ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 червня 2024 року
м. Київ
справа № 509/7151/23
провадження № 61-4448св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересована особа - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Тищенка Станіслава Юрійовича на рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 01 грудня 2023 року, ухвалене у складі судді Панасенко Є. М., та постанову Одеського апеляційного суду від 12 лютого 2024 року, прийняту у складі колегії суддів: Коновалової В. А., Карташова О. Ю., Лозко Ю. П.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заяви
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з заявою про видачу обмежувального приписувідносно ОСОБА_2 .
Заява ОСОБА_1 мотивована тим, щоз 2021 року вона перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 . У шлюбі у них народився син ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 . Фактичні шлюбні відносини між подружжям не підтримуються з серпня 2023 року.
Вказувала на те, що вона надає ОСОБА_2 можливість бачитись з дитиною, добровільно привозить дитину на зустрічі з батьком в обумовлені місце та час. 13 листопада 2023 року під час спільної прогулянки між ними виникли суперечки і вона з дитиною виявила бажання припинити зустріч, а ОСОБА_2 став їй перешкоджати, погрожував та не давав змоги посадити дитину в машину. Зазначала, що ОСОБА_2 завдав їй удар головою в обличчя, чим спричинив їй тілесні ушкодження, у зв`язку з чим вона звернулася з заявою про вчинене кримінальне правопорушення, на підставі якої відкрито кримінальне провадження № 12023164470000607 від 22 листопада 2023 року за частиною першою статті 125 КК України, а також звернулась до медичного закладу КНП "Міська клінічна лікарня № 1" ОМР, де поставлено попередній діагноз: "перелом кісток носа без зміщення. Садно спинки носу".
З урахуванням зазначеного, заявниця просила видати обмежувальний припис, яким заборони ОСОБА_2 перебувати в місці проживання (перебування) постраждалої особи ОСОБА_1 та їх дитини ОСОБА_1, а саме за адресою: АДРЕСА_1, та за іншими адресами, відповідно до місця проживання заявниці; заборони ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1 та ОСОБА_1, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому кривднику, переслідувати їх та в будь-який спосіб спілкуватися з ними; заборонити ОСОБА_2, вести листування, телефонні переговори або контактувати з ОСОБА_1 та ОСОБА_1, через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб; застосувати до ОСОБА_2 вищенаведені заходи та покласти на нього вищевказані обов`язки строком на 6 місяців.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Овідіопольського районного суду Одеської області від 01 грудня 2023 року заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Видано обмежувальний припис відносно ОСОБА_2 на строк 2 місяці, яким визначено такі тимчасові обмеження його прав, а саме:
- заборонено ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому йому, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею;
- заборонено ОСОБА_2 вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
Постановою Одеського апеляційного суду від 12 лютого 2024 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Тищенка С. Ю. залишено без задоволення, рішення Овідіопольського районного суду Одеської області від 01 грудня 2023 року залишено без змін.
Задовольняючи частково заяву ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що надані заявником суду докази підтверджують факт вчинення щодо ОСОБА_1 фізичного насильства з боку чоловіка ОСОБА_2 та існування високого ризику вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, а тому дійшов висновку про наявність правових підстав для видання обмежувального припису відносно ОСОБА_2 на строк 2 місяці, а саме щодо заборони ОСОБА_2 особисто і через третіх осіб розшукувати ОСОБА_1, якщо вона за власним бажанням перебуває у місці, невідомому йому, переслідувати її та в будь-який спосіб спілкуватися з нею; а також вести листування, телефонні переговори з ОСОБА_1 або контактувати з нею через інші засоби зв`язку особисто і через третіх осіб.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У березні 2024 року представник ОСОБА_2 - адвокат Тищенко С. Ю. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 .
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про те, що заявниця довела факт вчинення щодо неї фізичного насильства з боку її чоловіка ОСОБА_2, не врахували положення статті 62 Конституції України, згідно з якою особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду.
Суди попередніх інстанції не врахували, що внесення відомостей про кримінальні провадження до ЄРДР не підтверджує факт вчинення заінтересованою особою домашнього насильства.
Підставами касаційного оскарження судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 04 грудня 2019 року у справі № 607/10122/19 (провадження № 61-17441св19), від 30 січня 2020 року у справі № 545/744/19 (провадження № 61-13514св19), від 05 березня 2020 року у справі № 755/5273/19 (провадження № 61-13080св19), від 10 лютого 2021 року у справі № 761/49109/19 (провадження № 61-9144св20); відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, а саме щодо застосування статті 62 Конституції України та пункту 2 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод у справах про видачу обмежувального припису.
Судові рішення в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про видачу обмежувального припису не оскаржуються, а тому в силу вимог статті 400 ЦПК України в касаційному порядку не переглядаються.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У червні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
30 вересня 2021 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований шлюб.
ІНФОРМАЦІЯ_2 у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_1
22 листопада 2023 року ОСОБА_1 подала заяву до чергової частини ВП №1 ОРУП №1 в Одеській області, в якій просила прийняти міри щодо її чоловіка ОСОБА_2, який 13 листопада 2023 року наніс їй тілесні ушкодження, перебуваючи на вул. Космонавтів, в парку ім. М. Горького.
Згідно з Витягом з Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12023164470000607 від 22 листопада 2023 рокуза заявою ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, від 22 листопада 2023 року відкрито кримінальне провадження за частиною першою статті 125 КК України.
Відповідно протоколу допиту потерпілого від 22 листопада 2023 року, проведеного старшим дізнавачем СД ВП № 1 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області Мідловець Е. А. в межах досудового розслідування, внесеного до ЄРД за № 12023164470000607 від 22 листопада 2023 року, зафіксовані показання ОСОБА_1, яка попереджена про кримінальну відповідальність за статтею 384 КК України, щодо обставин нанесення їй ОСОБА_2 13 листопада 2023 року удару головою в обличчя.
Згідно з довідкою КНП "Міська клінічна лікарня № 1" ОМР № 5022 від 13 листопада 2023 року ОСОБА_1 поставлений діагноз "Перелом кісток носа без зміщення. Садно спинки носа".
Вказаний діагноз підтверджується також довідкою рентгенологічного відділення КНП "Міська клінічна лікарня № 1" ОМР від 13 листопада 2023 року.
Згідно з протоколом огляду документа від 22 листопада 2023 року, складеного старшим дізнавачем сектору дізнання ВП № 1 ОРУП № 1 ГУНП в Одеській області Мідловець Е. А. в межах кримінального провадження № 12023164470000607 від 22 листопада 2023 року, проведено огляд носія електронної інформації, а саме оптичного диску для лазерних систем зчитування, на якому міститься аудіофайл із назвою "msg581828465567218". Відомостями з вказаного протоколу підтверджуються обставини викладені ОСОБА_1 щодо подій, які відбулись 13 листопада 2023 року, а саме: нанесення останній тілесних ушкоджень та висловлення на адресу останньої погроз фізичною розправою.
Відповідно до висновку експерта № 1693, який складеного відділом судово-медичної експертизи потерпілих, обвинувачених та інших осіб КУ "Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи", голос та мовлення особи, зафіксовані на аудіофонограмі під назвою "msg581828465567218", що міститься на оптичному носії інформації Axent, на лицевій стороні якого барвником чорного кольору нанесено рукописний текст: "Аудіозапис від 13.11.2023 року", належить громадянину ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_2 - адвоката Тищенка С. Ю. не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Статтею 129 Конституції України визначено, що суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права. Основними засадами судочинства є, зокрема забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтею 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до частини першої статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.
Протидія насильству у сім`ї є одним із важливих напрямів суспільного розвитку. Вона розглядається не лише як соціальна проблема, а, насамперед, як проблема захисту прав людини. При здійсненні насильства у сім`ї відбувається порушення прав і свобод конкретної людини, що вимагає втручання з боку держави і суспільства.
Невжиття своєчасних обмежувальних заходів стосовно кривдника може призвести в подальшому до завдання шкоди здоров`ю потерпілому від насильства у сім`ї.
Основним нормативно-правовим актом, який регулює спірні правовідносини у цій сфері, є Закон України "Про запобігання та протидію домашньому насильству". Цей Закон визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання та протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства.
Пунктами 3, 4, 14 та 17 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" передбачено, що домашнє насильство - це діяння (дії або бездіяльність) фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, що вчиняються в сім`ї чи в межах місця проживання або між родичами, або між колишнім чи теперішнім подружжям, або між іншими особами, які спільно проживають (проживали) однією сім`єю, але не перебувають (не перебували) у родинних відносинах чи у шлюбі між собою, незалежно від того, чи проживає (проживала) особа, яка вчинила домашнє насильство, у тому самому місці, що й постраждала особа, а також погрози вчинення таких діянь.
Економічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає умисне позбавлення житла, їжі, одягу, іншого майна, коштів чи документів або можливості користуватися ними, залишення без догляду чи піклування, перешкоджання в отриманні необхідних послуг з лікування чи реабілітації, заборону працювати, примушування до праці, заборону навчатися та інші правопорушення економічного характеру.
Психологічне насильство - це форма домашнього насильства, що включає словесні образи, погрози, у тому числі щодо третіх осіб, приниження, переслідування, залякування, інші діяння, спрямовані на обмеження волевиявлення особи, контроль у репродуктивній сфері, якщо такі дії або бездіяльність викликали у постраждалої особи побоювання за свою безпеку чи безпеку третіх осіб, спричинили емоційну невпевненість, нездатність захистити себе або завдали шкоди психічному здоров`ю особи.
Фізичне насильство - це форма домашнього насильства, що включає ляпаси, стусани, штовхання, щипання, шмагання, кусання, а також незаконне позбавлення волі, нанесення побоїв, мордування, заподіяння тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості, залишення в небезпеці, ненадання допомоги особі, яка перебуває в небезпечному для життя стані, заподіяння смерті, вчинення інших правопорушень насильницького характеру.
Кривдником є особа, яка вчинила домашнє насильство у будь-якій формі (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству").
Відповідно до частини першої статті 24 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" до спеціальних заходів щодо протидії домашньому насильству належать: 1) терміновий заборонний припис стосовно кривдника; 2) обмежувальний припис стосовно кривдника; 3) взяття на профілактичний облік кривдника та проведення з ним профілактичної роботи; 4) направлення кривдника на проходження програми для кривдників.
Згідно з частиною другою статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" обмежувальним приписом визначаються один чи декілька заходів тимчасового обмеження прав кривдника або покладення на нього обов`язків, зокрема, заборона перебувати в місці спільного проживання (перебування) з постраждалою особою.
Пунктом 7 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" передбачено, що обмежувальний припис стосовно кривдника - це встановлений у судовому порядку захід тимчасового обмеження прав чи покладення обов`язків на особу, яка вчинила домашнє насильство, спрямований на забезпечення безпеки постраждалої особи.
Відповідно до частини третьої статті 26 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" рішення про видачу обмежувального припису або про відмову у видачі обмежувального припису приймається на підставі оцінки ризиків.
Згідно з пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" оцінка ризиків - це оцінювання вірогідності продовження чи повторного вчинення домашнього насильства, настання тяжких або особливо тяжких наслідків його вчинення, а також смерті постраждалої особи.
Пунктом 3 частини першої статті 350-4 ЦПК України передбачено, що у заяві про видачу обмежувального припису повинно бути зазначено обставини, що свідчать про необхідність видачі судом обмежувального припису, та докази, що їх підтверджують (за наявності).
Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" визначено, що видача обмежувального припису є заходом впливу на кривдника, який може вживатися лише в інтересах постраждалих осіб та у разі настання певних факторів та ризиків.
Під час вирішення питання про наявність підстав для видачі обмежувального припису суди мають встановлювати, яким формам домашнього насильства піддавався заявник, та оцінювати ризики продовження у майбутньому домашнього насильства у будь-якому його прояві.
Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від: 21 листопада 2018 року у справі № 756/2072/18 (провадження № 61 19328св18), 09 грудня 2019 року у справі № 756/11732/18 (провадження № 61-49077св18), 02 листопада 2020 року у справі № 336/3551/18-ц (провадження № 61-1693св19), 17 лютого 2021 року у справі № 766/13927/20-ц (провадження № 61-17471св20), 28 червня 2022 року у справі № 466/180/22 (провадження № 61-4104св22), 25 липня 2023 року у справі № 344/1732/23 (провадження № 61-6759св23).
Відповідно до статті 350-6 ЦПК України, розглянувши заяву про видачу обмежувального припису, суд ухвалює рішення про задоволення заяви або відмову в її задоволенні. У разі задоволення заяви суд видає обмежувальний припис у вигляді одного чи декількох заходів тимчасового обмеження прав особи, яка вчинила домашнє насильство, передбачених Законом України "Про запобігання та протидію домашньому насильству" на строк від одного до шести місяців.
У разі порушення кримінального провадження у зв`язку з вчиненням домашнього насильства перелік заходів щодо тимчасового обмеження прав або покладення обов`язків на особу, яка підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, пов`язаного з домашнім насильством, або визнана винною у його вчиненні, а також порядок застосування таких заходів визначаються Кримінальним кодексом України та Кримінальним процесуальним кодексом України (частина десята статті 26 Закону про запобігання домашньому насильству).
11 січня 2019 року набув чинності Закон України від 06 грудня 2017 року № 2227-VIII "Про внесення змін до Кримінального та Кримінального процесуального кодексів України з метою реалізації положень Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу з цими явищами" (далі - Закон України № 2227-VIII) щодо імплементації у кримінальне законодавство норм Стамбульської конвенції про протидію домашньому насильству.
Законом України № 2227-VIII домашнє насильство віднесене до кримінальних правопорушень проти життя і здоров`я особи. Кримінальний Кодекс України від 05 квітня 2001 року № 2341-III (в редакції, чинній на момент виникнення відповідних правовідносин, далі - КК України), зокрема, доповнено статтею 126-1.
Згідно із статтею 126-1 КК України домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров`я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи, - карається громадськими роботами на строк від ста п`ятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п`яти років, або позбавленням волі на строк до двох років.
Також Законом України № 2227-VIII КК України доповнений новими статтями (наприклад, стаття 151-2 КК України) та змінено редакцію чинних статей (наприклад, статті 152-153 КК України), що дає можливість застосовувати їх у сукупності із статтею 126-1 КК України. Також відповідний закон доповнив КК України статтею 91-1, яка передбачає обмежувальні заходи, що застосовуються до осіб, які вчинили домашнє насильство.