ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2024 року
м. Київ
справа № 513/913/23
провадження № 61-6319св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Петрова Є. В., Пророка В. В.,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу начальника Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області Погребняк Олени Геннадіївни на рішення Саратського районного суду Одеської області від 22 серпня 2023 року в складі судді Миргород В. С. та постанову Одеського апеляційного суду від 19 березня 2024 року в складі колегії суддів Таварткіладзе О. М., Заїкіна А. П., Погорєлової С. О.
в справі за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, зацікавлена особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, та
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернулась до суду із заявою про встановлення факту, що має юридичне значення.
Вказувала, що 14 жовтня 2022 року вона подала до Приморського відділу в
м. Одесі Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМСУ в Одеській області) заяву-анкету № 22884648 щодо оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон. Однак у листопаді 2022 року отримала лист-відмову від 19 жовтня 2022 року
№ 5115-758/5115.1-22, в якому зазначено, що її належність до громадянства України не підтверджена, в оформленні паспорта для виїзду за кордон їй відмовлено.
Зазначала, що її родина (батько та матір) отримали громадянство України на підставі статті 2 Закону України від 18 січня 2001 року № 2235-III"Про громадянство України" (далі - Закон № 2235-III), як громадяни колишнього СРСР, що на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали в Україні.
У травні 1991 року вона в п`ятирічному віці разом із батьками переїхала до України в с. Приморське Татарбунарського району Одеської області за місцем проживання своєї тітки (сестри матері). Мешкала там з батьками з травня 1991 року до квітня 1995 року. У подальшому в зв`язку з роботою батька сім`я переїхала проживати в с. Михайлівку Саратського району Одеської області, де батьки придбали будинок.
У 2002 році її батьки в судовому порядку встановили факт постійного проживання на території України в Одеській області з травня 1991 року та отримали громадянство України.
24 жовтня 2002 року вона отримала в Саратському районному відділі управління Міністерства внутрішніх справ України в Одеській області (далі - РВ УМВС України в Одеській області) паспорт громадянина України серії НОМЕР_1 .
На час звернення до суду вона зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . Громадянство Республіки Вірменія чи інших держав не отримувала.
Просила встановити факт постійного проживання на території України в період часу з травня 1991 року до 24 серпня 1991 року включно.
Короткий зміст судових рішень
22 серпня 2023 року рішенням Саратського районного суду Одеської області заяву ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, задоволено. Встановлено факт постійного проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, яка зареєстрована та мешкає за адресою: АДРЕСА_1 на території України з травня до 24 серпня 1991 року включно.
19 березня 2024 року постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу ГУ ДМСУ в Одеській області залишено без задоволення, рішення Саратського районного суду Одеської області від 22 серпня 2023 року залишено без змін.
Рішення судів мотивовано тим, що встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України. Оскільки ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України для встановлення належності до громадянства України, вказаний факт підлягає встановленню на підставі статті 293 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та статті 3 Закону № 2235-III.Одним із документів для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону № 2235-III є судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року.Тобто в таких випадках одним із необхідних документів на підтвердження цієї обставини може бути рішення суду, яким підтверджується факт постійного проживання особи на території України станом на 24 серпня 1991 року. Факт проживання заявниці на території України станом на 24 серпня 1991 року підтверджується належними, допустимими доказами та показаннями свідків, тому заяву необхідно задовольнити.
Посилання заінтересованої особи на те, що ОСОБА_1 не зверталася до територіальних підрозділів ГУ ДМСУ в Одеській області з заявою про набуття чи встановлення належності до громадянства України в досудовому порядку, є безпідставними, адже обрання певного засобу правового захисту, в тому числі й досудового врегулювання спору, є правом, а не обов`язком особи, яка добровільно, виходячи з власних інтересів, його використовує. Встановлення законом обов`язкового досудового врегулювання спору обмежує можливість реалізації права на судовий захист.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
25 квітня 2024 року начальник ГУ ДМСУ в Одеській області Погребняк О. Г. засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Саратського районного суду Одеської області від 22 серпня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 19 березня 2024 року, в якій просить оскаржувані судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні заяви.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року в справі № 757/44694/17-ц (провадження № 61-14495св18) та в справі № 654/3462/17 (провадження № 61-41323св18), про те, що заявник мав надати докази ініціювання питання щодо проведення процедури встановлення особи, а також докази звернення заявника до міграційної служби із заявою про видачу паспорта замість втраченого, на підставі якої приймають рішення про відмову чи задоволення такої заяви, тобто мав використати досудове врегулювання питання; процедура встановлення належності до громадянства України не повинна застосовуватися до особи, яка отримувала паспорт громадянина України.
Заявниця може звернутися до органів ДМС України з заявою про набуття громадянства України. В справі наявний спір про право.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Саратського районного суду Одеської області від 07 травня 2002 року в справі № 2-177/2002 та в справі № 2-178/2002 встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 постійно проживали разом з сім`єю на території України в Одеській області з травня 1991 року. Мати заявниці, ОСОБА_2, отримала паспорт громадянина України 10 жовтня 2002 року та зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 . У паспорті в розділі "особливі відмітки" зазначені діти: ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з довідкою виконавчого комітету Лиманської сільської ради Білгород-Дністровського району Одеської області від 21 червня 2023 року № 355 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, дійсно проживала з батьками: ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на АДРЕСА_2 з травня 1991 року.
Згідно з довідкою Приморського ліцею Лиманської сільської ради від 21 червня 2023 року № 30 ОСОБА_1 дійсно навчалась в Приморській загальноосвітній школі з 1993 до 1995 року.
Заявниця ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, отримала паспорт громадянина України серія НОМЕР_1, виданий Саратським РВ УМВС України в Одеській області 24 жовтня 2002 року, та з 24 жовтня 2002 року зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1 .
У подальшому ОСОБА_1 також отримала паспорт громадянина України для виїзду за кордон.
14 жовтня 2022 року ОСОБА_1 подала до Приморського відділу в м. Одесі ГУ ДМС в Одеській області заяву-анкету № 22884648 щодо оформлення паспорта громадянина України для виїзду за кордон, оскільки закінчився строк, на який було видано попередній паспорт.
У листопаді 2022 року заявниця отримала лист-відмову від 19 жовтня 2022 року № 5115-758/5115.1-22, згідно якого її належність до громадянства України не підтверджена, в оформленні паспорту для виїзду за кордон відмовлено.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження в справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права в подібних правовідносинах, викладеного в постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню, з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Розгляд справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження визначений главами 1 і 6 розділу IV ЦПК України.
Окреме провадження є видом непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина перша статті 293 ЦПК України)
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Частинами першою-третьою статті 294 ЦПК України визначено, що під час розгляду справ окремого провадження суд зобов`язаний роз`яснити учасникам справи їхні права та обов`язки, сприяти у здійсненні та охороні гарантованих Конституцією і законами України прав, свобод чи інтересів фізичних або юридичних осіб, вживати заходів щодо всебічного, повного і об`єктивного з`ясування обставин справи.
З метою з`ясування обставин справи суд може за власною ініціативою витребувати необхідні докази.
Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.
Факти, що підлягають встановленню судом, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету встановлення, оскільки мета дає можливість зробити висновок, чи дійсно цей факт є юридичним і чи матиме він правові наслідки.
Метою встановлення будь-якого факту, що має юридичне значення, є можливість скористатися правом, яке надане заявнику відповідно до чинного законодавства України, але через неможливість документального підтвердження не може бути реалізованим. Мета дозволяє визначити коло заінтересованих осіб, а також докази, які мають бути досліджені під час судового розгляду справи.
Отже, сутність справ окремого провадження полягає в підтвердженні судом наявності чи відсутності певних юридичних фактів (станів), що є умовами здійснення прав і реалізації інтересів осіб або підставами для їх обмеження. Тому суд лише з`ясовує можливість досягнення тієї мети, яку перед собою ставить заявник, у разі подання заяви про встановлення факту, що має юридичне значення.
ОСОБА_1 просила встановити факт її постійного проживання на території України в період часу з травня 1991 року до 24 серпня 1991 року, зазначивши, що метою встановлення такого факту є підтвердження громадянства України та отримання паспорта для виїзду за кордон. Заходів досудового врегулювання вона не здійснювала.