ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 червня 2024 року
м. Київ
справа № 601/2491/22
провадження № 51-6732км23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
засудженого ОСОБА_6,
захисника ОСОБА_7,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 на вирок Тернопільського апеляційного суду від 28 серпня 2023 року у кримінальному провадженні № 12022211010000400 за обвинуваченням
ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Щастя Жовтневого району Луганської області, мешканця АДРЕСА_1,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Зміст оскарженого судового рішення і встановлені судами обставини
За вироком Кременецького районного суду Тернопільської області від 05 червня 2023 року ОСОБА_6 визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК та виправдано через відсутність у його діях складу кримінального правопорушення.
Тернопільський апеляційний суд при перегляді вироку місцевого суду за апеляційною скаргою прокурора скасував це рішення та 28 серпня 2023 року ухвалив у справі новий вирок, яким визнав винуватим ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 336 КК, і призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 3 роки.
Як установив апеляційний суд, ОСОБА_6 як військовозобов`язана особа, яка придатна до військової служби, перебував на військовому обліку в ІНФОРМАЦІЯ_2 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2) і передбаченого ст. 23 Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію" права на відстрочку від привозу на військову службу за мобілізацією не мав.
09 вересня 2022 року останній за місцем свого проживання особисто отримав повістку з вимогою прибути 11 вересня до ІНФОРМАЦІЯ_2 для відправки у складі команди для проходження військової служби у Збройних Силах України за призовом під час мобілізації на особливий період як водій за відповідною військово-обліковою спеціальністю.
Однак у вказаний час 11 вересня 2022 року ОСОБА_6, не маючи правових підстав на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, без поважних причин до ІНФОРМАЦІЯ_2 не прибув, про причини своєї неявки не повідомив і вільний час проводив на власний розсуд, тобто ухилився від призову на військову службу під час мобілізації.
Вимоги касаційної скарги й узагальнені доводи особи, яка їх подала
У поданій касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 просить скасувати вирок апеляційного суду та призначити новий розгляд у цьому суді через неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та істотне порушення вимог кримінального процесуального кодексу.
На обґрунтування своїх вимог захисник наводить наступні доводи:
- ОСОБА_6 правомірно відмовився від військової служби, яка є несумісною з його релігійними переконаннями, що не може оцінюватися як прояв ухилення від призову за мобілізацією та бути підставою для кримінальної відповідальності;
- право ОСОБА_6 на таку відмову є абсолютним і не підлягає будь-яким обмеженням або відступам з боку держави за жодних обставин, у тому числі і в умовах воєнного стану, відповідно до статей 8, 9, 24, 35, 64 Конституції України, ч. 2 ст. 4 та частин 1, 2 ст. 18 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (далі - Пакт), ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція);
- положення ч. 4 ст. 35 Конституції України щодо права особи на заміну військової служби альтернативною (невійськовою) у разі, якщо виконання військового обов`язку суперечить її релігійним переконанням, підлягає застосуванню у ситуації в справі як норма прямої дії;
- в умовах воєнного стану в Україні, на підставі та в порядку передбачених Конституцією України, закон не обмежує право людини на заміну військової служби альтернативною (невійськовою);
- релігійні переконання несумісні з військовою службою становлять внутрішній аспект права людини на свободу світогляду та віросповідання, реалізація якого не може ставитися у залежність від належності до релігійних організацій, адже це є лише одним із способів колективного здійснення права за статтею 9 Конвенції, ст. 35 Конституції України; держава не вправі покладати на людину обов`язок доводити наявність відповідних переконань інакше, ніж шляхом їх вираження.
З огляду на це, захисник вважає, що оскаржуваний вирок апеляційного суду не відповідає вимогам статей 370, 374 та 420 КПК і є незаконним.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисник та засуджений вимоги касаційної скарги підтримали.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги і просив залишити оскаржуваний вирок без зміни.
Мотиви суду
Колегія суддів (далі - Суд), заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, наведені в касаційній скарзі, дійшла висновку про таке.
За правилами ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.
Висновки суду про доведеність факту відмови ОСОБА_6 від військової служби за призовом під час мобілізації у касаційній скарзі не оспорюються і судом касаційної інстанції не перевіряються.
Доводи касаційної скарги на предмет юридичної оцінки таких дій як сумлінної відмови, що не може бути підставою кримінальної відповідальності, не підтверджені поданими стороною захисту доказами і не ґрунтуються на точному змісті відповідних норм міжнародного права і національного законодавства.
За приписами статей 404 та 405 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний перевірити всі доводи, викладені в апеляційних скаргах, а у разі необхідності й шляхом повторного дослідження доказів.
Зважаючи на законодавчі приписи, а також положення ст. 420 КПК цей суд зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у кримінальному провадженні та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення, в ухвалі має бути зазначено підстави, за яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Цих вимог закону суд апеляційної інстанції дотримався.
Так, предметом розгляду суду апеляційної інстанції була апеляційна скарга прокурора, в якій він просив виправдувальний вирок місцевого суду щодо ОСОБА_6 скасувати через невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам кримінального провадження та істотне порушення вимог кримінального процесуального закону і ухвалити новий вирок, яким визнати ОСОБА_6 винуватим у вчиненні інкримінованого злочину та призначити йому покарання у виді позбавлення волі. У поданому до скарги клопотанні прокурор також просив повторно дослідити докази у справі, яке цим судом було задоволено.
Перевіривши доводи апеляційної скарги та повторно дослідивши докази у справі суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність у діях ОСОБА_6 складу інкримінованого злочину та помилковість рішення місцевого суду.
У доведеність такого висновку суд апеляційної інстанції в своєму рішенні послався на положення Закону України від 12.12.1991 № 1975-XII "Про альтернативну (невійськову) службу" (далі - Закон), яким унормовано правові підстави та порядок заміни військової служби альтернативною (невійськовою).
Так, відповідно до положень ст. 1 цього Закону альтернативна служба є службою, яка запроваджується замість проходження строкової військової служби та має на меті виконання обов`язку перед суспільством. В умовах воєнного або надзвичайного стану, як передбачено ч. 2 цієї статті, можуть встановлюватися окремі обмеження права громадян на проходження альтернативної служби із зазначенням строку дії цих обмежень. Право на альтернативну службу згідно зі ст. 2 Закону мають громадяни України, якщо виконання військового обов`язку суперечить їхнім релігійним переконанням і ці громадяни належать до релігійних організацій, віровчення яких не допускає користування зброєю.
За змістом ч. 1 ст. 1 Закону альтернативна служба запроваджується замість проходження строкової військової служби на яку призивають громадян зазначених у ст. 15 Закону України від 25.03.1992 № 2232-XII "Про військовий обов`язок та військову службу" (далі - Закон № 2232-XII), віком 18-25 років. Можливості заміни в означений спосіб військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період Закон не передбачає.