Постанова
Іменем України
27 червня 2024 року
м. Київ
справа № 756/3891/21
провадження № 61-59св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Крата В. І. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, правонаступником якого є ОСОБА_6, державний нотаріус Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Раїса Семенівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 листопада 2022 року у складі судді: Майбоженко А. М. та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Музичко С. Г., Верланова С. М. Кулікової С. В.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У березні 2021 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: ОСОБА_4, ОСОБА_5, державний нотаріус Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Р. С., про розірвання договору довічного утримання.
Позов мотивований тим, що ОСОБА_1 була власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 . У зв`язку з тим, що позивач є людиною похилого віку, вона за своїм фізичним станом потребувала стороннього догляду та допомоги, тому прийняла рішення укласти договір довічного утримання (догляду).
01 квітня 2010 року позивачем було укладено договір довічного утримання (догляду) із ОСОБА_3, відповідно до умов якого позивач передала у власність, а набувач ОСОБА_3 отримала частину квартири та зобов`язалася забезпечувати ОСОБА_1 утриманням (доглядом) довічно на умовах цього договору.
03 листопада 2011 року між позивачем, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено договір про заміну набувача в договорі довічного утримання, за умовами якого відповідач ОСОБА_2 набув статусу набувача квартири за договором.
Сторони домовилися, що матеріальне забезпечення з утримання (догляду), у тому числі для забезпечення харчування, одягом, необхідною допомогою, включаючи медичну, мало бути в сумі 500 грн на місяць, що мали надаватися позивачу шляхом банківського, поштового переказу або готівкою під розписку.
Вказувала, що крім зазначеної суми відповідач зобов`язаний був щомісячно сплачувати комунальні послуги до 10 числа за 1/2 частину квартири. Відповідач мав право передавати гроші за комунальні послуги позивачу. До одноразового грошового утримання, яке було визначено сторонами за спільною згодою у розмірі 51 000 грн та які позивачка одержала повністю від відповідача перед підписанням договору від 01 квітня 2010 року, було додано 3 000 грн за домовленістю сторін.
Аналогічний договір про довічне утримання від 01 квітня 2010 року було укладено також між власником іншої 1/2 частки квартири - чоловіком позивача ОСОБА_4 та ОСОБА_3, що посвідчений державним нотаріусом чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Р. С. та зареєстрований в реєстрі за № 3-985.
03 листопада 2011 року між ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено договір про заміну набувача в договорі довічного утримання, за умовами якого ОСОБА_5 набув статусу набувача.
Позивач посилалася на те, що, не зважаючи на взяті на себе зобов`язання за договором, ОСОБА_2 грубо їх порушував, ігнорував позивача, ухилявся від піклування, що призвело до виникнення неприязних стосунків між ними. Від відповідача систематично не надходило грошове утримання, зокрема в серпні 2019 року, травні, липні та жовтні 2020 року позивач надав меншу суму, ніж передбачено договором, деякі місяці відповідач взагалі не сплачував кошти. Також відповідач вчасно не сплачував комунальні послуги, які передбачені договором, крім того, не сплачував індексацію.
Зауважував, що ОСОБА_1 зверталася до відповідача з проханням погасити заборгованість, однак відповідач продовжував систематично порушувати умови договору, що призвело до того, що позивач втратила можливість на нормальне існування.
ОСОБА_1 просила:
розірвати договір довічного утримання, укладений 01 квітня 2010 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Р. С. та зареєстрований в реєстрі за номером №3-988;
розірвати договір про заміну набувача в договорі довічного утримання від 03 листопада 2011 року, що був укладений між ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Р. С. та зареєстрований в реєстрі за реєстровим номером №3-3848.
Короткий зміст рішення суду першої інстанцій
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 25 листопада 2022 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
на думку позивача підставою для розірвання договору довічного утримання є невиконання відповідачем вимог статті 751 ЦК України. У статті 751 ЦК України передбачено грошову оцінку матеріального забезпечення відчужувача. Зокрема, матеріальне забезпечення, яке щомісячно має надаватися відчужувачу, підлягає грошовій оцінці. Така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом. За приписами статті 755 ЦК України договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду, зокрема, на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини. У частині другій статті 651 ЦК України визначено, що договір може бути розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотними є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору;
відповідно до пункту 7 договору ОСОБА_2, зобов`язався довічно утримувати ОСОБА_1, тобто забезпечувати грошовими ресурсами для задоволення потреб та створення умов для нормальної життєдіяльності, на які відчужувач самостійно буде забезпечувати себе харчуванням одягом, лікарськими засобами, необхідними послугами та всім необхідним для повноцінного життя. Сторони домовились, що утримання, у тому числі забезпечення харчуванням, одягом, необхідною допомогою, включаючи і медичну, має грошовий еквівалент і оцінюється сторонами за спільною згодою у розмірі 500 грн на місяць, які будуть щомісячно надаватися відчужувачу шляхом банківського або поштового переказу, або готівкою під розписку. З тверджень позивачки вбачається, що до червня 2019 року відповідач вчасно сплачував кошти, передбачені договором від 03 листопада 2011 року, після чого пішли затримки зі сплатою, зокрема в серпні 2019 року грошове утримання надійшло із затримкою, в травні, липні та жовтні 2020 позивач надав суму меншу ніж передбачену договором, в червні вересні та жовтні 2019 року та квітні вересні та грудні 2020 року взагалі не сплачував, однак, зазначене спростовується наданими відповідачем, суду квитанціями про сплату матеріального забезпечення. Всього за період з моменту зміни набувача за договором довічного утримання (03 листопада 2011 року) до моменту пред`явлення позову (16 березня 2021 року) відповідачем сплачено коштів на утримання позивача за 111 місяців у розмірі 55 500 грн, не враховуючи 3 000 грн, які одноразово ним сплачені при укладанні цього договору Крім того, позивач зазначає, як істотні порушення умов договору заборгованість зі сплати за житлово-комунальні послуги;
щодо заборгованості зі сплати житлово-комунальних послуг, судом з КЦ "Центр комунального сервісу" витребувано інформацію, щодо заборгованості за житлово-комунальні послуги за період з 2019 року по 2022 рік за адресою АДРЕСА_2, як вбачається з довідки про стан заборгованості на 01 серпня 2022 року, заборгованість за послуги: утримання будинку, споруд та прибудинкових територій УБПТ складає 307,87 грн, вивезення твердих побутових відходів ТПВ складає 27,69 грн, вивезення великогабаритних відходів складає 4,63, плата за абонентське обслуговування гаряче водопостачання складає 15,35 грн, плата за абонентське обслуговування ТЕ складає 31,07 грн. При цьому зазначену заборгованість станом на 01 серпня 2022 року за житлово-комунальні послуги, яка в загальному розмірі складає 386,61 грн не може визнати, як істотне порушення умов договору, оскільки заборгованість є незначною, допускаючи певні прострочення відповідач усуває їх шляхом повного погашення поточної заборгованості у наступний платіжний період. Крім того, на думку суду, допущені ним прострочення щодо сплати житлово комунальних послуг можуть призвести до виникнення до нього претензій з боку надавачів послуг, оскільки саме відповідач є власником частини квартири, та ніяким чином не порушують права позивача, оскільки доказів щодо припинення надання цих послуг у зв`язку з неоплатою, матеріали справи не містять;
істотними умовами договору довічного утримання в даному випадку сторони визначили: забезпечення відчужувача житлом, з правом безоплатного проживання; утримання, у тому числі забезпечення харчуванням, одягом, необхідною допомогою, включаючи і медичну, має грошовий еквівалент і оцінюється сторонами за спільною згодою у розмірі 500 грн на місяць, сплата комунальних послуг до 10 числа за частину квартири. У випадку виникнення, в майбутньому, потреби забезпечення відчужувачів іншими видами матеріального забезпечення чи догляду, відчужувачі самостійно, на свій розсуд несуть всі витрати на ці види забезпечення в межах грошового утримання, передбаченого договором, згідно обумовлених сум. Виходячи з аналізу умов договору довічного утримання, положень статті 755 ЦК України та правової природи індексації, як механізму підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг у разі перевищення визначеного законом індексу споживчих цін, несплата відповідачем щорічної індексації нарахованої на грошове утримання не може вважатися істотним порушенням ним умов договору довічного утримання. Такий висновок також викладено у постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 755/5449/17 (провадження № 61-48053св18). Закон чи договір не ставить у залежність факт належності здійсненого забезпечення утриманням чи доглядом від прийняття виконання таких дій відчужувачем. Тому зобов`язання за договором довічного утримання вважається належно виконаним з моменту вчинення передбаченої договором дії набувачем;
підстави для розірвання договору довічного утримання (догляду) в судовому порядку визначені статтею 755 ЦК України. Так, на вимогу відчужувача договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини. Положення частини першої статті 755 ЦК України не містять визначення "неналежне виконання набувачем обов`язків за договором довічного утримання (догляду)", а тому, вирішуючи це питання, суд повинен ураховувати конкретні обставини справи, умови договору довічного утримання (догляду) та положення статті 651 ЦК України, які визначають загальні підстави для зміни або розірвання договору. Правовим наслідком розірвання договору довічного утримання у зв`язку з невиконанням або неналежним виконанням набувачем обов`язків за договором є повернення до відчужувача права власності на майно, яке було ним передане (частина перша статті 756 ЦК України);
матеріали справи, містять докази того, що відповідач здійснював щомісячне утримання відчужувача ОСОБА_1, крім того, на виконання умов договору довічного утримання ОСОБА_1 отримала одноразове грошове утримання в розмірі 51 000 грн та 3 000 грн перед підписанням цього договору;
посилання позивача на те, що кошти, які надходили від ОСОБА_2 на виконання умов оскаржуваного договору, не покривали всіх витрат позивачки, зокрема забезпечення себе всім необхідним для нормального життя, є безпідставними, оскільки пунктом 7 оскаржуваного договору відчужувач засвідчив, що у випадку виникнення, в майбутньому, потреби забезпечення відчужувача іншими видами матеріального забезпечення чи догляду, відчужувач самостійно, на свій розсуд, несе всі витрати на ці види забезпечення в межах грошового утримання, передбаченого договором, згідно обумовлених сум, тобто 500 грн. Крім того, в суді позивачка відмовилася від пропозиції ОСОБА_2 про збільшення суми забезпечення;
ураховуючи викладене, оцінивши обставини цієї справи, строк існування договірних правовідносин між сторонами, розмір грошового забезпечення отриманий позивачкою від набувачів за цей період, відсутність істотного порушення умов договору, суд вважає позовні вимоги необґрунтованими.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 листопада 2022 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
відповідно до пункту 7 договору довічного утримання, з урахуванням внесених договором про зміну набувача в договорі довічного утримання від 03 листопада 2011 року змін, його істотними умовами є: довічне утримання ОСОБА_1, тобто забезпечення грошовими ресурсами у розмірі 500 грн на місяць; щомісячна оплата ОСОБА_2 комунальних послуг, до яких належать послуги ЖЕК по утриманню будинку, плата за користування природним газом, теплопостачання, водопостачання (гарячу та холодну воду) та електроенергія в обсязі до 100 кВт-год., абонентська плата за телефон (крім міжнародних і міжміських розмов), оплата домофону та оплата за послуги Інтернет в розмірі до 100 грн; надання набувачем довічного проживання у вищезазначеній частині квартири ОСОБА_4, а в разі смерті відчужувача перерахування належної їй щомісячної допомоги у розмірі 500 грн ОСОБА_4 ; поховання відчужувача частини квартири після смерті відчужувача. У випадку виникнення, в майбутньому, потреби забезпечення відчужувачів іншими видами матеріального забезпечення чи догляду, відчужувачі самостійно, на свій розсуд несуть всі витрати на ці види забезпечення в межах грошового утримання, передбаченого договором, згідно обумовлених сум (пункт 7 договору довічного утримання). Таким чином, істотними умовами договору довічного утримання сторони визначили: забезпечення відчужувача житлом з правом безоплатного проживання; вчасну сплату місячного грошового утримання у чітко визначеному розмірі щомісячного платежу - 500 грн; оплату комунальних послуг у визначених ними межах; довічне право проживання ОСОБА_4 у квартирі, а також отримання ним після смерті позивача належної їй щомісячної допомоги у розмірі 500 грн; поховання відчужувача частини квартири після смерті відчужувача;
сторона позивача зазначала про те, що до червня 2019 року відповідач вчасно сплачував кошти, передбачені договором від 03 листопада 2011 року, після чого пішли затримки зі сплатою, зокрема в серпні 2019 року грошове утримання надійшло із затримкою, в травні, липні та жовтні 2020 року позивач надав суму меншу ніж передбачену договором, в червні, вересні та жовтні 2019 року, а також квітні, вересні та грудні 2020 року взагалі не сплачував. Також посилається на виникнення починаючи з жовтня 2020 року заборгованості зі сплати житлово-комунальних послуг з вини відповідача ОСОБА_2 . Зокрема вказує, що за послуги з надання телекомунікаційних послуг станом на 01 грудня 2020 року утворилася заборгованість у розмірі 227,59 грн, у зв`язку з чим було заблоковано телефон у період з 10 грудня 2020 року по 21 грудня 2020 року. Позивач була вимушена самостійно сплатити заборгованість у розмірі 30,69 грн, що підтверджується квитанцією № 0.0.1948053892.1 від 18 грудня 2020 року. Остання оплата за домофон здійснена 29 січня 2020 року у розмірі 100 грн, через наявну заборгованість у розмірі 151,40 грн квартиру позивача було відключено від послуги домофону. З матеріалів справи вбачається та судом першої інстанції встановлено, що всього за період з моменту зміни набувача за договором довічного утримання (03 листопада 2011 року) до моменту пред`явлення позову (16 березня 2021 року) відповідачем ОСОБА_2 сплачено коштів на утримання позивача за 111 місяців у розмірі 55 500 грн, не враховуючи 3 000 грн, які одноразово ним сплачені при укладанні цього договору. З наданих сторонам доказів убачається, що ОСОБА_2 кожного місяця перераховував на рахунок ОСОБА_1 грошові кошти, які перевищують суму грошового забезпечення 500 грн. Отже, відповідач здійснював щомісячне утримання відчужувача ОСОБА_1, що підтверджується як копіями квитанцій та виписок по руху коштів, наданими ОСОБА_2, так і випискою по руху коштів позивача. Таким чином, доводи сторони позивача в цій частині є необґрунтованими;
аргументи позивача щодо наявності заборгованості з оплати житло-комунальних послуг також не заслуговують на увагу суду. Відповідно до умов договору довічного утримання набувач зобов`язаний щомісячно сплачувати комунальні послуги до 10 числа за 1/2 частину квартири у терміни, встановлені відповідними договорами про надання таких послуг, незалежно від того, з ким вони укладені (набувачем чи відчужувачем). До оплачуваних щомісячних витрат на комунальні послуги належать: послуги ЖЕК по утриманню будинку, плата за користування природним газом, теплопостачання, водопостачання (гарячу та холодну воду) та електроенергія в обсязі до 100 кВт-год., абонентська плата за телефон (крім міжнародних і міжміських розмов), оплата домофону та оплата за послуги Інтернет в розмірі до 100 грн. Набувач має право передавати гроші за вказані вище комунальні послуги безпосередньо відчужувачу для їх оплати останнім. У випадку отримання відповідних коштів відчужувач несе відповідальність за сплату вказаних вище комунальних послуг у розмірі отриманих ним коштів. Таким чином, ОСОБА_2 зобов`язаний сплачувати комунальні послуги лише за частину квартири. З наданих стороною позивача квитанцій та інформації з особистого кабінету щодо сплати за надані житлово-комунальні послуги з водовідведення та водопостачання, опалення, утримання будинків та прибудинкових територій, вивіз побутових відходів, електроенергія, а також доказів оплати, наданих відповідачем, вбачається, що періодично виникає заборгованість з оплати житлово-комунальних послуг, яка погашається шляхом сплати сум за надані послуги у повному обсязі або їх переплати. Згідно довідки Комунального концерну "Центр комунального сервісу" про стан заборгованості на 01 серпня 2022 року, заборгованість за послуги: утримання будинку, споруд та прибудинкових територій УБПТ складає 307,87 грн, вивезення твердих побутових відходів ТПВ складає 27,69 грн, вивезення великогабаритних відходів складає 4,63 грн, плата за абонентське обслуговування гаряче водопостачання - 15,35 грн, плата за абонентське обслуговування ТЕ - 31,07 грн. Таким чином, судом першої інстанції зазначену заборгованість у загальному розмірі 386,61 грн правильно не визнано як істотне порушення умов договору, оскільки заборгованість є незначною, допускаючи певні прострочення відповідач усуває їх шляхом повного погашення поточної заборгованості у наступний платіжний період. Крім того, допущені ним прострочення щодо сплати житлово-комунальних послуг можуть призвести до виникнення до нього претензій з боку надавачів послуг, оскільки саме відповідач є власником частини квартири, та жодним чином не порушують права позивача, оскільки доказів щодо припинення надання цих послуг у зв`язку з неоплатою матеріали справи не містять. Зважаючи на те, що щомісячно ОСОБА_2 перераховував позивачу грошові кошти в рахунок утримання у розмірі більшому, ніж передбачено договором довічного утримання, залишок таких коштів міг бути спрямований ОСОБА_1 на оплату частини коштів за житлово-комунальні послуги, як це передбачено пунктом 7 договору довічного утримання;
щодо доводів сторони позивача про несплату ОСОБА_2 індексації грошового утримання. Обов`язок набувача сплатити індексацію грошового утримання сторони передбачили у пункті 8 договору довічного утримання, а тому він не відноситься до істотних його умов, визначених у пункті 7 договору. Тому несплата ОСОБА_2 щорічної індексації нарахованої на грошове утримання не може вважатися істотним порушенням ним умов договору довічного утримання, що значною мірою позбавляло відчужувача того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Окрім того, в суді позивач відмовилася від пропозиції ОСОБА_2 про збільшення суми забезпечення. Таким чином, виходячи з аналізу умов договору довічного утримання, положень статті 755 ЦК України та правової природи індексації, як механізму підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг у разі перевищення визначеного законом індексу споживчих цін, несплата відповідачем ОСОБА_2 щорічної індексації нарахованої на грошове утримання не може вважатися істотним порушенням ним умов договору довічного утримання, про що обґрунтовано зазначено судом першої інстанції. Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 05 червня 2019 року у справі № 755/5449/17 (провадження № 61-48053св18);
матеріалами справи встановлено, що жодних претензій щодо наявності заборгованості за житлово-комунальні послуги ОСОБА_1 ОСОБА_2 не заявляла, всі листи-претензії надіслані відповідачу ОСОБА_4 . Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання договору довічного утримання, суд першої інстанції, виходячи з аналізу умов договору довічного утримання, положень статті 755 ЦК України, на підставі належним чином оцінених доказів правильно застосував норми матеріального права та дійшов обґрунтованого висновку про відсутність обумовлених укладеним договором та чинним законодавством підстав для розірвання договору довічного утримання;
доводи сторони позивача, що кошти, які надходили від ОСОБА_2 на виконання умов оскаржуваного договору, не покривали всіх витрат позивача, зокрема забезпечення себе всім необхідним для нормального життя, є безпідставними, оскільки пунктом 7 оскаржуваного договору відчужувач засвідчив, що у випадку виникнення, в майбутньому, потреби забезпечення відчужувача іншими видами матеріального забезпечення чи догляду, відчужувач самостійно, на свій розсуд, несе всі витрати на ці види забезпечення в межах грошового утримання, передбаченого договором, згідно обумовлених сум, тобто 500 грн;
аргументи про те, що докази, надані відповідачем, які містяться у т. 2 а. с. 52, 53, 54, 61, 62, 63, 71, 72, 73 викладені іноземною мовою та не містять належним чином засвідченого перекладу на українську мову, а тому є неналежними доказами, є неспроможними, оскільки вказані документи не підтверджують і не спростовують жодних обставин у даній справі та суд першої інстанції при ухваленні рішення не посилався на вказані документи;
посилання на незастосування судом першої інстанції правових позицій Верховного Суду, викладених у постановах від 29 серпня 2018 року у справі №755/1226/17-ц, від 16 грудня 2020 року у справі №490/7474/18, від 18 серпня 2021 року у справі №645/3284/19, є безпідставними з огляду на те, що правовідносини у цій справі та у вищезазначених справах не є тотожними.
Короткий зміст судового рішення суду касаційної інстанції
Постановою Верховного Суду від 10 травня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником ОСОБА_7, задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року у частині позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання скасовано та передано справу у цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 лютого 2023 року у частині відмови в задоволенні позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3 про розірвання договору про заміну набувача у договорі довічного утримання змінено, виклавши їх мотивувальні частини у редакції цієї постанови.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що:
при зміні рішень судів першої та апеляційної інстанції в частині позовних вимог про розірвання договору про заміну набувача суд касаційної інстанції виходив з того, що сторонами договору про заміну набувача є ОСОБА_3 (первісний набувач) та ОСОБА_2 (новий набувач). ОСОБА_1 надавала лише згоду на заміну набувача у договорі довічного утримання від 01 квітня 2010 року (тобто, вчинила такий односторонній правочин як згода відчужувача на заміну набувача в договорі довічного утримання (догляду). Правом звертатися до суду з позовною вимогою про зміну або розірвання договору про заміну набувача за договором довічного утримання (догляду)наділена лише одна з сторін договору, а не будь-яка інша особа (зокрема, особа, яка вчинила такий односторонній правочин як згода відчужувача на заміну набувача в договорі довічного утримання (догляду), що є самостійною підставою для відмови у задоволенні позовної вимоги про розірвання договору про заміну набувача;
щодо скасування постанови апеляційного суду в частині позовних вимог про розірвання договору довічного утримання, суд касаційної інстанції враховував висновки, викладені в постановах Верховного Суду: від 24 червня 2021 року в справі № 644/1566/19; від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц; від 18 серпня 2021 року у справі № 645/3284/19; від 22 вересня 2021 року у справі № 466/8743/18 та зазначив, що: апеляційний суд не надав оцінки доводам позивача про те, що ОСОБА_2 не сплачував телекомунікаційні послуги у результаті чого їх було відключено, а також доводам позивача про те, що ОСОБА_2 не сплачував за домофон; апеляційний суд врахував, що однією з підстав позову ОСОБА_1 визначила саме невиконання відповідачем обов`язку зі сплати сум індексації щомісячного грошового утримання, передбаченого в пункті 8 договору. Апеляційний суд не встановив складові сплачених ОСОБА_2 сум, а також не врахував передбачений договором обов`язок набувача сплачувати індексацію; суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що у пункті 7 договору довічного утримання (догляду) від 01 квітня 2010 року сторони обумовили утримання (догляд), у тому числі забезпечення харчуванням, одягом, необхідною допомогою, включаючи і медичну. ОСОБА_1 зазначала, що ОСОБА_2 не здійснює належний догляд за позивачем, відповідач не телефонує позивачу, не цікавиться здоров`ям, не відвідує позивача. Проте апеляційний суд не надав оцінки доводам позивача щодо невиконання набувачем обов`язків по догляду;
за таких обставин, касаційний суд зробив висновок про те, що апеляційний суд зробив передчасний висновок про відсутність правових підстав для розірвання договору довічного утримання.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року, з урахування ухвали цього суду про виправлення описки від 29 лютого 2024 року, апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_7 задоволено. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 листопада 2022 року в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору довічного утримання скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 в частині вимоги розірвати договір довічного утримання (догляду) від 01 квітня 2010 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3, посвідчений державним нотаріусом Чотирнадцятої Київської державної нотаріальної контори Іваненко Р. С. та зареєстрований в реєстрі за № 3-988, обов`язки набувача по якому прийняв на себе ОСОБА_2 згідно договору про заміну набувача в договорі довічного утримання від 03 листопада 2011 року, що був укладений між ОСОБА_1, ОСОБА_3 та ОСОБА_2, посвідчений державним нотаріусом Чотирнадцятої київської державної нотаріальної контори Іваненко Р. С. та зареєстрований в реєстрі за № 3-3848 задоволено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
набувачем ОСОБА_2 не було належним чином виконано умови договору довічного утримання, що відповідно до статті 755 ЦК України є підставою для його розірвання;
при ухваленні рішення в частині розірвання договору довічного утримання апеляційний суд виходив з того, що тлумачення пункту 1 частини першої статті 755 ЦК України свідчить, що договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду за умови доведення відчужувачем факту порушення набувачем своїх обов`язків за договором довічного утримання (догляду), що може проявлятися у вигляді неповного чи неналежного забезпечення доглядом, допомогою, харчуванням відчужувача або у вигляді повного невиконання вказаних дій (постанова Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 645/3284/91);
апеляційний суд зазначив, що звертаючись до суду із позовом позивач вказувала про те, що ОСОБА_2 не сплачував телекомунікаційні послуги та за домофон у результаті чого їх було відключено. Пунктом 7 договору довічного утримання від 01 квітня 2010 року встановлено обов`язок набувача сплачувати комунальні послуги, до яких зокрема належать абонентська плата за телефон, оплата за обслуговування домофона. Аналогічні умови містить договір від 03 листопада 2011 року про зміну набувача в договорі довічного утримання та внесення змін і доповнення до нього. З листа ТОВ "Домофон Цифрал Сервіс Система" від 11 січня 2021 року вбачається, що остання оплата надійшла 29 січня 2020 року в розмірі 100,00 грн. Переговорний пристрій було відключено 18 грудня 2020 року. Станом на 4 квартал 2020 року до сплати 151,40 грн. Відповідно до відповіді АТ "Укртелеком", наданій ОСОБА_8, від 30 грудня 2020 року у зв`язку із несвоєчасною, не в повному обсязі оплатою рахунків за телекомунікаційні послуги на особовому рахунку абонента, утворилась заборгованість. Її наявність відображається щомісяця у рахунках за телекомунікаційні послуги. До того ж, про необхідність оплати заборгованості абонента попереджалось у рахунках за телекомунікаційні послуги, надсилались попередження про блокування послуг через заборгованість, проводилось автоматичне інформування, індивідуальна продзвонка. Враховуючи вище викладене з 10 грудня 2020 року до 21 грудня 2020 року було блоковано телефон. Після надходження оплати в повному обсязі відновлено роботу телефону. Отже, через невиконання відповідачем ОСОБА_2 своїх обов`язків зі сплати комунальних послуг позивачу було припинено надання послуг зв`язку та домофону;
також апеляційний суд зазначив, що пунктом 7 договору довічного утримання сторони обумовили утримання (догляд), у тому числі забезпечення харчуванням, одягом, необхідною допомогою, включаючи і медичну. Позивач при звернення до суду вказувала на ту обставину, що відповідач ОСОБА_2 не виконував обов`язків по догляду. Відповідно до частина другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. Колегія суддів взяла до уваги той факт, що ОСОБА_1 є особою похилого віку, та, укладаючи договір довічного утримання, розраховувала на сторонню допомогу та піклування. Водночас, позивач вказувала, що відповідач не бере участі у її житті, не відвідував її, не цікавився станом здоров`я. З матеріалів справи вбачається, що позивач повідомляла ОСОБА_2 про незадовільний стан здоров`я, проведену операцію. В матеріалах справи також наявні електронні повідомлення предметом яких є виключно сплата комунальних послуг та заборгованість по них. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що набувач за договором довічного утримання навідував ОСОБА_1, забезпечував її доглядом та цікавився здоров`ям, що свідчить про неналежне виконання умов договору;
окрім цього, при ухваленні рішення апеляційний суд виходив з того, що у пункті 8 договору передбачено, що сума грошового утримання підлягає індексації в порядку встановленому чинним законодавством. Договір про заміну набувача в договорі про довічного утримання укладено 03 листопада 2011 року, відтак обов`язок проводити індексацію у ОСОБА_9 виник з грудня 2011 року. Позивачем надано розрахунок індексації, з якого можна дійти висновку, що сума індексації за період з грудня 2011 року по березень 2021 року становить 31 972 грн. З матеріалів справи не вбачається що відповідач відповідно до вимог закону проіндексував та сплатив грошове забезпечення виходячи з умов договору.
Аргументи учасників справи
28 грудня 2023 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про розірвання договору довічного утримання і ухвалити у цій частині нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в частині позовних вимог про розірвання договору довічного утримання.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суд апеляційної інстанції застосував норми права (статті 202, 526, 535, 610, 629, 651, 744, 747, 749, 751, 752, 755, 756 ЦК України) без урахування висновків, щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду;
договір довічного утримання, який ОСОБА_1 хоче розірвати у судовому порядку, ОСОБА_2 виконується у повному обсязі;
апеляційний суд зробив неправильний висновок про те, що ОСОБА_1 було припинено надання послуг зв`язку та домофону саме через невиконання відповідачем ОСОБА_2 своїх обов`язків зі сплати комунальних послуг, а також про те, що матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що набувач за договором довічного утримання ОСОБА_2 навідував ОСОБА_1, забезпечував її доглядом та цікавився здоров`ям, що свідчить про неналежне виконання умов договору;
висновок суду апеляційної інстанції про те, що ОСОБА_2 не виконував свої обов`язки зі сплати комунальних послуг, і через таке невиконання позивачу було припинено надання послуг зв`язку та домофону, помилковий та не відповідає фактичним обставинам справи та наданим доказам: випискам та квитанціям банківських установ, платіжним дорученням, що підтверджують належне виконання відповідачем зобов`язань за договором з розрахунку частини кожного із сплачених платежів за комунальні послуги, за послуги телефонного зв`язку і за домофон;
ОСОБА_2 не погоджується з тим, що він систематично та самовільно порушував умови договорів, в чому надав суду першої інстанції письмові докази, зокрема зазначав, що ОСОБА_1 отримала утримання за серпень 2019 року у передбаченому договором розмірі, а на залишок коштів від платежу сплатила сама за попередній місяць комунальні та інші послуги по частині квартири і інших витрат. У випадку отримання грошових коштів на сплату комунальних та інших послуг, ОСОБА_1 несе відповідальність в частині сплати указаних вище комунальних та інших послуг у розмірі отриманих грошових коштів від ОСОБА_2 на такі сплати. Також ОСОБА_2 зазначає, що ним у червні, вересні та жовтні 2019 року перераховано відповідні суми на утримання ОСОБА_1 . Що стосується несплати коштів у квітні, вересні та грудні 2020 року, то ОСОБА_2 зазначив, що такі суми ним було сплачено про що свідчать надані квитанції;
судом не надано правильну оцінку тому, що факти призупинення у наданні послуг телефонного зв`язку та домофону сталися з причини не оплати ОСОБА_1 з ОСОБА_4 відповідних рахунків з коштів, що передавалися їм для здійснення таких оплат по частини ОСОБА_2 разом з ОСОБА_10 та ОСОБА_6 ;
судом апеляційної інстанції помилково зазначено, що відповідач не бере участі у житті позивачки, не навідує її, не цікавиться станом здоров`я, не забезпечує її доглядом при її незадовільному стані і проведеній операції, суперечить договірним зобов`язанням сторін та фактичним обставинам справи та свідчить про те, що апеляційний суд помилково встановив неналежне виконання договору. Оскільки у пункті 7 договору сторони обумовили про те, що у випадку виникнення у майбутньому потреби забезпечення відчужувача іншими видами матеріального забезпечення чи догляду, відчужувач самостійно на свій розсуд, несе всі витрати на ці види забезпечення в межах грошового забезпечення, передбаченого договором;
з березня 2020 року і по цей час суми за рахунками по частині квартири з комунальних та інших платежів ОСОБА_2 сплачує самостійно;
щодо неприязних стосунків, що також встановлено апеляційним судом, ОСОБА_2 зазначає, що підстав для виникнення та існування неприязних стосунків не існує, суперечить фактичним обставинам справи, умовам договорів і наданим ОСОБА_2 доказам. Відповідач також зазначає, що пропонував позивачці внести зміни до договору довічного утримання, зокрема збільшити суму утримання, однак остання указану пропозицію не розглянула;
після пред`явлення позову у справі, ОСОБА_1 продовжує приймати належне виконання договору від ОСОБА_2, що підтверджує виконання сторонами зобов`язань за договором повністю, про прийняття сторонами виконання одна від одної і свідчить про те, що позивачку таке виконання влаштовує;
що стосується питань індексації, то суд апеляційної інстанції застосував абзац 5 пункту 4 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою КМУ № 1078 від 17 липня 2003 року, статті 747, 751 ЦК України без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 22 вересня 2021 року у справі № 466/8743/18 та від 05 червня 2019 року у справі № 755/5449/17. ОСОБА_2 зазначає, що надав докази її сплати на користь ОСОБА_1 . При цьому, зауважує, що жодних претензій з приводу розмірів її оплати у позивачки не виникало. Зокрема, позов ОСОБА_1 таких заявлених вимог за період з 01 січня 2019 року по 14 травня 2021 року не містить. Окрім цього, ним було сплачено індексацію, зокрема за 2019 рік у сумі 27,13 грн та за 2020 рік у сумі 40 грн. Несвоєчасність, несплата чи сплата не у повному обсязі індексації за договором довічного утримання, не є порушенням істотних умов договору, як вважає позивач. Окрім цього, розрахунок сум індексації позивача є необґрунтованим. Суд апеляційної інстанції помилково вважав встановленим, що наданий позивачем розрахунок індексації за період з грудня 2011 року по березень 2021 року правильний і що його сума складає саме 31 972 грн, при цьому не зазначає як можна дійти до такого висновку, попри те, що вимога щодо вказаної індексації відсутня у позовних вимогах ОСОБА_1 . Таким чином, апеляційний суд вийшов за межі розгляду справи. Суд першої інстанції правильно встановив, що обов`язок набувача сплатити індексацію грошового утримання сторони передбачили у пункті 8 договору довічного утримання, а тому він не відноситься до істотних його умов, визначених у пункті 7 договору.
У квітні 2024 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала відзив, який підписаний представником ОСОБА_7, на касаційну скаргу, в якому просила касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, постанову Київського апеляційного суду від 08 листопада 2023 року залишити без змін.
Відзив мотивований тим, що:
суд апеляційної інстанції в оскаржуваній постанові врахував висновки Верховного Суду, викладених у постановах: від 02 березня 2020 року у справі № 756/15307/17, від 29 серпня 2018 року у справі № 755/1226/17-ц, від 16 грудня 2020 року у справі № 490/7474/18, від 18 серпня 2021 року у справі № 645/3284/19, від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 24 червня 2021 року у справі № 644/1566/19, від 28 березня 2018 року у справі № 509/513/16-ц, від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19, від 14 червня 2022 року у справі № 753/18667/20, від 22 вересня 2021 року у справі № 466/8743/18, від 05 червня 2019 року у справі № 755/5449/17 та постанові Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-75цс13;