ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
25 червня 2024 року
м. Київ
справа № 135/1110/22
провадження № 51 - 7817 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу засудженого ОСОБА_6 на вирок Ладижинського міського суду Вінницької області від 1 серпня 2023 року та ухвалу Вінницького апеляційного суду від 26 вересня 2023 року у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12022020240000073 за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця та жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком суду ОСОБА_6 засуджено за ч. 1 ст. 286 КК до покарання у виді штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51 000 грн в дохід держави, з позбавленням права керування транспортним засобом на строк 1 рік.
Цивільний позов ОСОБА_7 до ОСОБА_6, АТ "Страхова компанія "Країна" про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої кримінальним правопорушенням задоволено частково, стягнуто з АТ "Страхова компанія "Країна" на користь ОСОБА_7 майнову шкоду в сумі 3420,41 грн, моральну шкоду в сумі 171,02 грн (всього стягнуто 3 591,43 грн); стягнуто зі ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 моральну шкоду в сумі 59 828,98 грн. Також стягнуто із ОСОБА_6 на користь держави витрати за проведення судових експертиз.
Згідно з вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватим та засуджено за порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, за обставин, детально викладених у вироку.
Апеляційний суд залишив без задоволення апеляційні скарги обвинуваченого та представника потерпілої. Задовольнив апеляційну скаргу прокурора. Вирок місцевого суду змінив, виключив з його резолютивної частини вказівку про початок строку відбування основного покарання з моменту набрання вироком законної сили. В решті вирок суду залишив без зміни.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В касаційній скарзі засуджений, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить скасувати ухвалу апеляційного суду і призначити новий розгляд у цьому суді. Вказує, що апеляційний суд, в порушення вимог ст. 419 КПК, належним чином не перевірив всі доводи сторони захисту та без зазначення відповідних мотивів прийнятого рішення необґрунтовано погодився з призначеним місцевим судом як основним, так і додатковим покаранням, розміром відшкодування моральної шкоди, а також не надав правової оцінки вимогам цивільного позивача щодо вимог про солідарне відшкодування шкоди. Зазначає, що судами попередніх інстанцій не враховано часткове відшкодування ним шкоди у сумі 14 312 грн. Вказує, що судами попередніх інстанцій не взято до уваги посилання сторони захисту на дії потерпілої, яка в порушення вимог п. 12.3 ПДР, за відсутності гальм на велосипеді здійснила бокове зіткнення з його автомобілем. Зазначає, що для можливості при призначенні покарання застосування ч. 1 ст. 69 КК судами не взято до уваги ту обставину, що ним надавалася допомога потерпілій безпосередньо після вчинення кримінального правопорушення та під час її лікування, до відповідно до положень ч. 2 ст. 66 КК є пом`якшуючою обставиною. Вважає, що здійснення ним волонтерської діяльності в умовах воєнного стану є підставою для застосування вимог ч. 2 ст. 69 КК. Зазначає, що апеляційний суд, за наявності ряду обставин, які дійсно істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, безпідставно проігнорував можливість не призначати додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами. Вказує, що призначене йому покарання навіть у мінімальному розмірі, передбаченому ч. 1 ст. 286 КК, з врахуванням розміру його пенсії, є для нього непосильним фінансовим тягарем.
В запереченнях на касаційну скаргу засудженого представник АТ "Страхова компанія "Країна" в частині оскарження цивільного позову потерпілої вважає, що цивільний позов останньої необхідно залишити без задоволення.
Позиції учасників судового провадження
Прокурор заперечувала проти задоволення касаційної скарги.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення та кваліфікація дій за ч. 1 ст. 286 КК засудженим не оспорюється. При розгляді кримінального провадження в суді першої інстанції, відповідно до вимог ч. 3 ст. 349 КПК, суд визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обстави, які ніким не оспорюються, а тому згідно зі ст. 433 КПК Верховний Суд не перевіряє законності та обґрунтованості судового рішення в цій частині.
Доводи, викладені у касаційній скарзі засудженого про невідповідність призначеного апеляційним судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого через суворість та застосування положень ст. 69 КК, на думку Суду, є необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до санкції ч. 1 ст. 286 КК за порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесне ушкодження, передбачено покарання у виді штрафу від трьох тисяч до п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до трьох років.
Верховний Суд неодноразово (зокрема постанова від 26 жовтня 2022 року у справі №725/5266/20) вже у своїй практиці зазначав, що частиною 1 ст. 69 КК суду надаються дискреційні повноваження призначити більш м`яке покарання, ніж зазначене в санкції статті за відповідний злочин, виключно за наявності кількох обставин, що пом`якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину. Це означає, що певні обставини (або їх сукупність) одночасно відповідають двом умовам, визначеним у законі України про кримінальну відповідальність: вони визнані судом такими, що пом`якшують покарання, відповідно до частин 1 та/або 2 ст. 66 КК, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
З урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційний злочин, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м`якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за цей злочин. Водночас таке рішення суд може ухвалити лише за наявності обґрунтованого переконання в тому, що застосування положень ст. 69 КК дозволить досягти кожної із встановлених у кримінальному законі цілей його застосування до винного, що має знайти відповідне переконливе відображення в мотивах постановленого судом рішення.
Взаємне поєднання обставини (обставин), яка пом`якшує покарання, з обставиною (обставинами), яка істотно знижує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням даних про особу, які належним чином характеризують винуватого, є підставою до застосування положень ст. 69 КК. Призначення більш м`якого покарання, ніж зазначене в санкції кримінально-правової норми, можливе лише в тому випадку, коли встановлені у справі обставини (з урахуванням даних про особу) у своїй сукупності настільки істотно знижують ступінь суспільної небезпечності вчиненого кримінального правопорушення, що призначення винуватому навіть мінімального покарання в межах санкції було би явно несправедливим, де зміст поняття "явно несправедливе покарання" охоплює не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання, а відмінність у такій оцінці принципового характеру, яка вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним законом у межах відповідної санкції статті видом та розміром покарання й тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене для досягнення його цілей, враховуючи обставини, які пом`якшують покарання, та дані про особу винного.
Отже, підставою призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом, визначено дві групи обставин, які характеризують як вчинений злочин, так і особу винного, що мають враховуватися в їх сукупності. При цьому принаймні одна з установлених обставин має істотно знижувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення.
Як вбачається з матеріалів кримінального провадження, призначаючи ОСОБА_6 покарання місцевий суд врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, яке відноситься до злочинів невеликої тяжкості, з необережною формою вини, його особу, який раніше не судимий, за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у нарколога і психіатра не перебуває, не працює, є пенсіонером за віком, має постійне місце проживання, одружений, є заступником голови Громадської організації "Мирослава", волонтером, указом Президента України від 17 лютого 2016 року №54/2016нагороджений відзнакою Президента України "За гуманітарну участь в антитерористичній операції". Обставинами, які пом`якшують ОСОБА_6 покарання, суд визнав його щире каяття, часткове добровільне відшкодування матеріальної шкоди. Обставин, що його обтяжують судом не встановлено.
Також судом взято до уваги висновки, викладені в досудовій доповіді Гайсинського районного сектору №1 Філії державної установи "Центр пробації" стосовно ОСОБА_6, згідно якого беручи до уваги інформацію, яка характеризує особистість обвинуваченого, його спосіб життя, активну громадську позицію, патріотизм, відсутність історії правопорушень, а також низьку ймовірність вчинення повторного правопорушення, орган пробації вважає, що виправлення ОСОБА_6 без позбавлення або обмеження волі на певний строк можливе та не становить високої небезпеки для суспільства, у тому числі для окремих осіб.
З врахуванням вищенаведеного місцевий суд дійшов висновку про призначення ОСОБА_6 покарання у виді мінімального штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права керувати транспортними засобами на мінімальний строк, яке, на думку суду, є необхідним та достатнім для досягнення цілей кримінального покарання та таким, що відповідає засадам справедливості.
При цьому суд не знайшов підстав для застосування до обвинуваченого положень ст. 69 КК, як про це просив захисник у судових дебатах, у зв`язку з відсутністю передумов за яких дана правова норма може бути застосована, мотивуючи це тим, що приписи ч. 2 ст. 69 КК містять виняток із загальної норми коли суд може не призначати додаткове покарання, що передбачене як обов`язкове. Оскільки в даному випадку санкцією інкримінованого ОСОБА_6 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК, одним із видів покарань передбачено штраф від трьох тисяч до п`яти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, звільнення останнього від застосування додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами є неможливим.
Таким висновок місцевого суду узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, відображеною, зокрема, в постановах від 16 березня 2023 року (справа № 185/1030/22, провадження № 51-3134 км 22) та від 31 травня 2023 року (справа № 727/6826/23, провадження № 51-1771 км 23).
Колегія суддів вважає, що наведені засудженим обставини були правильно враховані судом при призначенні мінімального покарання за ч. 1 ст. 286 КК, проте їх не достатньо для висновку про необхідність призначення більш м`якого покарання, ніж передбачено законом за правилами ст. 69 КК.
Апеляційний суд, переглядаючи провадження в апеляційному порядку, відповідно до вимог ст. 419 КПК ретельно перевірив доводи, викладені, в тому числі, в апеляційній скарзі засудженого, щодо суворості призначеного йому покарання та безпідставного незастосування положень ст. 69 КК, які аналогічні доводам у його касаційній скарзі, та обґрунтовано залишив подану скаргу без задоволення.