ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 червня 2024 року
м. Київ
справа № 991/5169/23
провадження № 61-16166св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора в інтересах держави,
відповідач - ОСОБА_1,
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1, подану адвокатом Островською Олесею Нектаріївною, на рішення Вищого антикорупційного суду від 24 серпня 2023 року у складі головуючої судді Саландяк О. Я., суддів Олійник О.В., Широкої К.Ю.та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 02 листопада 2023 року у складі головуючого-судді Павлишина О. Ф., суддів Никифорова А. С., Чорної В. В.
Історія справи
Короткий зміст позову
У червні 2023 року прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора в інтересах держави (далі - позивач, прокурор) звернувся до Вищого антикорупційного суду з позовом до ОСОБА_1 про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
Позов мотивований тим, що 13 лютого 2020 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_3 (покупець) був укладений договір купівлі-продажу квартири, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У. В. Відповідно до п. 1.1 вказаного договору продавець передав у власність, а покупець прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1 (далі - об`єкт нерухомості). Квартира складається з трьох житлових кімнат та кухні, житлова площа 62,9 кв. м, загальна площа 103,3 кв. м. Договірна ціна об`єкта нерухомості становить 1 862 335,43 грн.
14 лютого 2020 року між ОСОБА_3 (дарувальник) та ОСОБА_1 (обдаровувана) укладено договір дарування об`єкту нерухомості, який посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У. В. Згідно з пункту 1 договору дарувальник передає безоплатно у власність, а обдаровувана приймає у власність як дарунок об`єкт нерухомості. Сторони оцінюють дарунок на суму 1 862 335,43 грн (пункт 3 договору дарування).
Приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Пшеничною У. В. 13 лютого 2020 року о 12.56 проведена державна реєстрація права власності на об`єкт нерухомості (реєстраційний номер 2030109146101) за ОСОБА_3, а 14 лютого 2020 року о 09.56 - за ОСОБА_1 .
Установлено, що ОСОБА_1 10 січня 2013 року прийняла присягу державного службовця та з того часу і дотепер працює в органах Державної митної служби України. Станом на час набуття об`єкта нерухомості вона обіймала посаду заступника начальника відділу митного оформлення "Запитів" митного поста "Львів-північний" Галицької митниці Державної митної служби України, на яку призначена наказом в.о. начальника Галицької митниці Державної митної служби України від 18 грудня 2019 року № 99-о.
24 березня 2021 року ОСОБА_1 шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції подала декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2020 рік, у якій у розділі 3 "Об`єкти нерухомості" зазначила, що 14 лютого 2020 року набула право власності на об`єкт нерухомості загальною вартістю 1 862 336,00 грн. При цьому в розділі 11 "Доходи, у тому числі подарунки" декларації вказала підставу набуття такого активу - подарунок у негрошовій формі від ОСОБА_3 . Зазначену інформацію ОСОБА_1 попередньо підтвердила під час подання на офіційному веб-сайті Національного агентства з питань запобігання корупції про суттєві зміни в майновому стані 18 лютого 2020 року. У розділі 2.1 "Інформація про суб`єкта декларування" щорічної декларації за 2020 рік ОСОБА_1 місцем фактичного проживання вказала об`єкт нерухомості.
Те, що ОСОБА_3 набула право власності на об`єкт нерухомості за дорученням ОСОБА_1 та вона може як опосередковано, так і прямо вчиняти щодо цього активу дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження підтверджено таким:
наявність між власником та суб`єктом декларування родинних відносин ( ОСОБА_3 є матір`ю ОСОБА_1 );
майже одночасне оформлення права власності на об`єкт нерухомості за ОСОБА_1 після реєстрації права за її матір`ю ОСОБА_3, що свідчить про те, що суб`єкт декларування координує поведінку номінального власника активу для подальшого його набуття у власність;
приховання факту фактичного набуття активу пояснюється відсутністю задекларованих грошових заощаджень та законних доходів у ОСОБА_1 за звітні роки, що передували даті набуття об`єкта нерухомості;
згідно з відомостями декларації за 2020 рік та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно їй належить дороговартісне майно, а саме: - трикімнатна квартира АДРЕСА_2 (набуте на підставі договору дарування від 14 лютого 2020 року, дарувальник - ОСОБА_3 ); ? двокімнатна квартира АДРЕСА_3 (набуте на підставі договору дарування від 13 жовтня 2021 року, дарувальник - ОСОБА_3 ); ? автомобіль марки "HONDA" модель "CR-V" (підстава набуття, що вказана в щорічній декларації за 2020 рік, безоплатне користування). 17 грудня 2019 року ОСОБА_3 видала довіреність ОСОБА_1 на представлення інтересів та продаж вказаного автомобіля. При цьому право власності на автомобіль за ОСОБА_3 виникло 08 листопада 2019 року на підставі договору купівлі-продажу № 6329/19/026354. Таким чином ОСОБА_1 на сьогодні має у власності 2 квартири та на праві користування автомобіль, кожен з цих активів набутий нею у подібний спосіб, спочатку оформлено право власності на мати з подальшим, майже одночасним, даруванням чи надання у користування своїй дочці.
Під час збору доказів необґрунтованості активів отримано пояснення від попереднього власника об`єкта нерухомості - ОСОБА_2, який повідомив, що перед купівлею огляд квартири проводили та всі організаційні питання вирішували чоловік та молода жінка (безпосередньо ОСОБА_1 ), а під час оформлення документів у нотаріуса уже були присутні старші за віком чоловік та жінка (тобто батьки ОСОБА_1 ). При цьому набуття активу не відповідає інтересам третьої особи, так як для купівлі квартири були використанні всі заощадження подружжя ОСОБА_3, а також позичена значна сума грошових коштів. Постійне місце проживання ОСОБА_3 - м. Бережани Тернопільської області, а тому вигода ОСОБА_1 більш ймовірна, оскільки її місце роботи територіально знаходиться поруч з придбаною квартирою.
Об`єкт нерухомості набутий матір`ю ОСОБА_1 14 лютого 2020 року, а тому аналізу підлягають щорічні декларації за 2019 та 2020 року (за період, що передував укладенню договору купівлі-продажу). Сукупний розмір законних доходів ОСОБА_1 на дату набуття квартири, які могли бути використанні, становив 112 271,50 грн, відтак вона не мала фінансової можливості самостійно придбати об`єкт нерухомості.
Щодо фінансової спроможності ОСОБА_3 придбати квартиру, то за період з 2000 по 2012 року вона отримала доходів на суму 196 240,92 грн. Починаючи з 07 травня 2012 року по лютий 2020 року отримала виплати у розмірі 117 200,38 грн, а всього - 337 648,31 грн. Чоловік ОСОБА_3 - ОСОБА_4 за період з 2001 по 2020 роки отримав сукупний дохід на суму 1 245 679,31 грн. Сукупний бюджет подружжя складав 1 559 120, 69 грн. Витрати подружжя на придбання майна за вказаний період становили 927 312,50 грн. Станом на 13 лютого 2020 року (дата набуття об`єкту нерухомості) різниця між доходами та витратами подружжя ОСОБА_3 становила 631 808,19 грн, проте насправді вказана сума значно менша, оскільки не враховано витрати на харчування, одяг, сплату комунальних послуг, проїзд тощо. Таким чином ОСОБА_3 як самостійно, так і за рахунок спільних заощаджень з чоловіком, не мала фінансової спроможності придбати об`єкт нерухомості, який у подальшому був подарований дочці - ОСОБА_1 .
Під час проведення моніторингу способу життя на підставі статті 514 Закону України "Про запобігання корупції" Національним агентством отримано пояснення від ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо походження коштів, використаних на придбання об`єкта нерухомості. Зокрема, ОСОБА_3 повідомила, що кошти, використані на придбання квартири, набуті у процесі трудової діяльності, продажу належного майна, а також отриманої позики у 2019 році у розмірі 2 000 000,00 грн на підставі договору позики, укладеного між нею та ОСОБА_5 . Факт одержання грошових коштів підтверджується розпискою. Разом з тим про існування обґрунтованих сумнівів щодо реального здійснення позики свідчать відомості, зокрема, щодо фінансового та матеріального стану ОСОБА_5 . Так, за період з 1998 по 2019 року ОСОБА_5 отримав дохід у розмірі 2 758 904,34 грн. З квітня 2015 року останній отримує пенсію по інвалідності, за період до дати надання позики отримав 74 631,92 грн. Згідно з даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Державного реєстру транспортних засобів він одержав доходи на загальну суму 188 176,00 грн. Таким чином загальний розмір доходів ОСОБА_6 становить 3 021 712, 26 грн. Щодо витрат на придбання нерухомості та транспортних засобів, понесених ОСОБА_5, такі складають 777 417,50 грн. Отже, станом на дату надання ОСОБА_3 позики різниця між доходами та витратами ОСОБА_5 могла становити 2 244 294, 76 грн (не враховуючи витрат на харчування, одяг, сплату комунальних послуг, проїзд тощо). З урахуванням інформації, що міститься на веб-сайті Державної служби статистики України щодо сукупних витрат у середньому за місяць з розрахунку на одне домогосподарство у розрізі з 1999 року по листопад 2019 року, ймовірно достовірний дохід ОСОБА_5 станом на 01 листопада 2019 року становить 1 455 011,56 грн. Однак слід звернути увагу й на строк договору, встановлений сторонами, ? 5 років. При цьому ОСОБА_5 було відомо, що ОСОБА_3 отримує пенсію за віком, інші джерела доходів у неї відсутні, тому надання такої значної суми в позику безпроцентно варто оцінювати як подарунок без реальної перспективи його повернення в майбутньому. За своїми характеристиками та умовами вказаний правочин не відповідає загальним засадам розумності.
Згідно з проведеним розрахунком, загальний розмір законних доходів ОСОБА_1 на дату набуття активу, які могли бути використанні, становив 112 271,50 грн. Тож різниця між вартістю об`єкта нерухомості та законним доходами суб`єкта декларування становить 1 750 064,93 грн. Вказана різниця перевищує визначену в частині другій статті 290 ЦПК України мінімальну межу виміру - п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом ( 1 003 500,00 грн), та не перевищує межу, встановлену статтею 3685 КК України. Отже має місце вважати необґрунтованим набуття об`єкта нерухомості.
Під час аналізу відомостей про доходи, задекларовані ОСОБА_1 за період 2015-2020 роки, установлено, що річний розмір законних доходів не дає можливості здійснити заощадження, необхідні для придбання коштовного майна. При цьому, ОСОБА_1 розуміла, що у разі придбання нею активів за відсутності законних доходів стосовно неї можуть бути вжиті заходи, спрямовані на моніторинг способу її життя, з метою встановлення відповідності її рівня життя наявним у неї та членів її сім`ї майну й одержаним ними доходами згідно з декларацією, що подається відповідно до закону.
Таким чином, 13 лютого 2020 року ОСОБА_3 набула у власність об`єкт нерухомості вартістю 1 862 336,43 грн за дорученням її дочки ОСОБА_1 ? заступника начальника відділу митного оформлення "Запитів" митного поста "Львів-північний" Галицької митниці Державної митної служби України, яка може прямо вчиняти щодо такого активу дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження.
Прокурор просив:
визнати необґрунтованим актив вартістю 1 862 336,43 грн, а саме - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_4, загальною площею 103,3 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2030109146101;
звернути стягнення на необґрунтований актив - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_4, загальною площею 103,3 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2030109146101, з ОСОБА_1 у дохід держави в межах суми 1 862 336,00 грн.
Короткий зміст судових рішень
Рішенням Вищого антикорупційного суду від 24 серпня 2023 року, залишеним без змін постановою Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 02 листопада 2023 року, задоволено позов Держави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора.
Визнано необґрунтованим актив, вартістю 1 862 336, 43 грн, а саме - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_4, загальною площею 103,3 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2030109146101, яка належить ОСОБА_1 .
Звернено стягнення на необґрунтований актив - квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_4, загальною площею 103,3 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 2030109146101, з А. В. в дохід держави в межах суми 1 862 336,00 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що:
ОСОБА_1, будучи державним службовцем, є особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, відповідно до підпункту "в" пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про запобігання корупції", і щодо її активів, за наявності передбачених законом умов, може застосовуватися інструмент визнання активів необґрунтованими і їх стягнення в дохід держави. Відповідно до примітки до статті 513 Закону України "Про запобігання корупції" державні службовці категорії "Б" є службовими особами, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище. На таких осіб поширюються додаткові заходи здійснення фінансового контролю, визначені частиною четвертою статті 52 цього Закону, зокрема повідомляти про суттєві зміни в майновому стані, а згідно з абзацом 2 частини першої статті 513 Закону їх декларації підлягають обов`язковій повній перевірці. При цьому щодо ОСОБА_1, як суб`єкта декларування, може здійснюватися вибірковий моніторинг способу життя;
активами, щодо необґрунтованості яких вирішується питання, позивач визначає об`єкт нерухомості, власником якої є ОСОБА_1, вартістю 1 862 336,00 грн. З огляду на те, що вказана квартира набута після 28 листопада 2019 року, щодо неї може бути пред`явлено позов про визнання активів необґрунтованими та їх стягнення в дохід держави;
оскільки позовні вимоги стосуються активів, набутих у 2020 році, необхідним є врахування даних щодо майнового стану ОСОБА_1 до дати такого набуття. На підтвердження фінансового стану та неможливості набуття активів до позовної заяви позивачем додано, зокрема, декларації особи, уповноваженої на виконання функції держави або місцевого самоврядування, подані ОСОБА_1 за 2016-2021 роки (т. 2, а. с. 106-129). Під час розгляду справи колегією суддів досліджені подані прокурором копії декларацій про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру, які були подані ОСОБА_1 до Єдиного державного реєстру декларацій за 2016-2020 роки та повідомлення про суттєві зміни майнового стану за 2021 рік (т. 2, а. с. 106-133). Разом з тим, декларація за 2019 рік вважається такою, що має підсумковий характер по відношенню до попередніх, а відтак саме вона під час розгляду справи підлягає найдетальнішому аналізу на предмет розміру законних доходів відповідача;
суд встановив, що згідно з щорічною декларацією ОСОБА_1 за 2019 рік станом на 31 грудня 2019 року у розділі 11 "Доходи, у тому числі подарунки" зазначено заробітну плату, отриману за основним місцем роботи у розмірі 165 653,00 грн, у розділі 12 "Грошові активи" відомості відсутні (т. 2, а. с. 121-124). Відповідно до відомостей в розділі 11 "Доходи, у тому числі подарунки" щорічної декларації за 2020 рік доходи ОСОБА_1 становили: заробітна плата, отримана за основним місцем роботи, у розмірі 261 268,00 грн; подарунок у негрошовій формі вартістю 1 862 336,00 грн, у розділі 12 "Грошові активи" відомості відсутні. Також у розділі 3 відображено наявність квартири що відповідає об`єкту нерухомості, який є предметом позову (т. 2, а. с. 125-129, 140-142). Також відомостями, які містяться у повідомленні про суттєві зміни, поданому ОСОБА_1 17 жовтня 2021 року, нею відображено отримання 13 жовтня 2021 року подарунку у негрошовій формі у розмірі 195 300,00 грн від ОСОБА_3 та зазначено у розділі 3 "Об`єкти нерухомості" набуття від ОСОБА_3 у цей же день квартири площею 65,1 кв. м, розташованої у м. Івано-Франківськ, вартістю на дату набуття 195 300,00 грн (т. 2, а. с. 132-133). З розрахункових листів за 2020 рік щодо нарахованої та виплаченої ОСОБА_1 заробітної плати та відомостей про рух коштів на належному їй рахунку № НОМЕР_1, який відкритий в АТ "Райффайзен Банк", за період з 01 січня 2020 року до 13 лютого 2020 року вона отримала заробітну плату в розмірі 16 221,50 грн (т. 2, а. с. 93-93 зворот). Тобто, сукупний розмір законних доходів ОСОБА_1 на дату набуття активу, які могли бути нею використані, становив 112 271,50 грн (розмір максимально можливих грошових активів на кінець 2019 року (96 050,00 грн ? грошові активи, які не підлягають декларуванню відповідно до пункту 8 частини першої статті 46 Закону України "Про запобігання корупції") та доходів за січень-лютий 2020 року (16 221,50 грн), без урахування витрат). Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла до висновку, що різниця між вартістю об`єкта нерухомості та законними доходами суб`єкта декларування становить 1 750 064,93 грн (1 862 336,43 грн (вартість об`єкта нерухомості) - 112 271,50 грн (законні доходи)). Є очевидним, що ОСОБА_1 не мала фінансової можливості за рахунок законних доходів самостійно придбати об`єкт нерухомості. Вказана різниця перевищує визначену в частині другій статті 290 ЦПК України мінімальну межу виміру - п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом (1 003 500,00 грн), та не перевищує межу, встановлену статтею 3685 КК України (6 831 500,00 грн), що може свідчити про необґрунтованість набуття об`єкта нерухомості;
колегія суддів відхилила доводи представника відповідача щодо включення до таких розрахунків розміру доходів ОСОБА_3 та ОСОБА_4, так як вони не є особами, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, чи членами сім`ї такої особи. Разом з тим, ураховуючи, що позивач доводить відсутність коштів на придбання об`єкта нерухомості, а відповідач доводить волевиявлення та наявність коштів на придбання об`єкта нерухомості ОСОБА_3 та ОСОБА_4, судом досліджено надані сторонами відповідні докази щодо цих обставин;
щодо ОСОБА_3 суд дослідив: копію трудової книжки ОСОБА_7, відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми доходів, нарахованих фізичній особі податковим агентом, та/або суми доходів, отриманих самозайнятими особами, а також суму річного доходу, задекларованого фізичною особою в податковій декларації про майновий стан і доходи, та встановив, що максимально можливий сукупний дохід ОСОБА_3 станом на лютий 2020 року складав 8 648 руб 81 коп. та 315 441,33 грн без врахування витрат. При цьому колегія суддів не враховує у дохід ОСОБА_3 вказані відповідачем у відзиві на позовну заяву та запереченні, готівкові кошти, що розміщені у 2015 році на депозитному рахунку в АТ "Райффайзен Банк Аваль" у розмірі 53 000,00 грн, оскільки ці кошти є заощадженнями з доходів за попередні періоди, що обраховані вище. Водночас суд враховує нараховані відсотки по депозитному рахунку в банку у розмірі 2 000,00 грн;
щодо ОСОБА_4 суд дослідив: копію трудової книжки ОСОБА_4, витяг із послужного списку, витяг із наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 30 грудня 2015 року № 207, посвідчення серії НОМЕР_3 від 27 січня 1997 року, посвідчення серії НОМЕР_4 від 10 квітня 2006 року, посвідчення серії НОМЕР_5 від 27 жовтня 2016 року, довідку Обласної МСЕК від 26 жовтня 2016 року № 0803253. За наслідками дослідження вказаних доказів суд встановив самостійну трудову діяльність ОСОБА_4 у період з 1972 по 1980 роки, проходження служби в Демократичній Республіці Афганістан у період з 1985 по 1987 роки та відомості про проходження військової служби у період з 1980 по 2005 роки, у тому числі у складі ПГВ з 1990 по 1992; наявність пільг та статусів ветерана війни - учасника бойових дій, інваліда війни, інваліда ІІ групи. Однак вказані документи не містять конкретних даних про кількість та розміри призначеного чи виплаченого грошового забезпечення у вказані у ньому періоди, забезпечення військовослужбовця чи його родини продуктовими пайками, відомостей про видачу чеків та їх кількість. Також суд дослідив докази щодо отриманих ОСОБА_4 доходів за період з жовтня 1977 по лютий 2020 року та встановив, що максимально можливий сукупний дохід ОСОБА_4 станом на лютий 2020 рік склав: 1 529 402 руб 09 коп., 377 623 968 крб, 2 082 415,85 грн без урахування витрат. Відтак, максимально можливий сукупний бюджет подружжя ОСОБА_3 без врахування витрат станом на лютий 2020 рік становив 1 538 050 руб 90 коп. + 377 623 968 крб + 2 397 857,18 грн (1 529 402 руб 09 коп. + 377 623 968 крб + 2 082 415,85 грн + 8 648 руб 81 коп. та 315 441,33 грн). Водночас з наданих позивачем доказів установлено, що мінімально можливі витрати подружжя ОСОБА_3 на придбання майна за вказаний період становили 930 510,50 грн. Отже, станом на 13 лютого 2020 року різниця між доходами та витратами подружжя ОСОБА_3 становила 1 538 050 руб 90 коп + 377 623 968 крб + 1 467 346,68 грн = 1 538 050 руб 90 коп. + 377 623 968 крб + 2 397 857,18 грн - 930 510,50 грн. При цьому встановлена судом сума обчислена без врахування витрат на харчування, одяг, сплату комунальних послуг, підтримання житла у стані придатному для проживання, проїзд у транспорті, на підтримку здоров`я, купівлю трьох автомобілів, їх утримання та заправку, забезпечення двох дітей тощо. Представник відповідача у судовому засіданні не оспорювала суми доходів ОСОБА_4 та ОСОБА_3, а лише доповнила їх відомостями, що стосувались доходів до 2018 року та про заощадження родини, так само і не оспорювались здійсненні останніми витрати, про які вказав позивач у позовній заяві та які були перевірені у ході судового розгляду;
щодо майнового стану ОСОБА_5, то колегія суддів, ураховуючи, що договір позики, на який посилається відповідач, укладено 01 листопада 2019 року, то колегія суддів надає оцінку доказам щодо його майнового стану до вказаної дати. Дослідивши відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про джерела/суми нарахованого доходу, утриманого та сплаченого податку та військового збору, Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Державного реєстру транспортних засобів та надавши їм оцінку, а також інформацію, надану Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області, суд встановив, що загальний розмір законних доходів ОСОБА_5 станом на час можливого надання позики становив 3 023 015,51 грн. Водночас ОСОБА_5 здійснив витрати на придбання нерухомості та транспортних засобів на загальну суму 1 677 417,50 грн, відтак станом на дату надання позики ОСОБА_3 різниця між законними доходами та витратами ОСОБА_5 становила 1 345 598, 01 грн (вказана сума не включає витрат на забезпечення нормальної життєдіяльності родини, витрат на утримання іншого майна тощо). Крім того, у матеріалах справи наявні відомості про купівлю-продаж транспортних засобів, що загалом узгоджується із поясненнями ОСОБА_5 щодо виду його діяльності, однак встановити вартість угод, які стосуються таких транспортних засобів неможливо через відсутність такої інформації у реєстраційних картках транспортних засобів та картках на реєстрацію транспортного засобу для фізичної особи (т. 3, а. с. 186, 188, 190, 193, 198, 200, 201, 203, 206, 209, 211, 213, 215, 219, 221, 240);
з матеріалів справи вбачається, що під час проведення моніторингу способу життя на підставі статті 514 Закону України "Про запобігання корупції" Національним агентством отримано пояснення від ОСОБА_1 та ОСОБА_3 щодо походження коштів, використаних для придбання об`єкта нерухомості (т. 2, а. с. 155-178, 179-187). Зокрема, ОСОБА_3 повідомила, що кошти на квартиру вона із своїм чоловіком використали із власних заощаджень, які були ними набуті за результатами трудової діяльності, продажу належних їм квартир у АДРЕСА_5 у 2016 році, а також отримання позики у 2019 році. ОСОБА_5 вказав, що кошти було надано ОСОБА_3 (його тещі) безпосередньо в день укладення договору та у готівковій формі. Позикодавець розраховує, що позика має бути повернута за рахунок коштів подружжя ОСОБА_3, у тому числі доходів, які можуть бути отримані у майбутньому від продажу належного їм нерухомого та рухомого майна, оплати за судовим рішенням про стягнення заборгованості із УПФ. Крім того, колегія суддів ураховує наступні обставини: рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 16 лютого 2012 року (справа № 1915/578/2012) стягнуто з ОСОБА_5 аліменти на утримання повнолітньої дитини, що продовжує навчання, у розмірі 700,00 грн щомісячно з 2012 по 2015 роки (т. 5, а. с. 169-171); рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 14 січня 2022 року (справа № 607/16528/21) про часткове задоволення позову ОСОБА_5 до ОСОБА_8 про стягнення боргу за договорами позики встановлено, що 16 січня 2019 року ОСОБА_5 надав ОСОБА_8 позику у розмірі 900 000,00 грн, який, в свою чергу, зобов`язань за договорами позики не виконав, позичених коштів не повернув (т. 5, а. с. 172-176). Отже, враховуючи виключно встановлений у ході судового розгляду розмір максимально можливих законних доходів ОСОБА_5 та розмір мінімально можливих його витрат за період, який має значення у цій справі, колегія суддів вважає, що майновий стан ОСОБА_5 не дозволяв йому 01 листопада 2019 року надати позику у розмірі 2 000 000,00 грн, а відтак обставини купівлі об`єкта нерухомості у цій справі, в тому числі за рахунок такої позики, є необґрунтованими;
відповідно до абзацу 2 частини другої статті 81 ЦПК України у цій категорії справ тягар доведення обґрунтованості активів (спростування необґрунтованості) покладається на відповідача за наявності двох умов: достатньої доведеності зв`язку активів з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та доведеності наявності різниці між вартістю активів та законними доходами, визначеної частиною другою статті 290 ЦПК України. Відповідно до пункту 8-1 частини першої статті 6 Закону України "Про Державне бюро розслідувань" та частини п`ятої статті 290 ЦПК України Державним бюро розслідувань здобуто відомості про набуття особою, уповноваженою на виконання функцій держави та місцевого самоврядування, а саме ? заступником начальника митного оформлення запитів митного поста "Львів - північний" Львівської митниці - ОСОБА_1, державним службовцем категорії "Б", активів з ознаками необґрунтованості. В цій справі відповідач не була безпосереднім законним набувачем активу, про необґрунтованість якого стверджує позивач, однак в силу договору дарування від 14 лютого 2020 року, укладеного наступного дня після його набуття третьою особою, набула права володіння ним. На підставі досліджених доказів зв`язок відповідача як особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, із активом, про необґрунтованість якого стверджує позивач, є очевидним. Обставини цієї справи свідчать про те, що прямий спосіб набуття цих активів ОСОБА_3 за умови недостатності розміру законних доходів для такого набуття, одночасно виступає опосередкованим способом набуття активів ОСОБА_1 ;
сукупність вторинних ознак, які містяться в укладених договорах, близький ступінь родинних зв`язків третіх осіб із відповідачем, проживання ОСОБА_1 у м. Львів у зв`язку з переведенням по службі та необхідністю мати житло за місцем роботи, показаннях ОСОБА_9 щодо огляду квартири не безпосередньо особами, які її в подальшому придбали, дозволяють дійти висновку, що ОСОБА_3 діяла в інтересах суб`єкта декларування та набула спірну квартиру за дорученням ОСОБА_1 . Через мізерність строку періоду перебування активу у володінні ОСОБА_3 не є можливим надати оцінку можливості ОСОБА_1 прямо чи опосередковано вчиняти щодо такого активу дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними. Разом з тим встановлення набуття активу у власність іншою фізичною або юридичною особою, якщо доведено, що таке набуття було здійснено за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у повній мірі підпадає під визначення "набуття активів" у розумінні пункту 2 частини восьмої статті 290 ЦПК України;
колегія суддів критично оцінила показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5, оскільки вказані особи є зацікавленими в результатах розгляду справи через належність їх до кола родичів відповідача, а їх показання є суперечливими як між собою, так і не узгоджуються з фактичними обставинами справи, які встановлено із досліджених доказів. Зокрема, ОСОБА_4 в ході допиту допустив суперечливість власних показань, зокрема у тому, що його родина протягом своєї життєдіяльності не несла жодних витрат, а понесені витрати є настільки мізерними, що не впливають на розмір заощаджень, які наведені у відзиві на позов. Із його пояснень вбачається, що до купівлі квартири 13 лютого 2020 року його родина несла витрати на ремонт житла у м. Бережани та в м. Івано-Франківськ, користувався автомобілем, а відтак він ніс витрати на пальне, проживав в готелі, проходив із дружиною лікування тощо. Такі витрати не можливо вважати такими, що не вплинули на розмір заощаджень родини, на що посилається відповідач. Крім того, свідок ОСОБА_4 посилається на обставини, які не доведені документально, хоча могли бути підтверджені належними доказами, зокрема щодо наданих відомостей про: купівлю-обмін валюти, про розмір витрат на ремонт житла у м. Бережани Тернопільської області, про які йдеться у рішенні суду від 11 серпня 2015 року у справі про визнання права на проживання (т.5, а. с. 163-168), про безкоштовне лікування ОСОБА_4 та ОСОБА_3 у відповідних медичних установах, якщо такі особи дійсно хворіють, відомості про першоджерело грошових коштів, які перебувають на компенсаційних рахунках ОСОБА_4 в АТ "Ощадбанк" (т. 5 а. с. 151) тощо. Також суд звертає увагу на суперечливість показань ОСОБА_4 щодо купівлі спірної квартири у м. Львів для власних потреб, оскільки така мета придбання та користування об`єкта нерухомості не співвідноситься із негайним його переоформленням на інших осіб. Показання свідка ОСОБА_5 про те, що його діяльність відображена у звітності фіскальних органів не узгоджується із його показаннями про наявність можливості надати ОСОБА_3 позику у розмірі 2 000 000,00 грн із врахуванням наданої 16 січня 2019 року позики ОСОБА_8 у розмірі 900 000,00 грн (т. 5, а. с. 172) та розміру аліментів, стягнутих судовим рішенням. Твердження ОСОБА_5 про високу успішність його бізнесу, який полягає, зокрема, і у купівлі рухомого/нерухомого майна з метою його перепродажу за більшу вартість, не узгоджується з його ж показаннями про необхідність отримання банківського кредиту у 2005 році, а також історією купівлі-продажу гаража за адресою: АДРЕСА_6, який було відчужено ним за суму на 93 757,00 грн меншу, ніж придбано (т. 3, а. с. 168-171). Крім того, ОСОБА_5 також відмовився назвати розмір своїх заощаджень, який з`ясовувався виключно з метою надання оцінки його спроможності надати позику, про які стало відомо в ході розгляду справи;
неявка свідка ОСОБА_3 у судове засідання всупереч обов`язку такої явки, неповідомлення причин неявки та відсутність доказів причин її поважності розцінюється колегією суддів як небажання останньої надати правдиві та достовірні показання суду, з огляду на відсутність повідомлення про таку відмову та її причини, як це передбачено частиною другою статті 71 ЦПК України;
колегія суддів вважала доводи відповідача про відсутність значних витрат на утримання житла родини неспроможними, а показання свідка ОСОБА_4 про те, що такі витрати стосувались лише побілки та встановлення лічильника - неправдивими, оскільки спростовуються змістом рішення Бережанського районного суду Тернопільської області від 11 серпня 2015 року (справа № 2/593/214/2015) про задоволення позову ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_10 до військової частини НОМЕР_2 про визнання права на проживання. Зі змісту вказаного судового рішення вбачається, що ОСОБА_3 пояснила, що реконструкція приміщення у житлове: проведення газу, води, опалення, встановлення сантехніки, встановлення вікон, дверей, водяних та газових лічильників було проведено позивачами за власні кошти та з дозволу відповідача, що було враховано судом під час ухвалення судового рішення у цій справі. У матеріалах справи № 2/593/214/2015 наявні докази виду та сум таких витрат, разом з тим, відповідач не доводив суду їх дійсний розмір, пославшись виключно на його мізерність;
колегія суддів вважала за необхідне надати оцінку відомостям з листа начальника філії Тернопільського обласного управління АТ "Ощадбанк" Я. Соляра від 04 серпня 2023 року № 117.29-32/42801/2023, зі змісту якого вбачається, що на ім`я ОСОБА_4 відкриті компенсаційні рахунки в ТВБВ № 10019/032 філії Тернопільського обласного управління АТ "Ощадбанк", залишки за якими складають наступні суми: рахунок № НОМЕР_7 - 8 427,30 грн; рахунок № НОМЕР_6 - 585,50 грн. Станом на 14 серпня 2012 року за рахунком № НОМЕР_6 була проведена виплата компенсації в сумі 1 000,00 грн (т. 5, а. с. 151). З урахуванням пояснень ОСОБА_4, які надані у судовому засіданні, за відсутності доказів походження цих коштів від його батьків/баби, вбачається, що на цих рахунках, зокрема, зберігається частина заощаджень від його власної трудової діяльності, зараховані в період несення ним військової служби. Відповідно до Закону України "Про державні гарантії відновлення заощаджень громадян України" від 21 листопада 1996 року, який набув чинності 11 лютого 1997 року, адміністративно встановлено курс гривні до радянського карбованця для цілей перерахунку заощаджень: 1,05 гривні/крб. станом на 01 жовтня 1996 року. Відтак розмір заощаджень у карбованцях, які підлягають відновленню за вказаним Законом, є значним, а тому суттєво впливає на розмір заощаджень ОСОБА_4 у вказаній валюті, який наведений у відзиві та позиції відповідача у справі;
колегія суддів вважала за необхідне надати оцінку аргументам ОСОБА_1 щодо обміну заощаджень сім`ї ОСОБА_3 на долари США та на гривні з метою подальшої купівлі об`єкта нерухомості. Зокрема, за викладеною в ході судового розгляду версією відповідача, за рахунок конвертації у різні періоди карбованців СРСР та гривень у долари США та навпаки, такі заощадження виросли за рахунок росту курсу валют. У відзиві на позовну заяву та в судовому засіданні вказувала, зокрема, про те, що її батько у 1990-1992 роках проходив військову службу в Польській Народній Республіці, отримав дохід та разом з сімейними заощадженнями обміняв на 8 000,00 доларів США. У 2005 році за рахунок виплат при звільненні з військової служби у 2005 році придбав 7 500,00 доларів США, а в 2010 та 2016 роках дохід від продажу нерухомого майна обміняли на 13 000,00 доларів США. У судовому засіданні ОСОБА_4 вказував, що обмін валюти із доларів США на гривні з метою купівлі 13 лютого 2020 року квартири у м. Львів відбувся напередодні угоди у м. Тернопіль. Разом з тим, загальновідомими фактами/обставинами є те, що у СРСР громадяни не мали права вільно володіти іноземною валютою у готівковій формі або на банківських рахунках. Навіть за умови, що вони її отримували, наприклад, працюючи за кордоном, то повертаючись в СРСР валюта обмінювалася за офіційним курсом на карбованці або на чеки "Зовнішпосилторгу" та "Зовнішторгбанку". Неофіційні операції з валютою були кримінальним злочином. Проте, чорний валютний ринок існував і долар там коштував в середньому у 14-15 разів дорожче за офіційний курс. Системний аналіз положень Декрету Кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання і валютного контролю" від 19 лютого 1993 року № 15-93, Закону України "Про валюту та валютні операції" від 21 червня 2018 року № 2473-VIII, Постанови № 2 "Про затвердження Положення про здійснення операцій із валютними цінностями", прийнятої 02 січня 2019 року Правлінням Національного банку України дозволяє зробити висновок, що внаслідок валюто-обмінної операції особі видається, зокрема, квитанція/чек, що підтверджує здійснення такої операції. У судовому засіданні представник відповідача вказала, що ОСОБА_4 здійснювались валюто-обмінні операції, зокрема, і за кордоном, однак квитанцій та чеків він не зберігав, тому надати їх відповідач не може. Разом з тим факти проведення купівлі-продажу іноземної валюти не можуть підтверджуватись виключно показаннями свідка. У зв`язку наведеним, колегія суддів позбавлена можливості перевірити вказані факти на достовірність. Колегія суддів вважає, що дійсно сім`я ОСОБА_3 мала можливість заощаджувати надлишкові кошти, які утворювались в процесі життєдіяльності родини. Про такий факт свідчить як внесення ОСОБА_3 у 2015 році на депозитний рахунок в АТ "Райффайзен Банк Аваль" коштів у розмірі 53 000,00 грн, так і купівля іншого рухомого та нерухомого майна відповідно до встановлених обставин. Разом з тим у цій справі відсутні жодні достовірні та достатні докази на підтвердження того, що такі заощадження конвертувались у долари США, адже відсутні будь-які ознаки розрахунків свідків у справі при вчиненні ними правочинів, використанні банківських рахунків тощо у даній валюті, які б надали можливість колегії суддів у сукупності із показаннями свідків прийти до переконливості позиції відповідача;
шляхом співставлення доказів сторін суд вважає встановленим зв`язок об`єкта нерухомості з особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, ? ОСОБА_1 та наявність різниці між вартістю такого активу та її законними доходами у межах, визначених частиною другою статті 290 ЦПК України. Колегія суддів встановила, що набуття квартири вартістю 1 862 336,43 грн відбулось за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а грошові кошти, необхідні для її придбання, не набуті за рахунок законних доходів ні відповідача, ні третіх осіб, на яких вона посилалась. Відтак такий актив підлягає визнанню необґрунтованим у розумінні статті 291 ЦПК України.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
суд першої інстанції, дослідивши матеріали провадження, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність позивачем відповідності набутого ОСОБА_1 майна поняттю активів згідно зі статтею 290 ЦПК України. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що у ОСОБА_3 та ОСОБА_4 не було власних коштів для придбання об`єкта нерухомості, а майновий стан ОСОБА_5 не дозволяв йому надати 01 листопада 2019 року позику у розмірі 2 000 000 грн, відтак обставини купівлі об`єкту нерухомості у цій справі батьками відповідача за власні кошти та за рахунок позики, є необґрунтованими;
посилання в апеляційній скарзі на те, що суд першої інстанції встановив факт наявності в батьків 1 467 346,00 грн власних коштів, які були частково використані для придбання квартири, є безпідставним, так як суд не встановлював цієї обставини, а визначав різницю в доходах без врахування необхідних та поточних витрат;
твердження в апеляційній скарзі про порушення судом параграфу 1 глави 71 ЦК України та що дії батьків щодо укладення договорів позики, купівлі квартири та дарування останньої не суперечать чинному законодавству, визнаються колегією суддів неспроможними. Законодавець не здійснює конструювання правового режиму необґрунтованих активів через використання конструкції недійсності. Із урахуванням сутності та призначення конструкції недійсності правочину очевидно, що вона не розрахована на її використання при визнанні необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, оскільки в цьому разі достатньо спростувати презумпцію правомірності набуття права власності (частина друга статті 328 ЦК України). За таких обставин суд першої інстанції не мав підстав для вирішення питань щодо недійсності укладених договорів позики, купівлі квартири та її дарування, оскільки встановив необґрунтованість активів;
помилковим є посилання в апеляційній скарзі про те, що судом порушено частину третю статті 290 ЦПК України, оскільки не враховано, що квартира набута безоплатно, а відтак позивач мав визначити її мінімальну ринкову вартість на дату набуття, оскільки відповідно до змісту вказаної норми для визначення вартості активів, зазначених у частині другій статті 290 ЦПК України, застосовується вартість їх набуття, а у разі їх набуття безоплатно чи за ціною, нижчою за мінімальну ринкову, мінімальна ринкова вартість таких або аналогічних активів на дату набуття. Відповідно до пункту 1 договору купівлі-продажу квартири продавець передав у власність, а покупець прийняла у її власність за ціною 1 862 335,43 грн, визначеною згідно зі звітом про незалежну оцінку, виданого ТзОВ "Комплексна оцінка майна" станом на 18 жовтня 2019 року (пункт 3 договору купівлі-продажу). Оскільки набуття вказаної квартири відбулось за дорученням ОСОБА_1, тобто не безоплатно і не за ціною, яка є нижчою за мінімальну ринкову, позивач не мав обов`язку визначати мінімальну ринкову вартість квартири або аналогічної квартири на дату набуття;
доводи апеляційної скарги про те, що представником позивача не надано доказів, що набуття квартири здійснено за дорученням ОСОБА_1, та посилання на те, що факт дарування квартири не є доказом, що квартира була придбана за її дорученням, визнаються колегією суддів необґрунтованим. Судом першої інстанції правильно встановлено, що прямий спосіб набуття активів ОСОБА_3, за умови недостатності розміру законних доходів для такого набуття, одночасно виступає опосередкованим способом набуття активів ОСОБА_1 . При цьому висновок суду першої інстанції про набуття квартири за дорученням ОСОБА_1 обґрунтовано не лише фактом дарування, а й іншими доказами - мізерністю строку перебування активу у володінні ОСОБА_3, сукупністю вторинних ознак, які містяться в укладених договорах, близьким ступенем родинних зв`язків третіх осіб із відповідачем, проживанням ОСОБА_1 у м. Львів у зв`язку з переведенням по службі та необхідністю мати житло за місцем роботи, показаннями ОСОБА_9 щодо огляду квартири не безпосередньо особами, які її в подальшому придбали;
суд визнав безпідставними посилання в апеляційній скарзі на те, що позов до батьків, які набули у власність квартиру, не пред`являвся, вони не є особами, уповноваженими на виконання функцій держави, оскільки з положень частини четвертої статті 290 ЦПК України слідує, що позивач не має обов`язку пред`являти позов до іншої фізичної особи, яка набула у власність активи за дорученням особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, незалежно від того чи є або не є особа, яка набула актив, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування;
твердження в апеляційній скарзі про, що суд не врахував доходи батьків із 1975 до 2001 року і не повністю врахував доходи з 2001 до 2019 рік, спростовується розрахунками, проведеними судом першої інстанції щодо доходів родини ОСОБА_3, а, спростовуючи їх, відповідач не додала до апеляційної скарги жодного доказу;
безпідставними колегія суддів апеляційного суду визнає й посилання в апеляційній скарзі на пояснення свідка ОСОБА_4 про те, що в подружжя за час спільного проживання були мінімальні витрати, за відсутності доказів щодо сукупних витрат домогосподарства на харчування, житло, воду, електроенергію, газ, інші види палива та розрахунків таких витрат, а також твердження в апеляційній скарзі, що суд відхилив показання свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 на підставі припущень щодо родинних зв`язків та зацікавленості в результаті розгляду справи. Судом першої інстанції надано оцінку показанням свідків ОСОБА_4 та ОСОБА_5 не тільки з врахуванням того, що ці особи є зацікавленими в результатах розгляду справи через належність їх до кола родичів відповідачки, а й через те, що показання є суперечливими як між собою, так і з фактичними обставинами справи, які встановлено із досліджених доказів;