Постанова
Іменем України
20 червня 2024 року
м. Київ
справа № 465/4217/14
провадження № 61-5804св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
треті особи: П`ята Львівська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Кулиняка І. Я., садовий кооператив "Перемога",
розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 та касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 16 березня 2023 року в складі колегії суддів: Левика Я. А., Копняк С. М., Шандри М. М.,
Історія справи
Короткий зміст позову
У липні 2014 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, треті особи: П`ята Львівська державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Львівського міського нотаріального округу Кулиняка І. Я., СК "Перемога", про визнання недійсними заповіту, відмови від прийняття спадщини, договору дарування, визнання права власності в порядку спадкування.
Позов мотивований тим, що співвласником квартири АДРЕСА_1 та власником земельної ділянки в садовому кооперативі "Перемога" на території Конопницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області, садового будинку на вказаній земельній ділянці, автомобіля марки ВАЗ 21051 реєстраційний номер НОМЕР_1 та причепа до нього МАЗ-8114 реєстраційний номер НОМЕР_2 був її тато ОСОБА_3, а співвласником квартири також була її мати ОСОБА_4 . Батьки сторін були в хворобливому стані, зокрема мати страждала психічним захворюванням, а саме стійким хронічним розладом у формі судинної деменції, що позбавляло її можливості розуміти значення своїх дій та керувати ними.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер батько ОСОБА_3 у віці 85 років та після його смерті відкрилася спадщина. ОСОБА_3 був співвласником квартири АДРЕСА_1, власником земельної ділянки в садовому кооперативі "Перемога" на території Конопницької сільської ради Пустомитівського р-ну Львівської області, садового будинку на вказаній земельній ділянці, автомобіля марки ВАЗ 21051 та причепа до нього МА3-8114. Всі спадкоємці першої черги за законом, а саме позивачка, мати ОСОБА_4 та відповідач звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
Відповідач скориставшись хворобливим станом схилив ОСОБА_4 до відмови від прийняття спадщини в його користь, що підтверджується заявою ОСОБА_4 на ім`я нотаріальної контори від 25 лютого 2003 року, яка зареєстрована під № НОМЕР_3, та до укладення договору дарування 1/2 частки квартири від 05 січня 2007 року.
ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Львові померла мати ОСОБА_4 у віці 93 років, яка була співвласницею спірної квартири, земельної ділянки, садового будинку і автомобіля з причепом.
Згідно статті 1261 ЦК України, як дочка ОСОБА_4 та спадкоємець першої черги за законом, позивачка звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини. Однак ОСОБА_2 вчинив перешкоди в оформленні спадкового майна, намагається захопити все майно. Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 25 квітня 2014 року ОСОБА_4 була визнана недієздатною. В судовому засіданні 30 квітня 2015 року позивачка дізналася, що ОСОБА_4 12 вересня 2006 року склала заповіт на користь відповідача на все її майно, яке їй належало. Отже, цим заповітом позивачка усунута від спадщини в належному обсязі і має лише право на обов`язкову його частину, як непрацездатний спадкоємець (стаття 1241 ЦК України), тобто на половину частки, яка б належала за законом - лише на 1/6 частину земельної ділянки, садового будинку, автомобіля з причепом і грошових вкладів.
Позивачка вважала, що заповіт складений ОСОБА_4 12 вересня 2006 року після того, коли в провадженні суду була справа за заявою позивачки про визнання матері недієздатною. В заяві від 2005 року та в суді позивачка стверджувала про те, що мама не розуміє значення своїх дій та не може керувати ними. ОСОБА_2 чув це, а після того завіз маму до нотаріуса ОСОБА_5 та схилив її до підпису заповіту. Після рішення суду, який визнав ОСОБА_4 недієздатною, позивачка остаточно переконалась в тому, що відповідач порушив її спадкові права, схиливши маму подарувати йому половину квартири в 2007 році і намовивши маму відмовитись від спадщини в його користь після смерті її чоловіка. Отже, з врахуванням рішення суду, який визнав маму недієздатною, позивачка переконана, що в момент складання заповіту на користь відповідача, дарування йому частини квартири, відмови від спадщини вона не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними, і відповідач цим скористався. Таким чином, з вини відповідача порушені майнові права позивачки.
ОСОБА_1, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила:
продовжити позовну давність;
визнати недійсною відмову ОСОБА_4 від прийняття спадщини на користь відповідача від 25 лютого 2003 року;
визнати недійсним заповіт ОСОБА_4 від 12 вересня 2006 року, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського територіального округу Кулиняком І. Я.;
визнати недійсним договір дарування ОСОБА_2 квартири АДРЕСА_1 від 05 січня 2007 року, посвідчений приватним нотаріусом Кулиняком І. Я. та його реєстрацію;
визнати за позивачкою право власності в порядку спадкування на: 1/2 ідеальну частину квартири АДРЕСА_1 ; 1/2 ідеальну частину земельної ділянки в садовому кооперативі "Перемога" на території Конопницької сільської ради та 1/2 садового будинку; 1/2 ідеальну частину автомобіля з причепом; половину грошових вкладів;
стягнути судові витрати.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції
Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 11 травня 2016 року в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що:
відповідачем подано заяву від 26 квітня 2016 року, в якій він просить при винесенні рішення в цій справі застосувати положення статті 267 ЦК України (том-2 а.с.3) та заявлено відповідачем ОСОБА_2 у судому засіданні щодо застосування спливу позовної давності по вказаному спору;
позивачці було відомо про момент складання оспорюваного заповіту на користь відповідача, дарування частини квартири, відмови від спадщини, більше трьох років до подання позовної зави;
твердження про те, що позивач не знала і не могла знати про оспорювані правочини, дізналась про порушення своїх майнових прав лише у 2013 році - щодо відмови від спадщини та укладення договору дарування та 30 квітня 2015 року - складання заповіту, є безпідставними, оскільки вона знала про оспорюваний заповіт, договір дарування частини квартири та про відмови від спадщини, про що свідчать її заяви подані до суду, а саме: 24 жовтня 2008 року ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом про поділ спадкового майна, 23 жовтня 2007 року та 23 жовтня 2008 року ОСОБА_1 зверталась в суд із заявами про накладення арешту та 26 серпня 2008 року з копії обґрунтування доводів апеляційної скарги на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 11 березня 2008 року;
в судовому засіданні встановлено, що при звернені до суду з позовом, позивачем пропущений строк встановлений в статті 257 ЦК України, поважності причин позивачі пропуску строку звернення до суду не надала та судом не встановлено;
оскільки позивачем пропущено позовну давність звернення до суду із позовом, що також є підставою для відмови у його задоволенні, а тому суд вважав, що у позові належить відмовити у зв`язку із пропуском строку звернення до суду.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а рішення Франківського районного суду міста Львова від 11 травня 2016 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
матеріалами справи підтверджено, що 05 вересня 2005 року ОСОБА_1 зверталася до суду з заявою про визнання ОСОБА_4 недієздатною у зв`язку з психічним захворюванням, просила призначити у справі судову психіатричну експертизу для встановлення психічного стану матері та з якого часу вона не може розуміти значення своїх дій;
23 жовтня 2007 року, в межах розгляду справи про визнання ОСОБА_4, 1921 року народження, недієздатною, позивачем ОСОБА_1 було подано заяву, у якій вона просила накласти арешт на квартиру АДРЕСА_1 для забезпечення законного права власності матері на 1/2 частку квартири, оскільки їй стало відомо, що її мати подарувала свою частку квартири її братові ОСОБА_2 ;
актом № 570 амбулаторної судово-психіатричної експертизи від 28 грудня 2011 року - 13 березня 2012 року, який позивач долучила до матеріалів справи, встановлено, що ОСОБА_4, 1921 року народження, психічним захворюванням страждає приблизно з 2001 року та з цього часу не може усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними;
у травні 2007 року ОСОБА_2 звертався до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ спадкового майна (після смерті батька сторін ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ), в якому просив виділити йому квартиру АДРЕСА_1 в цілому, з виплатою ОСОБА_1 вартості 1/6 частки квартири, 23 жовтня 2008 року ОСОБА_1 - зверталась в суд із заявами про накладення арешту на спадкове майно та в обґрунтуваннях доводів апеляційної скарги від 26 серпня 2008 року на ухвалу Франківського районного суду м. Львова від 11 березня 2008 року, зазначала, що її матір страждає психічними розладами та подарувала ОСОБА_2 належну їй частку в квартирі;
колегія суддів погодилась з висновком районного суду про те, що апелянту з 2005 року було відомо, що її матір ОСОБА_4, 1921 року народження, страждає психічним захворюванням, як і те, що така відмовилася від прийняття спадщини на користь ОСОБА_2 після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, та про укладення 05 січня 2007 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 договору дарування 1/2 частки квартири АДРЕСА_1, такі правочини не оспорювала, а за захистом свого права до суду звернулася лише 11 липня 2014 року, тобто за спливом позовної давності;
належних доказів на підтвердження поважності причин для поновлення такого строку, позивачем не надано.
Короткий зміст постанови касаційного суду
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 липня 2022 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного суду від 09 листопада 2020 року скасовано, а справу направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова касаційного суду мотивована тим, що:
для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи спливла позовна давність до відповідних вимог;
ОСОБА_1 просила визнати недійсними: відмову ОСОБА_4 від прийняття спадщини, що відкрилася після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_2 від 25 лютого 2003 року, заповіт від 12 вересня 2006 року, складений ОСОБА_4 на ім`я ОСОБА_2, та договір дарування частини квартири від 05 січня 2007 року. При цьому, вона зазначала, що про відмову ОСОБА_4 від спадщини після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, на користь ОСОБА_2 їй стало відомо у 2013 році під час розгляду в суді цивільної справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спадкового майна (справа № 2-41/11), а про заповіт від 12 вересня 2006 року, складений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_2, - 30 квітня 2015 року. Право на оспорення договору дарування 1/2 частини квартири від 05 січня 2007 року в неї виникло після набрання законної сили рішенням Франківського районного суду міста Львова від 25 квітня 2014 року, яким ОСОБА_4 визнано недієздатною;
при новому розгляді справи, у випадку підтвердження підставності заявлених позовних вимог, суд апеляційної інстанції має дослідити питання перебігу позовної давності за кожною позовною вимогою ОСОБА_1 щодо відповідача, який заявив про її застосування;
суд апеляційної інстанції при розгляді справи порушив норми процесуального права, оскільки не встановив фактичні обставини справи, та як наслідок невірно застосував норми матеріального права щодо позовної давності.
Короткий зміст судових рішень суду апеляційної інстанції
Постановою Львівського апеляційного суду від 16 березня 2023 року частково задоволено апеляційну скаргу ОСОБА_1, скасовано рішення Франківського районного суду м. Львова від 11 травня 2016 року, ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 частково задоволено.
Визнано недійсним заповіт, вчинений 12 вересня 2006 року ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняком І. Я. та зареєстрований в реєстрі за № 3738.
Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на частку у розмірі 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на частку у розмірі 5/12 частин садового будинку, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на частку у розмірі 5/12 частин земельної ділянки, площею 0,0550 га, яка розташована на території Конопницької сільської ради Львівської області, для ведення садівництва, кадастровий номер 4623683400:03:000:0122.
Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на частку у розмірі 5/12 частин автомобіля марки ВАЗ - 21051, державний номерний знак НОМЕР_1, 1988 року випуску.
Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на частку у розмірі 5/12 частин причепа МАЗ-8114, державний номерний знак НОМЕР_2, 1990 року випуску.
Визнано за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на 5/12 частин грошових вкладів, відкритих у АТ "Державний ощадний банк України" на ім`я ОСОБА_3, а саме: у ТВБВ № 6319/043: № НОМЕР_4 (5 040 грн), № НОМЕР_5 (0,01 грн), № НОМЕР_6 (5 040,85 грн), № НОМЕР_7 (0,39 грн), № Стр. нер. НОМЕР_8 (3,49 грн), № НОМЕР_9 (2 738,05 грн), № НОМЕР_10 (0,14 грн); у ТВБВ № 6319/0108: № НОМЕР_11 (2,16 грн), № НОМЕР_12 (0,01 грн).
В іншій частині позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
відмова ОСОБА_4 від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 на користь відповідача ОСОБА_2 могла виключно впливати на права та інтереси матері ОСОБА_4, а не позивачки ОСОБА_1 . Жодних доводів з приводу того як такий правочин міг вплинути чи порушити права та законні інтереси позивачки вона суду не навела;
ОСОБА_4 особисто або хтось в її інтересах, після визнання її недієздатною, міг звертатися в суд про визнання недійсною такої заяви;
позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав та інтересів, а не матері (при її житті), а такою заявою її права та законні інтереси порушено не було і не могло бути, оскільки відступлення своєї частки ОСОБА_4 синові ОСОБА_2 ніяк не впливало на частку позивачки в спадщині після смерті батька та така заява на права та обов`язки позивачки ніяк не впливала. Це стосується і договору дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 від 05 січня 2007 року та такий правочин, також, не впливає на права та інтереси позивачки та ОСОБА_4 особисто або хтось в її інтересах, після визнання її недієздатною, міг звертатися в суд про визнання недійсним договору дарування;
позивачка звернулася до суду за захистом своїх прав та інтересів, а не матері та задоволенням такої вимоги не можуть бути відновлені будь-які законні права та інтереси позивачки, а навпаки така стосується померлої особи, інтереси якої відновлені бути не можуть. Тому у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним договору дарування 1/2 частини квартири АДРЕСА_1, укладеного між ОСОБА_4 та ОСОБА_2 від 05 січня 2007 року та визнання недійсною відмови ОСОБА_4 від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 в користь відповідача ОСОБА_2 від 25 лютого 2003 року слід відмовити за безпідставністю. Оскільки у задоволенні вказаних вимог відмовлено за безпідставністю, відповідно позовна давність до вказаних вимог не застосовується;
щодо вимоги про визнання недійсним заповіту ОСОБА_4 від 12 вересня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняком І. Я., то для дійсності заповіту волевиявлення заповідача має бути вільним та відповідати його внутрішній волі. Воля - це внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених ЦК України;
відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 218 від 04 травня 2018 року ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, станом на 25 лютого 2003 року, 12 вересня 2006 року та 05 січня 2007 року страждала тяжким психічним розладом у формі судинної деменції, не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними;
висновок експерта є спеціальним доказом у такій категорії справ, будь-які інші докази мають лише непряме, другорядне, побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, а тому є підстави для визнання такого заповіту недійсним;
вчинення оспорюваного заповіту порушує права та обов`язки позивачки оскільки такий заповіт вплинув на розмір часток при спадкуванні майна після смерті матері ОСОБА_4 ;
позовна давність не пропущена, оскільки будь-яких даних, які б свідчили про те, що позивачці було або могло бути відомо про заповіт матері за 2006 рік до смерті матері у 2015 році в матеріалах справи немає;
в інших справах № 2-2-1/11 про визнання недієздатною ОСОБА_4 та № 465/41/11 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ спадкового майна та припинення права на частку в спільному майні, йшлося виключно про спадкування майна після смерті батька і в матеріалах таких справ копія заповіту відсутня, тому позивачка при розгляді таких справ не могла довідатися про заповіт складений матір`ю ОСОБА_4 . Відповідач не навів будь-яких обґрунтованих доводів та не надав доказів про те, що позивачка дізналась або могла дізнатися про заповіт, який є таємним до смерті матері;
щодо вимог про визнання права власності в порядку спадкування на 1/2 ідеальну частину квартири АДРЕСА_1 ; 1/2 ідеальну частину земельної ділянки в садовому кооперативі " Перемога" на території Конопницької сільської ради та 1/2 садового будинку; 1/2 ідеальну частину автомобіля з причепом; половину грошових вкладів, то такі вимоги підлягають до часткового задоволення, оскільки сторонами не оспорювалось та не спростовано, батьки сторін були одружені з 1946 року, що підтверджується копією свідоцтва про одруження, все майно набуте в шлюбі є спільною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3 ;
право на земельну ділянку ОСОБА_3 набув в порядку приватизації у особисту власність, однак з часу набуття у спільну сумісну власність садового будинку подружжям у 2016 році, земельна ділянка, на якій такий будинок розташований, перейшла у спільну сумісну власність, ОСОБА_3 був власником автомобіля марки ВАЗ 21051, реєстраційний номер НОМЕР_1 1988 року випуску та причепа до нього МАЗ-8114, реєстраційний номер 2549ХР 1990 року випуску, - з 30 квітня 1998 року, згідно довідки ВАТ "Державний ощадний банк України" № 3152/02-14 від 12 вересня 2006 року на ім`я ОСОБА_3, відкриті наступні грошові вклади, а саме: у ТВБВ № 6319\043: № КВ 12912 (5040 грн), № НОМЕР_5 (0,01 грн), № НОМЕР_6 (5040,85 грн), № НОМЕР_7 (0,39 грн), № Стр. нер. НОМЕР_8 (3,49 грн), № НОМЕР_9 (2738,05 грн), № НОМЕР_10 (0,14 грн); у ТВБВ № 6319/0108: № НОМЕР_11 (2,16 грн), № НОМЕР_12 (0,01 грн), а тому все вказане майно було спільним майном подружжя що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 та їхні частки мали складати по 1/2 часток кожному;
але згідно договору дарування від 05 січня 2007 року ОСОБА_4 подарувала частину квартири АДРЕСА_1 своєму синові ОСОБА_2 ;
відповідно 1/2 частка квартири АДРЕСА_1, яка належала батькові сторін ОСОБА_3 та інше його майно після його смерті мало ділитися між трьома спадкоємцями, а саме між ОСОБА_4, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ;
оскільки ОСОБА_4 відмовилася від належної їй 1/6 частки спадщини після смерті чоловіка ОСОБА_3 на користь сина ОСОБА_2, то відповідно позивачці ОСОБА_1 після смерті батька ОСОБА_3 належить 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 . Решта об`єктів, після смерті ОСОБА_3, а саме 1/2 частина садового будинку, земельної ділянки, автомобіля марки ВАЗ - 21051, причепа МАЗ-8114 та грошових вкладів, відкритих у АТ "Державний ощадний банк України" розподілились на 4/12 за відповідачем, оскільки мама ОСОБА_4 відмовилась від спадщини в його користь, та 2/12 часток - позивачці;
заповіт, вчинений 12 вересня 2006 року ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняком І. Я. та зареєстрований в реєстрі за № 3738 визнано недійсним, відтак після смерті матері сторін ОСОБА_4, належну їй 1/2 частку садового будинку, земельної ділянки, автомобіля марки ВАЗ - 21051, причепа МАЗ-8114 та грошових вкладів успадкували ОСОБА_1 та ОСОБА_2 по 1/2 частці кожен, тобто по 3/12 частки;
після смерті батька ОСОБА_3 позивачка ОСОБА_1 отримала 2/12 часток садового будинку, земельної ділянки, автомобіля марки ВАЗ - 21051, причепа МАЗ-8114 та грошових вкладів та 3/12 часток вказаного майна після смерті матері;
ОСОБА_1 в порядку спадкування отримала 5/12 часток садового будинку, земельної ділянки, автомобіля марки ВАЗ - 21051, причепа МАЗ-8114 та грошових вкладів;
позов у цій частині підлягав до часткового задоволення та безпідставно був відхилений судом першої інстанції.
Додатковою постановою Львівського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму 427,96 грн на відшкодування витрат за розгляд справи судом першої інстанції та 470,76 грн - за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави 756,78 грн на відшкодування витрат за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.
Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що:
постановою Львівського апеляційного суду від 16 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, рішення Франківського районного суду м. Львова від 11 травня 2016 року скасовано та ухвалено у справі нове рішення, яким позов задоволено частково.
задоволено одну вимогу немайнового характеру та частково задоволено вимоги майнового характеру, відтак, слід сягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 427,96 грн (243,60 грн+184,36 грн) за розгляд справи судом першої інстанції та 470,76 грн за розгляд справи судом апеляційної інстанції.
Аргументи учасників справи
20 квітня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала касаційну скаргу, у якій просила:
скасувати постанову Львівського апеляційного суду від 16 березня 2023 року в частині відмови у визнанні недійсним договору дарування від 05 січня 2007 року ОСОБА_4 щодо частки у розмірі 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_2 та відмови ОСОБА_4 від 25 лютого 2003 року від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ;
справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що:
під час нового розгляду справи в суді апеляційної інстанції, суд поверхнево підійшов до розгляду не вникаючи в суть і обставини, які дійсно мали місце у цій справі;
24 жовтня 2008 року ОСОБА_1 не зверталась до суду із заявою про поділ спадкового майна, як це зазначено в постанові Львівського апеляційного суду від 16 березня 2023 року, а з такою заявою 11 травня 2007 року звернувся саме ОСОБА_2 із змісту якої ОСОБА_1 і стало відомо про відмову матері, ОСОБА_4 від спадщини після смерті батька, ОСОБА_3 та договір дарування 1/2 частини квартири в користь ОСОБА_2 ;
23 жовтня 2007 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про накладення арешту на майно в межах справи про визнання її матері, ОСОБА_4 недієздатною, котра перебувала в провадженні судді ОСОБА_6 з метою захисту прав та інтересів саме її матері із врахуванням того, що на той час остання хворіла на психічні захворювання і не усвідомлювала своїх дій;
24 жовтня 2008 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про накладення арешту на майно в межах справи про поділ спадкового майна за позовом ОСОБА_2, котра перебувала в провадженні судді Кузя В. Я. Тоді ж ОСОБА_1 подала ще одну заяву про зупинення провадження у справі про поділ майна, внаслідок чого суддя Кузь В. Я. постановив ухвалу про задоволення таких заяв, зупинив провадження у справі до вирішення справи про визнання матері недієздатною та наклав арешт на майно;
коли ОСОБА_4 була живою, однак хворіла на психічні розлади, ОСОБА_1 зверталась до судів різних інстанцій для захисту прав та інтересів матері так як мала намір здійснювати за нею догляд, в чому їй постійно перешкоджав ОСОБА_2, відтак, хотіла офіційно оформити за матір`ю догляд та бути її опікуном, так як, мати перебуваючи у брата, була знесилена, перебувала без догляду, не приймала ліків;
рішення у справі про визнання матері недієздатною було ухвалене лише 25 квітня 2014 року, а ОСОБА_2 продовжував не допускати ОСОБА_1 до матері, хоча і сам не здійснював за нею належний догляд, тому у липні 2014 року ОСОБА_1 звернулась до Франківського районного суду м. Львова з позовом про визнання недійсною відмови ОСОБА_4 від прийняття спадщини на користь відповідача від 25 лютого 2003 року та визнанням недійсним договору дарування ОСОБА_2 належної матері частки квартири АДРЕСА_1 від 05 січня 2007 року;
апеляційний суд знову не дотримався норм процесуального права, а також порушив і норми матеріального права, що стосується порушеного права спадкоємця, яке було порушено в процесі розгляду даної справи, що підтверджується безспірними доказами, які залишились поза увагою суду.
26 травня 2023 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку подав касаційну скаргу на постанову Львівського апеляційного суду від 16 березня 2023 року, в якій просив:
скасувати постанову апеляційного суду в частині визнання недійсним заповіту вчиненого 12 вересня 2006 року ОСОБА_4, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняком І. Л. зареєстрованого в реєстр за № 3738, визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування на 5/12 частин земельної ділянки, площею 0,0550 га, яка розташована на території Конопницької сільської ради, для ведення садівництва, кадастровий № 4623683400:03:000:0122; визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування на 5/12 частин автомобіля марки ВАЗ - 21051, державний номерний знак НОМЕР_1, 1988 року випуску; визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування на 5/12 частин причепа МАЗ-8114, державний номерний знак НОМЕР_2 1990 року випуску; визнання за ОСОБА_1 права власності в порядку спадкування на 5/12 частин грошових вкладів, відкритих у АТ "Державний ощадний банк України" на ім`я ОСОБА_3, а саме: у ТВБВ № 6319/043: № КВ 12912 (5040,00 грн), № НОМЕР_5 (0,01 грн), № НОМЕР_6 (5040,85 грн), № НОМЕР_7 (0,39 грн), № ЗСТр. нер. НОМЕР_8 (3,49 грн), № НОМЕР_9 (2738,05 грн), № НОМЕР_10 (0,14 грн), у ТВБВ № 631 9/0108: № НОМЕР_11 (2,16 грн), № НОМЕР_12 (0,01 грн) та залишити справу без розгляду.
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що:
другий, третій і четвертий акти судово-психіатричної експертизи протирічать один - одному. В другому акті від 10 лютого 2008 року експерти стверджують, що встановити дату захворювання не виявляється можливим. В третьому акті 28 грудня 2011 року - 13 березня 2012 року експерт Королюк стверджує, що можливо тільки припустити наявність захворювання "судинна деменція". В четвертому висновку експертизи № 218 (Т. 2) стверджують, що ОСОБА_4 хворіє у формі судинна деменція з 25 лютого 2003 року всупереч терапевтичному діагнозу лікаря - психіатра ОСОБА_7 встановленого 09 грудня 2014 року, при безпосередньому медичному огляді. Тому ОСОБА_2 заявлялось клопотання про виклик в судове засідання експертів але експерти не були належним чином повідомлені про судове засідання 16 березня 2023 року;
висновок судово психіатричної експертизи про наявність хвороби у ОСОБА_4 "судинна деменція" є припущенням підтвердив експерт ОСОБА_8 на судовому засіданні 25 квітня 2014 року, що підтверджує часткове роздрукування технічного запису судового засідання від 25 квітня 2014 року.
02 червня 2023 року ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_1 та залишити справу без розгляду.
Відзив ОСОБА_2 мотивовано тим, що:
з висновку апеляційного суду зрозуміло, що всі правочини які здійснювала ОСОБА_4 при житті не впливали на частку майна ОСОБА_1, а у випадку визнання правочинів недійсними майно повертається матері, а не ОСОБА_1, як вона того вимагає.
08 липня 2023 року ОСОБА_1 подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2, в якому просила відмовити в задоволенні касаційної скарги ОСОБА_2 .
Відзив ОСОБА_1 мотивовано тим, що:
справа була розглянута усіма інстанціями, а після розгляду справи в суді касаційної інстанції справу було скеровано до суду апеляційної інстанції для встановлення певних обставин, які не стосуються висновків експертів. Висновки експертів були детально досліджені судом, яким було надано відповідну оцінку при прийнятті рішення у даній справі з чим також погодився і Верховний Суд;
щодо посилання скаржника на сплату чи неповну сплату судового збору, а також залишенням позову без розгляду, то питання судових витрат може бути вирішено судом під час прийняття рішення в нарадчій кімнаті. Крім того, наведене скаржником спростовується також і додатковою постановою Львівського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року, якою суд вирішив питання судових витрат, стягнувши з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму 427,96 грн на відшкодування витрат за розгляд справи судом першої інстанції та 470 грн - за розгляд справи судом апеляційної інстанції, а також, суд стягнув з ОСОБА_1 в дохід держави 756,78 грн на відшкодування витрат за розгляд справи в суді апеляційної інстанції. Відтак, судом належно було оцінено доводи скаржника щодо сплати чи неповної сплати судового збору, про що останній заявляв в суді апеляційної інстанції та прийнято законне рішення з цього приводу.
Рух справи
Ухвалою Верховного Суду від 09 травня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Львівського апеляційного суду від 16 березня 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2023 року клопотання ОСОБА_2 про відкликання касаційної скарги задоволено, касаційну скаргу ОСОБА_2 на додаткову постанову Львівського апеляційного суду від 03 квітня 2023 року повернуто заявникові.
Ухвалою Верховного Суду від 12 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Львівського апеляційного суду від 16 березня 2023 року.
10 січня 2024 року справа передана судді-доповідачу Крату В. І.
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 09 травня 2023 року вказано, що:
заявник зазначила, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, як підстави касаційного оскарження цього судового рішення визначила те, що: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів, на підставі договору дарування квартири, на який суд посилався, визнаючи за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування на частку у розмірі 1/6 частини квартири АДРЕСА_1 ; суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні порушив правила статті 263 ЦПК України щодо обґрунтованості рішень. Отже, серед підстав касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції заявник зазначила ті підстави, які згадані у пункті 4 частини третьої статті 411 ЦПК України, що свідчить про виконання нею вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги.
В ухвалі Верховного Суду від 12 червня 2023 року вказано, що:
заявник зазначив, що суд апеляційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права та порушив норми процесуального права, як підстави касаційного оскарження цього судового рішення визначив те, що: суд апеляційної інстанції порушив процесуальне право заявника, передбачене пунктом 2 частини першої статті 43 ЦПК України; суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні клопотань про: виклик в судове засідання судових експертів з метою отримання відповідей на запитання заявника; залишення справи без розгляду. Отже, серед підстав касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції заявник зазначив ті підстави, які згадані у пункті 3 частини третьої статті 411 ЦПК України, що свідчить про виконання ним вимог пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України щодо форми та змісту касаційної скарги.
Фактичні обставини
Суди встановили, що ОСОБА_3 та ОСОБА_4 є батьками ОСОБА_1 та відповідача ОСОБА_2
ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на праві спільної власності належала квартира АДРЕСА_1 .
ОСОБА_3 був власником
земельної ділянки в СК "Перемога" на території Конопницької сільської ради Пустомитівського району Львівської області, яку ОСОБА_3 набув в порядку приватизації у особисту власність;
садового будинку на вказаній земельній ділянці,
автомобіля марки ВАЗ 21051, реєстраційний номер НОМЕР_1 та причепа до нього МАЗ-8114, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер.
Після його смерті відкрилася спадщина на все належне йому майно.
Дружина ОСОБА_4, донька ОСОБА_1 та син ОСОБА_2 звернулися до нотаріуса із заявами про прийняття спадщини як спадкоємці за законом першої черги.
25 лютого 2003 року ОСОБА_4 написала письмову відмову від прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3, який помер ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зареєстрована під № 122 на користь відповідача ОСОБА_2
12 вересня 2006 року ОСОБА_4 було складено заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Кулиняк І. Я. та зареєстрований в реєстрі за № 3738, згідно якого ОСОБА_4 зробила таке розпорядження: все її майно, де б воно не було і з чого б воно не складалось, взагалі все те, що її буде належати на день смерті і на, що вона за законом матиме право, в тому числі належну її на праві власності 1/2 частку квартири АДРЕСА_1, заповіла синові ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_5 .
На підставі договору дарування від 05 січня 2007 року, що ОСОБА_4 05 січня 2007 року подарувала 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 відповідачу ОСОБА_2 .
Рішенням Франківського районного суду міста Львова від 25 квітня 2014 року ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, визнано недієздатною.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 померла та після її смерті відкрилася спадщина.
Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 26 січня 2017 року за клопотанням позивача було призначено посмертну судово-психіатричну експертизу, на вирішення якої постановлено питання: "Чи хворіла ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, на психічне захворювання станом на 25 лютого 2003 року, 12 вересня 2006 року та 05 січня 2007 року"; "Чи розуміла ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, станом на 25 лютого 2003 року, 12 вересня 2006 року та 05 січня 2007 року значення своїх дій та чи могла керувати ними".
Відповідно до висновку судово-психіатричного експерта № 218 від 04 травня 2018 року ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_3, станом на 25 лютого 2003 року, 12 вересня 2006 року та 05 січня 2007 року страждала тяжким психічним розладом у формі судинної деменції, не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору дарування та визнання недійсною відмови ОСОБА_4 від прийняття спадщини
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).