ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2024 року
м. Київ
справа № 465/5290/17
провадження № 61-10827св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Червинської М. Є.,
суддів: Гудими Д. А., Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., Коротуна В. М. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, приватний нотаріус Шафран Роман Іванович,
позивач за зустрічним позовом - ОСОБА_2,
відповідач за зустрічним позовом - ОСОБА_1,
третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Заплотинська Олена Борисівна,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 22 червня 2023 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В. та касаційну скаргу представника ОСОБА_2 - Стасишина Романа Мироновича на рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 грудня 2022 року у складі судді Ванівського Ю. М. та постанову Львівського апеляційного суду від
22 червня 2023 року у складі колегії суддів: Приколоти Т. І., Мікуш Ю. Р., Савуляка Р. В.,
ВСТАНОВИВ:
ІСТОРІЯ СПРАВИ
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2, приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу
Шафрана Р. І. про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та визнання права власності на частку у квартирі в порядку спадкування.
Позов мотивований тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер дід ОСОБА_1 -
ОСОБА_4, який до дня смерті проживав за адресою:
АДРЕСА_1 . Після його смерті відкрилася спадщина на квартиру
АДРЕСА_2, яка оформлена на його дружину ОСОБА_5 .
ОСОБА_1 вказувала, що ця квартира перебувала у спільній сумісній власності ОСОБА_5 і ОСОБА_4, а тому є спільною сумісною власністю.
10 травня 2013 року ОСОБА_4 на ім?я ОСОБА_1 склав заповіт.
11 жовтня 2013 року ОСОБА_1 подала заяву про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_4 .
У ІНФОРМАЦІЯ_3 померла баба позивачки ОСОБА_5 .
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернулася до нотаріальної контори
з письмовим запитом щодо видачі свідоцтва про право на спадщину. Листом від 22 травня 2017 року № 1567/02-14 П`ята львівська державна нотаріальна контора повідомила, що за її заявою 14 червня 2013 року була заведена спадкова справа № 415/2013 після смерті ОСОБА_4, проте постановою нотаріуса від 25 квітня 2014 року за № 1178/02-31 їй було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з мотивів відсутності правовстановлювального документа щодо частини квартири, оскільки за відсутності таких документів нотаріус не має можливості оформити спадщину.
У червні 2017 року ОСОБА_1 стало відомо, що 21 квітня 2016 року
ОСОБА_5 уклала з ОСОБА_2 договір купівлі-продажу спірної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шафран Р. І. за реєстровим номером 1206.
Вважала, що ОСОБА_5 неправомірно розпорядилася цілою квартирою, проігнорувавши право власності на частку у ній ОСОБА_4, яка на час укладення договору купівлі-продажу спірної квартири від 21 квітня 2016 року в силу частини п?ятої статті 1268 ЦК України належала ОСОБА_1
в порядку спадкування за заповітом.
Ураховуючи наведене, ОСОБА_1 просила визнати недійсним та скасувати договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2, укладений між ОСОБА_5 і ОСОБА_2, скасувати відповідну державну реєстрацію вказаного договору як правочину; визнати за нею право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2, набуте
з 19 травня 2013 року в порядку спадкування за заповітом після смерті діда ОСОБА_4 .
У листопаді 2017 року ОСОБА_2 звернулась до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, третя особа - приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Заплотинська О. Б., про встановлення нікчемності правочину (заповіту).
Зустрічний позов з урахуванням заяви про збільшення підстав позову мотивований тим, що 10 травня 2013 року приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Заплотинська О. Б. посвідчила заповіт
ОСОБА_4, яким спадкодавець на випадок своєї смерті заповів належну йому на праві власності 1/2 частини квартири
АДРЕСА_2 ОСОБА_1 . При посвідченні цього заповіту були присутні свідки: ОСОБА_6 та ОСОБА_7 .
Вважала, що вказаний заповіт посвідчений з порушенням норм чинного законодавства, оскільки свідок ОСОБА_6 є членом сім`ї ОСОБА_1 - її цивільним чоловіком, а тому вчинений із порушенням норм статті 1257 ЦК України. ОСОБА_4 у період складення заповіту не усвідомлював своїх дій,
а тому не мав необхідного обсягу цивільної дієздатності.
ОСОБА_2 просила встановити нікчемність заповіту ОСОБА_4 від
10 травня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Заплотинською О. Б., зареєстрованого
у реєстрі за № 461.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 22 грудня 2022 року
в задоволенні позову ОСОБА_1 і зустрічного позову ОСОБА_2 відмовлено.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що вона пропустила позовну давність, про застосування якої заявила відповідачка.
Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив із їх недоведеності.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 22 червня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 грудня 2022 року
в частині вирішення позову ОСОБА_1 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення позовних вимог.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_2, укладений 21 квітня 2016 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шафран Р. І. за реєстровим номером 1206, у частині 3/8 квартири АДРЕСА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 3/8 частини квартири
АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом ОСОБА_4 від 10 травня 2013 року.
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, апеляційний суд зробив висновок, що оспорюваний договір купівлі-продажу в частині 3/8 частин квартири є недійсним відповідно до частин першої, другої статті 203 та частини першої статі 215 ЦК України, оскільки ОСОБА_1 успадкувала за заповітом 3/8 частин спірної квартири (з урахуванням обов`язкової частки ОСОБА_5 ). Відчуження ОСОБА_5 квартири в цілому порушує права ОСОБА_1, які підлягають судовому захисту. Апеляційний суд дійшов висновку, що визнання недійсним оспорюваного договору купівлі-продажу спірної квартири в частині 3/8 її частки та визнання права власності за ОСОБА_1 на цю частку квартири в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 належить визнати ефективним способом захисту порушених прав ОСОБА_1, оскільки право власності спадкоємця на спадкове майно підлягає захисту в судовому порядку шляхом його визнання у разі, якщо таке право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності (стаття 392 ЦК України).
Апеляційний суд вважав, що підстав для відмови в позові через пропуск
ОСОБА_1 позовної давності немає, оскільки спадкові права ОСОБА_1 порушені внаслідок позбавлення її права на спадкове майно шляхом укладення 21 квітня 2016 року договору купівлі-продажу спірної квартири
в цілому. З позовом до суду ОСОБА_1 звернулася 13 вересня 2017 року, тобто в межах позовної давності. Предметом цього спору є не оскарження постанови державного нотаріуса від 25 квітня 2014 року про відмову
у вчиненні нотаріальної дії, а право на спадкове майно.
Короткий зміст вимог та доводів касаційних скарг
17 липня 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу,
у якій просить змінити постанову Львівського апеляційного суду від 22 червня 2023 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 і в цій частині постановити нове рішення, яким в цілому визнати недійсним та скасувати
з часу оформлення договір купівлі-продажу квартири
АДРЕСА_2, укладений 21 квітня 2016 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Шафран Р. І. за реєстровим номером 1206; визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2, яке набуте у 3/8 її частини в порядку спадкування за заповітом після смерті діда ОСОБА_4, а в 1/8 - в порядку спадкування за законом після смерті баби ОСОБА_5 .
Касаційна скарга мотивована тим, що договори щодо відчуження спільного сумісного майна подружжя, укладені без згоди іншого з подружжя,
є недійсними в цілому, у тому числі через відсутність доказів про припинення режиму спільної сумісної власності щодо спірних об?єктів. Не оспорюючи факту прийняття ОСОБА_5 обов?язкової частки в розмірі 1/8 частини квартири, заявниця вказує, що фактична належність спадкоємцеві нерухомого спадкового майна не включає права такого спадкоємця розпоряджатися одержаним у спадок майном без оформлення відповідного правовстановлювального документ та проведення державної реєстрації речового права на таке спадкове майно. Оскільки ОСОБА_5 не набула права розпорядження такою часткою спірної квартири, тому не мала права нею розпоряджатися, зокрема укладати спірний договір купівлі-продажу. Апеляційний суд помилково зарахував до складу належної ОСОБА_5 частки 1/8 частини спірної квартири.
Підставою касаційного оскарження вказаного судового рішення заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції
в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі
№ 341/682/17, від 15 червня 2020 року у справі № 430/1281/14-ц,
від 03 липня 2019 року у справі № 200/8749/15-ц, від 19 вересня 2019 року
у справі № 569/19218/13-ц, від 08 липня 2020 року у справі № 359/10528/15-ц, від 29 липня 2020 року у справі № 523/12010/16-ц, від 15 грудня 2021 року
у справі № 640/17764/17, від 04 травня 2022 року у справі № 727/7582/20,
від 08 червня 2022 року у справі № 754/2922/19 від 08 квітня 2020 року
у справі № 130/2319/17-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від
21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
27 липня 2023 року представник ОСОБА_2 - адвокат Стасишин Р. М. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 22 червня 2023 року, в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 залишити в силі рішення Франківського районного суду м. Львова від 22 грудня 2022 року, виклавши його мотивувальну частину в іншій редакції; а в частині зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга мотивована тим, що, вирішуючи спір в частині позовних вимог ОСОБА_1, суди попередніх інстанцій не врахували того, що наслідком угоди, укладеної поза волею власника, за яким право власності на спірне майно перейшло до добросовісного набувача, є не двостороння реституція,
а повернення майна з чужого незаконного володіння (віндикація). Права особи, яка вважає себе власником майна, не підлягають захисту шляхом задоволення позову до добросовісного набувача з використанням правового механізму, встановленого статями 215, 216 ЦК України. Такий захист можливий лише шляхом задоволення віндикаційного позову, якщо є підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які дають право витребувати майно
в добросовісного набувача. Для такого витребування не потрібно визнавати недійсним договір купівлі-продажу квартири. Визнання недійсним оспорюваного договору на підставі статті 215 ЦК України не є ефективним способом захисту права власника.
Заявник указує, що всупереч частині четвертій статті 265 ЦПК України оскаржувана постанова Львівського апеляційного суду від 22 червня
2023 року в частині вирішення питання за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні зустрічного позову взагалі не містить мотивувальної частини. Доводи апеляційної скарги
ОСОБА_2 щодо вчинення оспорюваного заповіту з порушенням статей 1253, 1257 ЦК України взагалі не були предметом дослідження апеляційного суду, він не дав їм належної правової оцінки.
Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень представник заявника зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 22 червня 2022 року у справі № 335/8468/18, від 31 серпня 2022 року у справі
№ 607/27139/19, постановах Великої Палати Верховного Суду від
14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16-ц, від 12 квітня 2023 року
у справі № 511/2303/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Доводи інших учасників справи
Відзиви на касаційні скарги не надходили.
Рух касаційних скарг та матеріалів справи
Ухвалою Верховного Суду від 31 серпня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 22 червня 2023 рокута витребувано матеріали справи
№ 465/5290/17 із Франківського районного суду м. Львова.
09 жовтня 2023 року матеріали справи надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_2 -
Стасишина Р. М. рішення Франківського районного суду м. Львова від
22 грудня 2022 року та постанову Львівського апеляційного суду від
22 червня 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті,
є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають частковому задоволеннюз таких підстав.
Фактичні обставини справи
ОСОБА_5 і ОСОБА_4 з 1946 року перебували у зареєстрованому шлюбі, що сторони не оспорюють.
14 серпня 2001 року вони придбали квартиру
АДРЕСА_2, де покупцем зазначена ОСОБА_5 .
23 серпня 2001 року ОСОБА_5 видано реєстраційне посвідчення на вказану квартиру.
10 травня 2013 року ОСОБА_4 склав заповіт, яким заповів належну йому на праві власності 1/2 частини квартири АДРЕСА_2
ОСОБА_1
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 помер.
ОСОБА_5 на час смерті ОСОБА_4 була непрацездатною.
14 червня 2013 року у П`ятій львівській державній нотаріальній конторі після смерті ОСОБА_4 зареєстровано спадкову справу № 415/2013.
11 жовтня 2013 року ОСОБА_1 звернулась до приватного нотаріуса Львівського міського нотаріального округу Заплотинської О. Б. із заявою про прийняття спадщини за заповітом.
25 квітня 2014 року постановою П?ятої львівської державної нотаріальної контори ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом у зв?язку з відсутністю правовстановлювальних документів.
21 квітня 2016 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 укладено договір купівлі-продажу, згідно з яким ОСОБА_2 придбала квартиру