Постанова
Іменем України
26 червня 2024 року
м. Київ
справа № 752/6120/19
провадження № 61-4917св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_3, на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 грудня 2021 року у складі судді Хоменко В. С. та постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року у складі колегії суддів Болотова В. Є., Кулікової С. В., Музичко С. Г., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про захист гідності, честі та ділової репутації,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про захист гідності, честі та ділової репутації.
Позовні вимоги мотивовані тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 в мережі Інтернет на відеохостингу YouTube (веб-сайт www.youtube.com) та у соціальній мережі Facebook (www.facebook.com) було опубліковано відеозапис під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_8".
У відеозаписі йдеться про діяльність підприємства ТД "ІНФОРМАЦІЯ_6" та проблеми цього підприємства, які, на думку ОСОБА_2, виникли через неправомірні дії конкурентів, а саме підприємства "ІНФОРМАЦІЯ_7", власником якого є ОСОБА_1 .
ОСОБА_2 звинувачує ОСОБА_1 у тому, що він як бізнесмен та власник компанії у своїй підприємницькій діяльності нехтує нормами етики, моралі та навіть використовує незаконні шляхи і незаконний вплив на правоохоронні органи з метою переслідування підприємства ТД "ІНФОРМАЦІЯ_6".
Вважав, що оприлюднена ОСОБА_2 інформація не відповідає дійсності, та як наслідок спотворює уявлення інших осіб про його честь, гідність і ділову репутацію, ставить під загрозу здійснення ним підприємницької діяльності.
Зазначені безпідставні звинувачення у втручанні в діяльність правоохоронних органів та використанні правоохоронних органів у конкурентній боротьбі з порушенням законів стосовно нього сприймаються вкрай негативно, публікація цієї інформації викликає підвищений інтерес з боку більшості осіб, кому вона стала відома, а тому сприяє якнайбільшому її поширенню серед громадськості.
Виходячи з наведеного, ОСОБА_1 просив суд задовольнити позов та:
- визнати недостовірною та такою, що принижує честь, гідність та ділову репутацію ОСОБА_1 інформацію, озвучену і поширену ОСОБА_2 у відеозаписі під назвою:
"ІНФОРМАЦІЯ_8", який було розміщено ІНФОРМАЦІЯ_2 на веб-сайті ІНФОРМАЦІЯ_3 за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4 та в соціальній мережі www.facebook.com за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_5/ про те, що:
" Мій бізнес намагається знищити конкурент. І діє він руками державних служб";
"До мене звернувся конкурент з міста Харкова - ОСОБА_1, власник компанії "ІНФОРМАЦІЯ_7" з вимогою продати йому моє підприємство. На мою відмову він відповів, що в такому випадку " ІНФОРМАЦІЯ_6" просто припинить своє існування";
"А експертом по цих підшипниках, згідно матеріалів справи, зрозуміло, виступила компанія "ІНФОРМАЦІЯ_7" з міста Харкова, яка належить ОСОБА_6, який і є замовником знищення " ІНФОРМАЦІЯ_6";
"Автором більшості з них був харківський журналіст ОСОБА_7 . Нескладно здогадатись ким проплачена його брудна діяльність. Паралельно, вийшов неправдивий сюжет на двадцять четвертому каналі";
"Замовний характер цих дій легко відслідковується. Замовник з міста Харкова, всі кримінальні справи порушені СБУ та поліцією міста Харкова";
"В групу слідчих СБУ входить рідний брат начальника служби безпеки "Ірбіса", який і є замовником всіх цих кримінальних справ";
- зобов`язати ОСОБА_2 протягом десяти днів з моменту набрання законної сили рішенням суду спростувати недостовірну інформацію про ОСОБА_1 у спосіб, найбільш подібний до способу її поширення, а саме: розмістити на веб-сайті www.youtube.com та в соціальній мережі www.facebook.com відеозапис, в якому оголосити спростування недостовірної інформації, а саме:
"Спростування інформації.
ІНФОРМАЦІЯ_2 на веб-сайті www.youtube.com та в соціальній мережі www.facebook.com було опубліковано відеозапис під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_8", який містить недостовірну інформацію про ОСОБА_1 .
Зокрема, недостовірною є інформація про те, що:
" Мій бізнес намагається знищити конкурент. І діє він руками державних служб";
"До мене звернувся конкурент з міста Харкова - ОСОБА_1, власник компанії "ІНФОРМАЦІЯ_7" з вимогою продати йому моє підприємство. На мою відмову він відповів, що в такому випадку "ІНФОРМАЦІЯ_6" просто припинить своє існування";
"А експертом по цих підшипниках, згідно матеріалів справи, зрозуміло, виступила компанія "ІНФОРМАЦІЯ_7" з міста Харкова, яка належить ОСОБА_6, який і є замовником знищення ТД "ІНФОРМАЦІЯ_6".
Короткий зміст рішення судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Голосіївського районного суду міста Києва від 06 грудня 2021 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, відмовляючи у позові вказав на те, що ОСОБА_1 не доведено належними та достатніми доказами, що відповідна інформація стосовно нього була поширена і що така інформація була поширена саме ОСОБА_2 .
Висновки комп`ютерно-технічної експертизи, яка розміщена у Інтернет від 13 березня 2019 року, та сематико-текстуальної (лінгвістичної) експертизи № 9271 від 19 березня 2019 року, на які на підтвердження позовних вимог посилався позивач, не є належними та допустимими доказами у цій справі, оскільки проведені щодо відеозапису без безпосереднього доступу до відео на вказаних позивачем адресах, а на час їх підписання особи, що їх склали, не мали статусу судового експерта.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
06 квітня 2023 року ОСОБА_1, в інтересах якого діє ОСОБА_3, звернувся з касаційною скаргою, та, уточнивши 03 травня 2023 року свої вимоги, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року та направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 березня 2021 року у справі № 482/1474/16-ц, від 17 серпня 2022 року у справі № 758/6758/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Заявник посилається на те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини першої статті 277 ЦК України, зокрема щодо таких питань:
- чи несе цивільно-правову відповідальність особа, яка повідомила недостовірну інформацію в мережі Інтернет (шляхом участі у записі відеозвернення), яка згодом була видалена (за умови, що таке особа заперечує факт поширення відеозапису, попри наявні докази, того що відеозапис існував в мережі Інтернет);
- яким чином співвідносяться поняття "поширення" недостовірної інформації та її "виготовлення", "розповсюдження" (чи можна ототожнювати ці поняття);
- чи достатньо позивачу у подібних справах довести факт поширення інформації шляхом повідомлення хоча б одній особі у відеозверненні в мережі Інтернет (чи входить до предмету доказування у подібних справах доведення факту виготовлення та розповсюдження відеозапису із недостовірною інформацією) (пункт 3 частини першої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга, в уточненій редакції, мотивована тим, що судами попередніх інстанцій не було в повній мірі досліджено зібрані у справі докази, не надано належної оцінки доказів.
Суди застосували формальний підхід під час оцінки доказів, наявних у матеріалах справи, та які були надані позивачем для доведення юридичного складу правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову у справах про захист честі, гідності і ділової репутації фізичної та юридичної особи. Вказує, що у матеріалах справи міститься достатньо доказів того, що спірний відеозапис із недостовірною інформацією, яка поширювалася ОСОБА_2 стосовно ОСОБА_1, дійсно було поширено у мережі Інтернет (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи відзиву на касаційну скаргу
Представник ОСОБА_2 адвокат Гусельников М. О. у відзиві на касаційну скаргу вказує на правильність висновків місцевого та апеляційного судів, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 06 грудня 2021 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 березня 2023 року без змін.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
Підставами відкриття касаційного провадження є пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
06 червня 2023 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
16 лютого 2024 року у касаційному провадженні № 61-4917св23 на підставі службової записки судді ОСОБА_8 здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями. Суддею-доповідачем у зазначеній справі визначено ОСОБА_8, суддями, які входять до складу колегії, визначено ОСОБА_9, ОСОБА_10 .
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Суди встановили, що, звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_2 в мережі Інтернет на відеохостингу YouTube та у соціальній мережі Facebook було опубліковано відеозапис, який містить недостовірну та непідтверджену інформацію, яка озвучена та поширена ОСОБА_2 Поширена інформація порушує немайнові права заявника та завдає шкоди діловій репутації, честі та гідності позивача.
На підтвердження позовних вимог ОСОБА_1 надав: копію стенограми відеозапису під назвою "ІНФОРМАЦІЯ_8, який опубліковано на веб-сайті www.youtube.com та у соціальній мережі www.facebook.com; копію висновку № 9266 комп`ютерно-технічної експертизи, яка розміщена у Інтернет від 13 березня 2019 року; копію висновку сематико-текстуальної (лінгвістичної) експертизи № 9271 від 19 березня 2019 року (а. с. 18-23, 48-79). Під час розгляду справи суди встановили, що за наведеними позивачем посиланнями відсутні будь-які відео.
Суди встановили, що подані позивачем ОСОБА_1 висновки експертиз не є належними та допустимими доказами у цій справі, оскільки проведені щодо відеозапису без безпосереднього доступу до відео на вказаних позивачем адресах, а на час їх підписання особи, що їх склали, не мали статусу судового експерта.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Частинами першою та другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
За положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно із частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначено частиною другою вказаної статті.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 32 Конституції України кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
За частиною першою статті 68 Конституції України кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 201 ЦК України передбачено, що особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством, є, зокрема, честь, гідність і ділова репутація.
Відповідно до статті 297 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі. Гідність та честь фізичної особи є недоторканними. Фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її гідності та честі.
Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканність своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Так, під гідністю слід розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної істоти. З честю пов`язується позитивна соціальна оцінка особи в очах суспільства, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло. А під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов`язків (постанова Верховного Суду від 05 червня 2024року у справі № 569/18824/21, провадження № 61-14309св23).
Позови про захист гідності, честі чи ділової репутації має право пред`явити, зокрема, фізична особа в разі поширення про неї недостовірної інформації, що порушує її особисті немайнові права.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації (частина перша статті 277 ЦК України).
Юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної особи, є сукупність таких обставин: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначати характер такої інформації та з`ясовувати, чи вона є фактичним твердженням чи оціночним судженням (постанова Верховного Суду від 22 грудня 2023 року у справі № 515/1408/22, провадження № 61-16109св23).
Згідно із частиною другою статті 30 Закону України "Про інформацію" оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Спростованою може бути інформація, яка містить відомості про події та явища (факти), яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). В будь-якому випадку це має бути інформація, істинність якої можливо перевірити, існування таких фактів не залежить від їх суб`єктивного сприйняття чи заперечення через думки і погляди особи.
Вільне вираження поглядів є істотним чинником повноцінного розвитку особистості в суспільстві, як і здатність особи сприймати заперечення, спонукання, заохочення через думки, ідеї, висловлені іншими людьми.
Згідно із статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і частинами другою, третьої статті 34 Конституції України кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві, зокрема, для захисту репутації чи прав інших осіб.
За своїм характером судження має оціночний характер та виражає ставлення того, хто поширює інформацію, до змісту висловленої ним думки, що пов`язано з такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів тощо.
Отже, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок не є підставою для захисту у судовому порядку права на повагу честі, гідності та ділової репутації та, відповідно, не є предметом судового захисту.
Вирішуючи справи про захист честі, гідності та ділової репутації, суди повинні перевіряти, чи містить інформація, що стала підставою для звернення до суду, конкретні життєві обставини, фактичні твердження щодо позивача. Якщо зміст та характер досліджуваної інформації свідчить про наявність фактів, така інформація або її частина не може вважатись оціночним судженням, оскільки є не результатом суб`єктивної оцінки, а відображенням об`єктивної істини, що може бути встановлена у судовому порядку.
Таким чином, особа, яка висловлює не факти щодо позивача, а власні погляди, критичні висловлювання, припущення, не може бути зобов`язана доводити їх правдивість, оскільки це є порушенням свободи на власну точку зору, що визнається фундаментальною частиною права, захист якого передбачений статтею 10 Конвенції.
Під час розгляду справи суд зобов`язаний установити: чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача; у чому полягає таке порушення прав; якими доказами воно підтверджується. Залежно від установленого суд повинен вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Відсутність порушеного права є підставою для ухвалення судом рішення про відмову в позові.
Подібні правові висновки висловлені у постановах Верховного Суду від 12 червня 2018 року у справі № 826/4406/16 (адміністративне провадження№ К/9901/457/17, № К/9901/39/18), від 22 лютого 2023 року справі № 757/39521/20-ц (провадження № 61-15064св21).
За змістом статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції. Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй частиною першою статті 277 ЦК України та відповідним законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому ж засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб`єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на відповідача може бути покладено обов`язок відшкодувати моральну шкоду.
Суди під час вирішення справ про захист гідності, честі та ділової репутації повинні забезпечувати баланс між конституційним правом на свободу думки і слова, правом на вільне вираження своїх поглядів та переконань, з одного боку, та правом на повагу до людської гідності, конституційними гарантіями невтручання в особисте і сімейне життя, судовим захистом права на спростування недостовірної інформації про особу, з іншого боку.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 18 грудня 2019 року у справі № 742/286/17 (провадження № 61-14303св19) вказано, що: "відповідачами у справі про захист честі, гідності чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. У випадку коли інформація була поширена у засобі масової інформації з посиланням на особу, яка є джерелом цієї інформації, ця особа також є належним відповідачем. При опублікуванні чи іншому поширенні оспорюваної інформації без зазначення автора (наприклад, у редакційній статті) відповідачем у справі має бути орган, що здійснив випуск засобу масової інформації. Належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Якщо недостовірна інформація, що принижує честь, гідність чи ділову репутацію, розміщена в мережі Інтернет на інформаційному ресурсі, зареєстрованому в установленому законом порядку як засіб масової інформації, то при розгляді відповідних позовів суди мають керуватися нормами, які регулюють діяльність засобів масової інформації. Аналогічний правовий висновок висловив Верховний Суд у постанові від 13 лютого 2019 року (справа № 439/1469/15-ц, провадження № 61-5189св18). Ураховуючи наведене, відповідачами у справі мають бути автор та власник веб-сайта відповідного інформаційного матеріалу. Пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову".