Окрема думка суддів К. М. Пількова, Ю. Л. Власова, М. В. Мазура та В. Ю. Уркевича
до постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2024 у справі № 522/179/16
Велика Палата Верховного Суду постановою від 12.06.2024 частково задовольнила касаційну скаргу ОСОБА_1 (далі - Відповідач) на постанову Одеського апеляційного суду від 24.11.2020, змінивши її шляхом викладення її мотивувальної частини в редакції своєї постанови, а також частково задовольнила касаційну скаргу Національного банку України (далі - НБУ, Позивач), скасувала додаткову постанову Одеського апеляційного суду від 24.12.2020 в частині розподілу судових витрат.
Погоджуємося з рішенням, яке прийняла Велика Палата, однак висловлюємо незгоду стосовно мотивів цього рішення та висновків про застосування норм права, яких дійшла Велика Палата.
У цій справі НБУ звернувся до суду з позовом до Відповідача про стягнення як з поручителя за договором поруки від 28.11.2014 боргу АТ "Імексбанк" як боржника за забезпеченим порукою зобов`язанням за укладеним тоді ж договором про надання кредиту на строк до 28.11.2016.
Однак постановою Правління НБУ від 21.05.2015 року було відкликано банківську ліцензію АТ "Імексбанк" з 27.05.2015, а 27.05.2015 виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення про початок процедури ліквідації АТ "Імексбанк" та призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку. Рішенням виконавчої дирекції Фонду від 14.09.2015 було затверджено реєстр акцептованих вимог кредиторів АТ "Імексбанк", у якому кредиторські вимоги НБУ за договором від 28.11.2014 № 60 визнані на суму 309 838 356, 16 грн.
У цій справі на вирішення Великої Палати була поставлена виключна правова проблема щодо застосування приписів Закону № 4452-VI у поєднанні з правилами частини четвертої статті 559 ЦК України (у редакції до набрання чинності Законом № 2478-VIII), яка полягає у визначенні моменту, з якого починається перебіг шестимісячного строку для пред`явлення кредитором вимоги до поручителя за зобов`язаннями боржника - банку в ліквідації: з моменту початку процедури ліквідації банку чи з моменту акцептування кредиторських вимог за основним зобов`язанням.
Вирішуючи цю виключну правову проблему, Велика Палата послалась на усталену практику Верховного Суду, за якою застосоване у другому реченні частини четвертої статті 559 ЦК України словосполучення "пред`явлення вимоги" до поручителя протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання як умови чинності поруки треба розуміти як пред`явлення кредитором у встановленому законом порядку протягом зазначеного строку саме позовної, а не будь-якої іншої вимоги до поручителя (§ 81 постанови).
Оскільки з позовом про стягнення боргу з поручителя у цій справі НБУ звернувся після спливу 6 місяців з дня відкликання НБУ банківської ліцензії АТ "Імексбанк", при вирішенні питання про наявність підстав для стягнення боргу з Відповідача як поручителя АТ "Імексбанк" на користь НБУ суди мали встановити обставини чинності поруки на момент пред`явлення позову, а саме, чи дотримано кредитором строк на пред`явлення позову до поручителя (§ 82 постанови).
Велика Палата звернула увагу на те, що відповідно до пункту 3 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI з дня призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку строк виконання всіх грошових зобов`язань банку вважається таким, що настав.
Однак тлумачення пункту 3 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI у такий спосіб, що з дня призначення уповноваженої особи Фонду на ліквідацію банку змінюється така істотна умова кредитного договору, як строк виконання зобов`язання, Велика Палата визнала буквальним та несистемним, таким, яке не враховує особливості правового регулювання спірних відносин щодо здійснення процедури виведення неплатоспроможного банку (сторони кредитного договору) з ринку, встановленої цим же Законом (§§ 93-94 постанови).
Велика Палата виходила з того, що за змістом частини восьмої статті 49 Закону № 4452-VI вимоги, не включені до реєстру акцептованих вимог кредиторів, задоволенню в ліквідаційній процедурі не підлягають і вважаються погашеними. Тобто необхідною умовою для задоволення вимог кредитора неплатоспроможного банку є акцептування його вимог уповноваженою особою Фонду на ліквідацію такого неплатоспроможного банку, а також їх затвердження Фондом (§§ 108, 109 постанови). З урахуванням акцесорного характеру зобов`язань за договором поруки, лише після визнання (акцептування) Фондом вимог кредитора такі вимоги можуть бути пред`явлені і до поручителя неплатоспроможного банку. Тому шестимісячний строк на звернення кредитора до поручителя неплатоспроможного банку з позовною вимогою про погашення заборгованості доцільно обраховувати саме з моменту акцептування Фондом кредиторських вимог за основним зобов`язанням (прийняття рішення виконавчої дирекції Фонду про затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів) (§ 114).
З цим висновком Великої Палати про момент, з якого обраховується шестимісячний строк на звернення кредитора до поручителя неплатоспроможного банку за частиною четвертою статті 559 ЦК України не погоджуємось.
Вважаємо, що Велика Палата дійшла помилкового висновку про те, що з урахуванням акцесорного характеру поруки лише після визнання (акцептування) Фондом вимог кредитора такі вимоги можуть бути пред`явлені до поручителя неплатоспроможного банку, а передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячний строк на звернення кредитора до поручителя неплатоспроможного банку з позовною вимогою про погашення заборгованості підлягає обрахунку саме з моменту акцептування Фондом кредиторських вимог за основним зобов`язанням (прийняття рішення виконавчої дирекції Фонду про затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів) (§ 144 постанови).
Велика Палата також дійшла суперечливого висновку про те, що приписи пункту 3 частини другої статті 46 Закону № 4452-VI про те, що з дня призначення уповноваженої особи Фонду строк виконання всіх грошових зобов`язань банку вважається таким, що настав, треба розуміти так, що з моменту призначення уповноваженої особи Фонду та початку процедури ліквідації банку кредитор набуває права на заявлення всіх своїх вимог до боржника шляхом звернення до уповноваженої особи Фонду. Водночас усі подальші важелі цивільно-правового впливу на боржника, зокрема, із застосуванням механізму акцесорних зобов`язань, кредитор має можливість реалізувати після визнання Фондом таких вимог та затвердження реєстру акцептованих вимог кредиторів (§§ 116, 145 постанови).