ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 червня 2024 року
м. Київ
справа № 752/7190/22
провадження № 61-171св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Олійник А. С., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Маковецька Оксана Петрівна,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2, в інтересах якої діє адвокат Мотига Максим Олегович, на постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року, прийняту колегією у складі суддів: Приходька К. П., Писаної Т. О., Журби С. О.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Маковецька О. П., про розірвання договору довічного утримання (догляду).
Позов обґрунтовувала тим, що 21 листопада 2018 року вона з ОСОБА_2 уклала договір довічного утримання (догляду), за умовами якого передала у власність ОСОБА_2 належну їй квартиру АДРЕСА_1, взамін ОСОБА_2 зобов`язувалась забезпечувати її утриманням та доглядом довічно. Вказаний договір посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О. П. та зареєстрований в реєстрі за № 1285.
Пунктом 2.2 договору довічного утримання (догляду) визначено обов`язки ОСОБА_2 .
Однак ОСОБА_2 порушує умови укладеного договору, а саме не виконує зобов`язання за договором та не здійснює догляд за нею. Зокрема, ОСОБА_2 не в повній мірі та нерегулярно сплачувала комунальні послуги, у зв`язку з чим вона самостійно несе витрати; крім того, у певні періоди вона знаходилась на лікуванні у різних медичних установах та купувала ліки за власний кошт.
Зазначене вказує на те, що ОСОБА_2 фактично самоусунулась від виконання своїх обов`язків, у зв`язку із чим вона вимушена звертатись за допомогою до сторонніх осіб.
Посилаючись на зазначене, ОСОБА_1 просила розірвати договір довічного утримання (догляду), укладений 21 листопада 2018 року нею з ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О. П. та зареєстрований за № 1285, скасувати заборону відчуження квартири АДРЕСА_1, зареєстровану в реєстрі за №1286, а також застосувати наслідки розірвання договору довічного утримання (догляду) та визнати за нею право власності на спірну квартиру.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 15 червня 2023 року, ухваленим у складі судді Шевченко Т. М., у задоволенні позову відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що пунктом 2.3 договору довічного утримання (догляду) передбачено, що грошова оцінка зазначених у цьому договорі видів матеріального забезпечення за згодою сторін визначається у сумі 560 200 грн, що еквівалентно на день посвідчення цього договору 20 000 доларів США, які ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 при підписанні договору.
З урахуванням укладеного сторонами договору довічного утримання (догляду) оплата комунальних послуг та придбання ліків є частиною всіх видів матеріального забезпечення, перелік яких наведено у пункті 2.2 цього договору, та які сторони оцінили у сумі 560 000 грн, що еквівалентно на день посвідчення договору 20 000 доларів США, які ОСОБА_1 отримала при підписанні договору.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що з моменту отримання ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 560 000 грн будь-які зобов`язання ОСОБА_2, визначені пунктом 2.2 договору довічного утримання (догляду), щодо матеріального утримання позивача є виконаними.
Крім того, суд першої інстанції також вказував на те, що належних та допустимих доказів наявності заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг за квартиру АДРЕСА_1 матеріали справи не містять.
Встановивши зазначені обставини, суд першої інстанції вважав позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, і, як наслідок, відмовив у позові.
Постановою Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 червня 2023 року скасовано з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Розірвано договір довічного утримання (догляду), укладений ОСОБА_1 з ОСОБА_2 21 листопада 2018 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О. П. та зареєстрований в реєстрі за № 1285.
Скасовано заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 ; застосовано наслідки розірвання договору довічного утримання та визнано за ОСОБА_1 право власності на вказану квартиру.
Суд апеляційної інстанції встановивши невиконання ОСОБА_2 умов договору довічного утримання (догляду) з утримання та догляду позивача, дійшов висновку про наявність правових підстав для розірвання договору довічного утримання (догляду).
Апеляційний суд вказував на те, що ОСОБА_2 не спростувала належними доказами твердження позивача щодо невиконання умов договору довічного утримання (догляду), зокрема, щодо оплати комунальних послуг та придбання ліків.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У січні 2023 року ОСОБА_2 подала до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення процесуального права, просила постанову Київського апеляційного суду від 28 листопада 2023 року скасувати та залишити в силі рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 15 червня 2023 року.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначала неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 645/3284/19 (провадження № 61-15301св20), відповідно до якого договір довічного утримання (догляду) може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків, незалежно від його вини.
На думку заявника, судом апеляційної інстанції не враховано належне виконання нею умов договору довічного утримання (догляду); зокрема, пунктом 2.3 договору передбачено, що грошова оцінка зазначених у цьому договорі видів матеріального забезпечення за згодою сторін визначається у сумі 560 200 грн, що еквівалентно на день посвідчення цього договору 20 000 доларів США, які ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 при підписанні договору.
Наголошувала на тому, що ОСОБА_1 грошові кошти за договором довічного утримання (догляду) отримала в повному обсязі, а оплата комунальних послуг є частиною всіх видів матеріального забезпечення, перелік яких наведений у пункті 2.2, та які сторони оцінили однією сумою. Таким чином, з моменту отримання позивачем грошових коштів будь-які зобов`язання перед позивачем, в тому числі, оплата комунальних послуг та придбання ліків, є виконаними.
Також зазначала, що матеріали справи не містять доказів наявності у позивача заборгованості з оплати комунальних послуг.
Крім того, заявник також вказувала на відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо питання застосування статті 751 ЦК України у подібних правовідносинах.
Також підставою касаційного оскарження заявник вказує невстановлення судом апеляційної інстанції фактичних обставин справи, які мають значення для її правильного вирішення, не надав належної оцінки зібраним у справі доказам, що призвело до неправильного вирішення справи.
Позиція інших учасників справи
У березні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Зубко А. О. подала відзив на касаційну скаргу, в якому вказувала на безпідставність її доводів.
Зазначала, що суд апеляційної інстанції встановив фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, надав належну оцінку доказам, поданим учасниками справи, та ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення.
Умовами пункту 2.2 договору довічного утримання (догляду) визначено, що за згодою сторін обов`язок набувача майна по наданню відчужувачу довічного забезпечення визначається у вигляді:
- оплачувати вартість необхідних ліків, надавати догляд у разі хвороби;
- забезпечувати фруктами та овочами протягом всього року;
- забезпечення послуг адвокатів та нотаріусів;
- оплачувати комунальні платежі;
- забезпечення радіо-, телевізійним та телефонним зв`язком;
- надання побутових послуг (ремонт побутової, радіо, телевізійної техніки).
Пунктом 2.3 договору довічного утримання (догляду) передбачено, що грошова оцінка зазначених у цьому договорі видів матеріального забезпечення за згодою сторін визначається у сумі 560 200 грн, що еквівалентно на день посвідчення цього договору 20 000 доларів США, які ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 при підписанні договору.
Твердження ОСОБА_2 про те, що з моменту отримання позивачем грошових коштів у розмірі 560 200 грн будь-які зобов`язання ОСОБА_2, визначені пунктом 2.2 договору довічного утримання (догляду), щодо матеріального утримання позивача виконані, є помилкові, оскільки договором довічного утримання (догляду) передбачені й нематеріальні обов`язки, які не охоплені грошовою оцінкою, та які відповідач не виконувала.
Судом апеляційної інстанції правильно застосовано норму матеріального права, а саме статтю 744 ЦК України, якою передбачено, що за договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме майно або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов`язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно.
Вирішуючи справу, апеляційний суд достовірно встановив невиконання ОСОБА_2 умов договору довічного утримання (догляду), зокрема, щодо оплати вартості необхідних ліків та оплати комунальних платежів, а, відтак, дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для розірвання договору довічного утримання (догляду).
Посилаючись на зазначене, представник ОСОБА_1 - адвокат Зубко А. О. просила касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, а постанову апеляційного суду без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 19 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження та витребувано її матеріали із суду першої інстанції.
Відповідно до змісту ухвали Верховного Суду від 19 лютого 2024 року підставами відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 645/3284/19 (провадження № 61-15301св20).Також на відсутність у подібних правовідносинах висновку Верховного Суду щодо застосування статті 751 ЦК України.
12 червня 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 21 листопада 2018 року ОСОБА_1 (відчужувач) та ОСОБА_2 (набувач) уклали договір довічного утримання (догляду), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О. П. та зареєстрований в реєстрі за № 1285. Одночасно з посвідченням договору довічного утримання (догляду) приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Маковецькою О. П. накладено заборону відчуження квартири АДРЕСА_1 за реєстровим № 1286.
Пунктом 1.1 договору довічного утримання (догляду) передбачено, що ОСОБА_1 передала у власність, а ОСОБА_2 отримала у власність належну ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1, взамін ОСОБА_2 зобов`язувалась надавити ОСОБА_1 довічно матеріальне забезпечення.
Відповідно до пункту 2.2 договору довічного утримання (догляду) за згодою сторін обов`язок набувача майна по наданню відчужувачу довічного забезпечення визначається у вигляді:
- оплачувати вартість необхідних ліків, надавати догляд у разі хвороби;
- забезпечувати фруктами та овочами протягом всього року;
- забезпечення послуг адвокатів та нотаріусів;
- оплачувати комунальні платежі;
- забезпечення радіо-, телевізійним та телефонним зв`язком;
- надання побутових послуг (ремонт побутової, радіо, телевізійної техніки).
Пунктом 2.3 договору довічного утримання (догляду) передбачено, що грошова оцінка зазначених у цьому договорі видів матеріального забезпечення за згодою сторін визначається у сумі 560 200 грн, що еквівалентно на день посвідчення цього договору 20 000 доларів США, які ОСОБА_1 отримала від ОСОБА_2 при підписанні цього договору.
У пункті 2.4. договору довічного утримання (догляду) зазначено, що ОСОБА_2 здійснює за свій рахунок експлуатацію та ремонт квартири, а також бере участь, відповідно до займаної площі у витратах, що пов`язані з технічним обслуговуванням та ремонтом, у тому числі капітальним, усього будинку, утриманням прибудинкової території.
За змістом пункту 7.1 договору довічного утримання (догляду) цей договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу відчужувача у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов`язків.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Так, підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі були доводи заявника про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 18 серпня 2021 року у справі № 645/3284/19 (провадження № 61-15301св20).
Зазначена підстава касаційного оскарження не знайшла свого підтвердження під час касаційного перегляду з огляду на наступне.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 травня 2018 року у справі № 373/1281/16-ц (провадження № 14-128цс18) зазначала, що "під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де тотожними є предмети спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20) Велика Палата конкретизувала вказаний висновок та зазначила, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами, насамперед, за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Постанова Верховного Суду від 18 серпня 2021 року (справа № 645/3284/19), на яку посилається заявник, прийнята за результатами розгляду касаційної скарги позивача на постанову Харківського апеляційного суду від 14 січня 2020 року у справі про розірвання договору довічного утримання (догляду).
Задовольняючи позов у справі № 645/3284/19, суд першої інстанції виходив з того, що з червня 2018 року набувач проживає за межами України, а тому не може здійснювати належний догляд за позивачем у справі, яка є людиною похилого віку та потребує сторонньої допомоги. Незважаючи на передбачені договором довічного утримання обов`язки відповідача, догляд за позивачем здійснюють сторонні люди. З урахуванням викладеного, суд вважав, що лише сплата грошових коштів у розмірі 400 грн щомісячно не може вважатися належним виконанням відповідачем умов договору довічного утримання, що є підставою для його розірвання в судовому порядку.