ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2024 року
м. Київ
справа № 487/2528/21
провадження № 61-2014св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Олійник А. С., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Миколаєві,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого
у місті Миколаєві, на рішення Заводського районного суду м. Миколаєва
від 7 листопада 2022 року, ухвалене у складі судді Сухаревич З. М., та постанову Миколаївського апеляційного суду від 6 лютого 2023 року, прийняту колегією у складі суддів: Серебрякової Т. В., Лівінського І. В., Локтіонової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до Територіального управління Державного бюро розслідування, розташованого у місті Миколаєві (далі - ТУ ДБР у м. Миколаєві), про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
В обґрунтування позову вказував, що наказом відповідача № 34-ос від 6 грудня
2018 року його призначено на посаду інспектора сектору матеріально-технічного забезпечення ТУ ДБР у м. Миколаєві.
29 жовтня 2020 року позивачу вручено попередження про наступне вивільнення, в якому зазначено, що у зв`язку із реорганізацією ТУ ДБР у м. Миколаєві його посаду буде скорочено через два місяці з моменту вручення попередження.
Наказом директора ТУ ДБР у м. Миколаєві № 213-ос від 29 грудня 2020 року
ОСОБА_1 звільнено з посади інспектора сектору матеріально-технічного забезпечення на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Позивач вважав вказаний наказ незаконним та таким, що прийнятий з порушенням норм діючого законодавства України, оскільки:
- реорганізація в ТУ ДБР у м. Миколаєві фактично не відбулася, а структурний підрозділ, в якому він працював, зберігся з тими ж функціями та завданнями; змінено лише його назву з "сектору" на "відділ";
- в структурі ТУ ДБР у м. Миколаєві залишилася посада, на якій він працював, з тими ж посадовими обов`язками; змінено виключно її назву з "інспектор" на "провідний інспектор";
- відповідач перевів на посаду провідного інспектора відділу матеріально-технічного забезпечення працівників, які перебували на посаді водіїв сектору матеріально-технічного забезпечення та є менш кваліфікованими;
- відповідач не вжив заходів для його працевлаштування на рівнозначній посаді та не врахував кваліфікацію позивача.
Посилаючись на викладені обставини та вважаючи порушеними свої трудові права, ОСОБА_1 просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ ТУ ДБР у м. Миколаєві № 213-ос
від 29 грудня 2020 року про звільнення його з посади інспектора сектору матеріально технічного забезпечення з 29 грудня 2020 року;
- поновити його на посаді інспектора сектору матеріально технічного забезпечення ТУ ДБР у м. Миколаєві;
- стягнути з ТУ ДБР у м. Миколаєві середній заробіток за час вимушеного прогулу
з 1 січня 2021 року до ухвалення рішення суду.
Крім того, позивач зазначав, що 29 січня 2021 року він звертався із цим позовом в порядку адміністративного судочинства; 29 березня 2021 року отримав ухвалу Миколаївського окружного адміністративного суду від 17 березня 2021 року про закриття провадження у справі за його позовом до ТУ ДБР у м. Миколаєві про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якій роз`яснено право на звернення із вказаним позовом в порядку цивільного судочинства.
Зазначені обставини позивач вважав поважними причинами пропуску строку для звернення із заявою про вирішення трудового спору, визначеного статтею 233 КЗпП України, тому просив поновити вказаний строк.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва від 7 листопада 2022 року позов задоволено.
Поновлено ОСОБА_1 строк звернення до суду з вказаним позовом .
Скасовано наказ ТУ ДБР у м. Миколаєві за № 213-ос від 29 грудня 2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади інспектора сектору матеріально-технічного забезпечення та поновлено його на вказаній посаді з 30 грудня 2020 року.
Стягнено з ТУ ДБР у м. Миколаєві на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу в сумі 600 147,70 грн, визначений без утримання сум податків та інших обов`язкових платежів.
Стягнено з ТУ ДБР у м. Миколаєві на користь держави судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 6 909,47 грн.
Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції виходив з того, що ТУ ДБР у м. Миколаєві обмежилось виключно попередженням позивача про наступне звільнення за два місяці до дати звільнення і не вжило жодних заходів щодо працевлаштування позивача. При цьому відповідач не заперечував наявність вакантних посад, проте зазначив про невідповідність кваліфікації ОСОБА_1 вимогам до посади провідного інспектора відділу матеріально-технічного забезпечення.
Місцевий суд відхилив посилання ТУ ДБР у м. Миколаєві про невідповідність кваліфікації позивача вимогам до посади провідного інспектора зазначеного відділу, оскільки посадова інструкція, яка визначає вимоги до спеціальних знань та навичок, затверджена відповідачем 24 грудня 2020 року, а водії сектору матеріально-технічного забезпечення переведені на вказану посаду 22 грудня 2020 року.
Встановивши вказані обставини, суд першої інстанції зазначив про порушення відповідачем установленого законом порядку звільнення позивача у контексті виконання вимог частини другої статті 40 та частини третьої статті 49-2 КЗпП України, а саме обов`язку одночасно із попередженням про наступне вивільнення запропонувати всі інші вакантні посади (іншу роботу), які з`явилися на підприємстві протягом цього періоду і які існували на день звільнення.
Дійшовши висновку про незаконність звільнення позивача, місцевий суд вважав, що позивач має бути поновлений на роботі з 30 грудня 2020 року та на його користь підлягає стягненню середній заробіток за час вимушеного прогулу на підставі
статті 235 КЗпП України.
Крім того, суд першої інстанції вважав, що позивач пропустив строк для звернення із заявою про вирішення трудового спору, визначений статтею 233 КЗпП України, проте зазначив про поважність причин його пропуску з урахуванням звернення
ОСОБА_1 з цим позовом до Миколаївського окружного адміністративного суду і закриття цим судом провадження у справі у зв`язку з неможливістю розгляду справи в порядку адміністративного судочинства. Поновлюючи вказаний строк, місцевий суд керувався статтею 233 КЗпП України та статтями 261, 264, 267 ЦК України.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 6 лютого 2023 року апеляційну скаргу ТУ ДБР у м. Миколаєві залишено без задоволення, а рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 7 листопада 2022 року - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції про поновлення строку звернення до суду та задоволення позову з мотивів, визначених місцевим судом, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, які її подали
У лютому 2023 року ТУ ДБР у м. Миколаєві подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення процесуального права, просить скасувати рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 7 листопада
2022 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 6 лютого 2023 року і ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову.
Касаційна скарга мотивована неврахуванням судами попередніх інстанцій
висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26 березня 2021 року
у справі № 570/2709/19 (провадження № 61-10541св20), від 12 серпня 2020 року
у справі № 753/3889/17 (провадження №61-2св20), та висновків Верховного Суду України, викладених у постановах від 25 травня 2016 року у справі № 3048цс15,
від 7 листопада 2011 року у справі № 6-45цс11, від 10 березня 2015 року
у справі № 21-52а15 та від 1 березня 2017 року у справі № 6-2485цс16, про те, що "власник вважається таким, що належно виконав вимоги частини другої статті 40,
частини третьої статті 49-2 КЗпП України щодо працевлаштування працівника, якщо запропонував йому наявну на підприємстві роботу, тобто вакантну посаду чи роботу за відповідною професією чи спеціальністю, чи іншу вакантну роботу, яку працівник може виконувати з урахуванням його освіти, кваліфікації, досвіду тощо". Зміст вказаних висновків свідчить про відсутність у роботодавця обов`язку пропонувати вакантні посади працівнику, посада якого скорочується, якщо його освіта, кваліфікація, досвід не відповідають вимогам, які визначені в посадовій інструкції передумовою для зайняття вказаної вакантної посади.
Заявник вказує, що після введення в дію штатного розпису, затвердженого наказом ДБР № 201-дск, зі складу структурних підрозділів ТУ ДБР у м. Миколаєві виведено сектор матеріально-технічного забезпечення, в якому було 10 посад та введено відділ матеріально технічного забезпечення зі штатною чисельністю 5 посад (по одній посаді державної служби - начальник відділ, головний спеціаліст, головний спеціаліст-юрист та дві посади з функцією обслуговування - провідний інспектор). Суди попередніх інстанцій вважали, що роботодавець зобов`язаний був запропонувати ОСОБА_1 посаду провідного інспектора відділу матеріально-технічного забезпечення. Проте не врахували, що до цієї посади встановлені кваліфікаційні вимоги щодо досвіду роботи не менше 1 року на посаді водія та наявності посвідчення ІІІ групи електробезпеки, яким позивач не відповідає.
На думку заявника, суди попередніх інстанцій не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 10 серпня 2022 року у справі № 560/586/21 (провадження № К/9901/30117/21), від 1 вересня 2022 року у справі № 160/4335/21 (провадження № К/990/7364/22) та від 15 вересня 2022 року у справі № 380/10822/21 (провадження № К/990/8390/22), про те, що затвердження нової структури ДБР зумовило необхідність прийняття змін до штатного розпису як центрального апарату, так і територіальних органів.
Крім того, заявник вважає, що суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про поновлення позивачу строку звернення із заявою про вирішення трудового спору в частині визнання причин пропуску такого строку поважними, що суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постанові від 8 серпня
2018 року у справі № 757/19004/15-ц (провадження № 61-8548св22), від 30 жовтня 2019 року у справі № 503/361/16-ц (провадження № 61-346св22), від 25 березня
2020 року у справі № 288/1466/18 (провадження № 61-15450св19) та від 24 лютого 2021 року у справі № 540/2097/18 (провадження № К/9901/7918/19).
Також заявник зазначив про залишення поза увагою суду апеляційної інстанції допущеного місцевим судом порушення права відповідача на участь його представника, який подав заяву про відкладення розгляду справи, у судовому засіданні.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
31 серпня 2023 року (поза межами строку на оскарження рішення суду першої інстанції) ТУ ДБР у м. Миколаєві засобами поштового зв`язку направило до Верховного Суду додаткові пояснення.
Надаючи оцінку можливості врахування вказаних додаткових пояснень під час касаційного перегляду справи, колегія суддів виходить з наступного.
Суд може дозволити учаснику справи подати додаткові пояснення щодо окремого питання, яке виникло при розгляді справи, якщо визнає це за необхідне (частина п`ята статті 174 ЦПК України).
Право на вчинення процесуальної дії втрачається із закінченням строку, встановленого законом або судом. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (стаття 126 ЦПК України).
ТУ ДБР у м. Миколаєві не просив дозволу подати письмові пояснення, а Верховний Суд за межами строку для подання касаційної скарги не визнавав їх подання необхідним. Тому додаткові пояснення підлягають залишенню без розгляду.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах
від 6 липня 2022 року у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21) та
від 4 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (провадження № 14-31цс22).
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 3 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі і витребувано матеріали справи із суду першої інстанції
Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи заявника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 березня 2021 року у справі № 570/2709/19
(провадження № 61-10541св20), від 12 серпня 2020 року у справі № 753/3889/17 (провадження № 61-2св20), від 30 жовтня 2019 року у справі № 503/361/16-ц (провадження № 61-34416св18), від 8 серпня 2018 року у справі № 757/19004/15-ц (провадження № 61-17529св18), від 25 березня 2020 року у справі № 288/1466/18 (провадження № 61-15450св19), від 24 лютого 2021 року у справі № 540/2097/18 (провадження № К/9901/7918/19) (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що наказом ТУ ДБР
у м. Миколаєві від 6 грудня 2018 року за № 34-ос ОСОБА_1 призначено на посаду інспектора сектору матеріально-технічного забезпечення ТУ ДБР у м. Миколаєві
з 10 грудня 2018 року з випробуванням тривалістю два місяці.
Наказом ДБР від 15 жовтня 2020 року за № 581 затверджено структуру та штатну чисельність територіальних управлінь, зокрема, затверджено структуру ТУ ДБР
у м. Миколаєві та визначено чисельність у кількості 116 штатних одиниць.
Суди встановили, що згідно з наказом ДБР від 20 жовтня 2020 року № 201-дск, зокрема, затверджено зміни до штатного розпису на 2020 рік № 5 ТУ ДБР
у м. Миколаєві, які вводяться в дію з 23 грудня 2020 року. Вказаними змінами зі складу структурних підрозділів ТУ ДБР у м. Миколаєві виведено, окрім іншого, сектор матеріально-технічного забезпечення кількістю 10 штатних посад, зокрема,
2 посади інспектора, та введено відділ матеріально-технічного забезпечення кількістю 5 штатних посад, зокрема, 2 посади провідного інспектора.
Наказом ТУ ДБР у м. Миколаєві від 22 жовтня 2020 року № 156-ос, зокрема, доручено сектору кадрової роботи та державної служби ТУ ДБР у м. Миколаєві попередити працівників, посади яких скорочуються, про наступне звільнення та виплатити вихідну допомогу у розмірі двох середньомісячних заробітних плат.
29 жовтня 2020 року ОСОБА_1 ознайомився з попередженням про наступне вивільнення, зі змісту якого суди встановили, що у зв`язку з реорганізацією
ТУ ДБР у м. Миколаєві посаду позивача буде скорочено після закінчення двох
місяців з моменту вручення цього попередження і звільнено на підставі пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України.
Наказом ТУ ДБР у м. Миколаєві від 29 грудня 2020 року № 213-ос звільнено
ОСОБА_1 з посади інспектора сектору матеріально-технічного забезпечення
з 29 грудня 2020 року у зв`язку зі скороченням чисельності та штату працівників
ТУ ДБР у м. Миколаєві.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Однією з гарантій забезпечення права громадян на працю є передбачений
у статті 5-1 КЗпП України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі, ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.
Положеннями частини другої статті 40 КЗпП України визначено, що звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.
Розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням на підставі пункту першого частини першої статті 40 КЗпП України, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджався він за два місяці про наступне вивільнення.
Згідно з частиною першою статті 42 КЗпП України при скороченні чисельності чи штату працівників у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці переважне право на залишення на роботі надається працівникам з більш високою кваліфікацією і продуктивністю праці.
Відповідно до статті 49-2 КЗпП України про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці. При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством. Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації.
При вирішенні питання про те, чи мав змогу роботодавець виконати вимоги
статті 49-2 КЗпП України про надання роботи працівникові, який вивільняється в зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, суд має виходити з того, що за змістом цієї норми працівнику має бути запропонована наявна робота за відповідною професією чи спеціальністю і лише при відсутності такої роботи інша наявна робота.
При цьому роботодавець зобов`язаний запропонувати всі вакансії, що відповідають зазначеним вимогам, які існують на цьому підприємстві, незалежно від того, в якому структурному підрозділі працівник, який вивільнюється, працював.
Таким чином, однією з найважливіших гарантій для працівників при скороченні чисельності або штату є обов`язок власника підприємства чи уповноваженого ним органу працевлаштувати працівника.