ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 червня 2024 року
м. Київ
справа № 621/3115/18
провадження № 51-7751 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Зміївського районного суду Харківської області від 18 травня 2023 року й ухвалу Харківського апеляційного суду від 23 жовтня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 120180000000848, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Володимирівка Волноваського району Донецької області, жителя АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Зміївського районного суду Харківської області від 18 травня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 3 ст. 286 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 6 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
До набрання вироком законної сили суд залишив без змін запобіжний захід стосовно ОСОБА_7 у вигляді застави та зарахував у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з 08 до 13 серпня 2018 року.
Також суд частково задовольнив цивільні позови і постановив стягнути із ОСОБА_7 :
- на користь ОСОБА_8 145 990,46 грн у рахунок відшкодування матеріальної шкоди, завданої неповнолітній ОСОБА_9, починаючи стягнення з 09 серпня 2018 року і до досягнення нею повноліття, що становить по 973,27 грн щомісячно, а в разі продовження навчання (учню, студенту) - до закінчення навчання, але не більш як до досягнення нею 23 років, по 1861 грн щомісячно; по 300 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди на користь ОСОБА_8 і неповнолітньої ОСОБА_9 ;
- на користь ОСОБА_10 500 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди;
- на користь ОСОБА_11 18 496,86 грн у рахунок відшкодування витрат на поховання і 300 000 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди.
Крім того, суд постановив стягнути з ПрАТ "Страхова група Ю. БІ. АЙ-КООП" на користь ОСОБА_8 9474,86 грн у рахунок відшкодування витрат на поховання; 134 028 у рахунок відшкодування шкоди у зв`язку зі смертю фізичної особи (в інтересах неповнолітньої ОСОБА_9 ) та по 22 338 грн у рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої ОСОБА_8 і неповнолітній ОСОБА_9 ;
У вироку суд розподілив процесуальні витрати на залучення експертів і вирішив долю речових доказів.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він 08 серпня 2018 близько 10:00, керуючи технічно справним автомобілем "Fiat Linea" (р.н. НОМЕР_1 ), рухаючись по вул. Харківській у м. Зміїв зі сторони м. Харкова в напрямку вул. Селянської, під час руху на ділянці поблизу будинку № 28, діючи необережно, порушуючи вимоги пунктів 10.1 та 10.4 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), перед виконанням повороту ліворуч не переконався, що це буде безпечним і не створить небезпеки іншим учасникам дорожнього руху, не дав дороги мотоциклу "Avgusto Brutale" під керуванням ОСОБА_12, який рухався в зустрічному напрямку, та допустив зіткнення з ним. У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) водію мотоцикла ОСОБА_12 і пасажиру мотоцикла ОСОБА_13 було спричинено тілесні ушкодження у виді сукупної травми, несумісної із життям, від яких настала їх смерть.
Харківський апеляційний суд ухвалою від 23 жовтня 2023 року залишив без змін вирок місцевого суду.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник зазначає, що суд першої інстанції належно не оцінив наданих стороною захисту експертиз, якими доведено відсутність у діях ОСОБА_7 об`єктивної сторони інкримінованого йому злочину, а саме того, що він не порушував жодних пунктів ПДР, що б перебувало у причинно-наслідковому зв`язку з настанням ДТП, тоді як саме водій мотоцикла допустив такі порушення і створив для засудженого аварійну ситуацію. Водночас, як наголошує захисник, суд безпідставно врахував лише протилежні висновки експертиз, надані стороною обвинувачення, відмовив стороні захисту в допиті експертів і призначенні комісійної експертизи, внаслідок чого не усунув наявних в експертизах розбіжностей і не з`ясував обставин ДТП, які мають суттєве значення для встановлення винуватості засудженого. Надаючи власну оцінку доказам, які, на думку захисника, були невмотивовано відхилені судом, останній вважає, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення не доведено поза розумним сумнівом, тому суд повинен був його виправдати на підставі п. 3 ч. 1 ст. 373 КПК України. Крім того, захисник наводить аргументи щодо необґрунтованості вироку в частині задоволення цивільних позовів і стягнення із ОСОБА_7 на користь ОСОБА_8, ОСОБА_10 і ОСОБА_11 грошових коштів у рахунок відшкодування спричиненої шкоди, посилаючись на те, що суд не врахував вини іншого учасника ДТП, не залучив спадкоємців останнього та власника мотоцикла як співвідповідачів, не проаналізував обґрунтованості заявлених вимог щодо розміру заподіяної моральної шкоди та не врахував кола суб`єктів, яким відшкодовується моральна шкода у зв`язку зі смертю фізичної особи. На ці порушення, як зазначає захисник, не звернув уваги апеляційний суд, постановивши рішення, що не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник ОСОБА_6 просив задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах. Також захисник, уточнивши вимоги, зазначені в касаційній скарзі, просив скасувати лише ухвалу апеляційного суду та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
Прокурор ОСОБА_5 вважала, що підстави для задоволення касаційної скарги захисника відсутні, оскільки судові рішення є законними й обґрунтованими.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Частиною 2 ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст. 438 КПК України, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
З будь-яких інших приводів касаційний суд не вправі втручатися в рішення судів попередніх інстанцій та виходить із фактичних обставин, установлених ними. Тож аргументи захисника щодо незгоди з даною судами оцінкою доказів з точки зору їх достовірності, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події, що по суті зводяться до невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, а також його доводи щодо неповноти судового розгляду, з огляду на вимоги ст. 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Натомість указані обставини, на які посилалася сторона захисту в апеляційній скарзі, аналогічні тим, що наведені в касаційній скарзі, були ретельно перевірені судом апеляційної інстанції, який, не встановивши порушень, передбачених статтями 410, 411 КПК України, залишив вирок без змін, дотримавшись вимог ст. 419 цього Кодексу і зазначивши мотиви ухвалення свого рішення. Колегія суддів Верховного Суду погоджується з викладеними в судовому рішенні мотивами, з яких ці доводи було відхилено.
За приписами ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
За вимогами ст. 94 КПК України суд під час прийняття відповідного процесуального рішення за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, повинен оцінювати кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Суд першої інстанції, визнавши ОСОБА_7 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, дотримавшись зазначених законодавчих приписів, дійшов висновку, що досліджені докази в сукупності переконливо свідчать про те, що він порушив правила безпеки дорожнього руху, передбачені п. 10.1 і 10.4 ПДР, що спричинило загибель двох осіб, і його винуватість доведено поза розумним сумнівом.
Апеляційний суд, переглянувши вирок, перевірив обставини, встановлені судом першої інстанції, і підсумував, що докази, які дослідив цей суд відповідно до вимог ст. 94 КПК України та поклав в основу вироку, зокрема, показання ОСОБА_7, котрий, не визнавши свою винуватість у пред`явленому обвинуваченні, пояснив, зокрема, що під час повороту ліворуч у його полі зору на зустрічному напрямку не було мотоцикла; показання свідка ОСОБА_14 - очевидця події, котрий повідомив, як ОСОБА_7, керуючи автомобілем, під час повороту ліворуч не дав дороги зустрічному мотоциклу, що рухався зі швидкістю близько 140 км/год, унаслідок чого на смузі руху мотоцикла відбулося зіткнення цих транспортних засобів, мотоцикл почав рухатися мимоволі, а тіла потерпілих після падіння зазнали удару об автомобіль; показання потерпілої ОСОБА_8, свідків ОСОБА_15 і ОСОБА_16, котрі пояснили як розташовувалися транспортні засоби після ДТП; протокол огляду місця події, у якому зафіксовано відомості про обстановку на місці ДТП; висновки судово-медичних експертиз стосовно тілесних ушкоджень ОСОБА_12 і ОСОБА_13, а також причини смерті цих осіб; дані протоколу слідчого експерименту, проведеного з метою перевірки й уточнення відомостей, що мають значення для встановлення обставин кримінального правопорушення шляхом відтворення дій, обстановки, обставин події, до участі в якому були залучені як свідок ОСОБА_14, так і ОСОБА_7 разом із захисником; висновки судових транспортно-трасологічних (автотехнічних) експертиз, у яких викладено результат дослідження, зокрема, механізму ДТП та його елементів, наявності несправностей транспортних засобів, відповідності дій ОСОБА_7 у цій дорожній ситуації технічним вимогам ПДР, наявності технічної можливості запобігти пригоді з моменту виникнення небезпеки, відповідності з технічної точки зору його дій вимогам ПДР, наявності причинно-наслідкового зв`язку між його діями і ДТП, та інші письмові докази в сукупності підтверджують винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 286 КК України, за обставин, указаних у вироку. Такий висновок суду достатньо мотивований і ґрунтується на даних, які апеляційний суд належним чином перевірив та змістовно навів в ухвалі.
Захисник ОСОБА_6, мотивуючи в касаційній скарзі незаконність засудження ОСОБА_7, указує, що з огляду на суперечливі висновки судових експертиз не було доведено поза розумним сумнівом, що в його діянні є склад інкримінованого кримінального правопорушення. Захисник твердить, що ДТП сталася саме через порушення ПДР водієм мотоцикла ОСОБА_12, котрий, рухаючись на великій швидкості, створив аварійну обстановку, що підтверджено висновками ряду автотехнічних експертиз, які суди безпідставно відхилили. Однак ці доводи захисника є необґрунтованими з урахуванням такого.
Для з`ясування наявності об`єктивної сторони складу кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 КК України, повинні бути встановленими три обов`язкові ознаки: суспільно небезпечне діяння (порушення правил безпеки дорожнього руху), суспільно небезпечні наслідки (спричинення смерті потерпілому або заподіяння тяжких тілесних ушкоджень) та причинний зв`язок між діянням і наслідками.
Диспозиція зазначеної норми є бланкетною і для визначення того, чи було порушено правила безпеки дорожнього руху, необхідно звертатися до ПДР, якими регламентовано єдиний порядок дорожнього руху на всій території України.
Допущені особою, яка керує транспортним засобом, порушення ПДР можуть бути умовно поділені на дві групи: а) порушення, які самі собою (без порушення інших правил дорожнього руху) не здатні викликати суспільно небезпечні наслідки, зазначені у ст. 286 КК України; б) порушення, які самі собою (навіть без будь-яких інших додаткових факторів) містять реальну можливість настання суспільно небезпечних наслідків і тим самим є головною, вирішальною умовою, без якої наслідки не настали б і яка з неминучістю викликає (породжує) їх у конкретній ДТП, що мала місце.
Водночас обов`язковою ознакою об`єктивної сторони кримінального правопорушення, передбаченого наведеною нормою закону, що характеризує вчинене діяння (дію чи бездіяльність), є не будь-які з допущених особою порушення правил дорожнього руху, а лише ті з них, які спричиняють (викликають, породжують) суспільно небезпечні наслідки, передбачені в частинах 1, 2 або 3 цієї статті, тобто тільки такі порушення, які є безпосередньою причиною настання цих наслідків у кожному конкретному випадку ДТП, і перебувають із ними у причинному зв`язку.
У випадку виникнення ДТП за участю декількох водіїв наявність чи відсутність у їх діях складу кримінального правопорушення потребує встановлення причинного зв`язку між діянням (порушенням правил безпеки дорожнього руху) кожного з них і наслідками, що настали, тобто з`ясування ступеня участі кожного з них у спричиненні злочинного наслідку. Основним чинником, який визначає відповідальність водія в разі створення небезпеки під час дорожнього руху, є його можливість вчасно виявити цю небезпеку і здійснити відповідні заходи для її уникнення чи зменшення. Причина, через яку створено небезпеку для руху, не має значення, якщо встановлено, що водій мав можливість її вчасно виявити.
Відповідно до ст. 101 КПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень та зроблені за їх результатами висновки, обґрунтовані відповіді на запитання, поставлені особою, яка залучила експерта, або слідчим суддею чи судом, що доручив проведення експертизи (ч. 1); кожна сторона кримінального провадження має право надати суду висновок експерта, який ґрунтується на його наукових, технічних або інших спеціальних знаннях (ч. 2); висновок експерта не є обов`язковим для особи або органу, яка здійснює провадження, але незгода з висновком експерта повинна бути вмотивована у відповідних постанові, ухвалі, вироку (ч. 10).
Автотехнічна експертиза - це експертне дослідження з метою встановлення механізму й обставин ДТП, технічного стану транспортних засобів, причин виходу з ладу їх деталей, а також обставин, що сприяли чи могли сприяти виникненню ДТП. Предметом цієї експертизи є фактичні дані про дорожню обстановку на місці пригоди, дії учасників пригоди і їх можливості, механізм ДТП, технічний стан транспортного засобу та його деталей, а також про обставини, що сприяли виникненню ДТП, що встановлює експерт-автотехнік на підставі своїх спеціальних знань і матеріалів справи (провадження).
Водночас юридичний аналіз причинно-наслідкового зв`язку виходить за рамки дослідження технічної причинності між діями учасника дорожнього руху і виникненням ДТП, яку за встановленими методиками досліджують відповідні автотехнічні експерти. Такий зв`язок як ознаку об`єктивної сторони кримінального правопорушення суд установлює за кримінально-правовими правилами оцінки, спираючись на висновки експерта та на інші докази. Вирішення питання про те, діяння якого учасника дорожньо-транспортної пригоди є головною умовою, причиною заподіяння наслідків, з урахуванням характеру допущених ними порушень, належить до компетенції суду, адже автотехнічні експертизи в розумінні ч. 2 ст. 242 КПК України не є обов`язковими для постановлення остаточного рішення у справі та підлягають оцінці в сукупності і взаємозв`язку з іншими доказами.
Як зазначив Касаційний кримінальний суд Верховного Суду в постанові від 31 січня 2024 року у справі № 339/282/20 (провадження № 51-6102 км 23), використання правил встановлення необхідного причинного зв`язку, які покладено в основу практичного застосування теорії необхідного спричинення, дозволяє визначити, що у процесі послідовного розвитку протиправної дії в часі суспільно небезпечний наслідок з необхідністю походить від конкретного діяння, вчиненого особою, а не знаходиться стосовно нього у випадковому відношенні. Діяння винуватого є головною і визначальною умовою настання суспільно небезпечного наслідку. Це правило, у тих ситуаціях, коли в розвиток причинного ряду вплітаються дії інших осіб, що, відповідно, обумовлює необхідність наступної юридичної оцінки декількох чинників, які певною мірою впливають на настання передбачених законом наслідків, є ключем до розв`язання питання про наявність (відсутність) підстави кримінальної відповідальності конкретної особи. Порушення ПДР одним водієм не виключає кримінальної відповідальності іншого водія транспортного засобу, який також порушив ПДР, і таке порушення є головною умовою заподіяння суспільно небезпечних наслідків, - перебуває з ними в необхідному причинному зв`язку.
У цьому кримінальному провадженні місцевий суд провів розгляд з урахуванням положень ст. 337 КПК України в межах висунутого ОСОБА_7 обвинувачення відповідно до обвинувального акта, дослідив і оцінив усі докази в сукупності та чітко встановив у вироку, що порушення ним правил безпеки дорожнього руху стали причиною настання наслідків, передбачених ч. 3 ст. 286 КК України, тобто перебували у прямому причинному зв`язку з ними.
Установлюючи механізм й обставини ДТП, суд, крім інших доказів, дослідив ряд висновків експертиз, наданих сторонами, та кожній з них дав оцінку у вироку. Так, під час досудового розслідування з ініціативи сторони обвинувачення було проведено комплексну експертизу відео-, звукозапису та автотехнічну експертизу, у висновку якої від 24 жовтня 2018 року №168/969/970/18 зазначено, що в дослідженій дорожній ситуації водій автомобіля ОСОБА_7 повинен був діяти відповідно до вимог пунктів 10.1 і 10.4 ПДР, а невідповідність його дій вимогам цих пунктів із технічної точки зору перебувала у причинному зв`язку з ДТП, водночас можливість її запобігання для ОСОБА_7 визначалася виконанням цих правил, для чого в нього не було будь-яких перешкод технічного характеру. У цьому ж висновку вказано, що в діях водія мотоцикла ОСОБА_12 вбачаються невідповідності вимогам пунктів 12.3 і 12.4 ПДР, які з технічної точки зору перебували у причинному зв`язку з ДТП, в разі виконання вимог цих пунктів, а саме шляхом застосування гальмування, якби рухався з дозволеною в населеному пункті швидкістю (швидкість його руху становила не менше 91 км/год) він мав технічну можливість їй запобігти.
Крім того, сторона обвинувачення надала суду висновок автотехнічної експертизи від 26 жовтня 2018 року № 1144/1145/18, який є аналогічним наведеному вище.
Зазначені експертизи проведено з урахуванням, зокрема, відомостей, отриманих під час слідчого експерименту за участю ОСОБА_7 і свідка ОСОБА_14, котрий був очевидцем події.
Під час судового розгляду сторона захисту надала суду висновок експерта від 18 грудня 2020 року № 10.1/046, відповідно до якого водій автомобіля ОСОБА_7 не мав технічної можливості запобігти зіткненню вказаних вище транспортних засобів своєчасним виконанням тих чи інших норм ПДР, адже в його діях не вбачається будь-яких невідповідностей їх вимогам, які б із технічної точки зору перебували у причинному зв`язку з настанням події ДТП. Далі зазначено, що дії водія автомобіля ОСОБА_7 не відповідали вимогам пунктів 10.1 і 10.4 ПДР, що з технічної точки зору не перебувало у причинному зв`язку з настанням події ДТП, оскільки він своїми діями не змушував інших учасників дорожнього руху, які рухалися в населеному пункті з допустимим значенням швидкості 50 км/год, до зниження швидкості, а тому й не створював їм небезпечної обстановки, тож за умови руху мотоцикла із цією швидкістю без вжиття його водієм заходів до запобігання пригоді на займаній смузі виключалося настання події ДТП, водночас за умови його руху зі швидкістю 140-150 км/год водій ОСОБА_7 також не створив для нього небезпечної обстановки, оскільки ОСОБА_12 мав технічну можливість зупинити мотоцикл до місця зіткнення шляхом службового зниження швидкості без застосування максимально ефективного гальмування на займаній смузі. Невідповідність дій ОСОБА_12 вимогам ПДР щодо перевищення швидкості настала на 2.5…2.8 секунд раніше від невідповідностей дій водія ОСОБА_7 указаним вимогам ПДР.