ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
27 червня 2024 року
м. Київ
справа № 175/770/21
провадження № 61-5412св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідачка), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1, відповідач - ОСОБА_2,розглянувши у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2023 року у складі судді Журавель Т. С. та постанову Дніпровського апеляційного суду від 23 січня 2024 року у складі колегії суддів
Красвітної Т. П., Єлізаренко І. А., Свистунової О. В.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом
до ОСОБА_2 про скасування державної реєстрації земельної ділянки та визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки.
Позовна заява мотивована тим, що Виконавчий комітет Ювілейної селищної ради народних депутатів рішенням від 19 грудня 1996 року № 199 ухвалив передати ОСОБА_1 безкоштовно у приватну власність земельну ділянку № НОМЕР_1, площею 0,0669 га, з цільовим призначенням - для садівництва і дачного будівництва, яка розташована на території Садового товариства "Рассвет" (далі - СТ "Рассвет") Ювілейної селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області.
19 січня 2010 року змінено найменування юридичної особи СТ "Рассвет" на СТ "Рассвет-2".
Земельна ділянка № НОМЕР_2 у СТ "Рассвет-2" належить ОСОБА_2 .
Позивач зазначав, що висновком експерта ОСОБА_3 за результатами проведення судового земельно-технічного експертного дослідження
від 01 грудня 2020 року № 1311-10 встановлене накладення земельної ділянки № НОМЕР_2 (власник ОСОБА_2 ) на земельну ділянку № НОМЕР_1 (власник ОСОБА_1 ),
які розташовані за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, Ювілейна селищна рада, Обслуговуючий кооператив СТ "Рассвет-2", площа накладення складає 0,0083 га, у зв`язку з чим ОСОБА_1 звернувся до землевпорядної організації ТОВ "Земельне право" із заявою на виконання робіт з виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).
Після одержання відмови державного кадастрового реєстратора в реєстрації земельної ділянки позивач звернувся до відповідача з проханням привести у відповідність до законодавства технічну документацію на належну йому земельну ділянку, на що отримав від відповідача відмову із попередженням про наміри демонтувати існуючий між земельними ділянками № НОМЕР_2 та НОМЕР_1 паркан для встановлення меж ділянки НОМЕР_2 .
Також позивач вказував, що державна реєстрація земельної ділянки № НОМЕР_2 відбулася з порушенням норм чинного законодавства, а саме невірно визначено її розташування, а тому вона не могла бути предметом договору
купівлі-продажу.
Посилаючись на вказане вище, ОСОБА_1 просив суд:
- скасувати державну реєстрацію земельної ділянки № НОМЕР_2, площею 0,0731 га, яка розташована в СТ "Рассвет-2" Ювілейної селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області на ім`я ОСОБА_2 із закриттям поземельної книги на зазначену земельну ділянку;
- визнати недійсним договір купівлі-продажу земельної ділянки
від 04 березня 2020 року, площею 0,0783 га, укладений між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 та посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Сисоєнко І. В., зареєстрований в реєстрі за № 554.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
і мотиви їх ухвалення
Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області рішенням
від 03 жовтня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовив.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2, понесені судові витрати
на проведення земельно-технічної експертизи у розмірі 7 550,80 грн.
Дніпропетровський районний суд Дніпропетровської області додатковим рішенням від 23 жовтня 2023 року стягнув з ОСОБА_1 на користь
ОСОБА_2 понесені судові витрати на професійну правничу допомогу
у розмірі 5 000 грн.
Дніпровський апеляційний суд постановою від 23 січня 2024 року рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 03 жовтня 2023 року та додаткове рішення цього ж суду від 23 жовтня 2023 року залишив без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що позивач не довів належними та допустимими доказами факт порушення його прав та інтересів, що полягав у накладенні земельної ділянки № НОМЕР_2, власником якої є ОСОБА_2, на земельну ділянку № НОМЕР_1, яка належить позивачеві. Крім того, позовна вимога про визнання недійсним договору дарування земельної ділянки також не підлягає задоволенню як похідна від первісної позовної вимоги. Тому позовні вимоги є не доведеними належними та допустимими доказами та не підлягають задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2024 року, ОСОБА_1 просить скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій і ухвалити нове рішення про задоволення позову, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник в касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норм права
у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 11 вересня 2019 року у справі
№ 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19), від 15 січня 2020 року
у справі № 540/861/16-ц (провадження № 14-660цс19), від 07 квітня 2020 року у справі № 372/1684/14-ц (провадження № 14-740цс19), постановах Верховного Суду від 07 червня 2022 року у справі № 599/1466/19 (провадження № 61-12850св20), від 01 серпня 2018 року у справі
№ 369/6516/16-ц (провадження № 61-1796св17), від 31 серпня 2022 року
у справі № 191/4018/18 (провадження № 61-9124св21).
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій помилково
не взяли до уваги висновок експерта ОСОБА_3 за результатами проведення судового земельно-технічного експертного дослідження
від 01 грудня 2020 року № 1311-10.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники судового процесу не скористались правом подати відзив на касаційну скаргу, заперечень щодо її вимог і змісту до суду не направили.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог
і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду відповідають.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.
Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частиною першою статті 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково. Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Відсутність порушеного, невизнаного або оспореного відповідачем приватного (цивільного) права (інтересу) позивача є самостійною підставою для відмови в позові (див., зокрема постанову Верховного Суду
від 15 березня 2023 року у справі № 753/8671/21 (провадження
№ 61-550св22), постанову Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 вересня 2023 року у справі № 582/18/21 (провадження № 61-20968сво21)).
Приватно-правовими нормами визначене обмежене коло підстав відмови
у судовому захисті цивільного права та інтересу особи, зокрема до них належать: необґрунтованість позовних вимог (встановлена судом відсутність порушеного права або охоронюваного законом інтересу позивача); зловживання матеріальними правами; обрання позивачем неналежного способу захисту його порушеного права/інтересу; сплив позовної давності (див., зокрема постанову Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 761/42030/21 (провадження № 61-12101св23), постанову Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 грудня 2023 року у справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22)).
Відповідно до статті 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно зі статтею 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі.
Частинами першою, другою статті 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Відповідно до статті 373 ЦК України право власності на землю гарантується Конституцією України. Право власності на землю (земельну ділянку) набувається і здійснюється відповідно до закону. Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення. Власник земельної ділянки може використовувати на свій розсуд все, що знаходиться над і під поверхнею цієї ділянки, якщо інше не встановлено законом та якщо це не порушує прав інших осіб.
Згідно зі статтею 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Зазначена норма матеріального права визначає право власника вимагати будь-яких усунень порушень його права власності від будь-яких осіб
будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми є наявність у позивача права власностіта встановлених судом перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушення права та з яких підстав.
Якщо порушення своїх прав особа вбачає у наслідках, які спричинені рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень, які вона вважає неправомірними, й ці наслідки призвели до виникнення, зміни чи припинення цивільних прав, і такі правовідносини мають майновий характер або пов`язані з реалізацією майнових або особистих немайнових інтересів, то визнання незаконними (протиправними) таких рішень є способом захисту цивільних прав та інтересів (див., зокрема: постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 квітня 2018 року у справі № 361/2965/15-а (провадження № 11-190апп18), від 09 листопада 2021 року у справі
№ 542/1403/17 (провадження № 14-106цс21)).
Згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування;
ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові від 20 березня 2019 року у справі № 514/1571/14-ц (провадження № 14-552цс18) Велика Палата Верховного Суду зазначила, що "у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження, що право ОСОБА_3 порушене, оскільки для таких висновків мають бути надані належні та допустимі докази, які б беззаперечно вказували, яка саме земельна ділянка перебувала у власності позивачки, де проходить її межа, чи порушена межа її земельної ділянки відповідачем. Такі докази зазвичай можуть підтверджуватися висновками експерта чи спеціаліста".
У постанові від 10 листопада 2021 року у справі № 360/2066/17 (провадження № 61-14866св20) Верховний Суд вказав, що "у наведеному рішенні державного кадастрового реєстратора вказані наступні підстави для відмови: знаходження в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини, із рекомендацією державного кадастрового реєстратора звернутися заявнику до організації розробника для виправлення технічної помилки та приведення документації із землеустрою у відповідність до чинного законодавства. Отже, позивач не позбавлений можливості внести відповідні відомості щодо належної йому земельної ділянки до Державного земельного кадастру з присвоєнням кадастрового номеру у разі виправлення технічної помилки та приведення документації із землеустрою у відповідність до чинного законодавства, тому є правильними висновки суду апеляційної інстанції, щодо недоведеності позивачем порушення відповідачем його права власності на землю".
У постанові від 26 серпня 2020 року у справі № 583/669/15-ц (провадження
№ 61-756св20) Верховний Суд виснував, що "як встановлено висновком додаткової судової земельно-технічної експертизи від 20 жовтня 2017 року
№ 8380, навіть у разі перерахування координат земельних ділянок на АДРЕСА_2 та АДРЕСА_1 із послідуючим виготовленням державних актів на земельні ділянки, не змінюючи площі, лінійних розмірів та конфігурації земельних ділянок фактична межа між вказаними земельними ділянками отримана таким чином спільній межі не буде відповідати. Отже, сторонам у справі потрібно усунути технічні помилки, допущених під час визначення меж суміжних земельних ділянок, яке проводилось у різний час, відповідно до порядку, визначеному у пункті 4 розділу VІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про державний земельний кадастр". Встановлення (відновлення) меж земельних ділянок потрібно у зв`язку з неможливістю визначення меж, які б відповідали державним актам, можливо, і шляхом зміни площі, лінійних розмірів та конфігурації земельних ділянок обох сторін. При цьому формування нових земельних ділянок не здійснюється, а лише вносяться зміни до відомостей про нові межі земельних ділянок до Державного земельного кадастру. Таке встановлення (відновлення) може бути здійснено за згодою сторін як за фактичним використанням, так і за межами, які сторони погодять між собою".
Частинами першою-четвертою статті 79-1 ЗК України (у редакції, чинній на момент видачі державного акта) передбачено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Згідно з частинами першою-третьою статті 12, частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) Велика Палата Верховного Суду вказала, що "принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов`язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний. Тобто, певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс".
Отже, тягар доведення обґрунтованості вимог пред`явленого позову за загальним правилом покладається на позивача, а доведення заперечень щодо позовних вимог - покладається на відповідача.
Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 як на підставу своїх порушених прав послався на те, що відповідно до висновку судового
земельно-технічного експертного дослідження від 01 грудня 2020 року
№ 1311-10 наявне накладення земельної ділянки НОМЕР_1 (земельна ділянка відповідача) на земельну ділянку № НОМЕР_3 (земельна ділянка позивача). Площа накладення складає 0,0083 га.
Земельні ділянки позивача та відповідача є суміжними.
Суди встановили, що Виконавчий комітет Ювілейної селищної ради народних депутатів рішенням від 19 грудня 1996 року № 199 ухвалив передати безкоштовно у приватну власність земельну ділянку, площею 0,0669 га,
з цільовим призначенням - для садівництва і дачного будівництва члену
СТ "Рассвет" - ОСОБА_1 .
Згідно з державним актом на право приватної власності на землю
серії ДН № 039726 від 12 липня 1999 року, який зареєстрований в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 3851, ОСОБА_1 передана у приватну власність земельна ділянка, площею 0,0669 га, в межах згідно з планом, яка розташована на території
СТ "Рассвет" Ювілейної селищної ради Дніпровського району Дніпропетровської області, ділянка НОМЕР_1. План зовнішніх меж земельної ділянки № НОМЕР_1 має наступні лінійні розміри: від А до Б (вулиця, землі
СТ "Рассвет") - 20,2 м; від Б до В (землі ОСОБА_5 ) - 32,6 м;
від В до Г (землі СТ "Рассвет") - 21,3 м; від Г до А (провулок,
землі СТ "Рассвет") - 31,9 м.
19 січня 2010 року змінено найменування юридичної особи СТ "Рассвет" на СТ "Рассвет-2", що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А01 № 567394 та довідкою АА № 248313 з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України.
13 липня 2020 року ОСОБА_1 звернувся до ТОВ "Земельне право" із заявою, в якій просив виконати роботи з виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельних ділянок в натурі (на місцевості) на території СТ "Рассвет-2", ділянка НОМЕР_1.