ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 червня 2024 року
м. Київ
справа № 570/4304/20
провадження № 61-3502св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач за первісним позовом - ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом - Дядьковицька сільська рада Рівненського району Рівненської області,
третя особа: ОСОБА_2,
позивач за позовом третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору - ОСОБА_2,
відповідачі за позовом третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору: Дядьковицька сільська рада Рівненського району Рівненської області, ОСОБА_1,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Рівненського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Майданіка В. В., Хилевича С. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області про визнання права на завершення розпочатої спадкодавцем процедури приватизації земельних ділянок і за позовом третьої особи із самостійними вимогами - ОСОБА_2 до Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області, ОСОБА_1 про визнання права на завершення розпочатої спадкодавцем процедури приватизації,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Дядьковицької сільської ради Рівненського району Рівненської області (далі - Дядьковицька сільська рада) про визнання права на завершення розпочатої спадкодавцем процедури приватизації земельних ділянок у порядку спадкування за законом.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що рішенням Верхівської сільської ради Рівненського району від 15 червня 2011 року № 186 "Про передачу земельних ділянок у власність" надано його батьку ОСОБА_3 дозвіл на виготовлення технічної документації з розроблення державного акта на право приватної власності на земельні ділянки загальною площею 0,90 га, а саме: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га; для ведення особистого селянського господарства площею 0,65 га, що розташовані у селі Кривичі Рівненського району.
За замовленням батька Приватне підприємство (далі - ПП) "Геоземсфера" у 2011 році виготовило технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акта на право власності на земельні ділянки, однак завершити процедуру приватизації вказаних земельних ділянок до дня своєї смерті ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) батько не встиг.
Вказує, що він як спадкоємець 1/2 частки спадкового майна ОСОБА_3 позбавлений можливості завершити розпочату спадкодавцем процедуру приватизації, оскільки рішенням Дядьковицької сільської ради від 03 червня 2020 року № 863 надано його брату ОСОБА_2 дозвіл на виготовлення проєкту відведення земельної ділянки площею 0,30 га у власність для ведення особистого селянського господарства.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив визнати за ним у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 право на завершення процедури приватизації земельних ділянок, а саме: площею 0,125 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; та площею 0,0391 га для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: село Кривичі Рівненського району Рівненської області.
Рівненський районний суд Рівненської області ухвалою від 03 грудня 2020 року залучив ОСОБА_2 до участі у справі як третю особу.
У березні 2021 року третя особа, яка заявляє самостійні вимоги щодо предмета спору, ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до Дядьковицької сільської ради, ОСОБА_1 про визнання права на завершення розпочатої спадкодавцем процедури приватизації.
Свої вимоги ОСОБА_2 мотивував тим, що, прийнявши спадщину після смерті батька ОСОБА_3, він набув право на спадкування усіх прав та обов`язків, що належали спадкодавцю за життя, в тому числі право на завершення процедури приватизації земельної ділянки загальною площею 0,90 га, яка розташована в селі Кривичі Рівненського району Рівненської області.
Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просив визнати за ним у порядку спадкування за законом після смерті батька ОСОБА_3 право на завершення розпочатої спадкодавцем процедури приватизації та отримання правовстановлюючих документів на земельну ділянку загальною площею 0,90 га, в тому числі: площею 0,25 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та площею 0,65 га для ведення особистого селянського господарства, відповідно до рішення Верхівської сільської ради Рівненського району Рівненської області від 15 червня 2011 року № 186.
Короткий зміст рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Суди розглядали справу неодноразово.
Рівненський районний суд Рівненської області у складі судді Остапчук Л. В. рішенням від 08 листопада 2021 року у задоволенні позовів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відмовив.
Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2, оформивши спадщину на житловий будинок, мали право звернутися до органу місцевого самоврядування із спільною заявою про завершення процедури приватизації земельної ділянки загальною площею 0,8882 га, яку розпочав їх батько.
Однак, не скориставшись свого часу вказаним правом, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 реалізували власне право на приватизацію та набуття у власність земельних ділянок у розмірі, іншому, ніж про це заявляв і здійснив певні дії спадкодавець. Наразі із земельної ділянки загальною площею 0,8882 га, приватизацію якої розпочав ОСОБА_3, вільними є 0,3696 га, оскільки сторони вже приватизували 0,5186 га.
Отже, визнання за сторонами права на завершення приватизації жодним чином не поновить їх права, адже вказані земельні ділянки вже приватизовані ними ж самими.
Рівненський апеляційний суд постановою від 03 травня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
Скасував рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 08 листопада 2021 року в частині первісного позову ОСОБА_1 та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовив з інших підстав.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що у спадкоємців відсутнє право на звернення до суду з позовом про завершення розпочатої спадкодавцем процедури приватизації земельних ділянок у порядку спадкування за законом, оскільки Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок" втратив чинність на підставі Закону України від 14 вересня 2006 року № 139-V (139-16) "Про визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України". Отже, саме з цих підстав слід було відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційний суд також вказав, що до ОСОБА_1 як до особи, що набула право власності на нерухоме майно в порядку спадкування, перейшло право на земельну ділянку, на якій розташоване це майно, у порядку, визначеному статтею 120 Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
Верховний Суд постановою від 09 листопада 2022 рокукасаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково.
Скасував постанову Рівненського апеляційного суду від 03 травня 2022 року, а справу передавна новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанову суд касаційної інстанції мотивував тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер та не встиг завершити процедуру приватизації земельної ділянки, а тому спадкоємець ОСОБА_1 має право на завершення приватизації земельних ділянок, розпочатої спадкодавцем.
Особливістю звернення до суду з позовом про визнання у порядку спадкування права на завершення приватизації земельних ділянок є те, що позивач вправі порушувати питання про визнання майнового права, набутого спадкодавцем за життя, тобто особистого майнового права спадкодавця.
Предметом спору у цій справі є визнання права на завершення приватизації земельної ділянки у порядку спадкування, приватизація якої була розпочата, проте не завершена за життя спадкодавця, а тому посилання апеляційного суду на Декрет Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок" як на правову підставу відмови в позові є необґрунтованим, оскільки земельні ділянки були надані ОСОБА_3 не на підставі цього нормативно-правового акта, а у 2011 році, тобто вже після втрати його чинності. Отже, у цій справі право на приватизацію спірної земельної ділянки виникло у спадкодавця ОСОБА_3 на підставі норм ЗК України.
Суд апеляційної інстанції наведеного не врахував, не з`ясував неналежним чином фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, та неправильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального права, у зв`язку з чимдійшов передчасного висновку про відмову у задоволенні позову з тих підстав, що у спадкоємця відсутнє право на звернення до суду з позовом про завершення розпочатої спадкодавцем процедури приватизації земельних ділянок у порядку спадкування за законом у зв?язку із втратою чинності Декрету Кабінету Міністрів України від 26 грудня 1992 року "Про приватизацію земельних ділянок".
Рівненський апеляційний суд постановою від 09 лютого 2023 рокуапеляційну скаргу ОСОБА_4 задовольнив.
Скасував рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 08 листопада 2021 року в частині первісного позову ОСОБА_1 та ухвалив нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнив.
Визнав за ОСОБА_1 право на завершення приватизації земельних ділянок площею 0,125 га, цільове призначення - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), розташовану за адресою: АДРЕСА_1 ; та площею 0,0391 га, для ведення особистого селянського господарства, розташовану за адресою: село Кривичі Рівненського району Рівненської області, у порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що за життя ОСОБА_3 (батько ОСОБА_1 ) звернувся до Верхівської сільської ради Рівненського району Рівненської області із заявами про отримання земельних ділянок у приватну власність для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель та для ведення особистого селянського господарства.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер та не встиг завершити процедуру приватизації земельних ділянок. У цій справі право на приватизацію спірної земельної ділянки виникло у спадкодавця ОСОБА_3 на підставі норм ЗК України.
Оскільки ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є спадкоємцями за законом після смерті ОСОБА_3, який за життя розпочав процедуру приватизації земельної ділянки, то вважається, що позивач ОСОБА_1 набув право на спадкування усіх прав та обов`язків, що належали батькові на підставі статей 1216 та 1218 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Таким чином, до складу спадщини входить, у тому числі, право на завершення процедури приватизації земельної ділянки, яку спадкодавець розпочав за життя у встановленому законом порядку та не завершив у зв`язку зі смертю. Це право не залежить від наявності у спадкоємців особистого права на приватизацію землі, як помилково вважав суд першої інстанції.
На підставі поданих сторонами доказів апеляційний суд дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом права на завершення приватизації спірної земельної ділянки.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У березні 2023 року ОСОБА_2 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати постанову Рівненського апеляційного суду від 09 лютого 2023 року про задоволення первісного позову ОСОБА_1 та залишити в силі рішення Рівненського районного суду Рівненської області від 08 листопада 2021 року про відмову у задоволенні первісного позову.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що під час вирішення первісного позову суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 04 жовтня 2017 року у справі № 914/1128/16 та у постановах Верховного Суду від 13 червня 2018 року у справі № 128/1911/15, від 18 грудня 2018 року у справі № 912/1616/18, від 22 січня 2019 року у справі № 912/1856/16, від 20 березня 2019 року у справі № 350/67/15, від 17 квітня 2019 року у справі № 723/1061/17, від 29 серпня 2019 року у справі № 554/1195/17, від 29 січня 2020 року у справі № 640/19344/18, від 25 березня 2020 року у справі № 158/1672/17, від 30 червня 2020 року у справі № 623/633/17, від 04 листопада 2020 року у справі № 545/1631/19, від 24 грудня 2021 року у справі № 343/1341/20.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 мотивував тим, що суд не може підміняти державний орган, приймати замість нього рішення і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб`єкта владних повноважень.
Спадкоємець має право на завершення процедури приватизації, яка розпочата саме спадкодавцем, проте жодним рішенням органу місцевого самоврядування ОСОБА_3 не виділялися земельні ділянки площею 0,125 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд та площею 0,0391 га для ведення особистого селянського господарства.
Вказані площі земельних ділянок визначені технічною документацією, розробленою на замовлення ОСОБА_1 після смерті ОСОБА_3 .
Земельні ділянки, що рахувалися за померлим ОСОБА_3, фактично приватизовані його синами (спадкоємцями) ОСОБА_1 та ОСОБА_2 у порядку, передбаченому статтями 118, 121, 125, 126 ЗК України.
Таким чином, визнання за спадкоємцями ОСОБА_3 права на завершення приватизації жодним чином не поновить їх права, адже вказані земельні ділянки вже приватизовані ними ж самими.
Аргументи інших учасників справи
У липні 2023 року ОСОБА_1 подав відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому просить закрити касаційне провадження за цією скаргою,посилаючись на те, що наведені заявником правові висновки Верховного Суду не підлягають застосуванню до спірних правовідносин, оскільки обставини, встановлені судами у цій справі, не є подібними до обставин, встановлених судами у зазначених заявником справах.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 20 квітня 2023 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Рівненського районного суду Рівненської області.
25 травня2023 року справа № 570/4304/20 надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 11 червня 2024 року призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини, з`ясовані судами
Верхівська сільська рада Рівненського району Рівненської області рішенням від 15 червня 2011 року № 186 "Про передачу земельних ділянок у власність" надала ОСОБА_3 дозвіл на виготовлення технічної документації з розроблення державного акта на право приватної власності на земельні ділянки загальною площею 0,90 га, а саме: для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,25 га; для ведення особистого селянського господарства площею 0,65 га, що розташовані у селі Кривичі Рівненського району (том 1 а. с. 113-131).
ПП "Геоземсфера" за замовленням ОСОБА_3 у 2011 році виготовило технічну документацію із землеустрою щодо складання державного акта на право власності на вказані земельні ділянки (том 1 а. с. 26).
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер (том 1 а. с. 12).
За життя, а саме 14 листопада 2006 року, ОСОБА_3 склав заповіт, яким належний йому житловий будинок з надвірними будівлями і все своє майно у рівних частках заповів ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (том 1 а. с. 10).
Сини спадкодавця ОСОБА_1 та ОСОБА_2 прийняли спадщину і 18 вересня 2012 року уклали договір про розподіл спадкового майна, згідно з яким ОСОБА_1 у власність перейшла 1/2 частка житлового будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 та земельна ділянка (пай) площею 4,06 га на території Верхівської сільської ради Рівненського району, а ОСОБА_2 у власність перейшла 1/2 частка житлового будинку з надвірними будівлями на АДРЕСА_1 (том 1 а. с. 12, 13).
Рівненський районний суд Рівненської області рішенням від 02 серпня 2017 року у справі № 570/1301/16 поділив між спадкоємцями в натурі житловий будинок з надвірними будівлями на АДРЕСА_1, а саме виділив ОСОБА_1 52 % будинку з надвірними будівлями, а ОСОБА_2 - 48 % будинку з надвірними будівлями, право спільної часткової власності на вказане майно припинив (том 1 а. с. 15-17).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
За змістом касаційної скарги постанова апеляційного суду оскаржується лише в частині задоволення первісного позову, а тому на підставі вимог наведеної статті 400 ЦПК України переглядається Верховним Судом тільки у вказаній частині.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов`язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
За загальними положеннями про спадкування право на спадщину виникає в день відкриття спадщини; спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою; для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (статті 1220, 1222, 1270 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини.
Згідно зі статтею 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
У статтях 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої - п`ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно зі статтями 1233-1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Відповідно до статті 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Предметом спору у цій справі є визнання права на завершення приватизації земельної ділянки у порядку спадкування, приватизація якої була розпочата, проте не завершена за життя спадкодавця.
У статті 1225 ЦК України визначено, що право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування зі збереженням її цільового призначення.
Згідно з пунктом "г" частини першої статті 81 ЗК України громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі прийняття спадщини.
У частині першій статті 116 ЗК України встановлено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, або державних органів приватизації, або центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.
Захист прав громадян на земельні ділянки здійснюється, в тому числі, шляхом визнання права, що передбачено пунктом "а" частини третьої статті 152 ЗК України.
Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами перебачений у статті 118 ЗК України.
Громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. У заяві зазначаються бажані розміри та мета її використання (частина шоста статті 118 ЗК України).
Відповідна місцева державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада розглядає заяву, а при передачі земельної ділянки фермерському господарству - також висновки конкурсної комісії, і в разі згоди на передачу земельної ділянки у власність надає дозвіл на розробку проекту її відведення (частина сьома статті 118 ЗК України).
Згідно з частинами восьмою-одинадцятою статті 118 ЗК України проект відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян організаціями, які мають відповідні дозволи (ліцензії) на виконання цих видів робіт, у строки, що обумовлюються угодою сторін. Проект відведення земельної ділянки погоджується з органом по земельних ресурсах, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органами архітектури і охорони культурної спадщини та подається на розгляд відповідних місцевої державної адміністрації або органу місцевого самоврядування. Районна, Київська чи Севастопольська міська державна адміністрація або сільська, селищна, міська рада у місячний строк розглядає проект відведення та приймає рішення про передачу земельної ділянки у власність. У разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.