ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 червня 2024 року
м. Київ
справа № 552/5831/15-ц
провадження № 61-11937св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Петрова Є. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Литвиненко І. В.,
учасники справи:
позивач - Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк",
відповідач - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги Акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" на постанову Полтавського апеляційного суду від 06 липня 2023 року та додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 24 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Абрамова П. С., Панченка О. О., Триголова В. М., у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2015 року Публічне акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - ПАТ КБ "ПриватБанк"), яке змінило найменування на Акціонерне товариство Комерційний банк "ПриватБанк" (далі - АТ КБ "ПриватБанк"), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що 24 березня 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк" та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № PLЕ0АК01530021(далі - Кредитний договір), за умовами якого позичальник отримав кредит у розмірі 26 860,00 доларів США під 11,52 % річних з кінцевим терміном повернення до 24 березня 2013 року.
У зв`язку з неналежним виконанням ОСОБА_1 своїх зобов`язань за Кредитним договором станом на 28 серпня 2015 року у нього утворилася заборгованість перед банком у розмірі 60 501,72 доларів США, з яких: 9 249,02 доларів США - тіло кредиту; 11 795,80 доларів США - проценти; 2 169,36 доларів США - комісія за користування кредитом; 37 287,54 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання договірних зобов`язань.
Враховуючи викладене, ПАТ КБ "ПриватБанк" просило суд стягнути з відповідача на свою користь вказану заборгованість та понесені судові витрати.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Київський районний суд міста Полтави заочним рішенням від 11 січня 2016 рокупозов задовольнив.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за Кредитним договором у розмірі 60 501,72 доларів США, що станом на 28 серпня 2015 року за офіційним курсом Національного банку України еквівалентно 1 289 291,65 грн, та судовий збір у сумі 19 339,37 грн.
Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що банк довів й обґрунтував свій позов належним чином, тому наявні правові підстави для стягнення з відповідача заборгованості за Кредитним договором, яка утворилася внаслідок невиконання ним взятих на себе зобов`язань.
Київський районний суд міста Полтави ухвалою від 08 липня 2022 року скасував заочне рішення Київського районного суду міста Полтави від 11 січня 2016 року та призначив розгляд справи у порядку спрощеного провадження з викликом сторін.
Київський районний суд міста Полтави у складі судді Миронець О. К. рішенням від 23 листопада 2022 рокупозовні вимоги ПАТ КБ "ПриватБанк" задовольнив частково.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ "ПриватБанк" заборгованість за Кредитним договором у розмірі 21 044,82 доларів США, з яких: 9 249,02 доларів США - тіло кредиту; 11 795,80 доларів США - проценти за користування кредитом.
В іншій частині позову відмовив.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що відповідач здійснив останній платіж у рахунок погашення комісії та пені у жовтні 2010 року, однак банк звернувся до суду з позовом про стягнення цих складових заборгованості лише 05 жовтня 2015 року, тобто з пропуском позовної давності, про застосування якої заявила сторона відповідача.
Поряд із цим, у частині пред`явлених вимог про стягнення заборгованості за тілом кредиту та процентами позивач не пропустив позовну давність у три роки, перебіг якої підлягає обчисленню від дня закінчення строку дії Кредитного договору, тобто з 24 березня 2013 року.
Полтавський апеляційний суд постановою від 06 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, подану представником ОСОБА_2, задовольнив.
Рішення Київського районного суду міста Полтави від 23 листопада 2022 року скасував і ухвалив нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ПАТ КБ "ПриватБанк" відмовив.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що суд першої інстанції розглянув справу, яка не є малозначною, у порядку спрощеного позовного провадження, що є істотним порушенням норм процесуального права та обов`язковою підставою для скасування судового рішення.
Вирішуючи спір по суті, колегія суддів керувалася тим, що у зв`язку з припиненням сплати щомісячних платежів ПАТ КБ "ПриватБанк" на підставі пункту 2.3.6 Кредитного договору висунуло позичальнику вимогу щодо передання заставного майна (автомобіляMitsubishi Lancer 1.6) з метою його подальшої реалізації.
У травні 2010 року відповідач передав банку заставний автомобіль за актом приймання-передання та видав доручення на право розпорядження цим майном.
01 жовтня 2010 року банк продав предмет застави за 9 981,17 доларів США, які були зараховані на часткове погашення кредитної заборгованості.
Отже, звернувши стягнення на заставне майно сторони змінили строк виконання основного зобов`язання, аоскільки отриманих від реалізації автомобіля грошових коштів було недостатньо для того, щоб погасити заборгованість у повному обсязі, то у ПАТ КБ "ПриватБанк" на підставі статті 24 Закону України "Про заставу" виникло право щодо стягнення залишку боргу за Кредитним договором.
Таким чином, з 02 жовтня 2010 року (з наступного дня після реалізації автомобіля та надходження грошових коштів) розпочався перебіг позовної давності для пред`явлення ПАТ КБ "ПриватБанк" вимог до позичальника про стягнення решти кредитної заборгованості, однак банк звернувся до суду з цим позовом лише 05 жовтня 2015 року, тобто зі спливом загальної позовної давності у три роки, про застосування якої заявила сторона відповідача, що, в свою чергу, є підставою для відмови у позові. Про поважні причини та поновлення цього строку, а також про стягнення сум, визначених статтею 625 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), банк жодних вимог не заявляв.
Полтавський апеляційний суд додатковою постановою від 24 серпня 2023 року стягнув з ПАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 витрати за надання правничої допомоги у розмірі 8 000,00 грн.
Вирішуючи питання про відшкодування відповідачу понесених ним судових витрат на професійну правничу допомогу, суд апеляційної інстанції вказав, що у задоволенні позову відмовлено, проте, враховуючи наявність клопотання позивача про зменшення розміру правничої допомоги та беручи до уваги складність справи, обсяг виконаної адвокатом роботи, критерій необхідності вчинення процесуальних дій та їх значимість, заявлений відповідачем розмір витрат є завищеним та не обґрунтованим належним чином, а тому підлягає зменшенню з 15 000,00 грн до 8 000,00 грн.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
У серпні 2023 року АТ КБ "ПриватБанк" подало до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Полтавського апеляційного суду від 06 липня 2023 року, а у вересні 2023 року - на додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 24 серпня 2023 року, в яких просить скасувати основну постанову апеляційного суду у частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення кредитної заборгованості у розмірі 2 261,64 доларів США, а додаткову постанову цього суду - у повному обсязі, та направити справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
На обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції не врахував правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду України від 19 березня 2014 року у справі № 6-20цс14, від 12 листопада 2014 року у справі № 6-167цс14, від 03 червня 2015 року у справі № 6-31цс15, від 30 вересня 2015 року у справі № 6-154цс15, від 29 червня 2016 року у справі № 6-272цс16, від 23 листопада 2016 року у справі № 6-2104цс16, від 14 грудня 2016 року у справі № 6-2462цс16 та у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12, від 04 липня 2018 року у справі № 310/11534/13, від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16, від 04 лютого 2020 року у справі № 912/1120/16, від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18.
Касаційні скарги заявник мотивував тим, що банк не направляв позичальнику вимогу про дострокове повернення кредиту, отже, не змінював строк виконання основного зобов`язання, а тому апеляційний суд безпідставно відмовив у задоволенні позовних вимог у частині стягнення чергових щомісячних платежів за Кредитним договором за період з 05 жовтня 2012 року до 24 березня 2013 року у сумі 2 261,64 доларів США.
Кошти від продажу предмета застави були розподілені на погашення простроченої заборгованості за тілом кредиту, а також нарахованими і несплаченими на той час процентами та винагородою, що також є підтвердженням того, що банк не висував позичальнику вимогу про повне дострокове повернення кредиту.
Отже, оскільки у цьому випадку відповідач отримав кредит з кінцевим терміном повернення до 24 березня 2013 року, а банк не змінював такий строк кредитування, то, звернувшись до суду з цим позовом 05 жовтня 2015 року, АТ КБ "ПриватБанк" не пропустило позовну давність до частини чергових платежів за період з 05 жовтня 2012 року до 24 березня 2013 року.
Скасування постанови апеляційного суду, якою вирішено спір по суті, є безумовною підставою для скасування додаткової постанови цього суду, якою вирішено питання про розподіл судових витрат за надання правничої допомоги.
Аргументи інших учасників справи
У жовтні 2023 року ОСОБА_1, через представника ОСОБА_2, подав до Верховного Суду відзиви на касаційні скарги АТ КБ "ПриватБанк", у яких просив залишити ці скарги без задоволення, посилаючись на те, що оскаржувані рішення апеляційного суду є законними та обґрунтованими, ухваленими відповідно до вимог чинного законодавства України, з урахуванням всіх фактичних обставин справи. Наведені у касаційних скаргах доводи були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який перевірив їх та спростував відповідними висновками.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 31 серпня 2023 рокувідкрив касаційне провадження за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на постанову Полтавського апеляційного суду від 06 липня 2023 року та витребував матеріали цієї справи із Київського районного суду міста Полтави.
09 жовтня 2023 року справа № 552/5831/15 надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 12 жовтня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою АТ КБ "ПриватБанк" на додаткову постанову Полтавського апеляційного суду від 24 серпня 2023 року.
Фактичні обставини, з`ясовані судами
24 березня 2006 року між ПАТ КБ "ПриватБанк", яке змінило найменування на АТ КБ "ПриватБанк", та ОСОБА_1 укладений Кредитний договір, за умовами якого позичальник отримав кредит для придбання автомобіля (том 1 а. с. 8, 9).
Згідно з пунктом 1.1 Кредитного договору банк зобов`язався надати кредитні кошти на строк до 24 березня 2013 рокувключно у вигляді непоновлювальної кредитної лінії у розмірі 26 860,00 доларів США на такі цілі: 18 864,00 доларів США - для придбання нового автомобіля Mitsubishi Lancer, 7 996,00 доларів США - на оплату страхових платежів, зі сплатою процентів за користування кредитом у розмірі 0,96 % на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом, щомісячної винагороди (комісії) у розмірі 0,25 % від суми виданого кредиту. Погашення заборгованості за цим договором здійснюється у такому порядку: щомісяця у період сплати, за який приймається період з "19" до "25" число кожного місяця, позичальник повинен надавати банку кошти (щомісячний платіж) у сумі 376,94 доларів США для погашення заборгованості за Кредитним договором, яка складається із заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитом.
У пункті 1.3 Кредитного договору передбачено, що забезпеченням виконання позичальником зобов`язань за цим договором виступає договір застави транспортного засобу (автомобіля Mitsubishi Lancer 1.6).
Згідно з пунктом 2.3.6 Кредитного договору банк має право стягнути кредит до настання дати, передбаченої пунктом 1.1 цього договору, у тому числі шляхом звернення стягнення на заставне майно.
У пункті 4.1 Кредитного договору вказано, що у випадку порушення позичальником кожного із зобов`язань, передбачених пунктами 2.2.2, 2.2.3 цього договору, банк має право нараховувати, а позичальник зобов`язується сплатити банку пеню у розмірі 0,15 % від суми непогашеної заборгованості за кожний день прострочення платежу.
Занаданим ПАТ КБ "ПриватБанк" розрахунком станом на 28 серпня 2015 року у позичальника ОСОБА_1 утворилася заборгованість за Кредитним договором у розмірі 60 501,72 доларів США, з яких: 9 249,02 доларів США - тіло кредиту; 11 795,80 доларів США - проценти; 2 169,36 доларів США - комісія за користування кредитом; 37 287,54 доларів США - пеня за несвоєчасність виконання договірних зобов`язань (том 1 а. с. 4-6).
Апеляційний суд також з`ясував, що у зв`язку з припиненням сплати щомісячних платежів ПАТ КБ "ПриватБанк" на підставі пункту 2.3.6 Кредитного договору висунуло позичальнику ОСОБА_1 вимогу щодо передання банку заставного майна - автомобіля Mitsubishi Lancer 1.6.
12 травня 2010 року згідно з актом приймання-передання ОСОБА_1 передав ПАТ КБ "ПриватБанк" предмет застави (автомобіль Mitsubishi Lancer 1.6) та 29 травня 2010 року видав на ім`я банку довіреність з правом розпорядження цим майном (том 1 а. с. 62-64).
Згідно з наданим ПАТ КБ "ПриватБанк" розрахунком станом на момент передання у розпорядження банку вказаного транспортного засобу розмір кредитної заборгованості становив: 9 776,09 доларів США - заборгованість за тілом кредиту, з яких 4 342,43 доларів США - прострочена заборгованість; 4 115,69 доларів США - заборгованість за процентами; 3 099,49 доларів США - пеня; 990,00 доларів США - комісія.
01 жовтня 2010 року банк продав предмет застави за 9 981,17 доларів США, які були зараховані на часткове погашення заборгованості за Кредитним договором, а саме: за тілом кредиту - 4 990,59 доларів США, за комісією - 424,44 доларів США, за пенею - 3 230,33 доларів США.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги не підлягають задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини.
Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
У частині першій статті 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Якщо позичальник своєчасно не повернув речі, визначені родовими ознаками, він зобов`язаний сплатити неустойку відповідно до статей 549-552 цього Кодексу, яка нараховується від дня, коли речі мали бути повернуті, до дня їх фактичного повернення позикодавцеві, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
У частинах першій та третій статті 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.
За змістом статей 550, 551 ЦК України право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов`язання. Предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Неустойка за своєю правовою природою володіє акцесорним характером і, будучи цивільно-правовою санкцією, у всіх випадках є елементом самого забезпеченого зобов`язання.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк.
Відповідно до статті 572 ЦК України в силу застави кредитор (заставодержатель) має право у разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов`язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави).
За рахунок заставленого майна заставодержатель має право задовольнити свої вимоги в повному обсязі, що визначається на момент фактичного задоволення, включаючи проценти, відшкодування збитків, завданих прострочкою виконання (а у випадках, передбачених законом чи договором, - неустойку), необхідні витрати на утримання заставленого майна, а також витрати на здійснення забезпеченої заставою вимоги, якщо інше не передбачено договором застави (стаття 19 Закону України "Про заставу").
У справі, яка переглядається, відповідач ОСОБА_1 просив суд першої інстанції застосувати позовну давність до заявлених банком вимог.
За змістом статей 256-258 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).
Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила; за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частини перша та п`ята статті 261 ЦК України).
Згідно з частиною четвертою статті 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
При цьому суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до того відповідача у спорі, який заявляє про застосування позовної давності. Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду. Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість. Якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності в разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.
У постанові від 26 листопада 2019 року у справі № 914/3224/16 (провадження № 12-128гс19) Велика Палата Верховного Суду зробила висновок про те, що закон не пов`язує перебіг позовної давності з ухваленням судового рішення про порушення права особи. Тому перебіг позовної давності починається від дня, коли позивач довідався або міг довідатися про порушення його права, а не від дня, коли таке порушення було підтверджене судовим рішенням.
Позовна давність забезпечує юридичну визначеність правовідносин сторін та остаточність рішень, запобігаючи порушенню прав відповідача. Питання щодо поважності причин пропуску позовної давності, тобто наявність обставин, які з об`єктивних, незалежних від позивача, причин унеможливлювали або істотно утруднювали подання позову, вирішуються судом у кожному конкретному випадку з урахуванням наявних фактичних даних про такі обставини.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що:
- Кредитний договір укладений 24 березня 2006 року з кінцевим терміном повернення кредиту до 24 березня 2013 року включно;
- у зв`язку з припиненням позичальником сплати щомісячних платежів ПАТ КБ "ПриватБанк" на підставі пункту 2.3.6 Кредитного договору висунуло ОСОБА_1 вимогу щодо передання банку заставного майна - автомобіля Mitsubishi Lancer 1.6;
- 12 травня 2010 року згідно з актом приймання-передання ОСОБА_1 передав ПАТ КБ "ПриватБанк" предмет застави (автомобіль Mitsubishi Lancer 1.6) та 29 травня 2010 року видав на ім`я банку довіреність з правом розпорядження цим майном;
- 01 жовтня 2010 року банк продав предмет застави за 9 981,17 доларів США, які були зараховані на часткове погашення кредитної заборгованості, однак отриманих від реалізації автомобіля грошових коштів було недостатньо для того, щоб погасити заборгованість у повному обсязі.
Відповідно до частини четвертої статті 591 ЦК України, якщо сума, одержана від реалізації предмета застави, не покриває вимоги заставодержателя, він має право отримати суму, якої не вистачає, з іншого майна боржника в порядку черговості відповідно до статті 112 цього Кодексу, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 24 Закону України "Про заставу" у випадках, коли суми, вирученої від продажу предмета застави, недостатньо для повного задоволення вимог заставодержателя, він має право, якщо інше не передбачено законом чи договором, одержати суму, якої не вистачає для повного задоволення вимоги, з іншого майна боржника в порядку черговості, передбаченої законодавством України.