ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 червня 2024 року
м. Київ
справа № 753/6409/21
провадження № 61-7457св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого -Луспеника Д. Д., суддів:Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Коломієць Г. В.,Гулька Б. І., Лідовця Р. А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Акціонерне товариство "Полтаваобленерго",
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 листопада 2022 року у складі судді Сирбул О. Ф. та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Головачова Я. В., Нежури В. А., Соколової В. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства "Полтаваобленерго" (далі - АТ "Полтаваобленерго") про скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення втраченого заробітку та відшкодування моральної шкоди.
Позовну заяву обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 працював на посаді очільника юридичної служби компанії "Полтаваобленерго" з жовтня 1997 року, останнім часом - на посаді директора з правової роботи. Наказом від 05 листопада 2019 року № 825-к звільнений з роботи роботодавцем. Позивач не погодився зі звільненням і пред`явив позов про визнання звільнення незаконним. Судовий спір про визнання незаконним і скасування наказу № 825-к наразі триває в Октябрському районному суді м. Полтави. Основною підставою незаконності звільнення ОСОБА_1 05 листопада 2019 року за наказом № 825-к є те, що працівник задовго до дня звільнення серйозно захворів, весь час перебував на лікарняному, у тому числі - і в день звільнення. Лікарняний листок закритий лише 12 грудня 2019 року. Надалі роботодавець визнав листки ОСОБА_1 з 05 листопада 2019 року до 12 грудня 2019 року і оплатив їх. У судовому засіданні в Октябрському районному суді м. Полтави відповідач заявив, що він добровільно усунув порушення трудового права позивача шляхом внесення змін до оскаржуваного наказу. Дізнавшись про це, позивач 13 лютого 2021 року офіційно запросив у АТ "Полтаваобленерго" ознайомлення з наказом, який змінює наказ № 825-к і який стосується позивача особисто, та просив вручити йому належно посвідчену копію цього документа, як це передбачено трудовим законодавством України. Всупереч статті 34 Конституції України, статті 20 Закону України "Про доступ до публічної інформації" та статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) відповідач проігнорував запит ОСОБА_1, відповідно, не було дотримано порядку звільнення працівника.
Лише у березні 2021 року позивач отримав з матеріалів судової справи витяг з наказу АТ "Полтаваобленерго" від 25 травня 2020 року № 567-к. Як випливає з примірника наказу від 25 травня 2020 року № 567-к, відповідач у пункті 1, усвідомлюючи, що за законом не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період тимчасової непрацездатності працівника, скасував звільнення позивача за наказом від 05 листопада 2019 року № 825-к.
Наказ від 05 листопада 2019 року № 825-к відповідач також виніс з істотним порушенням встановленого порядку звільнення працівника - він не був вручений ОСОБА_1 під розписку, тобто у належному порядку.
Зазначав, що наразі оскаржується наказ АТ "Полтаваобленерго" від 25 травня 2020 року № 567-к, оскільки усунувши існування попереднього порушення - незаконного звільнення працівника під час лікарняного, шляхом прийняття нового наказу від 25 травня 2020 року, відповідач одночасно вчинив нове порушення - звільнив працівника з недотриманням встановленого законом порядку.
Вказував, що належить урахувати, що звільнення директора з правової роботи ОСОБА_1 за наказом від 25 травня 2020 року № 567-к відбулося під час дії в України карантину, спричиненого пандемією короновірусу. У цьому випадку повністю відсутня належна мотивація звільнення працівника 25 травня 2020 року. Формальним приводом для цього є прогул, нібито здійснений ОСОБА_1 у 2015 році. За це і був винесений наказ про звільнення від 29 жовтня 2015 року. Цей наказ у судовому порядку був скасований, працівник - поновлений на роботі і до 05 листопада 2019 року він належно виконував свої функції на посаді директора з правової роботи. У подальшому дія наказу поновлена постановою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року. Таке рішення суду дало можливість АТ "Полтаваобленерго" своїм наказом від 05 листопада 2019 року № 825-к поновити розпорядження про звільнення ОСОБА_1 за прогул, вчинений у 2015 році. Але при цьому відповідач абсолютно не врахував, що факт саме відсутності прогулу в 2015 році уже був достеменно встановлений іншими судами. Позаяк на час закінчення судового розгляду справи № 553/2444/15-ц позивач був поновлений на роботі і працював на посаді директора з правової роботи, тоді те рішення судів про фактичну відсутність правової підстави для звільнення - прогулу в 2015 році - не мало значення. Виносячи накази про повторне звільнення ОСОБА_1 від 05 листопада 2019 року та від 25 травня 2020 року, відповідач умисно не врахував того, що правова підстава для звільнення, що була наявною 29 жовтня 2015 року, вже давно відпала.
Таким чином, з огляду на серйозне порушення процедури під час звільнення директора з правової роботи ОСОБА_1, таке звільнення не може вважатися законним, наказ АТ "Полтаваобленерго" від 25 травня 2020 року № 567-к має бути скасованим, а позивач - поновлений на роботі.
Вимагав стягнути із відповідача суму втраченого заробітку за вимушений прогул внаслідок незаконного звільнення за період із 13 грудня 2019 року до теперішнього часу.
Також вимагав відшкодувати суму моральної шкоди, яка нанесена йому відповідачем незаконним звільненням. Розмір моральної шкоди, завданої ОСОБА_1 шляхом погіршення здоров`я, зменшення ділового престижу, авторитету та наукової репутації, порушення нормальних життєвих зв`язків та дружніх відносин, оцінював у 1 200 000,00 грн.
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 18 листопада 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив із недоведеності позовних вимог та відсутності порушень трудового законодавства зі сторони відповідача.
Суд першої інстанції дійшов висновку, що наказ від 25 травня 2020 року № 567-к "Про внесення змін до наказу від 05 листопада 2019 року № 825-к "Про скасування наказу від 17 листопада 2017 року № 775-к "Про поновлення на роботі ОСОБА_1" та наказу від 05 листопада 2019 року № 826-к "Про виплату грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні щорічних відпусток" виданий АТ "Полтаваобленерго" на виконання рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 30 серпня 2017 року та постанови Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 553/4211/15-ц, яким визнано звільнення позивача в 2015 році законним, а наказ, виданий на виконання рішення Апеляційного суду Полтавської області про поновлення на роботі, втратив свою силу, що виключає обґрунтованість посилань позивача на норми чинного трудового законодавства України при видачі наказу від 25 травня 2020 року № 567-к, оскільки мало місце виконання рішення суду щодо звільнення ОСОБА_1 у жовтні 2015 року. Ураховуючи, що відповідач лише в травні 2020 року отримав від позивача оригінали листків непрацездатності АДЦ № 051997, АДЦ № 051998, АДЦ № 139994, АТ "Полтаваобленерго" видало наказ від 25 травня 2020 року № 567-к шляхом зміни дати скасування наказу про поновлення ОСОБА_1 на роботі, тому правильним є визначення дати припинення трудових відносин першим днем після закінчення періоду тимчасової непрацездатності позивача - 13 грудня 2019 року, що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 15 вересня 2020 року у справі № 205/4196/18 (провадження № 14-670цс19).
Місцевий суд також вказав, що позовні вимоги про поновлення на роботі, стягнення втраченого внаслідок вимушеного прогулу заробітку та відшкодування моральної шкоди є похідними від вимоги про визнання наказу від 25 травня 2020 року № 567-к у частині звільнення з роботи ОСОБА_1 незаконним та скасування, в задоволенні якої відмовлено, тому вони теж не підлягають задоволенню.
Апеляційний суд у свою чергу зазначив, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи
ОСОБА_1 16 травня 2023 року із використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Заявник зазначив, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права, як підстави касаційного оскарження цих судових рішень визначив те, що:
- (1) суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 28 квітня 2021 року у справі № 755/14564/18, відповідно до яких під незаконним звільненням потрібно розуміти звільнення без законної підстави, так і звільнення з порушенням порядку, установленого законом;
- (2) суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях застосували норми права без урахування правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 12 вересня 2018 року у справі № 205/6983/16-ц, щодо наслідків неознайомлення працівника з наказом про звільнення.
У касаційній скарзі заявник також вказує, що суди на порушення частини четвертої статті 82 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не взяли до уваги установлені постановою Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 554/604/20 обставини щодо того, що "на виконання рішення Апеляційного суду Полтавської області від 16 листопада 2017 року у справі № 553/4211/15-ц, яким визнано незаконним та скасовано наказ про звільнення позивача з роботи, відповідач продовжив із позивачем трудовий договір, допустив його до роботи, повідомив про це центральний орган виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, надавав йому щорічну основну відпустку та творчу відпустку, а також відпустку без збереження заробітної плати, тобто вчиняв дії, які свідчать про те, що між ОСОБА_1 та відповідачем відповідно до частини першої статті 9, статті 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статей 21, 24, 235 КЗпП України з моменту видання наказу про поновлення на роботі на підставі судового рішення між позивачем і відповідачем виникли трудові відносини, оформлені належним чином".
Видавши наказ про допуск ОСОБА_1 до роботи на посаді директора з правової роботи і виконавши цей наказ, роботодавець за приписом статті 24 КЗпП України уклав із працівником трудовий договір, розпочав із ним трудові відносини. Принциповим у цьому спорі є вирішення питання перебування позивача в трудових відносинах із відповідачем у період з 17 листопада 2017 року до 13 грудня 2019 року, проте суди не встановили, в якому порядку і на підставі яких рішень ці трудові відносини припинилися 13 грудня 2019 року. Апеляційний суд мав при розгляді цієї справи спочатку проаналізувати відносини, у яких перебували АТ "Полтаваобленерго" і позивач до 29 жовтня 2015 року, і встановити, що вони припинилися за наказом від 29 жовтня 2015 року № 342-к у зв`язку з ретроактивною дією постанови Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 553/4211/15-ц. І окремо необхідно було дослідити відносини, що склалися між АТ "Полтаваобленерго" і позивачем у період з 17 листопада 2017 року до 13 грудня 2019 року. Суди неправильно зосередилися виключно на аналізі законності наказу від 25 травня 2020 року № 567-к, який не оскаржувався позивачем. Також апеляційний суд зосередився на аналізі наказу АТ "Полтаваобленерго" від 05 листопада 2019 року № 825-к, який теж не є предметом оскарження. Неправильним є твердження, що наказ від 25 травня 2020 року № 567-к (виконання якого і є предметом розгляду) змінює наказ № 825-к лише в частині дати скасування наказу № 775-к - з 05 листопада 2019 року на 13 грудня 2019 року, які відрізняються як за темпоральними вимірами, так і за обсягом. Наказ від 25 травня 2020 року № 567-к є наказом про звільнення, який є законним та позивач не оскаржує, водночас роботодавець не вручив його заявнику, записів до трудової книжки не вніс. Звільнення позивача відбулося з порушенням порядку, установленого законом. У судових засіданнях відповідач, наполягаючи на тому, що звільнення ОСОБА_1 правомірно було здійснено без ознайомлення його під розпис із відповідним наказом і навіть без будь-якого повідомлення, в той же час підтвердив, що він ніколи не надавав наказ № 567-к на ознайомлення працівникові та не пропонував йому його підписати. Звільнення працівника не можна вважати законним, а процедуру - завершеною, якщо звільненому працівнику не вручена під підпис копія наказу від 25 травня 2020 року № 567-к.
У серпні 2023 року до Верховного Суду від АТ "Полтаваобленерго" через систему "Електронний суд" надійшов відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1, в якій відповідач, посилаючись на необґрунтованість касаційної скарги, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані рішення суддів - без змін.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19 травня 2023 року цивільну справу № 753/6409/21 (провадження № 61-7457ск23) призначено судді-доповідачу Олійник А. С.
Ухвалою від 01 червня 2023 року Верховний Суд залишив касаційну скаргу ОСОБА_1 без руху та надав заявнику строк для усунення її недоліків.
Заявник 23 червня 2023 року із використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду заяву про усунення недоліків касаційної разом із доказами на підтвердження поважності причин пропуску строку касаційного оскарження рішень судів першої та апеляційної інстанцій.
Ухвалою від 29 червня 2023 року Верховний Суд визнав необґрунтованою заяву ОСОБА_1 про відвід судді Верховного Суду Олійник А. С., передав заяву ОСОБА_1 про відвід судді Верховного Суду Олійник А. С. на вирішення іншому судді.
Ухвалою від 30 червня 2023 року Верховний Суд відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід судді Верховного Суду Олійник А. С.
Ухвалою від 05 липня 2023 року Верховний Суд задовольнив заяву про самовідвід судді Верховного Суду Олійник А. С., відведено суддю Верховного Суду Олійник А. С. від участі у розгляді справи № 753/6409/21, передано матеріали касаційного провадження № 61-7457ск23 для здійснення повторного автоматизованого розподілу.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 06 липня 2023 року визначено колегію суддів для розгляду касаційної скарги ОСОБА_1 на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року у складі суддів Верховного Суду: Погрібного С. О. (суддя-доповідач), Ступак О. В., Яремка В. В.
Верховний Суд за результатами перегляду касаційної скарги та заяви про усунення недоліків встановив, що ОСОБА_1 частково усунув недоліки, визначені ухвалою Верховного Суду від 01 червня 2023 року.
Ухвалою від 20 липня 2023 року Верховний Суд продовжив заявнику строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Ухвалою від 27 липня 2023 року Верховний Суд визнав необґрунтованою заяву ОСОБА_1 про відвід суддів Верховного Суду Ступак О. В. та Яремка В. В., заяву ОСОБА_1 про відвід суддів Верховного Суду Ступак О. В. та Яремка В. В. передав для вирішення зазначеного питання, у порядку, передбаченому частиною першою статті 33 ЦПК України, іншому судді.
Ухвалою від 31 липня 2023 року Верховний Суд відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про відвід суддів Верховного Суду Ступак О. В. та Яремка В. В.
Ухвалою від 01 серпня 2023 року Верховний Суд продовжив заявнику строк для усунення недоліків касаційної скарги.
Заявник 14 серпня 2023 року із використанням засобів поштового зв`язку направив до Верховного Суду заяву про усунення недоліків касаційної скарги разом із доказами на підтвердження поважності причин пропуску строку касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції.
Ухвалою від 17 серпня 2023 року Верховний Суд поновив ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Дарницького районного суду м. Києва від 18 листопада 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 11 квітня 2023 року, відкрив касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України), витребував матеріали справи № 753/6409/21 із Дарницького районного суду м. Києва та встановив учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу.
У вересні 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 753/6409/21.
Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року № 49/0/226-24 у зв`язку з обранням до Великої Палати Верховного Суду судді ОСОБА_2 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи.
Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 10 січня 2024 року справу передано судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою від 04 червня 2024 року Верховний Суд призначив справу до судового розгляду колегією у складі п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди попередніх інстанцій встановили, що ОСОБА_1 перебував у трудових відносин із АТ "Полтаваобленерго".
Наказом АТ "Полтаваобленерго" від 29 жовтня 2015 року № 342-к директора з правової роботи ОСОБА_1 звільнено з роботи з 29 жовтня 2015 року згідно з пунктами 3, 4 частини першої статті 40 КЗпП України, за прогули без поважних причин з 30 червня 2015 року до 28 вересня 2015 року та систематичне невиконання службових обов`язків, покладених на нього правилами внутрішнього трудового розпорядку.
Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 30 серпня 2017 року у справі № 553/4211/15-ц частково задоволено позов ОСОБА_1 до АТ "Полтаваобленерго" про відновлення положення, що існувало до порушення прав, визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі. Визнано незаконним та скасовано наказ від 29 жовтня 2015 року № 342-к в частині зазначення підстави звільнення ОСОБА_1 відповідно до пункту 3 частини першої статті 40 КЗпП України. У задоволенні позовних вимог про визнання незаконним та скасування наказу від 29 жовтня 2015 року № 342-к в решті формулювання, відновлення положення, що існувало до порушення прав, поновлення на роботі відмовлено за безпідставністю.
Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 16 листопада 2017 року рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 30 серпня 2017 року у справі № 553/4211/15-ц скасовано в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України та поновлення на роботі. Ухвалено в цій частині нове рішення, яким визнано незаконним та скасовано наказ від 29 жовтня 2015 року № 342-к в частині звільнення ОСОБА_1 відповідно до пункту 4 частини першої статті 40 КЗпП України. Поновлено ОСОБА_1 на посаді з 30 жовтня 2015 року. Рішення суду в частині поновлення на роботі допущено до негайного виконання. В іншій частині рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 30 серпня 2017 року залишено без змін.
На виконання рішення Апеляційного суду м. Полтави від 16 листопада 2017 року ПАТ "Полтаваобленерго" 17 листопада 2017 року видано наказ № 775-к, яким поновлено ОСОБА_1 на посаді директора з правової роботи із 30 жовтня 2015 року.
Постановою Верховного Суду від 18 вересня 2019 року рішення Апеляційного суду Полтавської області від 16 листопада 2017 року у справі № 553/4211/15-ц скасовано, рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 30 серпня 2017 року залишено в силі.
Наказом АТ "Полтаваобленерго" від 05 листопада 2019 року № 825-к скасовано наказ від 17 листопада 2017 року № 775-к про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора з правової роботи та визнано вважати ОСОБА_1 звільненим з посади директора з правової роботи згідно з пунктом 4 частини першої статті 40 КЗпП України відповідно до наказу ПАТ "Полтаваобленерго" від 29 жовтня 2015 року № 342-к, до якого внесені зміни наказом від 21 серпня 2017 року № 555-к, з 03 листопада 2015 року. Зобов`язано начальника відділу кадрів ОСОБА_3 зробити відповідні записи до трудової книжки ОСОБА_1 .
Підставою винесення наказу від 05 листопада 2019 року № 825-к зазначено: рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 30 серпня 2017 року у справі № 553/4211/15-ц; постанова Верховного Суду від 18 вересня 2019 року у справі № 553/4211/15-ц.
Наказом АТ "Полтаваобленерго" від 05 листопада 2019 року № 826-к виплачено ОСОБА_1 грошову компенсацію за 77 календарних днів невикористаної щорічної відпустки за період роботи: із 06 жовтня 2016 року до 05 жовтня 2017 року, із 06 жовтня 2017 року до 05 жовтня 2018 року, із 06 жовтня 2018 року до 05 жовтня 2019 року, із 06 жовтня 2019 року до 05 листопада 2019 року.
Відповідно до наказів ПАТ "Полтаваобленерго" на підставі заяв ОСОБА_1 у періоди: з 22 червня 2020 року до 26 червня 2020 року, з 01 липня 2019 року до 12 липня 2019 року, з 08 січня 2019 року до 07 квітня 2019 року, з 11 грудня 2018 року до 14 грудня 2018 року, з 01 жовтня 2018 року до 19 жовтня 2018 року, з 21 березня 2018 року до 20 вересня 2018 року, 09 березня 2018 року, з 17 лютого 2018 року до 26 лютого 2018 року, з 19 січня 2018 року до 16 лютого 2018 року, з 10 січня 2018 року до 12 січня 2018 року, 21 грудня 2017 року, з 30 листопада 2017 року до 01 грудня 2017 року, з 04 грудня до 05 грудня 2017 року, йому надавались оплачувані щорічні, творчі та неоплачувані відпустки.
20 травня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до АТ "Полтаваобленерго" та надав оригінали листків непрацездатності АДЦ № 051997, АДЦ № 051998, АДЦ № 139994.
Наказом АТ "Полтаваобленерго" від 25 травня 2020 року № 567-к внесено зміни до наказу від 05 листопада 2019 року № 825-к "Про скасування наказу від 17.11.2017 № 775-к "Про поновлення на роботі ОСОБА_1" та наказу від 05 листопада 2019 року № 826-к "Про виплату грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористанні дні щорічних відпусток", зокрема пункт 1 наказу від 05 листопада 2019 року № 825-к "Про скасування наказу від 17.11.2017 "Про поновлення на роботі ОСОБА_1" викладено в наступній редакції: "Скасувати наказ від 17.11.2017 № 775-к про поновлення ОСОБА_1 на посаді директора з правової роботи з 13.12.2019". Внесено зміни в пункт 1 наказу від 05 листопада 2019 року № 826-к "Про виплату грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні щорічних відпусток", а саме: " ОСОБА_1 виплатити грошову компенсацію за 81 календарний день невикористаної щорічної відпустки за період роботи, а саме: з 6 жовтня 2016 року по 5 жовтня 2017 року - 6 календарних днів; з 6 жовтня 2017 року по 5 жовтня 2018 року - 34 календарних днів; з 6 жовтня 2018 року по 5 жовтня 2019 року - 34 календарних днів; з 6 жовтня 2019 року по 13 грудня 2019 року - 7 календарних днів". Зобов`язано начальника відділу кадрів Семенко О. С. зробити відповідні записи до трудової книжки ОСОБА_1 .