ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 червня 2024 року
м. Київ
справа № 761/41756/20
провадження № 61-17997св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Державне підприємство "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів",
третя особа - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу Державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" на постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року у складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М., Мостової Г. І., у справі за заявою ОСОБА_1 про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів", третя особа - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, про визнання звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Державного підприємства "Поліграфічний комбінат "Україна" по виготовленню цінних паперів" (далі - ДП "ПК "Україна", Підприємство), третя особа - Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, про визнання наказу про звільнення незаконним, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивувала тим, що Київський апеляційний суд постановою від 23 липня 2020 року у справі № 761/3894/18 апеляційну скаргу її представника задовольнив частково, рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року, яким у задоволенні її позову відмовлено, скасував і задовольнив частково її позов до ДП "ПК "Україна". Визнав незаконним наказ ДП "ПК "Україна" від 26 грудня 2017 року № 1452-к, яким її звільнено з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації на підставі пункту 2 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) з 26 грудня 2017 року. Поновив її на вказаній посаді з 27 грудня 2017 року. Зобов`язав ДП "ПК "Україна" внести зміни до її трудової книжки. Стягнув з ДП "ПК "Україна" на її користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 1 839 144,38 грн, з утриманням Підприємством з цієї суми податків й інших обов`язкових платежів, а також 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
На виконання вказаного судового рішення ДП "ПК "Україна" видало наказ від 29 липня 2020 року № 690-к про поновлення її на роботі. При цьому відповідних змін до штатного розпису внесено не було.
03 серпня 2020 року її ознайомлено з вказаним наказом, а також з наказом Підприємства від 25 вересня 2017 року № 1018-к, відповідно до якого з 25 вересня 2017 року посаду заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації скорочено.
Повідомленням від 30 липня 2020 року відповідач попередив її про наступне вивільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, надавши перелік вакансій, що існували на підприємстві.
Після поновлення на посаді вона до 30 вересня 2020 року перебувала у чергових щорічних відпустках, а з 30 вересня 2020 року до 17 листопада 2020 року - на лікарняному.
18 листопада 2020 року наказом ДП "ПК "Україна" № 1129-к її звільнено з роботи на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України, у зв`язку зі скороченням чисельності штату.
Вважала своє звільнення незаконним, оскільки Підприємство мало погодити зміни до організаційної структури та її звільнення, як заступника директора, з Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України відповідно до пунктів 7.4, 11.2.7 і 11.2.8 Статуту ДП "ПК "Україна", проте такого погодження на її звільнення Міністерство не надавало.
Крім того, її звільнення відбулося з порушенням положень трудового законодавства, оскільки посада, на яку її було поновлено, до штатного розпису Підприємства не вносилася, умови оплати праці на цій посаді не були встановлені, а виплати, що їй здійснювалися, не відповідали положенням колективного договору, що діяли на час її поновлення на посаді.
Позивач зазначала, що на час її звільнення скорочення чисельності або штату працівників відповідача не відбувалося. Погодження змін організаційної структури та штатного розпису відповідача, як вимагає Статут підприємства, ні під час її поновлення, ні під час її звільнення Міністерство розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України не надавало.
Причиною її звільнення є упереджене ставлення до неї директора ДП "ПК "Україна". Відповідач помилково зазначив підставою її звільнення скорочення чисельності штату, оскільки скорочення чисельності працівників та скорочення штату працівників є різними правовими підставами для звільнення.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд:
- визнати незаконним наказ ДП "ПК "Україна" від 18 листопада 2020 року № 1129-к про її звільнення з роботи;
- поновити її з 19 листопада 2020 року на посаді заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації ДП "ПК "Україна";
- зобов`язати Підприємство внести відповідні зміни до її трудової книжки;
- стягнути з відповідача на свою користь середній заробіток за весь час вимушеного прогулу, зокрема за період з 19 листопада 2020 року до 16 лютого 2021 року у розмірі 322 911,60 грн (з розрахунку 5 381,86 грн за один робочий день).
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 23 квітня 2021 року позов ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав незаконним наказ ДП "ПК "Україна" від 18 листопада 2020 року № 1129-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Поновив ОСОБА_1 з 19 листопада 2020 року на посаді заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації ДП "ПК "Україна".
Зобов`язав ДП "ПК "Україна" внести відповідні зміни до трудової книжки ОСОБА_1 .
Стягнув з ДП "ПК "Україна" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 581 240,86 грн з утриманням підприємством з цієї суми податків та інших обов`язкових платежів, а також витрати на правову допомогу у сумі 30 000,00 грн та судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Допустив негайне виконання рішення суду у частині поновлення на роботі та стягнення суми середнього заробітку за один місяць.
Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що Підприємство не погоджувало з Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України звільнення позивача з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації, що передбачено Статутом ДП "ПК "Україна". Листом Міністерства економічного розвитку та торгівлі України від 20 грудня 2017 року № 2202-16/47517 надано згоду на звільнення ОСОБА_1 з роботи відповідно до наказу Підприємства від 26 грудня 2017 року № 1452-к на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України, проте у цій справі позивач оскаржує наказ відповідача від 18 листопада 2020 року № 1129-к про її звільнення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України. Крім того, преюдиційною постановою Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року у справі № 761/3894/18 визнано незаконним та скасовано наказ відповідача від 26 грудня 2017 року № 1452-к про попереднє звільнення позивача з роботи.
Посилання відповідача щодо поновлення ОСОБА_1 на посаді заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації поза штатом суперечать підставі її звільнення, а саме в оспорюваному наказі Підприємства від 18 листопада 2020 року № 1129-к зазначено про те, що підставою звільнення є скорочення чисельності штату. Таким чином, не може бути скорочена посада, яка не передбачена штатним розписом.
Відсутні докази того, що відповідач пропонував позивачу всі вакантні посади на Підприємстві та що вона відмовилася від переведення на іншу роботу.
З повідомлення про наступне вивільнення від 03 серпня 2020 року вбачається, що у разі погодження позивача на одну із запропонованих вакантних посад, наведених у цьому повідомленні, відповідач буде перевіряти відповідність її кваліфікаційного рівня обраній посаді. Проте згідно з положеннями статті 49-2 КЗпП України позивачу мали пропонуватися виключно ті посади, які відповідають її освіті, кваліфікації, досвіду тощо. Отже, пропонування відповідачем вакантних посад не було остаточним, оскільки для призначення на ці посади було висунуто додаткові умови, про які ОСОБА_1 не повідомляли.
З урахуванням викладеного суд першої інстанції дійшов висновку про те, що припинення з позивачем трудових відносин за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП Українивідбулося незаконно, що є підставою для скасування наказу про звільнення та поновлення ОСОБА_1 на роботі з виплатою їй середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. З метою ефективного відновлення порушених трудових прав працівника вимоги у частині зобов`язання відповідача внести відповідні зміни до трудової книжки також є обґрунтованими.
Крім того, суд вказав, що позивачу не нараховували заробітну плату за останні чотири місяці не з її вини, тому розрахунок середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу має проводитися з урахуванням установленого у трудовому договорі посадового місячного окладу.
Проте усупереч пункту 3.1.4 колективного договору на 2018-2019 роки ОСОБА_1 не було встановлено посадовий оклад при поновленні на роботі, тоді як фактично застосований оклад був нижчий за мінімальний розмір, визначений колективним договором, який діяв у 2020 році.
Отже, позивачу слід нараховувати середній заробіток, з урахуванням розміру, що має бути не нижче мінімального розміру посадового окладу заступника директора, який визначений у додатку № 6 до колективного договору Підприємства, чинного у 2020 році.
Враховуючи, що розмір посадового окладу директора Підприємства у 2020 році становив 161 455,80 грн на місяць, то посадовий оклад позивача, як заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації, не може бути меншим ніж 113 019,06 грн на місяць або 5 381,86 грн за один день. Отже, середній заробіток за весь час вимушеного прогулу становить 581 240,88 грн (5 381,86 грн (середньоденна заробітна плата) х 108 (кількість днів вимушеного прогулу)).
Київський апеляційний суд постановою від 30 листопада 2021 року апеляційну скаргу ДП "ПК "Україна" задовольнив частково.
Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 квітня 2021 року скасував і ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що звільнення позивача відбулося без погодження з Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України, що передбачено Статутом ДП "ПК "Україна", про що правильно вказав суд першої інстанції.
Водночас суд першої інстанції залишив поза увагою те, що 03 серпня 2020 року, у день ознайомлення ОСОБА_1 з наказом про поновлення на роботі, відповідач на виконання вимог статті 49-2 КЗпП України повідомив позивача про наступне вивільнення та запропонував наявні на Підприємстві вакантні посади. У подальшому, під час перебування до 17 листопада 2020 року позивача у відпустці і на лікарняному, їй неодноразово пропонували усі вакантні посади, у тому числі й станом на 18 листопада 2020 року, тобто на дату звільнення з роботи. Проте ОСОБА_1 не виявила бажання перевестися ні на одну із запропонованих посад.
Відсутні докази існування на Підприємстві станом на час звільнення ОСОБА_1 посад, аналогічних тій, яку вона обіймала (заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації ДП "ПК "Україна"), а тому помилковим є висновок суду першої інстанції про те, що позивачу мали пропонувати виключно ті посади, які відповідають її освіті, кваліфікації, досвіду.
Отже, суд першої інстанції дійшов необґрунтованого висновку про відсутність у справі належних доказів на підтвердження виконання роботодавцем положень статті 49-2 КЗпП України під час розірвання з ОСОБА_1 трудового договору.
Київський апеляційний суд постановою від 23 липня 2020 року у справі № 761/3894/18 визнав незаконним звільнення ОСОБА_1 та поновив її на посаді заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації ДП "ПК "Україна" відповідно до наказу від 26 грудня 2017 року № 1452-к на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України. Станом на 27 грудня 2017 року діяв штатний розпис, у структурі якого перебувала посада заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації Підприємства. На виконання зазначеної постанови апеляційного суду відповідач наказом від 29 липня 2020 року № 690-к скасував наказ від 26 грудня 2017 року № 1452-к "Про особовий склад" та поновив ОСОБА_1 на роботі на посаді.
Таким чином, у Підприємства не було необхідності вводити посаду заступника директора з інформаційних технологій на час поновлення ОСОБА_1 на роботі 26 грудня 2017 року, оскільки названа посада була у штатному розписі ДП "ПК "Україна" станом на вказану дату.
Отже, безпідставним є висновок суду першої інстанції про незаконне звільнення ОСОБА_1 з посади, яка станом на 2020 рік відсутня у штатному розписі відповідача.
Посада, на яку ОСОБА_1 поновлено на роботі, була передбачена штатним розписом ДП "ПК "Україна" на 2017 рік та підлягала скороченню, а тому й не введена до штатного розпису, діючого на Підприємстві на час поновлення позивача на роботі.
Враховуючи викладене, помилковим також є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для нарахування ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, виходячи з посадового окладу заступника директора Підприємства на 2020 рік, у розмірі 113 019,00 грн. Середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягав стягненню на користь позивача, становив не 581 240,00 грн, а 309 871,44 грн, оскільки середньоденна заробітна плата позивача визначена у розмірі 2 869,18 грн.
Підставою поновлення позивача на роботі була постанова Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року у справі № 761/3894/18, якою скасовано рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову про поновлення на роботі й стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову.
Проте Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 22 вересня 2021 року у справі № 761/3894/18 (провадження № 61-12624св20) касаційну скаргу ДП "ПК "Україна" задовольнив, постанову Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року скасував, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року залишив у силі. А тому поновлення позивача на роботі на підставі скасованого судового рішення відбулося незаконно.
Отже, суд касаційної інстанції під час перегляду справи № 761/3894/18 підтвердив правомірність попереднього звільнення позивача з роботи згідно з наказом ДП "ПК "Україна" від 20 грудня 2017 року № 1452-к на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України, з 26 грудня 2017 року.
Таким чином, поновлення позивача на роботі у цій справі буде суперечити вказаному висновку Верховного Суду у справі № 761/3894/18.
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 21 грудня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 та її представника Буняка В. С. залишив без задоволення, а постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року - без змін.
Постанову суд касаційної інстанції мотивував тим, що апеляційний суд, встановивши фактичні обставини у справі, від яких залежить правильне вирішення спору, вірно застосувавши норми матеріального права, дійшов обґрунтованого висновку про те, що у відповідача відбулися зміни в організації виробництва і праці, ОСОБА_1 була належним чином попереджена про наступне вивільнення за два місяці до звільнення, що спростовує доводи касаційної скарги у цій частині.
Верховний Суд погодився з висновком апеляційного суду про те, що відповідачем були запропоновані ОСОБА_1 усі наявні вакантні посади, які відповідали кваліфікації та її освіті, тобто роботодавцем виконано вимоги частини другої статті 40, частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника. Крім того, відсутні належні та допустимі докази існування на Підприємстві станом на час звільнення ОСОБА_1 посад, аналогічних тій, яку вона обіймала.
ОСОБА_1 поновили на роботі на підставі постанови Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року у справі № 761/3894/18, якою скасовано рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову про поновлення на роботі й стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу та ухвалено нове судове рішення про задоволення позову. Проте Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 22 вересня 2021 року у справі № 761/3894/18 (провадження № 61-12624св20) касаційну скаргу ДП "ПК "Україна" задовольнив, постанову Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року скасував, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року залишив у силі.
Таким чином, апеляційний суд дійшов правильного висновку, що оскільки попереднє звільнення позивача під час розгляду справи № 761/3894/18 визнано законним, то відпали правові підстави для поновлення ОСОБА_1 на роботі у цій справі, тому що таке поновлення буде суперечити вказаному висновку Верховного Суду у справі № 761/3894/18.
Доводи касаційної скарги про те, що апеляційний суд безпідставно послався на постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 вересня 2021 року у справі № 761/3894/18 (провадження № 61-12624св20) не заслуговують на увагу, так як суд під час розгляду справи № 761/3894/18 встановив факт правомірності попереднього звільнення позивача, а тому не було підстав поновлювати її на роботі.
Посилання ОСОБА_1 на те, що посада заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації, з якої її вперше було звільнено 26 грудня 2017 року, скорочена відповідно до наказу відповідача від 25 вересня 2017 року № 1018-к також не заслуговують на увагу, оскільки у Підприємства не було необхідності вводити посаду заступника директора з інформаційних технологій на час поновлення ОСОБА_1 на роботі 26 грудня 2017 року, тому що названа посада була у штатному розписі ДП "ПК "Україна" станом на вказану дату.
У квітні 2023 року ОСОБА_1, через представника Буняка В. С., подала до суду апеляційної інстанції заяву про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року в цій справі з підстав скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.
ОСОБА_1 обґрунтувала заяву тим, що в судовому рішенні, яке вона просить переглянути за нововиявленими обставинами, міститься посилання на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року у справі № 761/3894/18, залишене в силі постановою Верховного Суду від 22 вересня 2021 року, як підстава для відмови в задоволенні її позову у цій справі.
За результатами розгляду її заяви про перегляд за нововиявленими обставинами судового рішення у справі № 761/3894/18 Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 23 червня 2022року, яке було залишене без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року, скасував рішення цього ж суду від 25 вересня 2018 року та ухвалив нове рішення, яким частково задовольнив її позов про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Таким чином, оскільки рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року у справі № 761/3894/18, яке стало підставою для ухвалення постанови Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року у цій справі, скасоване, то за встановлених обставин неправомірності її попереднього звільнення наявні правові підстави для задоволення заявлених нею позовних вимог у цій справі.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила скасувати постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року за нововиявленими обставинами та ухвалити нове судове рішення, яким апеляційну скаргу ДП "ПК "Україна" залишити без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 квітня 2021 року - без змін.
Київський апеляційний суд постановою від 31 жовтня 2023 року заяву ОСОБА_1, подану представником Буняком В. С., про перегляд за нововиявленими обставинами постанови Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року задовольнив.
Постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року скасував за нововиявленими обставинами.
Апеляційну скаргу ДП "ПК "Україна" залишив без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 квітня 2021 року - без змін.
Стягнув з ДП "ПК "Україна" на користь ОСОБА_1 15 000,00 грн витрат, понесених на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами є, зокрема скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.
За наслідками апеляційного розгляду цієї справи апеляційний суд визнав помилковими висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для поновлення позивача на роботі, оскільки Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 25 вересня 2018 року у справі № 761/3894/18 визнав попереднє звільнення ОСОБА_1 законним.
Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 23 червня 2022 року у справі № 761/3894/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року, скасував за нововиявленими обставинами рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року та ухвалив нове рішення, яким позов ОСОБА_1 про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу задовольнив частково.
Отже, вказаним судовим рішенням від 23 червня 2022 року у справі № 761/3894/18 встановлено факт неправомірності попереднього звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України.
Таким чином, оскільки у цій справі апеляційний суд обґрунтував судове рішення, що переглядається, скасованим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року у справі № 761/3894/18, однак вже прийнято новий акт (рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 червня 2022року), протилежний за змістом скасованому, то наявні підстави для задоволення заяви ОСОБА_1 та скасування постанови Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року за нововиявленими обставинами.
Залишаючи рішення суду першої інстанцій без змін, колегія суддів керувалася тим, що за положеннями Статуту ДП "ПК "Україна" зобов`язано погоджувати з Міністерством розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України організаційну структуру та звільнення заступників директора підприємства.
Як убачається зі змісту листа Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства України від 28 грудня 2020 року № 2141-05/76413-07 відповідач не погоджував з названим Міністерством звільнення позивача з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації з 18 листопада 2020 року на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Листом Міністерства економічного розвитку та торгівлі України від 20 грудня 2017 року № 2202-16/47517-08 надано згоду на звільнення позивача із займаної посади на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України, тоді як оспорюваним наказом ОСОБА_1 звільнена за пунктом 1 частини першої вказаної статті. Отже, мали місце відмінні між собою правові підстави для розірвання з працівником трудового договору.
Враховуючи обставини справи, пов`язані зі звільненням позивача всупереч положенням Статуту Підприємства, без належного погодження з Міністерством, а також обставини, які виникли під час перегляду за нововиявленими обставинами постанови суду апеляційної інстанції та пов`язані з визнанням попереднього звільнення позивача під час розгляду справи № 761/3894/18 незаконним, правові підстави для поновлення ОСОБА_1 виникли згідно з постановою Київського апеляційного суду від 22 березня 2023 року.
Отже, при наявності порушень, допущених під час розірвання з позивачем трудового договору, а також, беручи до уваги чинність рішення суду щодо незаконності попереднього звільнення ОСОБА_1 з роботи, яке набрало законної сили і є обов`язковим до виконання в силу положень статті 129 Конституції України, колегія суддів вважала обґрунтованими висновки суду першої інстанції щодо незаконності наказу від 18 листопада 2020 року № 1129-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації за пунктом 1 частини першої статті 40 КЗпП України, що, в свою чергу, слугує підставами для її поновлення на роботі з 19 листопада 2020 року на указаній посаді та внесення відповідних змін до трудової книжки.
Взявши до уваги наявні у справі докази про те, що з 17 серпня 2021 року ОСОБА_1 обіймає посаду директора ДП "ПК "Україна", апеляційний суд вказав, що оспорюваним наказом позивача звільнено з посади заступника директора з 19 листопада 2020 року, тоді як оскаржуване рішення ухвалено 23 квітня 2021 року, тобто до призначення позивача на посаду директора Підприємства, що дає правові підстави для поновлення її на роботі з дати незаконного звільнення.
Колегія суддів також погодилася з висновками суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, зазначивши, що під час вирішення спору в цій частині суд дав належну правову оцінку наявним у справі доказами, тоді як доводи апеляційної скарги не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права. Наведений судом розрахунок середнього заробітку враховує умови колективного договору ДП "ПК "Україна"щодо оплати праці заступника директора та відповідає положенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У грудні 2023 року ДП "ПК "Україна" подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Київського апеляційного суду від 31 жовтня 2023 року та залишити в силі постанову Київського апеляційного суду від 30 листопада 2021 року.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 січня 2019 року у справі № 127/10129/17, від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13, від 25 травня 2021 року у справі № 752/4995/17, від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18 та у постановах Верховного Суду від 27 січня 2021 року у справі № 307/3541/14, від 07 квітня 2021 року у справі № 924/199/20, від 29 червня 2022 року у справі № 755/21049/15.
Касаційну скаргу заявник мотивував тим, що наведені ОСОБА_1 обставини не є нововиявленими у розумінні пункту 3 частини другої статті 423 ЦПК України.
Апеляційний суд не зазначив мотивів, за яких дійшов висновку про наявність нововиявлених обставин, та фактично вдався до переоцінки доказів.
Суд має право скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини можуть вплинути на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається. Не є нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці доказів, які вже оцінив суд у процесі розгляду справи.
Заявник зазначає, що Київський апеляційний суд не обґрунтовував постанову від 30 листопада 2021 року, що переглядається, скасованим рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року у справі № 761/3894/18.
Процедура перегляду остаточного рішення за нововиявленими обставинами не є тотожною новому розгляду справи та не передбачає повторної оцінки всіх доводів сторін. Суд має переглянути раніше ухвалене рішення лише в межах нововиявлених обставин.
Вказує, що позивач була звільнена з роботи на законних підставах, тому вимога про стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу не підлягала задоволенню.
Аргументи інших учасників справи
У лютому 2024 року ОСОБА_1, через представника Буняка В. С., подала до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу, в якому просила залишити цю скаргу без задоволення, посилаючись на те, що оскаржуване рішення апеляційного суду є законним та обґрунтованим, ухваленим відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційній скарзі доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.
У лютому 2024 року ДП "ПК "Україна" подало пояснення (відповідь) на відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу, в яких просило відхилити цей відзив у зв`язку з його необґрунтованістю.
У березні 2024 року ОСОБА_1, через представника Буняка В. С., подала до Верховного Суду заперечення на пояснення (відповідь) ДП "ПК "Україна" на її відзив, в яких вказала, що у своїх поясненнях сторона відповідача вчергове намагається заплутати суд в обставинах цієї справи.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховни й Суд ухвалою від 18 січня 2024 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Шевченківського районного суду міста Києва. Зупинив виконання рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 23 квітня 2021 року в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, що перевищує виплати за один місяць, та судових витрат до закінчення касаційного провадження.
14 березня2024 року справа № 761/41756/20надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 19 квітня 2024 року призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини, з`ясовані апеляційним судом
Наказом ДП "ПК "Україна" від 16 червня 2017 року № 569-к ОСОБА_1 прийнято на посаду заступника директора з персоналізації документів з 16 червня 2017 року (том 1 а. с. 18).
Наказом ДП "ПК "Україна" від 29 серпня 2017 року № 879-к ОСОБА_1 переведено на посаду заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації з 29 серпня 2017 року (том 1 а. с. 114).
Наказом ДП "ПК "Україна" від 26 грудня 2017 року № 1452-к ОСОБА_1 звільнено з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України з 26 грудня 2017 року (том 1 а. с. 19).
Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 25 вересня 2018 року у справі № 761/3894/18, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 до ДП "ПК "Україна", третя особа - Міністерство економічного розвитку і торгівлі України, про визнання незаконним наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу, відшкодування моральної шкоди відмовив (том 2 а. с. 42-45).
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду постановою від 29 січня 2020 року у справі № 761/3894/18 касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково. Постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2018 року скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Київський апеляційний суд постановою від 23 липня 2020 року у справі № 761/3894/18 апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 задовольнив частково. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 25 вересня 2018 року скасував та ухвалив нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнив частково. Визнав незаконним наказ ДП "ПК "Україна" від 26 грудня 2017 року № 1452-к про звільнення ОСОБА_1 з посади заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації на підставі пункту 2 частини першої статті 40 КЗпП України з 26 грудня 2017 року. Поновив ОСОБА_1 на вказаній посаді з 27 грудня 2017 року. Зобов`язав ДП "ПК "Україна" внести зміни до трудової книжки ОСОБА_1 . Стягнув з ДП "ПК "Україна" на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час вимушеного прогулу у розмірі 1 839 144,38 грн з утриманням Підприємством з цієї суми податків й інших обов`язкових платежів та 5 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди. У задоволенні решти позовних вимог відмовив. Вирішив питання про розподіл судових витрат (том 1 а. с. 20-36).
ДП "ПК "Україна" наказом від 29 липня 2020 року № 690-к, на виконання постанови Київського апеляційного суду від 23 липня 2020 року у справі № 761/3894/18, поновило ОСОБА_1 на посаді заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації з 27 грудня 2017 року (том 1 а. с. 37).
03 серпня 2020 року ОСОБА_1 ознайомилася з наказом ДП "ПК "Україна" від 29 липня 2020 року № 690-к, а також з наказом Підприємства від 25 вересня 2017 року № 1018-к, згідно з яким з 25 вересня 2017 року посада заступника директора з інформаційних технологій та персоналізації скорочена. Вказаним повідомленням відповідач попередив позивача про наступне вивільнення із займаної посади на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України та надав перелік вакансій на Підприємстві станом на 30 липня 2020 року (том 1 а. с. 38-40).