ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
22 травня 2024 року
м. Київ
справа № 433/2420/18
провадження № 61-11754св21
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - судді Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О. (судді-доповідача), Олійник А. С., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство "Державний ощадний банк України",
відповідачі : ОСОБА_1, ОСОБА_2,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Акціонерного товариства "Державний ощадний банк України", в інтересах якого діє адвокат Гребенар Олексій Володимирович, на рішення Троїцького районного суду Луганської області від 28 січня 2021 року, ухвалене у складі судді Суського О. І., та постанову Луганського апеляційного суду від 10 червня 2021 року, прийняту колегією у складі суддів: Стахової Н. В., Кострицького В. В., Лозко Ю. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
30 листопада 2018 року Публічне акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - АТ "Ощадбанк") звернулося з позовом до ОСОБА_1 і
ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
В обґрунтування позову вказувало, що 28 травня 2010 року Відкрите акціонерне товариство "Державний ощадний банк України" (далі - ВАТ "Ощадбанк"), правонаступником якого є АТ "Ощадбанк", та ОСОБА_1 уклали договір кредитної відновлювальної лінії № 425, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти в сумі 800 000 грн, а позичальник - прийняти, належним чином використати та повернути кредит, а також сплатити 27 % річних за користування кредитом в порядку, на умовах та в строки, визначені договором. Кредит надавався на споживчі цілі, окремими частинами (траншами) за відновлювальною кредитною лінією до 28 травня 2012 року. На дату закінчення вказаного періоду визначається сума фактичної заборгованості за кредитом, яка підлягає поверненню щомісячно рівними частинами до останнього робочого дня кожного звітного місяця, починаючи з червня 2012 року. Остаточним терміном повернення кредиту сторони вказаного договору погодили 28 травня
2020 року.
Належне виконання зобов`язань позичальника за договором кредитної відновлювальної лінії № 425 від 25 травня 2010 року забезпечено порукою
ОСОБА_2 на підставі укладеного ним з ВАТ "Ощадбанк" договору поруки № 1 від 28 травня 2010 року.
1 квітня 2011 року вказаними сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору кредитної відновлювальної лінії № 425 від 28 травня 2010 року, якою сторони погодили з 1 квітня 2011 року встановлення процентної ставки за користування кредитом у розмірі 25 %. Додатковою угодою № 2 від 28 травня 2012 року сторони погодили, що сума щомісячного погашення за договором кредитної відновлювальної лінії складатиме 7 789,47 грн.
З урахуванням заяви про збільшення позовних вимог АТ "Ощадбанк" зазначало, що ОСОБА_1 зобов`язання за договором кредитної відновлювальної лінії № 425
від 25 травня 2010 року належним чином не виконувала, тому її заборгованість
на 22 вересня 2020 року становить 1 183 281,61 грн та складається із:
- заборгованості за кредитом у розмірі 377 045 грн;
- заборгованості за процентами за користування кредитом за період з 3 липня
2014 року до 8 вересня 2019 року у розмірі 488 858,85 грн;
- трьох процентів річних за прострочення сплати боргу за кредитом за період
з 2 липня 2014 року до 22 вересня 2020 року в розмірі 26 769,22 грн;
- трьох процентів річних за прострочення сплати процентів за користування кредитом за період з 2 липня 2014 року до 22 вересня 2020 року
в розмірі 52 167,46 грн;
- інфляційних втрат за прострочення сплати боргу за кредитом за період
з травня 2016 року до вересня 2020 року у розмірі 57 180,79 грн;
- інфляційних втрат за прострочення сплати процентів за користування кредитом за період з серпня 2014 року до вересня 2020 року у розмірі 181 260,29 грн.
За таких обставин просило стягнути з відповідачів солідарно вказану заборгованість.
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Троїцького районного суду Луганської області від 28 січня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнено з ОСОБА_1 на користь АТ "Ощадбанк" заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії № 425 від 28 травня 2010 року, яка виникла
на 22 вересня 2020 року, у сумі 731 179,01 грн, у тому числі: борг за кредитом
у розмірі 260 202,98 грн; проценти за користування кредитом за період з 1 грудня 2015 року до 30 листопада 2018 року у розмірі 282 783,74 грн; інфляційні втрати за прострочення сплати боргу за кредитом за період з травня 2016 року до вересня
2020 року у розмірі 57 180,79 грн, інфляційні втрати за прострочення сплати процентів за користування кредитом за період з грудня 2015 року до вересня 2020 року у розмірі 75 405,44 грн; три проценти річних за прострочення сплати боргу за кредитом за період з 1 грудня 2015 року до 22 вересня 2020 року у розмірі 26 768,58 грн; три проценти річних за прострочення сплати процентів за користування кредитом за період з 1 грудня 2015 року до 22 вересня 2020 року у розмірі 28 837,48 грн.
У задоволенні позову в іншій частині відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Ухвалюючи рішення в частині стягнення заборгованості з ОСОБА_1, суд першої інстанції зазначив, що банк довів обставини щодо укладення договору відновлювальної кредитної лінії, отримання позичальником кредитних коштів та часткового їх повернення. Місцевий суд, застосувавши за заявою ОСОБА_1 наслідки спливу позовної давності, відмовив у задоволенні вимог про стягнення заборгованості за кредитом, нарахованої до 30 листопада 2015 року. Крім того, суд дійшов висновку про неправомірне нарахування процентів після 30 листопада
2018 року у зв`язку з реалізацією банком права на дострокове повернення всієї заборгованості, що призвело до припинення після цієї дати права кредитора нараховувати проценти за кредитом.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_2, суд першої інстанції виходив з неподання банком оригіналу договору поруки № 1 від 28 травня 2010 року, на підставі якого виникла порука ОСОБА_2 за зобов`язаннями ОСОБА_1 . Ненадання оригіналу договору, за висновками суду, унеможливило перевірку доводів поручителя про неукладення (непідписання) ним такого договору. Місцевий суд врахував, що банк не надав доказів існування у ОСОБА_1 та ОСОБА_2 сімейних, трудових, соціальних або інших відносин, які б сприяли волі останнього на поручительство за зобов`язаннями позичальника за вказаним кредитним договором.
Постановою Луганського апеляційного суду від 10 червня 2021 року апеляційну скаргу АТ "Ощадбанк" задоволено частково, скасовано рішення Троїцького районного суду Луганської області від 28 січня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог АТ "Ощадбанк" до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості та ухвалено нове рішення про часткове задоволення позову.
Стягнено з ОСОБА_2, який є солідарним боржником з ОСОБА_1, на користь АТ "Ощадбанк" заборгованість за договором відновлювальної кредитної лінії № 425 від 28 травня 2010 року у розмірі 715 530,79 грн, яка складається з: боргу за кредитом
у розмірі 244 623,66 грн; процентів за користування кредитом за період з 5 грудня 2015 року до 5 грудня 2018 року у сумі 282 783,74 грн; інфляційних втрат за прострочення сплати боргу за кредитом за період з травня 2016 року до вересня
2020 року в розмірі 57 180,79 грн; інфляційних втрат за прострочення сплати процентів за період з грудня 2015 року до листопада 2018 року
в розмірі 75 405,44 грн; трьох процентів річних за прострочення сплати боргу за кредитом за період з грудня 2016 року до вересня 2020 року в розмірі 26 768,58 грн; трьох процентів річних за прострочення сплати процентів за період з 5 грудня
2015 року до 5 грудня 2018 року у розмірі 28 837,48 грн та судового збору в розмірі 12 910,78 грн. В іншій оскаржуваній частині рішення Троїцького районного суду Луганської області від 28 січня 2021 року залишено без змін.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості з ОСОБА_1 .
Приймаючи постанову в частині вирішення позову АТ "Ощадбанк" до ОСОБА_2, апеляційний суд зазначив, що ОСОБА_2 не спростував факт укладення з позивачем договору поруки, а посилання суду першої інстанції на ненадання оригіналу договору поруки, що позбавляє ОСОБА_2 права на спростування підпису в цьому договорі, є помилковими, оскільки останній не заявляв клопотання про призначення у справі почеркознавчої експертизи. За таких обставин суд апеляційної інстанцій дійшов висновку про стягнення з ОСОБА_2, який є солідарним боржником з ОСОБА_1, заборгованості, яка виникла за вказаним договором в межах трирічного строку дії поруки.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У серпні 2021 року представник АТ "Ощадбанк" - адвокат Гребенар О. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Троїцького районного суду Луганської області від 28 січня 2021 року та постанову Луганського апеляційного суду від 10 червня 2021 року в частині позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено, та ухвалити в цій частині нове рішення про:
- солідарне стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за договором відновлювальної кредитної лінії № 425 від 28 травня 2010 року заборгованості, яка виникла на 22 вересня 2020 року і складається із заборгованості за кредитом
у розмірі 116 842,02 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом
у розмірі 206 075,11 грн, інфляційних втрат за прострочення сплати процентів за користування кредитом у розмірі 105 854,85 грн, трьох процентів річних за прострочення сплати заборгованості за кредитом у розмірі 0,64 грн та трьох процентів річних за прострочення сплати процентів за користування кредитом у розмірі 23 329,98 грн.
- стягнення з ОСОБА_2, як солідарного боржника з ОСОБА_1, заборгованості за кредитом у розмірі 15 579,32 грн.
Касаційна скарга мотивована помилковістю висновків судів попередніх інстанцій про сплив позовної давності за заборгованістю за кредитом, яка виникла
до 30 листопада 2015 року, оскільки прострочена заборгованість у ОСОБА_1 виникла тільки з 5 травня 2016 року. Вказує, що до 24 червня 2014 року позичальник здійснювала погашення заборгованості у більшому розмірі, ніж визначено кредитним договором, тому деякі щомісячні платежі сплачені ОСОБА_1 на майбутнє. Такого висновку суди дійшли без урахування висновку Великої Палати Верховного Суду,
викладеного у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
Заявник вказує про помилковість висновків судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для стягнення заборгованості за процентами, нарахованими після 30 листопада 2018 року, оскільки зміна строку виконання основного зобов`язання у даній справі не відбулася. Такий висновок суперечить висновкам Верховного Суду, викладеним у постановах від 5 березня 2019 року у справі № 922/409/17 та
від 22 січня 2019 року у справі № 904/889/18.
Крім того, заявник зазначає про помилковість висновку суду апеляційної інстанції про солідарне стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитом у розмірі, що на 15 579,32 грн менше, ніж заборгованість за цією ж складовою боргу, стягнена з позичальника. Будь-які мотиви зменшення цієї суми постанова апеляційного суду не містить.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 13 серпня 2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою АТ "Ощадбанк" та ухвалою цього ж суду від 17 вересня
2021 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 .
Підставою відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою
АТ "Ощадбанк" були доводи заявника про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду
від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18) та постановах Верховного Суду від 5 березня 2019 року у справі № 922/409/17 та
від 22 січня 2019 року у справі № 904/889/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 2 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2024 року закрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Луганського апеляційного суду
від 10 червня 2021 року.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що 28 травня 2010 року
ВАТ "Ощадбанк", правонаступником якого є АТ "Ощадбанк", та ОСОБА_1 уклали договір кредитної відновлювальної лінії № 425, відповідно до умов якого банк зобов`язався надати позичальнику грошові кошти в сумі 800 000 грн,
а позичальник - прийняти, належним чином використати та повернути кредит, а також сплатити 27 % річних за користування кредитом в порядку, на умовах та в строки, визначені договором. Кредит надавався на споживчі цілі, окремими частинами (траншами) за відновлювальною кредитною лінією до 28 травня
2012 року. На дату закінчення вказаного періоду за умовами договору визначається сума фактичної заборгованості за кредитом, яка підлягає поверненню щомісячно рівними частинами, до останнього робочого дня кожного звітного місяця, починаючи з червня 2012 року. Остаточним терміном повернення кредиту сторони вказаного договору погодили 28 травня 2020 року.
Пунктами 3.2, 3.3.2 договору кредитної відновлювальної лінії сторони погодили, що банк має право вимагати від позичальника належне виконання останнім взятих на себе зобов`язань за цим договором; при виникненні простроченої заборгованості за кредитом та/або відсотками, а також в інших випадках, передбачених цим договором, вимагати дострокового повернення кредиту, сплати нарахованих процентів та інших платежів за договором, та стягнути заборгованість за цим договором в примусовому порядку.
Належне виконання зобов`язань позичальника за договором кредитної відновлювальної лінії № 425 від 25 травня 2010 року забезпечено порукою
ОСОБА_2 на підставі укладеного ним з ВАТ "Ощадбанк" договору поруки № 1 від 28 травня 2010 року.
Зі змісту договору поруки № 1 від 28 травня 2010 року апеляційний суд встановив, що:
- що у разі порушення боржником виконання зобов`язання кредитор має право вимагати від поручителя виконання зобов`язання боржника перед кредитором
згідно з умовами кредитного договору в порядку, передбаченому цим договором (пункт 2.1 договору);
- порука припиняється, якщо кредитор протягом позовної давності, визначеної у пункті 5.4 цього договору, не пред`явить вимоги до поручителя (пункт 4.2 договору);
- сторони домовилися про збільшення позовної давності відповідно до
частини першої статті 259 ЦК України до трьох років для всіх грошових зобов`язань поручителя (у тому числі щодо всіх грошових зобов`язань з повернення суми кредиту, сплати процентів за його користування, комісійних винагород, штрафів, пені тощо), що передбачені умовами цього Договору (пункт 5.4 договору).
1 квітня 2011 року вказаними сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору кредитної відновлювальної лінії № 425 від 28 травня 2010 року, якою сторони погодили з 1 квітня 2011 року встановлення процентної ставки за користування кредитом у розмірі 25 %. Додатковою угодою № 2 від 28 травня 2012 року сторони погодили, що сума щомісячного погашення за договором кредитної відновлювальної лінії складатиме 7 789,47 грн.
Останній платіж за кредитним договором внесений ОСОБА_1 24 червня
2014 року та, починаючи з 31 липня 2014 року, допустила прострочення сплати основної заборгованості.
Суди попередніх інстанцій встановили, що з цим позовом до суду банк звернувся
30 листопада 2018 року.
Позиція Верховного Суду, мотиви, з яких виходить суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Щодо позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитом та процентами за його користування
Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.
Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 1054 ЦК України передбачено, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати кредит позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит і сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Звернення з позовом про дострокове стягнення кредиту незалежно від способу такого стягнення змінює порядок, умови і строк дії кредитного договору. На час звернення з таким позовом вважається, що настав строк виконання договору в повному обсязі. Рішення суду про стягнення заборгованості чи звернення стягнення на заставлене майно засвідчує такі зміни.
Право кредитора нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється у разі пред`явлення до позичальника вимог згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
За змістом правового висновку Великої Палати Верховного Суду,
викладеного у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), в охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.
Строк дії договору відновлювальної кредитної лінії визначено до 25 травня 2020 року.
Водночас, звернувшись 30 листопада 2018 року до суду із позовом до відповідачів про стягнення заборгованості, банк змінив строк виконання кредитного зобов`язання.
Оскільки банк реалізував право на дострокове повернення позики та змінив кінцевий строк виконання зобов`язань за кредитним договором, то право кредитора нараховувати проценти за кредитом припинилося після подання до суду позовної заяви.
За таких обставин суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про існування правових підстав для стягнення процентів, нарахованих банком
з 1 грудня 2015 року до 30 листопада 2018 року, тобто до закінчення строку кредитування (в даному випадку - звернення кредитора до суду з позовом про дострокове стягнення заборгованості).
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про помилковість висновків судів щодо відсутності у банка права нараховувати проценти після закінчення строку кредитування, оскільки такий висновок повністю узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 28 березня 2018 року
у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18).
Посилання заявника на те, що 30 листопада 2018 року строк кредитування не припинився, відхиляються касаційним судом, оскільки, звернувшись з позовом
30 листопада 2018 року, банк просив стягнути солідарно з відповідачів, зокрема, заборгованість за кредитом у розмірі 377 045 грн, яка за змістом розрахунку, поданого до вказаного позову, складається із простроченої заборгованості за кредитом у розмірі 236 834,19 грн та строкової заборгованості у розмірі 140 210,81 грн. Тобто, звертаючись із позовом у листопаді 2018 року, банк пред`явив позов про дострокове стягнення з відповідачів усієї заборгованості за кредитом.
Також підлягають відхиленню посилання заявника про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 5 березня 2019 року
у справі № 922/409/17 та від 22 січня 2019 року у справі № 904/889/18, оскільки правовідносини, що виникли у сторін у вказаних справах, не є подібними правовідносинам сторін у справі, яка переглядається. А саме у справі № 922/409/17 юридична особа пред`явила позов до Державної установи "Інститут медичної радіології ім. С. П. Григор`єва Національної академії медичних наук України" про зобов`язання вчинити певні дії, а у справі 904/889/18 - між двома юридичними особами виник спір щодо договору поставки.