ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 червня 2024 року
м. Київ
справа № 635/2755/17
провадження № 61-13911св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Коротуна В. М., Краснощокова Є. В.,
учасники справи за первісним позовом:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
за зустрічним позовом:
позивач - ОСОБА_2,
відповідач - ОСОБА_1,
третя особа - ОСОБА_3,
за позовом третьої особи:
позивач - ОСОБА_3,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_1,
третя особа - приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Гаража Наталія Петрівна,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником Лаєвською Марине Леніківною, на рішення Харківського районного суду Харківської області від 14 вересня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 28 червня 2023 року,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У травні 2017 року ОСОБА_1 звернувся з позовом до ОСОБА_2 про розподіл спільної сумісної власності подружжя, в якому просив розподілити спільне майно подружжя - житловий будинок з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 та визнати за кожним по 1/2 частині.
Позов мотивований тим, що з 19 березня 1993 року перебуває з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. 09 вересня 2005 року на спільні кошти подружжя за договором купівлі-продажу було придбано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, на що він надав нотаріально посвідчену заяву про належність коштів, які витрачені на придбання будинку - спільні сумісні. Право власності на будинок оформлено на відповідача. Весь період подружнього життя позивач працював і забезпечував дружину та трьох дітей. У 2015 році відношення з відповідачем погіршились і вона звернулась до суду з позовом про розірвання шлюбу. Заочним рішенням від 13 квітня 2017 року, яке не набрало законної сили шлюб розірвано. Незважаючи на вказане рішення вони з позивачем та їх діти продовжують проживати у спірному будинку. Після погіршення відносин з відповідачем, остання неодноразово наголошувала, що вона є єдиною власницею спірного будинку, право власності позивача на будинок не визнає і не надає згоду на реєстрацію місця проживання позивача у будинку, тому він звернувся до суду з позовом.
У серпні 2017 року ОСОБА_2 звернулась із зустрічним позовом до позивача ОСОБА_1 та третьої особи ОСОБА_3, в якому просила визнати її особистою власністю 43/100 частини житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 .
Позов мотивований тим, що дійсно перебувала з 19 березня 1993 року з позивачем у зареєстрованому шлюбі. 09 вересня 2005 року в період шлюбу за договором купівлі-продажу на її ім`я було придбано житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, на оплату вартості якого відповідач надала 93425,00 грн. отриманих від продажу належної їй та ОСОБА_5 на праві власності квартири АДРЕСА_2 . Продаж квартири від імені на той час неповнолітнього сина, вчинено з дозволу виконавчого комітету Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області із застереженням про придбання на його ім`я частини спірного будинку. Оскільки будинок придбаний за 108575,00 грн, з яких 46712,50 грн грошові кошти отримані відповідачем від продажу квартири, тому частка її особистої власності в спірному будинку становить 43/100.
У серпні 2017 року третя особа ОСОБА_3 звернувся з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_1, приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Гаража Н. П. та просив визнати недійсним в частині права власності ОСОБА_2 на 43/100 ідеальних часток договору від 09 вересня 2005 року купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1, що посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Гаражою Н. П., реєстр № 2454, також просив визнати за ним права власності на 43/100 ідеальних часток вказаного будинку.
Позов мотивований тим, що позивач та відповідач по справі є його батьками. Коли у липні 2017 року батько подав позов про поділ житлового будинку, де проживає вся родина, мати надала сімейні документи, з яких він дізнався, що був разом із матір`ю співвласником квартири АДРЕСА_2 . Дозвіл на продаж квартири від його імені на той час неповнолітньої особи надано виконавчим комітетом Пісочинської селищної ради Харківського району Харківської області із застереженням про придбання на його ім`я частини будинку. Угоду купівлі - продажу будинку від себе особисто та від його імені ОСОБА_2 і будинок на праві власності в цілому оформлено на її ім`я. Оскільки квартиру продано за 93425,00 грн, з яких 1/2 частина у розмірі 46712,50 грн належить йому, тому у праві власності на житловий будинок йому полягає 43/100 частини. Оскільки батьки при оформленні угоди купівлі-продажу в супереч вимогам діючого законодавства позбавили його права власності на частину будинку, він звернувся з позовом про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним та про визнання права власності на частину будинку, що придбаний батьками в шлюбі.
Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій
Справа судами розглядалась неодноразово
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 25 травня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Розділено майно подружжя ОСОБА_1 і ОСОБА_2 та визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму судових витрат у розмірі 1000 грн. В задоволенні вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання 43/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями особистою власністю повністю відмовлено. Судові витрати понесені ОСОБА_2 віднесено на її рахунок. В задоволенні вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним, про визнання права власності повністю відмовлено. Судові витрати понесені ОСОБА_3 віднесено на його рахунок.
Постановою Харківського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 25 травня 2018 року скасовано. Ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розподіл спільної сумісної власності подружжя, зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання частини житлового будинку особистою власністю, третя особа: ОСОБА_3, позов третьої особи ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним, про визнання права власності, третя особа: приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Гаража Н. П. залишено без задоволення.
Постановою Верховного Суду від 22 липня 2020 року касаційні скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 - задоволено частково. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 25 травня 2018 року та постанову Харківського апеляційного суду від 22 листопада 2018 року - скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що вважаючи не спростованою презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу, суд першої інстанції вважав, що відсутні підстави відступати від рівності часток, оскільки грошові кошти, отримані ОСОБА_2 в результаті відчуження майна, набутого в результаті реалізації права громадянина на приватизацію державного майна, хоча і відповідають критеріям ознак особистого майна, але у даному випадку фактично є спільним майном подружжя, тому що квартиру отримав позивач, з його згоди та в інтересах родини відповідач набула її у власність і продала також в інтересах родини для покращення умов її проживання. Зробивши вказаний висновок суд першої інстанції не встановив фактичних обставин щодо того, за рахунок яких коштів (особистих чи спільних) було придбано подружжям спірний будинок. В обґрунтування свого позову ОСОБА_3 зазначав, що укладенням договору купівлі-продажу суттєво порушено його майнові права, оскільки він був неповнолітнім співвласником проданої квартири, такою угодою його позбавлено права власності на частину житлового будинку. Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3 за пропуском позовної давності, суд першої інстанції фактично погодився з обґрунтованістю його позову по суті, оскільки відмова у позові у зв`язку з пропуском строку позовної давності неможлива без доведеності того, що права позивача порушені. Отже, суд першої інстанції фактично не встановив, за рахунок яких коштів було придбано спірний житловий будинок та на які потреби було використано кошти, отримані від продажу квартири. Апеляційний суд вказаних суперечностей не усунув, а відмовивши у позовах фактично залишив спір без вирішення, у зв`язку з чим усі учасники справи вимушені були звернутися із касаційними скаргами до Верховного Суду.
Короткий зміст оскаржених судових рішень
Рішенням Харківського районного суду Харківської області від 14 вересня 2021 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання частини житлового будинку особистою власністю задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя право власності на 67/200 частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 в порядку поділу майна подружжя право власності на 67/200 частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . В задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено. Визнано за ОСОБА_2 право особистої власності на 33/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . В задоволенні іншої частини вимог ОСОБА_2 відмовлено. У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним та визнання права власності відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 670 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, у розмірі 4 154 грн. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 491,16 грн. Відмовлено ОСОБА_2 у відшкодуванні витрат, пов`язаних з правничою допомогою адвоката, у розмірі 8120 грн. Судові витрати, понесені ОСОБА_3, віднесено на його рахунок.
Суд першої інстанції виходив з того, що квартира АДРЕСА_2, була приватизована ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в 1998 році, тому відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" належала їм на праві спільної сумісної власності та не може вважатися спільним майном подружжя. 09 вересня 2005 року за договором купівлі-продажу, ОСОБА_2, яка діяла від себе особисто та від імені малолітнього сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, продала квартиру АДРЕСА_3, за 93 425 грн. Відповідно до умов зазначеного договору купівлі-продажу квартири ОСОБА_2 під час підписання договору отримала від покупця грошову суму у розмірі 35 350 грн. Спірний житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1, був придбаний 09 вересня 2005 року в день продажу квартири АДРЕСА_3, при чому спочатку був здійснений продаж квартири, а потім купівля будинку, що вбачається з Витягу з Державного реєстру правочинів № 1455162 від 09 вересня 2005 року та Витягу з Державного реєстру правочинів № 1458892 від 09 вересня 2005 року. Отже, 35350 грн, отримані від продажу квартири, були витрачені на придбання спірного житлового будинку. При цьому суд не приймає до уваги твердження відповідача ОСОБА_2 про те, що решта суми її особистих коштів та коштів сина в розмірі 58075 грн, отримана від продажу квартири, була витрачена саме на придбання спірного будинку, оскільки беззаперечних доказів того, що грошові кошти в сумі 58075 грн були отримані ОСОБА_2 09 вересня 2005 року та витрачені на придбання спірного житлового будинку, а не на власні потреби, остання суду не надала. За таких обставин, суд визнав за ОСОБА_2 право власності на 33/100 частин спірного житлового будинку в порядку особистої приватної власності та на 67/200 частин будинку в порядку поділу майна подружжя, а за ОСОБА_1 визнав право власності на 67/200 частин спірного будинку в порядку поділа майна подружжя.
Що стосується позову третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, суд зазначив, що заявлені ОСОБА_3 вимоги безпосередньо стосуються прав та обов`язків ОСОБА_6, ОСОБА_7, та ОСОБА_8, як продавців спірного житлового будинку та сторін оспорюваного договору купівлі-продажу. Натомість ОСОБА_3 та його представник ОСОБА_9 заяв чи клопотань про залучення їхв якості співвідповідачів не заявляли, представник третьої особи ОСОБА_9 в судовому засіданні зазначила, що не вважає вказаних осіб належними відповідачами, оскільки права ОСОБА_3 були порушені його батьками, а не продавцями будинку. Незалучення в якості співвідповідачів сторін оспорюваного правочину є самостійною підставою для відмови у задоволенні позову.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 28 червня 2023 року апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Лаєвської М. Л. залишено без задоволення, апеляційні скарги ОСОБА_3, ОСОБА_2 задоволено. Рішення Харківського районного суду Харківської області від 14 вересня 2021 року в частині визнання за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя право власності на 67/200 частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1, в частині визнання за ОСОБА_2 в порядку поділу майна подружжя право власності на 67/200 частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1, в частині визнання за ОСОБА_2 права особистої власності на 33/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1, в частині відмови у задоволенні іншої частини позовних вимог ОСОБА_1, ОСОБА_2, розподілу судових витрат скасовано і ухвалено нове рішення. Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя задоволено частково. Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1, третя особа: ОСОБА_3, про визнання частини житлового будинку особистою власністю задоволено повністю. Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1, третя особа: приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Гаража Н. П., про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним, визнання права власності задоволено частково. Визнано за ОСОБА_1 в порядку поділу майна подружжя право власності на 7/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_2 в порядку поділу майна подружжя право власності на 7/100 частин та право особистої власності на 43/100 частин, а всього на 1/2 частину житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . Визнано за ОСОБА_3 право особистої власності на 43/100 частин житлового будинку з надвірними будівлями за адресою: АДРЕСА_1 . Рішення Харківського районного суду Харківської області від 14 вересня 2021 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу частково недійсним - залишено без змін. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 2 277,88 грн витрат, пов`язаних з розглядом справи. Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 витрати, пов`язані з розглядом справи, у розмірі по 2 834,90 грн. з кожного.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що при укладенні договору купівлі-продажу будинку були порушені права малолітнього сина ОСОБА_10, який на праві приватної власності мав у відчуженій квартирі АДРЕСА_4 частку вартістю 46 712,50 грн, що у частці придбаного будинку, виходячи з вартості його частки у квартирі, становить 43/100 частин, тому його вимога про визнання за ним права власності на вказану частку у житловому будинку підлягає задоволенню. Клопотання третьої особи ОСОБА_3 про поновлення пропущеного строку на звернення до суду з позовом про визнання за ним право власності на 43/100 ідеальних часток вказаного будинку підлягає задоволенню, виходячи з того, що спір між подружжям ОСОБА_1 виник у травні 2017 року, коли батько ОСОБА_1 пред`явив до суду позов про поділ житлового будинку, як спільного майна подружжя, де проживає вся родина, а коли його мати ОСОБА_2 надала сімейні документи, то ОСОБА_3 дізнався, що він був разом з нею співвласником квартири АДРЕСА_3 дозволу на продаж квартири від його імені, на той час неповнолітньої особи, із застереженням про придбання на його ім`я частини будинку за адресою: АДРЕСА_1, чого батьками зроблено не було. 16 серпня 2017 року, тобто майже через три місяці з часу, коли третя особа ОСОБА_3 дізнався про порушення свого права, він пред`явив до суду самостійний позов до ОСОБА_2 та ОСОБА_1 про поновлення строку на звернення до суду з даним позовом; визнання недійсним в частині права власності на 43/100 ідеальних часток договір від 09 вересня 2005 року купівлі-продажу житлового будинку та визнання за ним права власності на 43/100 ідеальних часток вказаного будинку.
Ухвалюючи рішення у справі про відмову у задоволенні позовних вимог третьої особи ОСОБА_3 через неналежний суб`єктний склад учасників справи, суд першої інстанції виходив з того, що незалучення до участі у справі особи як співвідповідача за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті є підставою для відмови у задоволенні позову через неналежний суб`єктний склад. Проте, виходячи зі встановлених фактичних обставин справи, яка є предметом даного апеляційного розгляду, також враховуючи те, що спір виник саме між колишнім подружжям ОСОБА_1 та їх сином ОСОБА_3, що заявлені позовні вимоги третьої особи ОСОБА_3 не містять вимоги про повернення сторін договору купівлі-продажу житлового будинку від 09 вересня 2005 року у первісний стан, що права продавців спірного житлового будинку не оскаржені та нічим не порушуються, також з дати укладення вказаного договору пройшло майже 20 років, тому колегія суддів з урахуванням викладеного, з метою уникнення занадто формального підходу вважає за можливе ухвалити нове рішення в межах позовних вимог, заявлених третьою особою ОСОБА_3 .
Суд першої інстанції помилково не взяв до уваги доводи відповідача ОСОБА_2 про те, що суми її особистих коштів та коштів сина в розмірі 58 075 грн, отримана від продажу квартири, була витрачена саме на придбання спірного будинку, оскільки беззаперечних доказів того, що ці грошові кошти були отримані нею 09 вересня 2005 року та витрачені на придбання спірного житлового будинку, а не на власні потреби, остання суду не надала. Колегія суддів з урахуванням викладеного приходить до висновку про те, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню частково з ухвалення нового рішення. При ухваленні нового рішення, колегія суддів виходить з того, що спірний житловий будинок АДРЕСА_1 був придбаний за 108 575,00 грн, квартира АДРЕСА_3 була продана за 93 425 грн. Таким чином, частка ОСОБА_2 та частка ОСОБА_3 у придбаному будинку з урахуванням отриманих коштів від продажу квартири складають по 43/100 частин кожного на праві особисто власності, у сумі їх частки становлять 86/100, інша частина 14/100 частин будинку є спільним майном подружжя, тобто по 7/100 частки кожного із подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Отже, за ОСОБА_1 слід визнати право власності на 7/100 частин спірного будинку, за ОСОБА_2 - 50/100, тобто на 1/2 частину будинку, за ОСОБА_3 - на 43/100 частин спірного будинку.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У вересні 2023 року ОСОБА_1 через підсистему "Електронний Суд" подав касаційну скаргу за підписом Лаєвської М. Л., в якій просив рішення Харківського районного суду Харківської області від 14 вересня 2021 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 28 червня 2023 року скасувати, ухвалити нове рішення, яким задовольнити його позовні вимоги та відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що:
суди дійшли помилкового висновку, що приватизована в 1998 році квартира не є спільним майном подружжя, оскільки до 13 червня 2012 року положення сімейного законодавства відносили майно, набуте внаслідок безоплатної передачі його одному з подружжя до спільної сумісної власності;
суди помилково вважали встановленим факт того, що гроші від продажу квартири в сумі 93425 грн були використані для придбання спірного житлового будинку, оскільки жодних доказів з цього приводу матеріали справи не містять;
суди не звернули уваги на те, що кошти на придбання будинку подружжя вважали спільними, про що була складена відповідна заява;
постанова суду апеляційної інстанції в частині вирішення зустрічного позову суперечить вимогам законодавства. В обґрунтування позову ОСОБА_3 посилався на те, що було порушено його права, оскільки всупереч рішення органу опіки, яке надавало дозвіл на продаж частини квартири АДРЕСА_3 під умовою придбання на ім`я неповнолітніх ОСОБА_3 та ОСОБА_11 частини будинку, чого зроблено не було. Суд апеляційної інстанції відмовив у задоволенні позовних вимог щодо визнання правочину недійсним, але задовольнив позовні вимоги щодо визнання за ОСОБА_3 права власності на 43/100 частин будинку без жодної правової підстави.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 03 жовтня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення недоліків.
Ухвалою Верховного Суду від 24 жовтня 2023 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження рішення Харківського районного суду Харківської області від 14 вересня 2021 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 28 червня 2023 року, відкрито касаційне провадження у справі № 635/2755/17,витребувано справу з суду першої інстанції.
У листопаді 2023 року матеріали цивільної справи № 635/2755/17 надійшли до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 24 травня 2024 року касаційне провадження у справі № 635/2755/17 зупинено до закінчення перегляду у касаційному порядку Верховним Судом у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду справи № 712/3590/22 (провадження № 61-14297сво23).
Ухвалою Верховного Суду від 07 червня 2024 року поновлено касаційне провадження у справі № 635/2755/17. Справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).