ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 червня 2024 року
м. Київ
справа № 641/2576/21
провадження № 61-17162св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Харківська обласна прокуратура, Державна казначейська служба України,
розглянув у порядку письмового провадження касаційні скарги Харківської обласної прокуратури та ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Немченко Маргарита Вікторівна, на рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 02 березня 2023 року у складі судді Фоміної Ю. В. та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Прядкіної О. В., Бутенко С. Б., Обідіної О. І., у справі за позовом ОСОБА_3 до Харківської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківської обласної прокуратури, Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури.
Свої вимоги ОСОБА_5 мотивував тим, що, перебуваючи незаконно під кримінальним переслідуванням з 30 січня 2018 року до 19 травня 2020 року, він зазнав значних душевних страждань, втратив нормальні життєві зв`язки, перебував у постійній стресовій ситуації, змушений був докладати значних зусиль для підтвердження своєї невинуватості у вчиненні злочину, зокрема звертався за наданням юридичної (правової) допомоги.
Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив суд стягнути зДержавного бюджету України шляхом списання коштів з Єдиного казначейського рахунку на свою користь 5 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 1 425 000,00 грн у рахунок компенсації матеріальної шкоди, а саме витрат, понесених ним у зв`язку з наданням юридичної допомоги у кримінальному провадженні.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ленінський районний суд міста Полтави рішенням від 02 березня 2023 рокупозов задовольнив частково.
Стягнув з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України шляхом списання коштів у безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 180 900,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
В іншій частині позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що згідно з положеннями статті 1176 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та Закону України від 01 грудня 1994 року № 266/94-ВР "Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду" (далі - Закон № 266/94-ВР) ОСОБА_2 має право на відшкодування моральної шкоди, яку необхідно визначати, виходячи з мінімального розміру заробітної плати (6 700,00 грн), за кожен місяць перебування під слідством, у цьому випадку - починаючи з 30 січня 2018 року (дата оголошення про підозру у вчиненні злочинів) до 19 травня 2020 року (день прийняття постанови про закриття кримінального провадження), що становить 27 місяців 21 день.
Враховуючи обсяг страждань, яких зазнав позивач, засади розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку, що вимоги ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди у сумі 5 000 000,00 грн є завищеними та необґрунтованими, у зв`язку з чим достатньою і справедливою сатисфакцією за таку шкоду буде компенсація у розмірі 180 900,00 грн (6 700,00 грн (мінімальна заробітна плата) х 27 місяців).
Відмовляючи у задоволенні позову в частині відшкодування майнової шкоди у сумі 1 425 000,00 грн, суд першої інстанції керувався тим, що позивач не довів на підставі належних і допустимих доказів понесення ним витрат на правову допомогу у кримінальному провадженні у вказаному розмірі.
Полтавський апеляційний суд постановою від 01 листопада 2023 року апеляційну скаргу Харківської обласної прокуратури залишив без задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково.
Рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 02 березня 2023 року змінив у частині відшкодування моральної шкоди. Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 185 589,93 грн у рахунок компенсації моральної шкоди.
Рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 02 березня 2023 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про відшкодування витрат за надану юридичну допомогу скасував та ухвалив у цій частині нове рішення про часткове задоволення позову. Стягнув з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 на відшкодування витрат за надану юридичну допомогу 400 000,00 грн.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Апеляційний суд мотивував постанову тим, що з урахуванням обсягу заподіяної позивачу шкоди, глибини та тривалості моральних страждань, пов`язаних із його перебуванням під слідством, що призвело до порушення нормальних життєвих зав`язків, погіршення стану здоров`я, інших негативних наслідків морального характеру, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо наявності підстав для відшкодування моральної шкоди, однак помилково обрахував її тільки за 27 місяців, хоча фактичний строк перебування ОСОБА_2 під слідством становить 27 місяців та 21 день.
Крім того, оскільки кошти на відшкодування шкоди підлягають стягненню з Державного бюджету України, то суд першої інстанції безпідставно зазначив у резолютивній частині рішення такі відомості, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, та вид рахунку, з якого має бути здійснено безспірне списання коштів. Отже, з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 слід стягнути 185 143,27 грн на відшкодування моральної шкоди.
Посилання Харківської обласної прокуратури на факт розшуку ОСОБА_2 та зупинення у зв`язку з цим досудового розслідування як тимчасова вимушена перерва у провадженні досудового розслідування, зумовлена обставинами, що унеможливлюють його подальше провадження, не означає, що особа перестає перебувати під слідством. Тому особа має право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених у Законі № 266/94-ВР.
Стягуючи з Державного бюджету України на користь ОСОБА_2 грошові кошти урахунок відшкодування майнової шкоди, суд апеляційної інстанції керувався тим, що за період досудового слідства (з 30 січня 2018 року до 19 травня 2020 року) позивач поніс документально підтверджені витрати на правову допомогу на загальну суму 400 000,00 грн, відшкодування таких витрат передбачено у пункті 4 статті 3 Закону № 266/94-ВР.
Решта заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу здійснені протягом жовтня 2020 року, тобто знаходяться поза межами завершеного досудового розслідування, а тому ці витрати не підлягають відшкодуванню за рахунок Державного бюджету України, що узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду від 23 червня 2022 року у справі № 607/4341/20.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
29 листопада 2023 року Харківська обласна прокуратура подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій з урахуванням подальших уточненьпросить скасувати рішення Ленінського районного суду міста Полтави від 02 березня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року в частині задоволених позовних вимог і ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 3 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник вказав, що, вирішуючи питання про відшкодування витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні, суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15, від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15, від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 та у постанові Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, наразі відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування у подібних правовідносинах положень Закону № 266/94-ВР з урахуванням того, що значна тривалість строку досудового розслідування безпосередньо пов`язана з поведінкою самого позивача, який тривалий час переховувався від слідства та був оголошений у розшук (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Уточнену касаційну скаргу прокуратура мотивувала тим, що суди попередніх інстанцій проігнорували той факт, що тривалість досудового розслідування (27 місяців та 21 день) пов`язана з діями самого позивача, який ухилявся від слідства, у зв`язку із чим його оголошено у розшук, а досудове розслідування зупинялося.
Таким чином, тривалість досудового розслідування у кримінальному провадженні зумовлювалася поведінкою самого позивача, який переховувався від органу досудового розслідування. При цьому поведінка учасників кримінального провадження є одним із критеріїв для визначення розумності строків кримінального провадження.
Позивач не надав доказів на підтвердження того, що характер і тяжкість завданих йому душевних страждань є такими, що відповідно до загальних принципів справедливості, розумності та добросовісності заслуговують на відшкодування моральної шкоди.
Настання передбачених статтею 2 Закону № 266/94-ВР випадків не є достатнім доказом незаконності відповідних (визначених частиною першою статті 1 цього Закону) дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.
Крім того, під час визначення суми відшкодування суд має керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, враховуючи конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Однак позивач не довів обґрунтованості розміру витрат на правничу допомогу, оскільки в договорі про надання правової допомоги не визначено порядку обчислення гонорару адвоката, тому неможливо зробити висновок, що такі витрати були фактичними і неминучими.
04 грудня 2023 року ОСОБА_2, через представника Немченко М. В., також подав касаційну скаргу, в якій просить постанову Полтавського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року в частині визначеного розміру майнової та моральної шкоди змінити, стягнувши з Державного бюджету України на користь позивача 5 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди та 1 425 000,00 грн у рахунок компенсації витрат, понесених у зв`язку з наданням правничої допомоги у кримінальному провадженні.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, заявник вказав, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року у справі № 383/596/15, від 22 квітня 2019 року у справі № 236/893/17, від 29 травня 2019 року у справі № 522/1021/16 та у постановах Верховного Суду від 20 травня 2019 року у справі № 468/655/18, від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19, від 21 жовтня 2020 року у справі № 754/8730/19, від 03 березня 2021 року у справі № 638/509/19, від 08 червня 2022 року у справі № 750/958/20, від 18 січня 2023 року у справі № 335/4358/21, від 15 березня 2023 року у справі № 565/1372/21.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 мотивував тим, що суди попередніх інстанцій визначили моральну шкоду у розмірі, який не відповідає засадам верховенства права та вимогам розумності, виваженості і справедливості. Тобто суди не з`ясували усі доводи щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди.
Розмір відшкодування моральної шкоди необхідно розраховувати, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Водночас законодавець вказав на мінімальний розмір відшкодування, що надає право суду з урахуванням конкретних обставин справи стягнути його в більшому розмірі.
Суди мали врахувати, що під час незаконного досудового слідства мало місце приниження його честі та гідності, престижу та ділової репутації, погіршення здоров`я, порушення нормальних життєвих зв`язків.
Вказує, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено. При цьому передбачені статтею 137 ЦПК України підстави зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу не можуть бути застосовані у разі вирішення питання про відшкодування (повернення) на підставі пункту 4 статті 3 Закону № 266/94 ВР суми, сплаченої громадянином у зв`язку з наданням йому юридичної допомоги.
Однак, стягуючи з Державного бюджету України на його користь 400 000,00 грн у рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні, суд апеляційної інстанції неправильно дослідив та оцінив докази витрат на правову допомогу, оскількивін надав належні та допустимі докази сплати суми у розмірі 1 425 000,00 грн.
Відзиви на касаційні скарги не надходили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 13 грудня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2, поданою через представника Немченко М. В., та витребував матеріали цієї справи із Ленінського районного суду міста Полтави.
Верховний Суд ухвалою від 10 січня 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Харківської обласної прокуратури.
18 січня 2024 року справа № 641/2576/21 надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 30 травня 2024 року призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини, з`ясовані судами
30 січня 2018 року прокурор Харківської обласної прокуратури в межах кримінального провадження від 27 грудня 2016 року № 42016221090000240 вручив ОСОБА_2 письмове повідомлення про підозру у вчиненні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 209 Кримінального кодексу України (далі - КК України) (том 1 а. с. 16-19).
У кримінальному провадженні № 42016221090000240 старший слідчий першого слідчого відділу прокуратури Харківської області Сльота Є. С. постановою від 23 лютого 2018 року оголосив у розшук підозрюваного ОСОБА_2
13 квітня 2018 року з кримінального провадження № 42016221090000240 від 27 грудня 2016 року в окреме провадження були виділені матеріали за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 209 КК України, про що внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42018220000000468 від 13 квітня 2018 року.
Цього ж дня, 13 квітня 2018 року, старший слідчий першого слідчого відділу прокуратури Харківської області Сльота Є. С. зупинив досудове розслідування кримінального провадження № 42018220000000468 за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 209 КК України, у зв`язку з оголошенням останнього у розшук (том 1 а. с. 25-27).
Прокурор відділу процесуального керівництва у кримінальних провадженнях слідчих регіональної прокуратури Харківської області Жорняк М. С. постановою від 30 вересня 2019 року визначив підслідність та місце проведення досудового розслідування кримінального провадження № 42018220000000468 за слідчим управлінням Головного управління Національної поліції України в Харківській області (том 1 а. с. 33-35).
Надалі прокурор прокуратури Харківської області Чечин М. Ю. визначив підслідність кримінального провадження № 42018220000000468 за детективами Національного антикорупційного бюро України, проте заступник Генерального прокурора, керівник Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Холодницький Н. І. постановою від 05 березня 2020 року знову визначив підслідність вказаного кримінального провадження за слідчим управлінням Головного управління Національної поліції України в Харківській області (том 1 а. с. 36-38).
Процесуальне керівництво досудовим розслідуванням кримінального провадження № 42018220000000468 здійснювалося прокурором прокуратури Харківської області Чечиним М. Ю., а саме досудове розслідування - слідчим слідчого управління Головного управління Національної поліції України в Харківській області Ситниковою Я. В.
Під час проведення досудового розслідування кримінального провадження від 13 квітня 2018 року № 42018220000000468 за клопотанням сторони обвинувачення застосовувалися заходи забезпечення, в тому числі дозвіл на затримання підозрюваного (4 клопотання), а також подано 4 клопотання про застосування запобіжного заходу, про тимчасовий доступ до речей та документів, про накладення арешту на майно.
Під час проведення досудового слідства проводилися численні слідчі (розшукові) дії та негласні слідчі (розшукові) дії, спрямовані на отримання (збирання) доказів або перевірку вже отриманих доказів у кримінальному провадженні від 27 грудня 2016 року № 42016221090000240 та у кримінальному провадженні від 13 квітня 2018 року № 42018220000000468, в тому числі допити свідків, обшуки, виїмки документів, спроби оголошення в міжнародний розшук.
Прокурор прокуратури Харківської області Чечин А. В. постановою від 19 травня 2020 року закрив кримінальне провадження від 13 квітня 2018 року № 42018220000000468 за підозрою ОСОБА_2 у вчиненні злочинів, передбачених частиною п`ятою статті 191, частиною другою статті 209 КК України, у зв`язку з відсутністю в діях підозрюваного складу кримінальних правопорушень на підставі пункту 2 частини першої статті 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) (том 1 а. с. 39-42).
Повідомленням від 31 липня 2020 року прокуратура Харківської області проінформувала ОСОБА_2 про закриття кримінального провадження від 13 квітня 2018 року № 42018220000000468 на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України та роз`яснила порядок поновлення порушених прав і свобод, зокрема його право звернутися протягом шести місяців із вимогою про відшкодування моральної шкоди та сум з надання юридичної допомоги відповідно до Закону № 266/94-ВР (том 1 а. с. 43).
Заступник начальника відділу процесуального керівництва при провадженні досудового розслідування територіальними органами поліції Харківської обласної прокуратури Чечин А. В. постановою від 11 грудня 2020 року відмовив ОСОБА_2 у задоволенні вимоги про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів досудового розслідування та прокуратури (том 1 а. с. 62-67).
Матеріали справи також містять:
- договір про надання правової допомоги від 29 січня 2019 року № 1/К-2019, укладений між ОСОБА_2 та Адвокатським бюро "Юрія Кісельова", у пункті 4.2 якого визначені умови оплати та порядок розрахунків, які передбачають оплату не пізніше 5 (п`яти) робочих днів з моменту отримання клієнтом рахунку від адвокатського бюро, а також додаткові угоди до цього договору (том 1 а. с. 81-86);
- рахунки Адвокатського бюро "Юрія Кісельова" на оплату від 31 січня 2020 року № 3 та від 18 травня 2020 року № 5, квитанції про оплату правничої допомоги та акти приймання-передачі наданих послуг від 31 січня 2020 року та 18 травня 2020 року (том 1 а. с. 68-108).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 3 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції повною мірою не відповідає.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Щодо відшкодування моральної шкоди
Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені статтями 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Порядок відшкодування такої шкоди встановлюється законом (частина сьома статті 1176 ЦК України).
Таким спеціальним нормативно-правовим актом є Закон № 266/94-ВР.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 1 Закону № 266/94-ВР відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян.
У частині другій статті 1 Закону № 266/94-ВР встановлено, що у випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 2 Закону № 266/94-ВР право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати.
Згідно з пунктом 5 статті 3 Закону № 266/94-ВР у наведених у статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.
У статті 4 Закону № 266/94-ВР визначено, що відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету. Відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв`язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного та психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.
Відповідно до частини третьої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно з частиною третьою статті 13 Закону № 266/94-ВР відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.
Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15, від якої не відступила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18).
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 306/701/20 (провадження № 61-3676св22) вказано, що Закон № 266/94-ВР пов`язує виникнення у конкретного реабілітованого громадянина права на відшкодування шкоди зі складним юридичним складом, який містить підстави виникнення шкоди, завданої незаконними діями, та умови виникнення права на його відшкодування. Тобто право на відшкодування виникає лише у разі повної реабілітації особи, про що зазначається у пункті 3 Положення про застосування Закону № 266/94-ВР,затвердженого наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України від 04 березня 1996 року № 6/5/3/41. Така судова практика є незмінною, про що зазначено в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 17 листопада 2021 року у справі № 522/2493/18 (провадження № 14-195цс21). Реабілітуючі, на відміну від нереабілітуючих підстав, для застосування наведеного вище Закону України, пов`язані з констатацією факту того, що підозрюваний/обвинувачений не вчинив злочину. До реабілітуючих належать лише три підстави: встановлено відсутність події кримінального правопорушення; встановлено відсутність у діянні складу кримінального правопорушення; не встановлено достатніх доказів для доведення винуватості особи в суді та вичерпано можливості їх отримати.
Отже, право на відшкодування моральної шкоди на підставі Закону № 266/94-ВР виникає в особи у випадку повної реабілітації.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що кримінальне переслідування позивача припинено з реабілітуючих підстав, оскільки його вина у вчиненні злочинів не була доведена у встановленому законом порядку, а саме кримінальне провадження від 13 квітня 2018 року № 42018220000000468 закрито у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінальних правопорушень на підставі пункту 2 частини першої статті 284 КПК України.
У постанові від 21 вересня 2022 року у справі № 725/1301/21 (провадження № 61-20691св21) Верховний Суд зазначив, що закриття кримінального провадження щодо фізичної особи з реабілітуючих підстав є підтвердженням незаконності дій органів досудового розслідування, які в судовому порядку додатково не потрібно такими визнавати.
У постанові від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц (провадження № 14-298цс18) Велика Палата Верховного Суду дійшла правового висновку про те, що моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення стосунків з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. У випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи. Законодавець визначив мінімальний розмір моральної шкоди, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом. Тобто цей розмір у будь-якому випадку не може бути зменшено, оскільки він є гарантованим мінімумом. Але визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі. Тобто суд повинен з`ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
У постановах Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 306/701/20 (провадження № 61-3676св22), від 14 вересня 2022 року у справі № 415/1009/21 (провадження № 61-18055св21), від 30 вересня 2022 року у справі № 753/4724/21 (провадження № 61-947св22), від 05 жовтня 2022 року у справі № 373/1292/20 (провадження № 61-6909св22), від 09 листопада 2022 року у справах № 461/422/21 (провадження № 61-8158св22) та № 296/4523/19 (провадження № 61-18635св21) зазначено, що статтею 13 Закону № 266/94-ВР передбачено, що розмір відшкодування немайнової (моральної) шкоди за час перебування під слідством чи судом повинен визначатися судом із врахуванням мінімального розміру заробітної плати. Викладене дає підстави для висновку, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні до мінімального розміру заробітної плати, суд при вирішенні питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати, що є чинним на час розгляду справи, при цьому визначений законом розмір відшкодування є тим мінімальним розміром, що гарантований державою, а суд, враховуючи обставини конкретної справи, вправі застосувати й більший розмір відшкодування. Отже, з урахуванням засад виваженості, розумності та справедливості суд може збільшити розмір відшкодування, обмеження максимального розміру моральної шкоди Законом № 266/94-ВР не передбачено. При цьому розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен призводити до її безпідставного збагачення.
У постановах Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 214/6982/13-ц, від 15 червня 2022 року у справі № 521/1347/18, від 16 серпня 2023 року у справі № 466/2780/21 вказано, що здійснення слідчих дій під час розслідування кримінальної справи належить до повноважень органів досудового розслідування згідно з вимогами кримінального процесуального законодавства, тому саме лише здійснення таких заходів не може бути підставою для збільшення розміру відшкодування моральної шкоди, визначеного спеціальним законом. Такий розмір має бути не більш, аніж достатнім для розумного задоволення потерпілої особи, і не має призводити до її збагачення.
У постанові Верховного Суду від 04 жовтня 2023 року у справі № 757/5351/21-ц (провадження № 61-5502св22) зазначено, що посилання у касаційній скарзі на те, що досудове розслідування зупинялося у зв`язку з розшуком підозрюваного, не заслуговують на увагу, оскільки тлумачення змісту частини третьої статті 13 Закону № 266/94-ВР свідчить, що законодавець визначає тільки мінімальний розмір за кожен місяць перебування під слідством чи судом. Зупинення досудового розслідування як тимчасова вимушена перерва у провадженні досудового розслідування, зумовлена обставинами, що унеможливлюють його подальше провадження, не означає, що особа перестає перебувати під слідством. Тому особа має право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених у Законі № 266/94-ВР.
У постанові Верховного Суду від 22 грудня 2021 року у справі № 202/1722/19-ц (провадження № 61-8370св21) вказано, що відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов`язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16, провадження № 12-110гс18).
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).