ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 червня 2024 року
м. Київ
справа № 308/4961/21
провадження № 61-11834св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 листопада 2022 року під головуванням судді Хамник М. М. та постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 липня 2023 року у складі колегії суддів: Собослоя Г. Г., Кожух О. А. та Мацунич М. В. у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання об`єкту нерухомого майна спільною сумісною власністю та поділ майна подружжя,
ВСТАНОВИВ
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом в якому просив:
- визнати житло у вигляді квартири з надвірними будовами, що становить 13/100 у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 об`єктом спільної сумісної власності подружжя;
- здійснити поділ майна - житла у вигляді квартири з надвірними будовами, що становить 13/100 у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 між позивачем і відповідачем і ідеальних частинах.
Позов мотивував тим, що відповідач на підставі договору дарування від 29 серпня 1996 року № 6292 набула у власність нерухоме майно у вигляді квартири з надвірними будовами, що становить 13/100 житлового будинку за адресою:
АДРЕСА_1 .
Під час проживання з відповідачкою у цивільному шлюбі спірна квартира спільним коштом було переобладнано, добудована, що істотно збільшило її вартість та площу.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Ужгородський міськрайонний суд рішенням від 10 листопада 2022 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Закарпатський апеляційний суд постановою від 12 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Ужгородського міськрайонного суду від 10 листопада 2022 року без змін.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції вважав, що позивач не надав належних та допустимих доказів того, що належне на праві особистої власності відповідачу майно істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат позивача, що відповідно до положень статей 60, 62 СК України може бути підставою для визнання його спільною сумісною власністю подружжя та відмовив у задоволенні позовних вимог.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи касаційної скарги
У серпні 2023 року представник ОСОБА_1 адвокат Горват І. І. звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області від 10 листопада 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від 12 липня 2023 року в якій просить оскаржені судові рішення скасувати, а у справі ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження.
Представник заявника вказує, що суди не врахували правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 27 січня 2021 року у справі № 332/4629/15.
Вважає, що сторона позивача за допомогою належних засобів доказування, і в тому числі показань свідків зокрема, довела, що ОСОБА_1 брав особисту участь у покращенні спірної квартири, як коштами так і особистою працею, такі покращення були суттєвими, а тому на підставі статті 62 СК України це майно є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У поданому у листопада 2023 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Радь І. І. у задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 просив відмовити, а оскаржені судові рішення залишити без змін, посилаючись на необґрунтованість її аргументів.
Представник відповідача зазначає, що суді дійшли правильного висновку про відсутність доказів, які б свідчили про істотне збільшення належного відповідачу майна за рахунок коштів чи власної трудової участі ОСОБА_1 .
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 13 вересня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Ужгородського міськрайонного суду Закарпатської області.
17 жовтня 2023 року цивільна справа № 308/4961/21 надійшла до Верховного Суду.
Фактичні обставини справи, з`ясовані судами
ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 29 серпня 1996 року № 6292 набула у власність нерухоме майно - квартиру з надвірними будовами, що становить 13/100 у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Вартість майна, згідно договору, становить 119 165 000 карбованців.
Відповідно до свідоцтва про шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали шлюб
07 вересня 2006 року на території Словацької Республіки.
Сторони не заперечували, що у період 2010-2012 років квартира з надвірними побудовами, що становить 13/100 у житловому будинку за адресою:
АДРЕСА_1 була реконструйована внаслідок аварійного стану покрівлі.
При зверненні до суду із цим позовом ОСОБА_1 посилається на проведення реконструкції майна, внаслідок якого істотно збільшилося його вартість, здійснена за рахунок спільних трудових та грошових затрат, і вважає, що такий об`єкт є спільною сумісною власністю подружжя, а тому має право на його розподіл.
На підтвердження заявлених позовних вимог ОСОБА_1 надав звіт про оцінку майна від 26 лютого 2021 року № 26022021-13, відповідно до якого вартість 13/100 частини житлового будинку з надвірними спорудами, що складають 97,64 кв. м, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 становить 2 900 000 грн, фотокартки, на яких зображений позивач під час проведення реконструкції, видаткову накладну на суму 20 640 грн від 21 вересня 2011 року про придбання кондиціонерів, замовлення від 09 липня 2010 року № 23 на покрівельні матеріали на суму 15 588,05 грн.
Допитані, за клопотанням позивача, свідки ОСОБА_4, який був прорабом з виконання окремих будівельних робіт та найманий ним робітник для виконання робіт з електрифікації - ОСОБА_5 повідомили, що позивач приймав трудову та фінансову участь під час проведення ремонту на спірної квартири.
Свідок ОСОБА_4 повідомив, що частиною будівельних робіт здійснювала відповідач та її батько.
Свідок ОСОБА_6 повідомив, що займався встановленням системи кондиціонування у будинку за адресою: АДРЕСА_1 . Стверджує, що про проведення відповідних робіт з ним домовлявся позивач - ОСОБА_1, який у свою чергу оплатив виконану роботу.
21 січня 2022 року ОСОБА_2 долучила товарні та фіскальні чеки, розрахункові квитанції, рахунки-фактури, накладні, замовлення покупця, якими підтверджуються здійснення нею витрат на проведення будівельних робіт (а. с. 179-208, том 1).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Особистою приватною власністю дружини, чоловіка, зокрема, є майно: набуте нею, ним до шлюбу; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування; майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто (частина перша статті 57 СК України).
У частині першій статті 62 СК України вказано, якщо майно дружини, чоловіка за час шлюбу істотно збільшилося у своїй вартості внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя, воно у разі спору може бути визнане за рішенням суду об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Зі змісту статті 62 СК України вбачається, що втручання у право власності може бути обґрунтованим, та дотримано балансу інтересів подружжя, у разі наявності у сукупності двох факторів: 1) істотність збільшення вартості майна; 2) таке збільшення вартості пов`язане зі спільними трудовими чи грошовими затратами або затратами другого з подружжя, який не є власником.
Як трудові затрати необхідно розуміти особисту чи спільну трудову діяльність подружжя. Така діяльність може бути направлена на ремонт майна, його добудову чи перебудову, тобто дії, що потягли істотне збільшення вартості такого майна.
Грошові затрати передбачають внесення особистих чи спільних коштів на покращення чи збільшення майна. Наявність істотного збільшення вартості є оціночним поняттям, тому у конкретній справі рішення про задоволення чи відмову у задоволенні позову приймається судом з урахуванням усіх його обставин.
Істотність має визначальне значення, так як необхідно враховувати не лише збільшення остаточної вартості в порівнянні з первинною оцінкою об`єкта, однак співвідносити і у співмірності з одиницями тенденцій загального удорожчання конкретного майна, інфляційними процесами, якісні зміни характеристик самого об`єкта та ту обставину, що первинна оцінка чи сам об`єкт стають малозначними в остаточній вартості об`єкта власності чи у остаточному об`єкті.
Істотність збільшення вартості майна підлягає з`ясуванню шляхом порівняння вартості майна до та після поліпшень внаслідок спільних трудових чи грошових затрат або затрат другого з подружжя.
Тобто істотність збільшення вартості має відбутися така, що первинний об`єкт нерухомості, який належав одному з подружжя на праві приватної вартості, розчиняється, нівелюється, втрачається чи стає настільки несуттєвим, малозначним у порівнянні із тим об`єктом нерухомого майна, який з`явився під час шлюбу у результаті спільних трудових чи грошових затрат подружжя чи іншого з подружжя, який не є власником.
За загальною практикою мають враховуватися капітальний ремонт чи переобладнання житла, тобто значне перетворення об`єкта нерухомості.
Другий чинник істотності такого збільшення має бути пов`язаний із спільними затратами грошових коштів або трудовими затратами. Сам факт перебування осіб у шлюбі у період, коли особисте майно чи його вартість істотно збільшилося, не є підставою для визнання його спільним майном.