ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 червня 2024 року
м. Київ
справа № 569/6725/22
провадження № 61-16199св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4,
відповідач - ОСОБА_5,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, в інтересах яких діє адвокат Рибченко Антон Олександрович, на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 грудня 2022 року в складі судді Левчука О. В. та постанову Рівненського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року в складі колегії суддів: Боймиструк С. В., Гордійчук С. О., Шимків С. С.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2022 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_5 про відшкодування витрат на утримання та поліпшення майна.
Позовну заяву мотивовано тим, що відповідно до договору купівлі-продажу від 24 квітня 2009 року ОСОБА_6 був власником будівлі кафе-бару, загальною площею 281,2 кв. м, та земельної ділянки, площею 0,0210 га, на АДРЕСА_1 .
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 15 липня 2015 року у справі № 569/14997/14-ц визнано за ОСОБА_7 право власності на вказані об`єкти нерухомості (нежитлове приміщення та земельну ділянку) у порядку звернення стягнення на предмет іпотеки.
04 листопада 2015 року державний реєстратор зареєстрував за ОСОБА_7 право власності на зазначене нерухоме майно.
06 листопада 2015 року на підставі договорів купівлі-продажу ОСОБА_7 відчужив на користь ОСОБА_1 нежитлове приміщення та земельну ділянку на АДРЕСА_1 .
29 січня 2016 року державний реєстратор зареєстрував за ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 (по 1/3 частці за кожним) право спільної часткової власності на нежитлове приміщення (будівлю кафе-бару) загальною площею 373,2 кв. м, на АДРЕСА_2 (підставою виникнення права власності зазначено: декларація про готовність об`єкта до експлуатації, договір про спільну діяльність, акт приймання-передачі нерухомого майна, технічний паспорт).
Після набуття права власності на приміщення (будівлю кафе-бару) та земельну ділянку, що розташовані на АДРЕСА_1, ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_4 вчинили спільні дії, спрямовані на поліпшення зазначеного нерухомого майна. Внаслідок спільних вкладень та дій позивачів добудовано третій поверх будівлі кафе-бару та введено в експлуатацію поліпшену будівлю за вказаною адресою, також здійснено ремонтні роботи. У результаті поліпшення спірну будівлю кафе-бару перетворено у нежитлове приміщення загальною площею 373,2 кв. м та змінено поштову адресу на АДРЕСА_2 .
На час набуття права власності на будівлю на АДРЕСА_1 ОСОБА_1 , а у подальшому ОСОБА_2 і ОСОБА_4 та добудови за рахунок останніх третього поверху до вказаної будівлі, дії позивачів були добросовісними, а укладені правочини відповідали нормам матеріального права та були дійсними.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 12 серпня 2020 року у справі № 569/7189/20 встановлено факт проживання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 однією сім`єю без реєстрації шлюбу у період з 01 січня 2004 року до 07 травня 2020 року. За таких обставин все майно, набуте зазначеними особами у цей період часу, є спільною сумісною власністю. Отже, ОСОБА_3 є співвласником нерухомого майна (нежитлового приміщення та земельної ділянки) на АДРЕСА_2 за правом спільної сумісної власності з ОСОБА_4, тому, відповідно, має право на відшкодування 1/2 частки належних ОСОБА_4 витрат на утримання та збереження цього нерухомого майна.
Позивачі були добросовісними набувачами (володільцями) спірного нерухомого майна, проте рішенням Рівненського міського суду від 20 квітня 2016 року у справі № 569/1651/16-ц це нерухоме майно витребувано на користь ОСОБА_5 .
Вартість фактично понесених необхідних витрат на утримання та збереження нерухомого майна на АДРЕСА_1 складає 2 379 317,53 грн. Відповідно до частини третьої статті 390 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) відповідач зобов`язаний такі витрати відшкодувати позивачам. Відповідно до частини четвертої статті 390 ЦК України ОСОБА_5 зобов`язаний відшкодувати витрати у сумі, на яку збільшилася вартість спірного нерухомого майна на АДРЕСА_1, а саме 3 216 202,00 грн. Також відповідач зобов`язаний відшкодувати інфляційні втрати за несплату зазначених сум за період з вересня 2016 року до червня 2022 року у сумі 4 424 936,43 грн.
ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4, з урахуванням уточнених позовних вимог, просили:
- стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 3 340 151,80 грн, з яких: 793 105,80 грн - у відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження нерухомого майна на АДРЕСА_2 та земельної ділянки для обслуговування цього нерухомого майна, здійснених ними з часу, з якого власникові належить право на повернення майна, а також 627 187,40 грн інфляційних втрат; 1 072 067,30 грн у відшкодування суми витрат, на яку збільшилась вартість нерухомого майна за вказаною адресою у результаті його поліпшень, що не можуть бути відокремлені від такого майна, а також 847 790,58 грн інфляційних втрат;
- стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_2 3 340 151,80 грн, з яких: 793 105,80 грн - у відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження нерухомого майна на АДРЕСА_2 та земельної ділянки для обслуговування цього нерухомого майна, здійснених ними з часу, з якого власникові належить право на повернення майна, а також 627 187,40 грн інфляційних втрат; 1 072 067,30 грн у відшкодування суми витрат, на яку збільшилась вартість нерухомого майна за вказаною адресою у результаті його поліпшень, що не можуть бути відокремлені від такого майна, а також 847 790,58 грн інфляційних втрат;
- стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_4 1 670 075,90 грн, з яких: 396 552,90 грн - у відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження нерухомого майна на АДРЕСА_2 та земельної ділянки для обслуговування цього нерухомого майна, здійснених ними з часу, з якого власникові належить право на повернення майна, а також 313 593,70 грн інфляційних втрат; 536 033,70 грн у відшкодування суми витрат, на яку збільшилась вартість нерухомого майна за вказаною адресою у результаті його поліпшень, що не можуть бути відокремлені від такого майна, а також 423 895,60 грн інфляційних втрат;
- стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 1 670 075,90 грн, з яких: 396 552,90 грн - у відшкодування необхідних витрат на утримання, збереження нерухомого майна на АДРЕСА_2 та земельної ділянки для обслуговування цього нерухомого майна, здійснених ними з часу, з якого власникові належить право на повернення майна, а також 313 593,70 грн інфляційних втрат; 536 033,70 грн - у відшкодування суми витрат, на яку збільшилась вартість нерухомого майна за вказаною адресою в результаті його поліпшень, що не можуть бути відокремлені від такого майна, а також 423 895,60 грн інфляційних втрат.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 09 грудня 2022 року у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що ОСОБА_7 не набував права власності на нежитлове приміщення (будівлю кафе-бару) загальною площею 281,2 кв. м, на АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,021 га, за вказаною адресою, оскільки рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 липня 2015 року у справі № 569/14997/14-ц, яке було підставою для державної реєстрації за ним права власності на вказане нерухоме майно, скасоване 27 жовтня 2015 року, тобто до прийняття рішень державним реєстратором про реєстрацію вказаного права власності за ОСОБА_7 . Державна реєстрація за ОСОБА_7 права власності на ці об`єкти не є тотожною факту набуття права власності на підставі скасованого (до моменту звернення до державного реєстратора) судового рішення про визнання права власності. Крім того, вказана державна реєстрації була скасована судовим рішенням, яке набрало законної сили.
ОСОБА_1 станом на 06 листопада 2015 року не був позбавлений об`єктивної можливості перевірити той факт, що рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 липня 2015 року у справі № 569/14997/14-ц, на підставі якого ОСОБА_7 зареєстрував за собою право власності на нежитлове приміщення та земельну ділянку, скасоване рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 27 жовтня 2015 року, внесеним до Єдиного державного реєстру судових рішень 05 листопада 2015 року. Крім того, представник ОСОБА_1 і ОСОБА_4 отримала інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з відповідними відомостями щодо об`єктів нерухомості. ОСОБА_1 був обізнаний про наявність судового спору у справі № 817/3309/15, предметом оскарження в якому були рішення державного реєстратора про державну реєстрацію за ОСОБА_7 права власності на нежитлове приміщення та земельну ділянку, а також постановлення у цій справі ухвали про забезпечення позову від 06 листопада 2015 року, ОСОБА_1 оскаржив її (ухвалу про забезпечення позову) до апеляційного суду. Також ОСОБА_1 11 січня 2016 року подав заяву про видачу ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 04 січня 2016 року у справі № 569/17329/15-к, якою накладено арешт на нежитлове приміщення та земельну ділянку, яку його представник 12 січня 2016 року оскаржив до апеляційного суду. Отже, безпідставними є доводи ОСОБА_1, що йому не було відомо про відсутність у ОСОБА_7 права власності на об`єкти нерухомості на АДРЕСА_1 .
Реєстрація за ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 права спільної часткової власності на нежитлове приміщення (будівлю кафе-бару), загальною площею 373,2 кв. м, на АДРЕСА_2 відбулась при державній реєстрації обтяжень, а також після зміни адреси та площі спірних приміщення і земельної ділянки.
Суд першої інстанції враховував обставини недійсності з моменту їх укладення договорів купівлі-продажу нежитлового приміщення та земельної ділянки від 06 листопада 2015 року, які встановлені рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 квітня 2016 року у справі № 569/1651/16-ц, що є підставою для спростування тверджень про виникнення будь-яких прав та обов`язків у сторін таких правочинів. Вказаним судовим рішенням скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на спірне майно та витребувано це майно у ОСОБА_1, ОСОБА_4 і ОСОБА_2 .
Суд першої інстанції застосував правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 569/3814/19, відповідно до якого, вирішуючи спори щодо відповідальності добросовісного або недобросовісного набувача після витребування майна із чужого незаконного володіння, суди повинні враховувати таке: недобросовісний набувач зобов`язаний повернути або відшкодувати власнику всі доходи, які він одержав або міг одержати за весь час володіння майном; добросовісний набувач повинен відшкодувати такі доходи лише з моменту, коли він дізнався про незаконність володіння майном, наприклад, з моменту, коли йому вручено повістку до суду у справі за позовом власника про витребування майна.
Відповідачі у справі № 569/1651/16-ц ( ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 ) отримали судові повістки у справі за позовом ОСОБА_5 про витребування майна 18 березня 2016 року через розміщення оголошення в газеті, і саме з цієї дати власник мав право вимагати від вказаних осіб як добросовісних набувачів передання усіх доходів від майна, які вони одержали або могли одержати. З огляду на викладене, суд першої інстанції відхилив доводи позивачів у цій справі про необхідність відшкодування будь-яких витрат, здійснених до 18 березня 2016 року, на утримання та збереження нежитлового приміщення та земельної ділянки під ним на АДРЕСА_2, незалежно від того, були вони необхідними чи ні.
Щодо витрат, які здійснені після 18 березня 2016 року, суд першої інстанції зазначив, що витрати, заявлені позивачами за позовом до стягнення, які пов`язані з витратами на постачання електроенергії, централізовану охорону майна, подачу води та прийняття стічних вод, придбання будівельних та інших матеріалів, дизельного палива, ремонтні роботи, не є необхідними витратами саме на утримання і збереження майна відповідно до частини третьої статті 390 ЦК України. ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 на підтвердження таких витрат не надали належних та допустимих доказів, оскільки у деяких квитанціях, чеках, накладних покупцем зазначено лише ОСОБА_1, а інші товарні документи не містять будь-якої інформації про придбання товарів будь-ким з позивачів та їх подальше використання для утримання і збереження саме нежитлової будівлі на АДРЕСА_2 .
Отже, суд вважав, що відсутні підстави для задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивачів 2 397 317,53 грн на відшкодування витрат на утримання, збереження нерухомого майна на АДРЕСА_2 та земельної ділянки для обслуговування цього нерухомого майна, здійснених з часу, з якого власникові належить право на повернення майна. Не підлягають також задоволенню і вимоги про стягнення інфляційних втрат за несплату вказаної суми, оскільки така вимога є додатковою до основного зобов`язання.
Доводи позивачів про те, що добудова третього поверху нежитлової будівлі кафе-бару велася ними спільно, спростовані судом першої інстанції, оскільки відповідно до декларації про початок виконання будівельних робіт від 25 грудня 2015 року та декларації про готовність до експлуатації об`єкта від 26 січня 2016 року замовником будівництва реконструкції кафе з надбудовою технічного поверху під кафе-бар на АДРЕСА_2 був лише ОСОБА_1, а не інші позивачі. Також суд відхилив доводи позивачів про спільне здійснення витрат на поліпшення зазначеного майна відповідно до договору про спільну діяльність від 25 грудня 2015 року, оскільки сторони не подали до суду відповідного договору. Підтвердженням того факту, що саме ОСОБА_1 був замовником зазначених будівельних робіт, є також довідки від 27 січня 2016 року про вартість будівельних робіт та витрат за січень 2016 року.
Таким чином, невід`ємні поліпшення нежитлового приміщення будівлі кафе-бару були здійснені лише ОСОБА_1 .
Зважаючи на викладене, не підлягають задоволенню вимоги ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 про відшкодування суми витрат, на яку збільшилась вартість нерухомого майна у результаті його поліпшень, оскільки у матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази здійснення відповідних поліпшень вказаними особами після 29 січня 2016 року - дати державної реєстрації права спільної часткової власності ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 на зазначене нерухоме майно. Відповідно, не підлягають задоволенню і вимоги про стягнення інфляційних втрат за несплату вказаної суми, оскільки така вимога є додатковою.
Внаслідок здійсненого ОСОБА_1 поліпшення нежитлового приміщення кафе-бару на АДРЕСА_2 шляхом добудови третього поверху вартість такого нерухомого майна збільшилася на 3 216 202,00 грн, саме на таку суму він має право відшкодувати свої витрати на відповідне поліпшення згідно з частиною четвертою статті 390 ЦК України. Проте ОСОБА_1 просить стягнути не всю вказану суму, а лише 1 072 067,30 грн.
Перебіг позовної давності за позовною вимогою ОСОБА_1 до ОСОБА_5 розпочався 19 березня 2016 року, тому відповідно до статті 257 ЦК України позовна давність спливла 19 березня 2019 року. Звернення 31 травня 2022 року ОСОБА_1 з позовом до ОСОБА_5 про стягнення 1 072 067,30 грн у відшкодування суми витрат, на яку збільшилась вартість нерухомого майна у результаті його поліпшень, що не можуть бути відокремлені від такого майна, відбулося після спливу позовної давності. Відповідач заявив про застосування позовної давності.
Постановою Рівненського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 залишено без задоволення, рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 грудня 2022 року залишено без змін.
Постанову апеляційного суду мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про недостовірність тверджень ОСОБА_1 про його необізнаність щодо відсутності у ОСОБА_7 права власності на відчужувані ним об`єкти нерухомості. ОСОБА_1 станом на 06 листопада 2015 року не був позбавлений об`єктивної можливості перевірити той факт, що рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 липня 2015 року у справі № 569/14997/14-ц, на підставі якого ОСОБА_7 зареєстрував за собою право власності на спірні нежитлове приміщення та земельну ділянку, скасовано рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 27 жовтня 2015 року, яке було внесене до Єдиного державного реєстру судових рішень 05 листопада 2015 року. Ця обставина була достовірно відома як ОСОБА_1, так і ОСОБА_4, оскільки їхній представник ОСОБА_8, яка діяла на підставі нотаріально посвідчених довіреностей, 05 листопада 2015 року отримала інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з відповідними відомостями щодо об`єктів нерухомості. Також ОСОБА_1 як третій особі було відомо про існування судового спору в Рівненському окружному адміністративному суді (справа № 817/3309/15) за позовом ОСОБА_5, під час розгляду якої 06 листопада 2015 року було винесено ухвалу про забезпечення позову, а постановою від 28 січня 2016 року скасовано державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення та земельну ділянку за ОСОБА_7 .
Реєстрація права спільної часткової власності на нежитлове приміщення, будівлю кафе-бару, загальною площею 373,2 кв. м, на АДРЕСА_2 за ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 відбулась при державній реєстрації обтяжень, а також після зміни адреси та площі спірних приміщення і земельної ділянки.
Застосовуючи норми статей 204, 216, 236 ЦК України, враховуючи висновки Верховного Суду, суд першої інстанції врахував обставини недійсності з моменту укладення договорів купівлі-продажу нежитлового приміщення та земельної ділянки, які встановлені судовим рішенням в іншій справі, та дійшов обґрунтованого висновку про безпідставність тверджень щодо виникнення будь-яких прав та обов`язків у сторін таких правочинів.
Що стосується тверджень ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 про добросовісне володіння спірним майном, то обставини справи та їхня поведінка (дії щодо набуття прав власності на приміщення кафе та земельну ділянку, негайне відчуження цього майна, перереєстрація, надання в іпотеку іншій особі у день придбання, неявка у судові засідання, заперечення поінформованості про розгляд у цій та інших справах) не вказують на спрямованість дій позивачів на виконання завдань цивільного судочинства, визначених у статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України).
Суду не надано доказів, що витрати на утримання, збереження нерухомого майна та земельної ділянки у розмірі 2 379 317,53 грн (витрати на постачання електроенергії, централізовану охорону майна, подачу води та прийняття стічних вод, ремонт, забезпечення іншої супутньої діяльності) були необхідні для збереження саме будівлі кафе-бару на АДРЕСА_1, доказів сплати таких витрат та їх придбання саме позивачами. Позивачі ототожнюють поняття "необхідних витрат на утримання і збереження нерухомого майна" з витратами, які вони вчинили на здійснення своєї кількарічної (з часу невиконання ними рішення у справі № 569/1651/16 від 20 квітня 2016 року) господарської діяльності в спірному кафе-барі для отримання прибутку та які, на їхню думку, має сплатити відповідач. Витрати на проведення будівельних та ремонтних робіт не можуть вважатися необхідними витратами на утримання та збереження майна, оскільки їхнім результатом є поліпшення, які не можуть бути відокремлені від майна.
Позивачі не підтвердили витрати на проведення будівельних та ремонтних робіт для поліпшення нежитлового приміщення кафе, зокрема надбудови. Згідно з висновком експерта сума, на яку збільшилась вартість кафе-бару в результаті поліпшень, що не можуть бути відокремлені, становить 3 216 202,00 грн. Зібраними у справі доказами підтверджено, що саме ОСОБА_1 був замовником таких будівельних робіт, невід`ємні поліпшення нежитлового приміщення будівлі кафе-бару були здійснені лише ним, проте він заявив до стягнення лише 1 072 067,30 грн.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що звернення 31 травня 2022 року ОСОБА_1 з позовом у цій справі відбулося після спливу позовної давності, а ОСОБА_5 просив застосувати наслідки спливу позовної давності.
Що стосується вимог, заявлених в цій справі ОСОБА_3, то колегія суддів апеляційного суду вважала, що у нього відсутня правова підстава для пред`явлення таких вимог. Він не був учасником правовідносин, які виникли у інших учасників справи з ОСОБА_5 у 2015-2016 роках з приводу спірного нерухомого майна. ОСОБА_3 не довів та не вказав, яке його особисте право відповідачем було порушено на час виникнення спірних правовідносин. Встановлення у 2020 році судовим рішенням факту спільного його проживання однією сім`єю з ОСОБА_4 та поділ між ними спільного майна не породжує у ОСОБА_3 права вимоги, та предметом цього провадження не може бути поділ суми (її частки) відшкодування витрат, на яку збільшилась вартість нерухомого майна на АДРЕСА_2 .
Під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції сторони подавали до суду на затвердження мирову угоду від 11 серпня 2023 року, з тексту якої вбачається, що ОСОБА_5 добровільно виконав перед позивачами зобов`язання з відшкодування витрат на утримання і зберігання спірного нерухомого майна та витрат на його поліпшення і претензій немає і бути не може. Проте 28 серпня 2023 року сторони подали на затвердження мирову угоду вже іншого змісту, за умовами якої ОСОБА_5 протягом місяця з дня затвердження мирової угоди мав сплати позивачам визначені суми. Причину такої зміни умов сторони обґрунтовано пояснити не змогли. Колегія суддів таку поведінку сторін розцінила як зловживання процесуальними правами та спробою маніпулювати судом, ухвалою від 07 вересня 2023 року відмовила в затвердженні мирової угоди, продовживши розгляд справи по суті спору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи осіб, які її подали
У касаційній скарзі ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 (далі - заявники), посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просять суд касаційної інстанції скасувати рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 грудня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судових рішень
заявники посилаються на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Вважають, що суди не врахували висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 904/3405/19 та у постановах Верховного Суду від 15 травня 2018 року у справі № 910/15521/17, від 29 січня 2020 року у справі № 635/3414/16-ц, від 12 жовтня 2023 року у справі № 308/1213/19. Зазначають, що відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини четвертої статті 390 ЦК України.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що, вирішуючи спір в частині відшкодування витрат на утримання та збереження нерухомого майна, суди невірно трактували поняття "необхідні витрати", оскільки наказом Фонду державного майна від 23 серпня 2000 року № 1774 законодавець визначив перелік необхідних витрат на утримання майна, який суди не взяли до уваги.
Суди неправильно застосували положення статті 261 ЦК України та невірно визначили початок перебігу позовної давності з 19 березня 2016 року. При цьому залишили поза увагою факт переривання позовної давності шляхом звернення до суду з позовом у справі № 569/5761/19 (про відшкодування збитків (упущеної вигоди)).
Позивачі стверджують, що вони є добросовісними набувачами спірного майна і у них виникло право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість витребовуваного майна, тобто з моменту набрання законної сили рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 квітня 2016 року у справі № 569/1651/16-ц.
Помилковими вважають заявники також висновки судів про те, що ОСОБА_3 не є особою, права та обов`язки якої порушені внаслідок витребування спірного майна за рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 квітня 2016 року у справі № 569/1651/16-ц, яке належало йому на праві спільної сумісної власності з ОСОБА_4 . ОСОБА_3 є належним позивачем у цій справі і має право заявити вимоги до відповідача відповідно до частини третьої та четвертої статті 390 ЦК України.
Суди неправильно оцінили подані до суду докази на підтвердження обставин щодо витрат на придбання товарів, які були використані у поліпшенні спірного майна (чеки, накладні, інші товарні документи тощо). Суди зробили помилкові висновки, що лише ОСОБА_1 здійснив невід`ємні поліпшення. Під час розгляду іншої справи, № 569/1651/16-ц, суди не ставили під сумнів, що ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3 за договором спільної діяльності стали власниками спірного нерухомого майна та факт наявності невід`ємних поліпшень такого нерухомого майна. Суди у цій справі безпідставно дійшли протилежних висновків.
Також заявники посилаються на те, що між сторонами було досягнуто домовленості щодо уступок та порядку вирішення спору, що було оформлено спільною заявою та мировою угодою, які були подані на затвердження до суду апеляційної інстанції 11 серпня 2023 року. У мировій угоді від 11 серпня 2023 року були відсутні домовленості щодо можливості та необхідності її виконання, тому 28 серпня 2023 року на затвердження суду було подано нову редакцію мирової угоди з умовою виконання сторонами своїх обов`язків та строками такого виконання. Проте апеляційний суд ухвалою від 07 вересня 2023 року безпідставно відмовив у затвердженні мирової угоди від 28 серпня 2023 року. Дії сторін щодо врегулювання спору є послідовними та направлені на вирішення справи по суті.
Позиція інших учасників справи
ОСОБА_5 не скористався своїм правом на подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу протягом строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
Провадження у суді касаційної інстанції
09 листопада 2023 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4 та ОСОБА_3, в інтересах яких діє адвокат Рибченко А. О., надіслали засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 грудня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року.
Верховний Суд ухвалою від 09 лютого 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3, в інтересах яких діє адвокат Рибченко А. О., на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 09 грудня 2022 року та постанову Рівненського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року, витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
26 березня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
23 квітня 2024 року до Верховного Суду надійшла спільна заява сторін про затвердження мирової угоди та закриття провадження у справі.
Ухвалою Верховного Суду від 08 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини справи
Суди встановили, що 24 квітня 2009 року ОСОБА_6 за договором купівлі-продажу придбав у ОСОБА_9 будівлю кафе-бару та земельну ділянку на АДРЕСА_1 . Договір купівлі-продажу посвідчено приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Сохацькою О. В. та зареєстровано у реєстрі за № 571.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 23 вересня 2014 року у справі № 569/14997/14-ц за позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_5 про звернення стягнення на предмет застави накладено арешт на об`єкт нерухомості: нежитлове приміщення (будівлю кафе-бару), загальною площею 281,2 кв. м, на АДРЕСА_1 та земельну ділянку, на якій знаходиться вказане приміщення з прилеглою територією.
Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 15 липня 2015 року у справі № 569/14997/14-ц задоволено позов ОСОБА_7 до ОСОБА_5 та звернено стягнення на предмет застави (приміщення, що знаходиться на АДРЕСА_1, та земельну ділянку за тією ж адресою) шляхом визнання права власності на вказані об`єкти за ОСОБА_7 .
Додатковим рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 23 вересня 2015 року уточнено резолютивну частину рішення від 15 липня 2015 року щодо площі земельної ділянки - 0,021 га та її кадастрового номера - 5610100000:01:026:0008.
Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 23 вересня 2015 року скасовано заходи забезпечення позову шляхом зняття арешту (заборони відчуження) з нежитлового приміщення, площею 281,2 кв. м, на АДРЕСА_1 та земельної ділянки, на якій знаходиться вказане приміщення з прилеглою територією.
Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 27 жовтня 2015 року скасовано рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 липня 2015 року та відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_7 про звернення стягнення на предмет застави. Рішення суду апеляційної інстанції оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень 05 листопада 2015 року.
Ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 17 листопада 2015 року скасовано ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 23 вересня 2015 року та скасовано заходи забезпечення позову у зв`язку з відмовою у задоволенні позову ОСОБА_7 .
Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 17 листопада 2015 року скасовано додаткове рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 23 вересня 2015 року та відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_7 про ухвалення додаткового рішення.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 14 січня 2016 року залишено без змін рішення Апеляційного суду Рівненської області від 27 жовтня 2015 року.
30 жовтня 2015 року ОСОБА_7 звернувся до державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Рівненського міського управління юстиції Рівненської області Данилевич І. Є. із заявами про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення (будівлю кафе-бару), загальною площею 281,2 кв. м, та земельну ділянку, площею 0,021 га, кадастровий номер 5610100000:01:026:0008, що знаходяться на АДРЕСА_1, на підставі рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 липня 2015 року у справі № 569/14997/14-ц, яке на той час вже було скасовано.
04 листопада 2015 року державний реєстратор Данилевич І. Є. прийняла рішення, індексний номер 25835213, про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення (будівлю кафе-бару) загальною площею 281,2 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_1 , за ОСОБА_7, та рішення, індексний номер 25830082, про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 0,021 га, кадастровий номер 5610100000:01:026:0008, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 766655556101, за тією ж адресою за ОСОБА_7 . Підставою для державної реєстрації було рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 15 липня 2015 року у справі № 569/14997/14-ц, яке на час реєстрації вже було скасовано.
06 листопада 2015 року Рівненський окружний адміністративний суд у справі № 817/3309/15 забезпечив позов та заборонив відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Рівненського міського управління юстиції вчиняти будь-які реєстраційні дії щодо відчуження нежитлового приміщення, площею 281,2 кв. м, та земельної ділянки, площею 0,021 га, під вказаним приміщенням, кадастровий номер 5610100000:01:026:0008, що знаходяться на АДРЕСА_1 , до набрання рішенням суду у зазначеній справі законної сили.
Крім того, станом на 06 листопада 2015 року був чинним арешт вказаних об`єктів нерухомості: нежитлове приміщення (будівлю кафе), загальною площею 281,2 кв. м та земельну ділянку, на якій вказане майно розташоване, на АДРЕСА_1, застосований ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 23 вересня 2014 року у справі № 569/14997/14-ц. Ці заходи забезпечення позову були скасовані ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 17 листопада 2015 року.
Постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 28 січня 2016 року у справі № 817/3309/15 (за позовом ОСОБА_5 до державного реєстратора відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Рівненського міського управління юстиції Рівненської області Данилевич І. Є., відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно Рівненського міського управління юстиції, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_7, ОСОБА_1, про визнання дій протиправними та скасування рішення) скасовано рішення державного реєстратора Данилевич І. Є. від 04 листопада 2015, індексний номер 25835213, про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення (будівлю кафе), загальною площею 281,2 кв. м, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 766832156101, що знаходиться на АДРЕСА_1 , за ОСОБА_7, а також рішення, індексний номер 25830082, про державну реєстрацію за ним права власності на земельну ділянку, площею 0,021 га, кадастровий номер 5610100000:01:026:0008, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 766655556101, що знаходиться за вказаною адресою.
Представник ОСОБА_1 і ОСОБА_4 - ОСОБА_8, яка діяла на підставі нотаріально посвідчених довіреностей, 05 листопада 2015 року отримала інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з відповідними відомостями щодо об`єктів нерухомості на АДРЕСА_1 .
ОСОБА_1 як третій особі було відомо про існування судового спору у справі № 817/3309/15.
04 січня 2016 року ухвалою слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 569/17329/15-к накладено арешт на нежитлове приміщення, загальною площею 281,2 кв. м, на АДРЕСА_1 та земельну ділянку за вказаною адресою (кадастровий номер 5610100000:01:026:0008). Заборонено реєстраційній службі Рівненського міського управління юстиції здійснювати реєстрацію, перереєстрацію вказаних об`єктів нерухомості. Заборонено ОСОБА_1 будь-яким чином користуватися та розпоряджатися вказаним майном на час проведення досудового розслідування та судового розгляду кримінального провадження.
11 січня 2016 року ОСОБА_1 подав до Рівненського міського суду Рівненської області заяву про видачу ухвали Рівненського міського суду Рівненської області від 04 січня 2016 року у справі № 569/17329/15-к.
12 січня 2016 року представник ОСОБА_1 - адвокат Гладчук З. Я. подала апеляційну скаргу на ухвалу слідчого судді Рівненського міського суду Рівненської області у справі № 569/17329/15-к про арешт майна.
Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 28 січня 2016 року скасовано ухвалу слідчого судді Рівненського міського суду рівненської області від 04 січня 2016 року щодо накладення арешту на нежитлове приміщення, загальною площею 281,2 кв. м, на АДРЕСА_1 та земельну ділянку, площею 0,021 га, кадастровий номер 5610100000:01:026:0008, на якій знаходиться вказане приміщення.
29 січня 2016 року державний реєстратор ОСОБА_10 зареєструвала право спільної часткової власності на нежитлове приміщення (будівлю кафе-бару), загальною площею 373,2 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_2 , реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 766832156101, за ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 (по 1/3 частці за кожним), підстава виникнення права власності: декларація про готовність об`єкта до експлуатації, серія та номер: РВ 143160260380, видана 26 січня 2016 року, видавник: Управління ДАБІ у Рівненській області; договір про спільну діяльність, виданий 25 грудня 2015 року, видавник: укладений між ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ; акт приймання-передачі нерухомого майна, виданий 28 січня 2016 року, видавник: укладений між ОСОБА_1, ОСОБА_4 та ОСОБА_2 ; технічний паспорт, серія та номер: 277, виданий 28 січня 2016 року, видавник: фізична особа - підприємець ОСОБА_11 .
Реєстрація права спільної часткової власності на нежитлове приміщення (будівлю кафе-бару), загальною площею 373,2 кв. м, що знаходиться на АДРЕСА_2, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 766832156101, за ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 відбулась при державній реєстрації обтяжень, а також після зміни адреси та площі спірних приміщення і земельної ділянки. Ці обставини встановлені рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 квітня 2016 року у справі № 569/1651/16-ц.
Зокрема, рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 20 квітня 2016 року у справі № 569/1651/16-ц визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлового приміщення (будівлі кафе) на АДРЕСА_1 , загальною площею 281,2 кв. м, та земельної ділянки, площею 0,021 га, з кадастровим номером 5610100000:01:026:0008, на якій вказана будівля розташована, укладений 06 листопада 2015 року між ОСОБА_7 і ОСОБА_1, посвідчений 06 листопада 2015 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Киселюк О. В., зареєстрований у реєстрі за № 2647, та скасовано державну реєстрацію прав власності ОСОБА_1 на ці об`єкти нерухомості.
Визнано недійсним договір іпотеки, укладений 06 листопада 2015 року між ОСОБА_1 і ОСОБА_12, посвідчений 06 листопада 2015 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Киселюк О. В., зареєстрований у реєстрі за № 2651.
Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на нежитлове приміщення (будівлю кафе), загальною площею 281,2 кв. м, та земельну ділянку, площею 0,021 га, що знаходяться на АДРЕСА_1, проведену 06 листопада 2015 року приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Киселюк О. В.
Витребувано від ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_2 нежитлове приміщення (будівлю кафе-бару), загальною площею 373,2 кв. м, та земельну ділянку, площею 0,021 га, кадастровий номер 5610100000:01:026:0008, що знаходяться на АДРЕСА_2 .
Ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 26 серпня 2016 року залишено без змін рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 квітня 2016 року.
Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 березня 2017 року залишено без змін рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 20 квітня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Рівненської області від 26 серпня 2016 року.
Постановою Великої Палати Верховного Суду від 06 червня 2018 року відмовлено у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 09 березня 2017 року.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Підстави касаційного оскарження судових рішень визначені у частині другій статті 389 ЦПК України.
Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Згідно з частинами першою та другою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.