянки, кадастровий номер 3223186800:03:019:0021, у СТ "Мрія" с. Підгірці Обухівського району Київської області до становища, яке існувало до моменту порушення, а саме: зобов`язати ОСОБА_1 звільнити поверхню цієї земельної ділянки з північної її сторони на межі із земельною ділянкою, кадастровий номер 3223186800:03:019:0020, від паркану з бетонного фундаменту та сітки-рабиці.

Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 19 травня 2022 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_2 до спільного розгляду з позовом ОСОБА_1 .

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Обухівського районного суду Київської області від 19 грудня 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 та зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що ДБН Б.2.2.-5:2011 не регулюють спірні правовідносини, оскільки вони стосуються земельних ділянок прибудинкової території садибної забудови, до яких земельні ділянки сторін у справі не належать, і позивачка не надала належних та допустимих доказів на підтвердження негативних наслідків від наявності спірного паркану.

Відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з того, що належних та допустимих доказів на підтвердження порушення її прав з боку ОСОБА_1 суду не надано.

Додатковим рішенням Обухівського районного суду Київської області від 06 січня 2023 року заяву представника ОСОБА_3 - ОСОБА_4 задоволено. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 35 000,00 грн, а також 16 000,00 грн на відшкодування витрат на проведення судової експертизи, а всього стягнуто 51 000,00 грн.

Ухвалюючи додаткове судове рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_3 понесла у зв`язку з розглядом справи витрати на проведення експертизи в розмірі 16 000,00 грн, а також витрати на правничу допомогу в розмірі 35 000,00 грн, які підлягають стягненню з ОСОБА_1 .

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 18 травня 2023 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 грудня 2022 року - без змін. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення - задоволено частково. Додаткове рішення Обухівського районного суду Київської області від 06 січня 2023 року скасовано в частині відшкодування ОСОБА_3 витрат на проведення судової експертизи та ухвалено в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих вимог. В іншій частині додаткове рішення Обухівського районного суду Київської області від 06 січня 2023 року - залишено без змін.

Скасовуючи додаткове рішення суду першої інстанції в частині відшкодування витрат на проведення судової експертизи та ухвалюючи в цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цих вимог, апеляційний суд виходив із того, що стягнення витрат на проведення експертизи за замовленням учасника справи у випадку відмови у задоволенні позовних вимог суперечить вимогам статті 141 ЦПК України, а отже, додаткове рішення в цій частині є таким, що ухвалене за неповного з`ясування усіх обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції та додаткове рішення (у нескасованій за результатами апеляційного перегляду частині), апеляційний суд дійшов висновку про те, що суд першої інстанції, розглядаючи цей спір, встановивши обставини справи, правильно визначився з характером спірних правовідносин і нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, та дослідивши наявні у справі докази, дав їм належну правову оцінку і ухвалив законні й обґрунтовані рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують правильних висновків суду першої інстанції та не впливають на його законність.

Додатковою постановою Київського апеляційного суду від 25 травня 2023 року заяви представника ОСОБА_1 - адвоката Івашківського А. О. та представника ОСОБА_2 і ОСОБА_3 - адвоката Окунєва І. С. про ухвалення додаткового рішення задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн. В іншій частині у задоволенні заяв представника ОСОБА_1 - адвоката Івашківського А. О. та представника ОСОБА_2 і ОСОБА_3 - адвоката Окунєва І. С. - відмовлено.

Приймаючи додаткову постанову, апеляційний суд виходив із того, що з огляду на часткове задоволення апеляційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення та надані представниками сторін докази понесених витрат на правову допомогу та їх заперечень щодо розподілу судових витрат, є підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судових витрат за надану правничу допомогу, а саме: ознайомлення з додатковим рішенням - 2 000,00 грн, підготовку апеляційної скарги на додаткове рішення - 3 000,00 грн; підготовку до судового засідання з розгляду апеляційної скарги ОСОБА_1 на додаткове рішення - 2 000,00 грн; виїзд до Київського апеляційного суду та участь в судовому засіданні - 3 000,00 грн, підготовку відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення суду- 3 000,00 грн, а всього на суму 13 000,00 грн; та стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судових витрат за надану правничу допомогу, а саме за підготовку відзиву на апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення суду у розмірі 3 000,00 грн.

Водночас, керуючись положеннями частини десятої статті 141 ЦПК України, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для проведення взаємного зарахування понесених сторонами витрат та стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн, та відмову у задоволенні обох заяв сторін в іншій частині.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиція інших учасників справи

У липні 2023 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 грудня 2022 року, постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині відмови у задоволенні зустрічного позову скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішенням, яким задовольнити вимоги цього позову; скасувати оскаржувану постанову апеляційного суду в частині скасування додаткового рішення Обухівського районного суду Київської області від 06 січня 2023 року та залишити без змін це додаткове рішення; в іншій частині оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін; оскаржувану додаткову постанову апеляційного суду скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні заяви представника ОСОБА_1 про відшкодування судових витрат та задовольнити заяви представника ОСОБА_2 та ОСОБА_3 про відшкодування судових витрат у розмірі 24 000,00 грн та 16 000,00 грн відповідно; стягнути на користь з ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані із переглядом справи в касаційному порядку.

Як на підставу касаційного оскарження ОСОБА_2 посилається на неврахування апеляційним судом правових висновків, висловлених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц та постановах Верховного Суду від 26 вересня 2022 року у справі № 372/2896/19, від 13 березня 2023 року у справі № 462/3154/19, від 29 березня 2023 року у справі № 295/17762/18, від 01 червня 2023 року у справі № 345/4558/20 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України). Також заявниця посилається на порушення судами норм процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій:

- дійшли помилкових висновків про те, що спору між сторонами щодо фактичних меж користування належними їм земельними ділянками немає;

- не врахували, що заявниця про факт порушення її прав як землевласника дізналась лише у травні 2022 року після проведення відповідної земельно-технічної експертизи;

- безпідставно поклали на заявницю обов`язок доказування факту порушення ОСОБА_1 її права власності на землю, кадастровий номер 3223186800:03:019:0021;

- дійшли помилкового висновку про відсутність підстав не приймати висновок судового експерта ОСОБА_5 від 18 серпня 2022 року № 3225;

- безпідставно відхилили як доказ висновок експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 17 травня 2022 року № 233/05-2022;

- не надали належну оцінку всім доводам і аргументам заявника та його представника.

Також касаційна скарга мотивована тим, що апеляційний суд:

- проігнорував, що висновок експерта від 17 травня 2022 року № 233/05-2022, виготовлений за результатами проведення земельно-технічної експертизи, був оплачений ОСОБА_3, а не ОСОБА_2 ; цей висновок по суті був підставою для відмови у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 і ОСОБА_2, а тому ОСОБА_1 повинна була сплатити судові витрати на проведення вказаної експертизи;

- не врахував, що спір між сторонами цієї справи виник внаслідок пред`явлення необґрунтованого позову ОСОБА_1, тобто внаслідок її неправильних дій, а тому судові витрати мали бути покладені на неї;

- залишив поза увагою, що стягнення із неї витрат на правову допомогу становитиме надмірний тягар, оскільки з огляду на її рік народження (1943), вона є особою старечного віку з хронічними захворюваннями, пенсіонеркою, ветераном праці та дитиною війни, пенсія якої становить близько 5 000,00 грн на місяць.

Крім того, у касаційній скарзі заявниця заявила про намір відшкодувати понесені нею витрати, пов`язані із розглядом справи, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу, а також інші судові витрати, у зв`язку із розглядом справи. Та вказала на те, що докази на підтвердження таких витрат будуть подані до суду в межах строків, визначених статтею 141 ЦПК України.

У серпні 2023 року від ОСОБА_2 до Верховного Суду надійшло клопотання про зупинення виконання додаткової постанови Київського апеляційного суду від 25 травня 2023 року.

У вересні 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє адвокат Івашківський А. О., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому зазначив про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційної скарги, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій.

Також у відзиві ОСОБА_1 заявила про намір відшкодувати понесені нею витрати, пов`язані із розглядом справи, в тому числі витрати на професійну правничу допомогу у зв`язку із розглядом справи. Та вказала на те, що докази на підтвердження таких витрат будуть подані до суду в межах строків, визначених статтею 141 ЦПК України.

Межі касаційного перегляду оскаржуваних судових рішень

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки касаційна скарга ОСОБА_2 не містить доводів щодо оскарження рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 грудня 2022 року, постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2023 року в частині розгляду позовних вимог первісного позову ОСОБА_1 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, то оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у цій частині Верховним Судом не переглядається.

Отже, рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 грудня 2022 року, постанова Київського апеляційного суду від 18 травня 2023 року переглядається Верховним Судом, лише в частині розгляду позовних вимог зустрічного позову ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою і в частині розподілу судових витрат.

Також Верховним Судом переглядається і додаткова постанова Київського апеляційного суду від 25 травня 2023 року.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 17 липня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 грудня 2022 року, постанову Київського апеляційного суду від 18 травня 2023 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 25 травня 2023 року передано на розгляд судді-доповідачу ОСОБА_6 .

Ухвалою Верховного Суду від 07 серпня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_2 залишено без руху та надано заявниці строк для усунення її недоліків, а саме: запропоновано заявниці звернутись до суду з клопотанням про поновлення строку на касаційне оскарження та надати докази поважності пропуску строку.

Ухвалою Верховного Суду від 18 серпня 2023 року (після усунення недоліків касаційної скарги) поновлено ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження рішення Обухівського районного суду Київської області від 19 грудня 2022 року, постанови Київського апеляційного суду від 18 травня 2023 року та додаткової постанови Київського апеляційного суду від 25 травня 2023 року; відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 з підстав, визначених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Обухівського районного суду Київської області матеріали цивільної справи № 372/280/22; зупинено виконання додаткової постанови Київського апеляційного суду від 25 травня 2023 року до закінчення її перегляду в касаційному порядку; надано учасникам справи строк для подання відзиву.

У вересні 2023 року матеріали справи № 372/280/22 надійшли до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 21 червня 2024 року справу № 372/280/22 призначено до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними в ній матеріалами.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково з огляду на таке.

Фактичні обставини справи

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,071 га, кадастровий номер 3223186800:03:019:0021, цільове призначення - для садівництва, що знаходиться в с. Підгірці Обухівського району Київської області на території СТ "Мрія", що підтверджується Інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 04 травня 2006 року державним нотаріусом Четвертої київської державної нотаріальної контори Бірюк О. А.

Згідно зі свідоцтвом про право на спадщину за законом, виданим 30 травня 2022 року державним нотаріусом Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори Ястремської Ж. В., Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 належить земельна ділянка площею 0,0733 га, кадастровий номер 3223186800:03:019:0020, цільове призначення - для колективного садівництва, яка знаходиться в с. Підгірці Обухівського району Київської області на території СТ "Мрія".

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення експертного будівельно-технічного дослідження від 10 грудня 2021 року № 3180 висота огородження (паркану) з профнастилу між земельними ділянками НОМЕР_1 і НОМЕР_2 не відповідає вимогам пункту 6.7 ДБН Б.2.2.-5:2011 "Благоустрій територій", яким передбачено, що висота огороджень має бути не більше ніж 2,0 м на межі сусідніх земельних ділянок та не більше ніж 2,5 м на межі з вулицею для забезпечення нормативної інсоляції та провітрювання суміжних територій.

Згідно зі статутом СТ "Мрія", затвердженим рішенням Загальних зборів членів цього товариства, оформленим протоколом від 23 травня 2017 року № 3, СТ "Мрія" є обслуговуючим кооперативом, створеним засновниками на добровільних засадах, шляхом об`єднання фізичних та юридичних осіб для надання послуг переважно членам садового товариства на основі поєднання їх особистих та колективних інтересів. СТ "Мрія" діє на підставі статуту, який регулює, зокрема, мету та види діяльності, права та обов`язки товариства, умови і порядок прийому в члени та вибуття з нього, права та обов`язки членів товариства, визначає органи управління тощо. Вказаним статутом питання облаштувань огорож (парканів) в товаристві не визначено.

Відповідно до висновку експерта за результатами проведення земельно- технічної експертизи від 17 травня 2022 року № 233/05-2022 встановлений паркан з північної сторони на земельній ділянці, кадастровий номер 3223186800:03:019:0021, не відповідає координатам поворотних точок меж земельної ділянки, які є в Технічній документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_7 для ведення садівництва в СТ "Мрія", яка розроблена у 2013 році. В межах земельної ділянки, кадастровий номер 3223186800:03:019:0021, знаходиться паркан встановлений власником земельної ділянки, кадастровий номер 3223186800:03:019:0020. Нормами ДБН Б.2.2.-5:2011 "Благоустрій територій", зокрема пунктом 6.7, встановлена висота паркану (огорожі) для земельних ділянок і прибудинкової території садибної забудови. Оскільки використання земельних ділянок садівницьких товариств здійснюється відповідно до закону та статутів цих товариств, то нормами ДБН Б.2.2.-5:2011 "Благоустрій територій" висота встановлення паркану (огорожі) земельних ділянок з цільовим призначенням - для ведення садівництва, розташованої в межах садового товариства, не визначена.

Згідно з висновком експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 18 серпня 2022 року № 3225 фактичні межі земельної ділянки, що визначені по зовнішньому краю бетонного фундаменту паркану (сітка- рабиця), не відповідають межам земельної ділянки, кадастровий номер 3223186800:03:019:0020, зазначеним у відомостях Державного земельного кадастру. Фактична межа земельної ділянки з північного боку зміщена щодо меж земельних ділянок у Державному земельному кадастрі в південному напрямку на 0,40-0,44 м, з південного боку зміщена в південному напрямку на 0,44-0,47 м., з західного боку - зміщена в східному напрямку на 0,74-0,77 м, зі східного боку - зміщена в східному напрямку на 0,77 м. Розміри і однакові напрямки зміщення фактичної межі досліджуваної земельної ділянки, а також фактичних меж декількох суміжних земельних ділянок вказують на наявність системного характеру такого зміщення, що виникло під час встановлення зовнішніх меж земельних ділянок при розробці технічної документації із землеустрою та формуванні земельних ділянок в Державному земельному кадастрі. Фактичні межі земельних ділянок з боку проїзду загального користування зміщені щодо меж земельних ділянок, визначених в Державному земельному кадастрі, в одному південно-західному напрямку. Межі земельних ділянок, що належать позивачу та відповідачу, є суміжними (не перетинаються) та мають одну довжину - 44,80 м. Суміжні кути повороту мають ідентичні координати. Накладення меж земельних ділянок в базі даних Державного земельного кадастру відсутні.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та їх правове обґрунтування

- щодо судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій по суті спору

Відповідно до частини першої статті 4 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (частина перша статті 5 ЦПК України).

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів. Відсутність порушеного права й інтересу встановлюється при розгляді справи по суті та є самостійною підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.

Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном (стаття 391 ЦК України).

Відповідно до пунктів "г" та "е" частини першої статті 91 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати прав власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів, а також дотримуватися правил добросусідства та обмежень, пов`язаних з встановленням земельних сервітутів та охоронних зон.

Згідно з частинами першою та другою статті 103 ЗК України власники та землекористувачі земельних ділянок повинні обирати такі способи використання земельних ділянок відповідно до їх цільового призначення, при яких власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок завдається найменше незручностей (затінення, задимлення, неприємні запахи, шумове забруднення тощо). Власники та землекористувачі земельних ділянок зобов`язані не використовувати земельні ділянки способами, які не дозволяють власникам, землекористувачам сусідніх земельних ділянок використовувати їх за цільовим призначенням (неприпустимий вплив).

Відповідно до частини другої статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.

Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2, суд першої інстанції, з висновком якого у цій частині погодився й апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та давши їм належну оцінку, правильно виходив із того, що позивачка не надала суду належних та допустимих доказів на підтвердження порушення її прав з боку ОСОБА_1 .

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц, від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц, є безпідставними з огляду на таке.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими (пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.

У постанові від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц за позовом про визнання осіб такими, що втратили право на проживання у службовій квартирі, їх виселення та зняття з реєстрації, Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи рішення судів першої та апеляційної інстанцій і передаючи справу на новий розгляд, дійшла висновку про те, що суди не дослідили наявні у матеріалах справи докази, а саме: акт обстеження на предмет проживання, картку реєстрації, робочий проект газопостачання службової квартири, справу на службову квартиру, а також докази витрат, понесених у зв`язку з переобладнанням квартири та забезпеченням її газопостачанням, на які відповідачка звертала увагу. Також суди не надали адекватне обґрунтування для відхилення аргументів стосовно застосування норм права та оцінку виселення в контексті принципу пропорційності.

У постанові від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц за позовом про визнання недійсними протоколу аукціону з продажу об`єкта земельних торгів, договорів купівлі-продажу, міни та про повернення земельної ділянки, Велика Палата Верховного Суду, скасовуючи судові рішення апеляційного суду та передаючи справу на новий розгляд, виходила із того, що правильним є висновок апеляційного суду про те, що застосування до договору міни наслідків недійсності правочину, передбачених статтею 216 ЦК України, не призводить до поновлення прав держави та не дає підстав для задоволення вимоги про повернення земельної ділянки у власність держави як наслідку недійсності договору міни. Однак такий висновок є неповним без оцінки законності передання земельної ділянки першому набувачеві і вирішення вимог прокурора про визнання недійсними протоколу та договору купівлі-продажу, провадження за якими суд апеляційної інстанції безпідставно закрив. Оскільки всі пред`явлені прокурором вимоги є взаємопов`язаними, спрямованими на оспорення права на земельну ділянку її кінцевого набувача, і їх слід розглядати разом за правилами цивільного судочинства.

Натомість у справі, що переглядається, суди попередніх інстанцій вирішували спір сторін про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою.

Отже, у наведених заявником постановах суду касаційної інстанції та оскаржуваних судових рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій встановлено різні фактичні обставини справи та відсутні достатньо спільні риси між спірними правовідносинами, а тому доводи заявника про не врахування висновків судів касаційної інстанції щодо застосування норм права у подібних правовідносинах є безпідставним.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно відхилили як доказ висновок експерта за результатами проведення земельно-технічної експертизи від 17 травня 2022 року № 233/05-2022, не відповідає дійсності.

Зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що суди попередніх інстанцій прийняли до розгляду вказаний доказ, дослідили його, однак обґрунтовано зазначили про те, що він хоч і містить висновки, що паркан, встановлений з північної сторони, не відповідає координатам поворотних точок меж земельної ділянки ОСОБА_8 та фактично знаходиться в межах земельної ділянки 3223186800:03:019:0021, однак зважаючи на об`єкти дослідження та вирішувані експертом завдання, не є підставою для задоволення зустрічного позову ОСОБА_2, оскільки при проведенні вказаної експертизи причини зміщення не з`ясовувались, встановленння (відновлення) меж земельних ділянок сторін у справі не проводилось. Також суди зазначили, що вказаний висновок експертизи не вказує на порушення права власності ОСОБА_2, оскільки не містить підтвердження того, що внаслідок зміщення меж земельної ділянки змінився її розмір в сторону зменшення.

Верховний Суд у силу положень частини першої статті 400 ЦПК України позбавлений можливості здійснювати переоцінку доказів, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій.

Доводи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не надали належну оцінку всім доводам і аргументам заявника та його представника, Верховний Суд відхиляє, оскільки, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі "Ruiz Torija v. Spain", заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі "Hirvisaari v. Finland", заява № 49684/99).

Аргументи касаційної скарги про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 вересня 2022 року у справі № 372/2896/19, від 13 березня 2023 року у справі № 462/3154/19, від 29 березня 2023 року у справі № 295/17762/18, від 01 червня 2023 року у справі № 345/4558/20, є необґрунтованими з огляду на те, що висновки, наведені у вказаних постановах суду касаційної інстанції та на які посилається заявник у касаційній скарзі, не суперечать висновкам, наведеним в оскаржуваних рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій.

Так, у постанові від 26 вересня 2022 року у справі № 372/2896/19 за позовом про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками, шляхом знесення (перенесення) огорожі із земель загального користування, Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позовних вимог, виходив із того, що оскільки наявні у справі докази свідчать про те, що відповідач чинить позивачу перешкоди у користуванні належними йому земельними ділянками (безперешкодного проїзду/проходу до них) шляхом встановлення огорожі на землях загального користування комунальної власності, то суди дійшли обґрунтованого висновку, що такі перешкоди підлягають усуненню шляхом знесення (перенесення) огорожі із земель загального користування проїзду до вказаних земельних ділянок.

У постанові від 13 березня 2023 року у справі № 462/3154/19 у справі за позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позовних вимог, виходив із того, що оскільки наявні у справі докази свідчать про те, що відповідач чинить перешкоди позивачці у користуванні її власною земельною ділянкою, а самовільне зайняття відповідачем земель комунальної власності унеможливили позивачці повноцінний під`їзд до власної присадибної ділянки, то суди дійшли правильного висновку, що наявні правові підстави для зобов`язання відповідача усунути позивачці перешкоди у користуванні власністю шляхом перенесення огорожі.

У постанові від 29 березня 2023 року у справі № 295/17762/18 за позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, відшкодування моральної шкоди, Верховний Суд, залишаючи без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позовних вимог, виходив із того, що оскільки наявні у справі докази свідчать про обставини самовільного захоплення відповідачем частини спірної земельної ділянки, то суди дійшли обґрунтованого висновку про зобов`язання відповідача усунути перешкоди у користуванні позивачці спірною земельною ділянкою шляхом перенесення огорожі у вигляді металевої сітки на межу із земельною ділянкою відповідача згідно з поворотними точками земельної ділянки.

У постанові від 01 червня 2023 року у справі № 345/4558/20 за позовом про усунення перешкод у користуванні земельної ділянкою Верховний Суд, залишаючи без змін постанову апеляційного суду про задоволення позовних вимог, виходив із того, що факт порушення права власності позивачки, шляхом вчинення їй перешкод у доступі до належної їй земельної ділянки, підтверджується наявними у матеріалах справи доказами. Тому позивачка має право вимагати усунення відповідних перешкод, у тому числі шляхом звернення до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні власністю.

Водночас у справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку про недоведеність позивачкою факту вчинення їй відповідачами перешкод у користуванні її земельною ділянкою, а тому відмовили у задоволенні вимог позову.

Посилання у касаційній скарзі на те, що суди першої та апеляційної інстанцій безпідставно поклали на заявницю обов`язок доказування факту порушення ОСОБА_1 її права власності на землю, кадастровий номер 3223186800:03:019:0021, підлягають відхиленню з огляду на таке.

Верховний Суд під час касаційного перегляду судових рішень неодноразово наголошував на необхідності застосування певних стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає відповідний розподіл та покладання тягаря доказування на сторони певним чином. Одночасно згаданий принцип не передбачає обов`язок суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Підставою для задоволення позову про усунення перешкод у користуванні власністю є встановлення сукупності певних обставини, а саме: наявність у позивача права власності на майно та наявність перешкод у можливості користування ним своєю власністю. Таким чином, відповідачем за негаторним позовом є лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю, а підставою мають слугувати посилання позивача на належне йому право користування і розпорядження майном, а також факти, що підтверджують дії відповідача у створенні позивачеві перешкод щодо здійснення ним цих правомочностей. При цьому для задоволення вимог власника достатньо встановити факт об`єктивно існуючих перешкод у здійсненні власником своїх правомочностей. Отже, право власності як абсолютне право має захищатися лише при доведенні самого факту порушення.

................

Перейти до повного тексту