ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 червня 2024 року
м. Київ
справа № 202/7540/17
провадження № 61-6624св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Дніпровського апеляційного суду від 04 квітня 2023 року у складі колегії суддів: Єлізаренко І. А., Красвітної Т. П., Свистунової О. В.,
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю.
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду зі позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бондаренко Р. О., територіальний сервісний центр № 1241 Регіонального сервісного центру МВС в Дніпропетровській області, про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, поділ спільного набутого майна, визнання недійсними угод про відчуження майна, визнання права власності на майно.
У травні 2018 року ОСОБА_1 уточнив позовні вимоги, зазначивши відповідачем ОСОБА_2 (т. 1 а. с. 90, 91).
Позов мотивовано тим, що з 01 вересня 1999 року позивач з ОСОБА_2 почали проживати разом однією сім`єю, як чоловік та дружина без реєстрації шлюбу, спочатку в орендованих квартирах, а згодом, придбали квартиру АДРЕСА_1 та інше майно.
Все майно було придбано за спільні кошти та у кредит, який було виплачено спільними зусиллями. Факт спільного проживання, на думку позивача, можуть підтвердити медичні документи, які свідчать, що сторони тривалий час проходили лікування та обстеження у клініках репродуктивної медицини, свідки та фотосвітлини.
Крім того, позивач зазначав, що відповідач відчужила без його згоди майно, а саме: квартиру АДРЕСА_2 та транспортні засоби марки Mitsubishi Lancer та марки Mercedes-Benz Vito.
На підставі викладеного ОСОБА_1 (з урахування уточнених позовних вимог) просив суд:
- встановити факт проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки, ОСОБА_1 з ОСОБА_2 без реєстрації шлюбу в період з 01 січня 2004 року по 22 квітня 2017 року включно;
- визнати спільною сумісною власністю нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1 та квартиру АДРЕСА_2, а також транспортні засоби марки Mitsubishi Lancer, державний номерний знак НОМЕР_1 та марки Mercedes-Benz Vito, державний номерний знак НОМЕР_2 .
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська ухвалою від 23 червня 2022 року у складі судді Кухтіна Г. О. прийняв до розгляду уточнену позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу, визнання майна спільною сумісною власністю (т. 3 а. с. 95, 96).
Індустріальний районний суд м. Дніпропетровська рішенням від 08 серпня 2022 року у складі судді Кухтіна Г. О. позов задовольнив частково.
Встановив факт проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки, ОСОБА_1 та ОСОБА_2, без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до 22 квітня 2017 року включно.
Визнав спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 42,1 кв. м, житловою площею 25,1 кв. м.
В іншій частині позовних вимог відмовив.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 960 грн.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір у розмірі 640 грн.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір у розмірі 1 920 грн.
Рішення місцевого суду мотивовано тим, щосторони з 01 січня 2004 року по 22 квітня 2017 року проживали разом, як чоловік та жінка. Майно, набуте сторонами за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, а тому наявні підстави для застосування 74 СК України.
Відповідач не довела належними, достатніми та допустимими доказами, що квартира АДРЕСА_1 була придбана повністю за її кошти та кошти її батьків.
Суду не надано доказів на підтвердження обставин придбання спірних транспортних засобів сторонами у період з 01 січня 2004 року по 22 квітня 2017 року.
З огляду на відсутність вимоги зі сторони позивача про недійсність укладеного правочину (договору з відчуження квартири № 128 на користь ОСОБА_3 ), а також те, що наразі власником спірної квартири є ОСОБА_3, яка не була залучена у справі як відповідач/сторона договору з відчуження спірної квартири, суд не вбачав правових підстав для задоволення вимоги про визнання спільною сумісною власністю квартири АДРЕСА_2 .
Дніпровський апеляційний суд постановою від 04 квітня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково.
Рішення Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 08 серпня 2022 року скасував в частинівстановлення факту проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки ОСОБА_1 та ОСОБА_2, без реєстрації шлюбу з 01 січня 2004 року до 22 квітня 2017 року включно та в частині визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1, загальною площею 42,1 кв. м, житловою площею 25,1 кв. м.
Встановив факт проживання однією сім`єю, як чоловіка та жінки ОСОБА_1 та ОСОБА_2, без реєстрації шлюбу з 28 грудня 2006 року до 22 квітня 2017 року.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу у період часу з 01 січня 2004 року до 27 грудня 2006 року відмовив.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання спільною сумісною власністю ОСОБА_1 та ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 відмовив.
В іншій частині рішення суду залишив без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що матеріали справи не містять належних доказів на підтвердження того, що сторони у справі проживали разом, як подружжя у період з 01 січня 2004 року до 27 грудня 2006 року, а тому у задоволенні вимог позивача про встановлення факту проживання однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року до 27 грудня 2006 року та у задоволенні позовних вимог позивача про визнання спільною сумісною власністю квартири АДРЕСА_1 повинно бути відмовлено у зв`язку із недоведеністю позовних вимог у цій частині.
Матеріалами справи підтверджується, що у період часу з 28 грудня 2006 року до 22 квітня 2017 року сторони проживали однією сім`єю без реєстрації шлюбу, оскільки відповідач 28 грудня 2006 року зареєструвала позивача у належній їй квартирі і вони проживали разом з цього часу.
Колегія суддів дійшла висновку про встановлення факту спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 28 грудня 2006 року, з часу коли позивач був зареєстрований та почав проживати у належній відповідачу ОСОБА_2 квартирі, по 22 квітня 2017 року однією сім`єю без реєстрації шлюбу, як чоловік та жінка.
Стосовно позовних вимог позивача про визнання спільною сумісною власністю квартири АДРЕСА_2 слід зазначити, що 05 травня 2017 року, тобто до звернення позивача до суду з цими позовними вимогами, вказана квартира була відчужена ОСОБА_2 на підставі договору дарування ОСОБА_3 - матері відповідача. Тобто, на час звернення позивача до суду із позовними вимогами у цій справі - листопад 2017 року, відповідач ОСОБА_2 вже не була власником цієї квартири.
В уточненій позовній заяві позивач із вимогою про недійсність укладеного правочину (договору дарування квартири АДРЕСА_2 ) не звертався, тому суд першої інстанції правомірно відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання спільною сумісною власністю вказаної квартири.
Стосовно позовних вимог про визнання спільною сумісною власністю транспортних засобів марки Mitsubishi Lancer та Mercedes-Benz Vito суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог у цій частині, оскільки суд встановив та визнається сторонами у справі, що вказані транспортні засоби були відчужені відповідачем на користь інших осіб ще до звернення позивача до суду з цим позовом і на теперішній час за відповідачем вказані транспортні засоби не зареєстровані.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у травні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_1 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить постанову суду апеляційної інстанції скасувати та залишити в силі рішення суду першої інстанції.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Індустріального районного суду м. Дніпропетровська.
05 червня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі позивач посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 554/8023/15-ц, у постановах Верховного Суду від 17 квітня 2019 року у справі № 490/6060/15-ц, від 03 червня 2021 року у справі № 748/1943/19 та інших.
У касаційній скарзі зазначається, що суд апеляційної інстанції не звернув належної уваги на докази, що містяться у матеріалах справи, які вказують на те, що з 1999 року сторони фактично проживали разом у шлюбних відносинах, виконуючи обов`язки та ролі чоловіка та дружини, хоча офіційно їх шлюб не був зареєстрований.
Доводи інших учасників справи
Відповідач не надіслала відзив на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи
Суд встановив, що 28 липня 2006 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 придбала у власність квартиру АДРЕСА_1, загальною площею 42,1 кв. м, житловою площею 25,1 кв. м, який посвідчений приватним нотаріусом Дніпропетровського міського нотаріального округу Бандурою М. К. за № 2965 (т. 1 а. с. 11, 16).
ОСОБА_1 із 28 грудня 2006 року зареєстрований у належній відповідачу ОСОБА_2 квартирі АДРЕСА_1 (т. 3 а. с. 166).
20 березня 2007 року ОСОБА_2 уклала договір на придбання склопакетів та їх встановлення, а також надала докази купівлі побутової техніки, оплату комунальних послуг за адресою вказаної квартири (т. 1 а. с. 191-195, т. 2 а. с. 90-104).
05 червня 2012 року на підставі договору купівлі-продажу ОСОБА_2 придбала у власність квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 57,5 кв. м, житловою площею 37,3 кв. м (т. 1 а. с. 13, 17).
05 травня 2017 року квартиру АДРЕСА_2 ОСОБА_2, на підставі договору дарування, подарувала ОСОБА_3 - своїй матері (т. 1 а. с. 17).
Місце проживання позивача ОСОБА_1 із 28 грудня 2006 року зареєстроване у належній відповідачу ОСОБА_2 квартирі АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 8, 9).
Місце проживання відповідача ОСОБА_2 теж зареєстроване у належній їй квартирі АДРЕСА_1 . У цій квартирі відповідач ОСОБА_2 зареєстрована та проживає із її неповнолітнім сином ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1 а. с. 98-100).
Позивач на підтвердження своїх вимог про встановлення факту проживання однією сім`єю, як чоловіка та дружини, його та ОСОБА_2, без реєстрації шлюбу надав суду виписки про перебування на лікуванні та обстеженні пацієнтів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за період з 2011 року по 2017 рік у ТОВ "САНА-МЕД" Центру репродукції людини професора Феськова О. М . У вказаних виписках зазначено - подружжя ОСОБА_2, ОСОБА_1 (т. 1 а. с. 131-140).
Відповідно до медичних документів, наданих закладом "Клініка репродуктивної медицини імені академіка В. І. Грищенка" 15 листопада 2016 року ОСОБА_1, 1980 року народження, та ОСОБА_2, 1979 року народження, підписали заяви щодо застосування допоміжних репродуктивних технологій з метою лікування безпліддя: запліднення з використанням яйцеклітин донора клініки, сперми чоловіка та було укладено відповідний договір між закладом "Клініка репродуктивної медицини імені академіка В. І. Грищенка" та ОСОБА_1, 1980 року народження і ОСОБА_2, 1979 року народження, як чоловіком та дружиною (т. 1 а. с. 143, 144, 146-148).
Згідно листа № 1012-к закладу "Клініка репродуктивної медицини імені академіка В. І. Грищенка" ОСОБА_1, 1980 року народження та ОСОБА_2, 1979 року народження, з 02 жовтня 2015 року по 06 лютого 2017 року знаходились на обстеженні та лікуванні у закладі "Клініка репродуктивної медицини імені академіка В. І. Грищенка" (т. 1 а. с. 10).
Відповідно до довідки ПАТ "УкрСиббанк" від 19 грудня 2022 року № 57-1/13-13 між банком та відповідачем ОСОБА_2 було укладено кредитний договір від 28 липня 2006 року на суму 14 000 дол. США. Кредит було надано з цільовим призначенням - придбання квартири АДРЕСА_1 . Кредитний договір від 28 липня 2006 року № 11023534000 припинено у зв`язку із виконанням боржником ОСОБА_2 усіх зобов`язань належним чином, а саме: ОСОБА_2 повернула позику, що була надана з цільовим призначенням - кредит на придбання житла у сумі 14 000 дол. США. Кредит закритий 17 листопада 2006 року (т. 3 а. с. 162).
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.