ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2024 року
м. Київ
cправа № 904/2404/18
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С.В. - головуючий, Колос І.Б., Студенець В.І.,
за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,
представників учасників справи:
позивача - Гричиної В.В.,
відповідача 1 - Нейрановського А.О.,
відповідача 2 - не з`явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина"
на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.03.2024 (головуючий суддя - Чередко А.Є., судді: Коваль Л.А., Кощеєв І.М.) та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2022 (суддя Красота О.І.)
та касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредіт Інвестмент Груп"
на додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.04.2024 (головуючий суддя - Чередко А.Є., судді: Коваль Л.А., Кощеєв І.М.)
у справі №904/2404/18
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина"
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Кредіт Інвестмент Груп",
2. Товариства з обмеженою відповідальністю "Салон-магазин "Алеко"
про визнання недійсним договору про внесення змін до іпотечного договору, зняття обтяження з предмету іпотеки за іпотечним договором, визнання виконаним кредитного договору, визнання припиненими іпотечних договорів, договорів застави товарів в обороті та договорів застави майнових прав,
ВСТАНОВИВ:
1. Короткий зміст позовних вимог
1.1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Укравтозапчастина" (далі також - ТОВ "Укравтозапчастина") звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Публічного акціонерного товариства "ВТБ Банк", яке в подальшому змінило своє найменування на Акціонерне товариство "ВТБ Банк", яке, в свою чергу, було замінено на його правонаступника - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредіт Інвестмент Груп" (далі також - ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп"), та Товариства з обмеженою відповідальністю "Салон-магазин "Алеко" (далі також - ТОВ "Салон-магазин "Алеко"), в якому, з урахуванням остаточно визначеної судом ухвалою від 03.07.2018 редакції позовних вимог, просило:
1. визнати недійсним договір №4 про внесення змін до іпотечного договору, посвідчений 12.06.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Несмашною О.С. за реєстровим №247 між ПАТ "ВТБ Банк" та ТОВ "Салон-магазин "Алеко";
2. зняти обтяження з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з предмету іпотеки за іпотечним договором від 12.06.2013 №247: вбудоване приміщення магазину, що знаходиться за адресою: Україна, м. Вінниця, вул. Київська, буд. 49, що належить відповідачу 2 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Павлюк І.І. 02.06.2004 за реєстровим №1707. Право власності зареєстровано 16.05.2013 Реєстраційною службою Вінницького міського управління юстиції Вінницької області, державним реєстратором прав на нерухоме майно Юрій Н.О., номер запису про право власності: 1072209, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 68190905101, що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, виданим 04.06.2013, індексний номер витягу: 4396271) із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно;
3. визнати кредитний договір від 31.05.2013 №54, укладений між ТОВ "Укравтозапчастина" та АТ "ВТБ Банк", виконаним;
4. визнати іпотечний договір від 31.05.2013 №200, укладений між ТОВ "Салон-магазин "Алеко" та АТ "ВТБ Банк", припиненим;
5. визнати іпотечний договір від 12.06.2013 №247, укладений між ТОВ "Салон-магазин "Алеко" та АТ "ВТБ Банк", припиненим;
6. визнати іпотечний договір від 31.05.2013 №204, укладений між ТОВ "Укравтозапчастина" та АТ "ВТБ Банк", припиненим;
7. визнати договір застави товарів в обороті від 31.05.2013 №54/Z, укладений між ТОВ "Укравтозапчастина" та АТ "ВТБ Банк", припиненим;
8. визнати договір застави майнових прав від 31.05.2013 №54/Z-1, укладений між ТОВ "Укравтозапчастина" та АТ "ВТБ Банк", припиненим;
9. визнати договір застави майнових прав від 31.05.2013 №54/Z-2, укладений між ТОВ "Укравтозапчастина" та АТ "ВТБ Банк", припиненим;
10. визнати договір застави майнових прав від 31.05.2013 №54/Z-3, укладений між ТОВ "Укравтозапчастина" та АТ "ВТБ Банк", припиненим;
11. визнати договір застави товарів в обороті від 31.05.2013 №54/Z-4, укладений між ТОВ "Укравтозапчастина" та АТ "ВТБ Банк", припиненим.
2.Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій
2.1.31.05.2013 Публічним акціонерним товариством "ВТБ Банк", яке з 18.05.2018 має назву Акціонерне товариство "ВТБ Банк", та ТОВ "Укравтозапчастина" уклали кредитний договір №54 (далі - кредитний договір).
2.2.Відповідно до пункту 1.1 кредитного договору банк на умовах договору зобов`язується надати позичальнику кредит у розмірі 98 000 000 грн у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування, розмір якого встановлюється за графіком відповідно до таблиці 1 договору. Позичальник зобов`язується прийняти, належним чином використати та повернути банку кредит на умовах і у строки/терміни, визначені договором, але не пізніше 01.05.2015, а також сплатити плату за кредит та виконати інші зобов`язання в повному обсязі на умовах і у строки/терміни, визначені договором. Загальна заборгованість позичальника за цим договором та кредитним договором №19ВД від 23.05.2007, укладеним між позичальником та банком, у будь-який час не може перевищувати ліміт кредитування згідно з таблицею 1 договору.
2.3.За умовами пункту 2.1 кредитного договору надання кредиту здійснюється окремими траншами у безготівковій формі на підставі письмової заявки позичальника про надання траншу за формою додатку 1 до договору в межах невикористаного ліміту кредитування, шляхом перерахування траншу на поточний рахунок позичальника та в розмірі, зазначеному в заявці, за умови виконання позичальником своїх зобов`язань належним чином та додержання всіх умов надання траншу, визначених договором.
2.4.Підпунктом 2.3.3 кредитного договору визначено, що розмір траншу, зазначений у заявці, не перевищує невикористаний ліміт кредитування. Враховуючи при цьому, що загальна заборгованість позичальника за цим договором та кредитним договором №19ВД від 23.05.2007, укладеним між банком та позичальником, у будь-який час не може перевищувати ліміт кредитування згідно з таблицею 1 договору.
2.5.Відповідно до пунктів 3.1.1, 3.1.2 кредитного договору плата за користування кредитом визначається у вигляді процентів, розмір яких є фіксованим і становить 11,0% (одинадцять) процентів річних. Нарахування плати за користування кредитом здійснюється у валюті кредиту на суму заборгованості за кредитом за весь строк користування кредитом, починаючи з дня надання кредиту по день, що передує дню повного його повернення, із розрахунку факт/365. Плата за користування кредитом нараховується банком 24 числа кожного місяця, в останній день кожного місяця та в термін, зазначений в пункті 1.1 договору, або у разі розірвання договору в день повернення кредиту в повному обсязі.
2.6.Згідно з пунктом 3.2 кредитного договору протягом 3 (трьох) банківських днів з дати укладання договору (з урахуванням дня укладання) позичальник зобов`язаний сплатити банку комісійну винагороду за надання кредиту (одноразова) в розмірі 1,0% (один) відсоток від ліміту кредитування, встановленого на дату укладення договору. Комісійна винагорода за надання кредиту (одноразова) сплачується позичальником на рахунок для обліку/сплати відповідної комісійної винагороди, зазначеній в 11.1 договору, в національній валюті України.
2.7.Пунктом 3.3 кредитного договору визначено, що позичальник зобов`язаний щороку сплачувати банку комісійну винагороду за управління кредитом (щорічну) в розмірі 1,0% (один) відсоток від ліміту кредитування, встановленого на день, який настає через кожні 12 (дванадцять) місяців, починаючи з дати укладення договору. Комісійна винагорода (щорічна) сплачується позичальником в національній валюті України на рахунок обліку/сплати відповідної комісійної винагороди, зазначеній в п. 11.1 договору, через кожні 12 місяців, починаючи з дати укладання договору, протягом 3 (трьох) банківських днів з дня закінчення кожного такого 12-місячного періоду (з урахуванням дати договору), з 02.06.2014 по 04.06.2014.
2.8.Відповідно до пункту 3.4.2.1 кредитного договору позичальник зобов`язаний щомісячно сплачувати банку комісійну винагороду (щомісячну) за управління кредитом у розмірі, який встановлюється за формулою, зазначеною в цьому пункті договору.
2.9.Пунктом 3.4.2.3 кредитного договору встановлено, що зазначена в пункті 3.4.2.1 цього договору комісійна винагорода нараховується банком та сплачується позичальником у гривнях в такому порядку: щомісячно в день погашення заборгованості за кредитом згідно графіку повернення, зазначеному в п.2.4 договору, та процентів, згідно з пунктом 3.1 договору; в дату повного погашення заборгованості за кредитом; у випадку дострокового повного або часткового погашення заборгованості за кредитом.
2.10.Згідно з пунктом 4.4.5 договору позичальник має право за власною ініціативою достроково повернути кредит частково та/або в повному обсязі (за умови попереднього письмового повідомлення про це банку не менш як за 14 (чотирнадцять) календарних днів до дати дострокового повернення кредиту в повному обсязі).
2.11.18.06.2013 позивач та відповідач 1 уклали договір №1 про внесення змін до договору, в якому сторони досягли згоди внести зміни до пункт 4.3.10.4 договору і викласти його в новій редакції.
2.12.26.06.2013 позивач та відповідач 1 уклали договір №2 про внесення змін до договору, в якому сторони досягли згоди внести зміни до п.4.3.10.1 Договору і викласти його в новій редакції.
2.13.17.12.2013 позивач та відповідач 1 уклали договір №3 про внесення змін до договору, в якому сторони досягли згоди внести зміни до п.4.3.10.1 і викласти його в новій редакції.
2.14.19.05.2014 позивач та відповідач 1 уклали договір №4 про внесення змін до договору, в якому сторони досягли згоди внести зміни до договору та викласти в новій редакції пункти 1.1, 2.4, 4.3.17, 4.3.18, 7.3.4, 7.3.5, 7.3.8 договору.
2.15.Відповідно до договору №4 про внесення змін до договору позичальник зобов`язаний протягом 3 (трьох) банківських днів з дати укладання договору №4 про внесення змін до договору сплатити банку комісійну винагороду за управління кредитом (за внесення змін до кредитного договору) у розмірі 95 000 грн. Зазначена комісійна винагорода нараховується банком та сплачується позичальником на зазначений банком рахунок.
2.16.05.08.2014 позивач та відповідач 1 уклали договір №5 про внесення змін до договору, за яким сторони домовились виключити пункт 4.3.18 з тексту договору і всі посилання на нього по тексту договору.
2.17.09.04.2015 позивач та відповідач 1 уклали договір №6 про внесення змін до договору, в якому сторони досягли згоди внести зміни до договору і викласти його в редакції:
1.1.Банк на умовах договору зобов`язується надати позичальнику кредит у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом кредитування, розмір якого встановлюється за зміненим графіком.
1.2.Цільове використання кредиту:
1.2.1.Покриття збитків господарської діяльності позичальника; формування та збільшення статутного капіталу позичальника, банків та інших господарських товариств; погашення грошових зобов`язань позичальника, поповнення обігових коштів.
1.2.2.Сплата банку комісійної винагороди за управління кредитом по даному договору.
2.4.Позичальник зобов`язаний погасити заборгованість за кредитом відповідно до зміненого графіку.
3.1.1.Плата за користування кредитом визначається у вигляді процентів, розмір яких є фіксованим та становить 20% (двадцять процентів) річних.
3.4.2.Комісійна винагорода за управління кредитом (одноразова):
3.4.2.1.Позичальник зобов`язаний сплатити банку комісійну винагороду (щомісячну) за управління кредитом у розмірі, який встановлюється за формулою, визначеною в цьому пункті договору.
3.4.2.3.Зазначена в п.3.4.2 договору комісійна винагорода нараховується банком одноразово в гривні в день укладання договору №6 про внесення змін до цього договору та сплачується позичальником не пізніше наступного банківського дня з дати укладання договору №6 про внесення змін до договору.
2.18.10.04.2015 позивач подав банку: платіжне доручення від 10.04.2015 №22509 про перерахування кредиту відповідно до договору, заяву б/н від 10.04.2015, розпорядження від 10.04.2015 у розмірі 136 239 288,15 (сто тридцять шість мільйонів двісті тридцять дев`ять тисяч двісті вісімдесят вісім грн 15 коп.); платіжне доручення від 10.04.2015 №5890 про сплату комісійної винагороди за управлінням кредитом по Договору у розмірі 136 239 288,15 (сто тридцять шість мільйонів двісті тридцять дев`ять тисяч двісті вісімдесят вісім грн 15 коп.).
2.19.У забезпечення виконання позивачем кредитного договору від 31.05.2013 №54 позивач та відповідач 1 уклали такі договори:
- іпотечний договір від 31.05.2013 за реєстровим номером 204, згідно з яким позивач передав в іпотеку відповідачу 1 належне позивачу на праві власності нерухоме майно, яким є: нежитлова будівля "корпус №5", загальною площею 28 558,2 кв.м, що знаходиться за адресою: Чернігівська обл., м. Ніжин, вул. Шевченка, буд 109/13 (сто дев`ять дріб тринадцять); комплекс нерухомості, загальною площею 4409,1 кв.м, що знаходиться за адресою: Київська обл., м. Березань, вул. Недрянська, 25 (двадцять п`ять); комплекс (склад з/ч і матеріалів), загальною площею 1393,2 кв. м, що знаходиться за адресою: Полтавська обл., м. Лубни, вул. Київська, 2 (два); земельна ділянка, на якій розташований комплекс (склад з/ч і матеріалів), площею 1,0987 га, кадастровий номер 5310700000:01:056:0006, що розташована за адресою: Полтавська область, м. Лубни, вул. Київська, 2 (два);
- договір застави товарів в обороті від 31.05.2013 №54/Z, згідно з яким позивач передав в заставу відповідачу 1 товари в обороті (запчастини) згідно з переліком (додаток до договору);
- договір застави майнових прав від 31.05.2013 №54/Z-1. Предметом застави за цим договором є належне позивачу право вимоги здійснення поставки товару за контрактом від 30.09.2012 №2012/03.09, укладеним між позивачем та МАGNЕТОN а.s., ідентифікаційний номер 278 24 047 (Чеська Республіка), від якого позивач має право вимагати предмет застави на умовах, передбачених контрактом. За домовленістю сторін на момент укладення договору №1 про внесення змін до цього договору предмет застави оцінено у сумі 148 176 704 (сто сорок вісім мільйонів сто сімдесят шість тисяч сімсот чотири) грн;
- договір застави майнових прав від 31.05.2013 №54/Z-2. Предметом застави за цим договором є належне позивачеві право вимоги здійснення поставки товару за контрактом №UAZ-HYD 11/2012 від 22.11.2012, укладеним між позивачем та PPHU "HYDRAMET" Sp.z o.o., Gizysko-Gajewo, ul. Obwodowa, 3, VAT, Number: PL8450000518 REGON 790009354, (викладено мовою оригіналу), від якого позивач має право вимагати предмет застави на умовах, передбачених контрактом. За домовленістю сторін на момент укладення цього договору предмет застави оцінено у сумі 51 424 241 грн, що за офіційним курсом Національного банку України на дату укладання договору становить 4 970 379,87 євро або 6 433 659,58 доларів США;
- договір застави майнових прав від 31.05.2013 №54/Z-3. Предметом застави за цим договором є належне позивачеві право вимоги здійснення поставки товару за контрактом №112/05786206/01-1409-930 від 21.12.2013, укладеним між позивачем та Республіканським унітарним підприємством "Мінський тракторний завод" (Республіка Білорусь), ОКПО 057862065000, місцезнаходження (мовою оригіналу): Республика Беларусь, 220668, город Минск, улица Долгобродская, дом 29, комната 201, від якого позивач має право вимагати предмет застави на умовах, передбачених контрактом; 2.2.За домовленістю сторін на момент укладення договору №1 про внесення змін до цього договору предмет застави оцінено у сумі 34 153 800 грн, що за офіційним курсом Національного банку України на дату укладання договору №1 про внесення змін до цього договору 1 долар США = 11.752057 грн становить 2 906 197,61 доларів США;
- договір застави товарів в обороті від 31.05.2013 №54/Z-4, згідно з яким позивач передав в заставу відповідачу 1 товари в обороті (трактори) згідно з переліком (додаток до договору), зареєстрованим в реєстрі за №203.
2.20.У забезпечення виконання позивачем кредитного договору від 31.05.2013 №54 відповідач 1 та відповідач уклали такі договори:
- іпотечний договір від 31.05.2013 за реєстровим номером 200, за яким відповідач 2 передав в іпотеку відповідачу 1 належне відповідачу 2 на праві власності нерухоме майно, яке знаходиться за адресою: Запорізька обл., м.Запоріжжя, вул.Заводська, будинок 5 (п`ять); належна відповідачу 2 на праві власності земельна ділянка, на якій знаходиться нерухоме майно, зазначене вище, площею 0,6286 га, кадастровий номер 2310100000:05:009:0124, що розташована за адресою: Запорізька область, м. Запоріжжя, вул. Заводська, 5 (п`ять);
- іпотечний договір від 12.06.2013 за реєстровим номером 247, за яким відповідач 2 передав в іпотеку відповідачу 1 належне відповідачу 2 на праві власності нерухоме майно, яким є: вбудоване приміщення магазину, загальною площею 1026,9 кв.м, що знаходиться за адресою: Вінницька область, м. Вінниця, вул. Київська, буд.49.
3.Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
3.1.Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 23.06.2022 у справі №904/2404/18, яке Центральний апеляційний господарський суд залишив без змін постановою від 18.03.2024, у задоволенні позову відмовив.
3.2.Судові рішення мотивовані тим, що (1) законом прямо не встановлена недійсність правочину про визначення в кредитному договорі умов про сплату позичальником комісійної винагороди за обслуговування кредиту; (2) підписавши кредитний договір та договори про внесення змін, позичальник надав свою згоду на сплату усіх зазначених у них платежів (процентів та винагороди), які були визначені за взаємною згодою сторін та недійсними не визнані; (3) висновок від 16.01.2024 №28812/28813/22-72 за результатами проведення повторної комісійної судової економічної експертизи спростовує доводи позивача про відсутність заборгованості за кредитним договором від 31.05.2013 №54 станом на 05.06.2018; (4) оскільки позивач належним чином свої зобов`язання за кредитним договором від 31.05.2013 №54 стосовно погашення тіла кредиту та відсотків не виконав, що є істотним порушенням умов договору, цей договір не можна вважати виконаним належним чином, що є підставою для відмови у задоволенні відповідної позовної вимоги; (5) відмова у задоволенні позовних вимог про визнання договору від 31.05.2013 №54 виконаним є підставою для відмови у задоволенні похідних позовних вимог про визнання припиненими договорів (іпотеки, застави товарів в обороті та застави майнових прав); (6) недоведення позивачем факту обману та наявності умислу у діях відповідача 1 при укладенні договору №4 про внесення змін до іпотечного договору, посвідченого 12.06.2013 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Несмашною О.С. за реєстровим №247 між ПАТ "ВТБ Банк" та ТОВ "Салон-магазин "Алеко", є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про визнання недійсним цього договору; (7) відмова у задоволенні позовних вимог щодо визнання недійсним договору №4 є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог про зняття обтяження з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно з предмету іпотеки за іпотечним договором від 12.06.2013 №247.
3.3.Центральний апеляційний господарський суд додатковою постановою від 15.04.2024 у задоволенні заяви ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп" про ухвалення додаткового рішення по справі №904/2404/18 відмовив.
3.4.Додаткова постанова апеляційного суду мотивована тим, що відповідач 1 до відзиву на апеляційну скаргу, який у цьому випадку є першою заявою по суті спору, попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат не надав та до закінчення судових дебатів не заявив про відшкодування судових витрат у суді апеляційної інстанції. Про необхідність розподілу судових витрат на правничу допомогу відповідач 1 зазначив лише у заяві від 20.03.2024 про ухвалення додаткового рішення, до якої надав докази на підтвердження обставин, викладених в останній. Вказане свідчить про недотримання ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп" положень статей 124, 129 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), що є самостійною підставою для відмови у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення з розподілу судових витрат на правничу допомогу.
3.5.Крім цього, проаналізувавши опис робіт, наведений у вказаному вище акті прийому-передачі правової допомоги, апеляційний суд вважав, що зазначені у ньому послуги та витрачений на їх надання час, такі як: аналіз судової практики, складання письмових пояснень, запитів та заяв про вступ у справу та участь у судових засіданнях у режимі відеоконференції тощо, не є співмірним з часом, необхідним для фактичного виконання даних завдань для кваліфікованого спеціаліста, яким є адвокат як професіонал в галузі права та обсягом наданих послуг і виконаних робіт.
4.Короткий зміст вимог касаційних скарг та їх обґрунтування. Доводи інших учасників справи
4.1.ТОВ "Укравтозапчастина" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить (з урахуванням уточнення від 17.04.2024) скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18.03.2024 та рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 23.06.2022 у цій справі і передати справу повністю на новий розгляд. Зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
4.2.Підставою касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій у цій справі позивач вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК, зазначаючи про неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах: від 13.07.2022 у справі №496/3134/19, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.
4.3.Доводи позивача зводяться до того, що:
(1) апеляційний суд проігнорував доводи позивача про підтвердження його позиції пунктом 2.8 кредитного договору від 31.05.2013 №54 щодо черговості погашення боргових зобов`язань позичальника. Оскільки такий вид платежу, як сплата комісійної винагороди, сплата комісії банку тощо пунктом 2.8 спірного договору не передбачено, встановлення комісії є нікчемною умовою кредитного договору;
(2) у випадку неявки позивача в судове засідання за умови, що він був належним чином повідомлений про час і місце судового засідання, не повідомив суд про причини його неявки та не надав суду заяви про розгляд справи за його відсутності, суд має імперативний процесуальний обов`язок залишити позов без розгляду;
(3) передчасним є завершення апеляційного перегляду справи у першому судовому засіданні за відсутності представників сторін, які зацікавлені в розгляді справи і чітко висловили своє волевиявлення через клопотання про намір скористатися своїм правом на участь в судовому засіданні. Такі дії суду свідчать про неналежне виконання апеляційним судом обов`язків із забезпечення всебічності, повноти і справедливості судового розгляду.
4.4.ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп" подало відзив на касаційну скаргу ТОВ "Укравтозапчастина", в якому просить залишити її без задоволення, оскаржувані рішення судів - без змін.
4.5.За твердженнями відповідача 1:
(1) заявник не оспорює умови кредитного договору, а навпаки підтверджує, проте існує спір щодо наявної суми заборгованості через перевищення суми сплати по нарахованим відсоткам. Цей факт спростований висновками експертів;
(2) ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп" набуло всіх прав кредитора та іпотекодержателя за зобов`язаннями ТОВ "Укравтозапчастина";
(3) умови кредитного договору були обумовлені, погодженні обома сторонами правочину, в порядку та на умовах, визначених законодавством;
(4) кредит надавався юридичній особі для забезпечення фінансування господарської/поточної діяльності товариства, між сторонами не укладалися договори про надання споживчих кредитів, тобто у спірних правовідносинах позичальник не є споживачем, відповідно відсутні підстави для застосування правових норм, що регулюють відносини споживчого кредитування, зокрема, статті 18 Закону України "Про захист прав споживачів".
4.6.ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп" звернулось до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 15.04.2024 у справі №904/2404/18 та прийняти постанову, якою заяву ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп" задовольнити та стягнути з ТОВ "Укравтозапчастина" судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката.
4.7.Підставою касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій у цій справі відповідач 1 вважає наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК, зазначаючи про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 02.02.2024 у справі №910/9714/22, від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, від 19.02.2020 у справі №755/9215/15ц, від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, від 23.09.2021 у справі №904/1907/15, щодо застосування статті 126 ГПК.
4.8.Доводи відповідача 1 зводяться до того, що:
(1) апеляційний суд проігнорував норми щодо визначення співмірності наданого обсягу послуг ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп" за період перебування справи на розгляді, не оцінив кількість та допустимість доказів, доданих до заяви, з метою прискорення адвокатом розгляду справи;
(2) затягування судового процесу саме при розгляді цієї справи вбачалось не зі сторони адвоката відповідача 1, а навпаки на нього це вплинуло у вигляді додаткових витрат часу щодо щоденного моніторингу сайту Судової влади України, написання низки запитів до суду, Міністерства юстиції України та дослідного інституту судових експертиз щодо перебігу експертизи та стану розгляду справи №904/2404/18, оскільки в суді апеляційної інстанції розгляд справи було зупинено з 05.10.2022 по 08.02.2024 для проведення повторної комісійної судової економічної експертизи;
(3) апеляційний суд абсолютно не дослідив та проігнорував належність наданих доказів адвокатом, дійсний стан обставин у справі;
(4) висновки суду щодо неспівмірності витраченого часу та оплати послуг адвоката з ознайомлення та вивчення висновку експертизи, а також складання та направлення письмових пояснень, на які адвокатом витрачено 15 годин (30 000 грн) є невірним, оскільки матеріали справи містять 3 (три) висновки по проведенню комісійних експертиз, розрахунки первісного відповідача та надані позивачем, з якими необхідно було ознайомитись та надати правомірну оцінку. Вказівка суду про сумнівність необхідності надання цієї послуги взагалі є неприпустимою, оскільки в такому разі для чого було задовольняти проведення повторної експертизи, з цього вбачається хіба що затягування судового розгляду справи.
4.9.ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп" подало заяву про судові витрати в порядку статті 221 ГПК, в якій просить ухвалити додаткове рішення, яким стягнути з ТОВ "Укравтозапчастина" на користь ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп" судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 38 000 грн.
4.10.На підтвердження таких витрат надав: договір про надання правової допомоги від 06.10.2022 №0610, укладений між адвокатом Нейрановським А.О. та ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп", додаткову угоду від 15.04.2024 до вказаного договору, акт-рахунок від 04.06.2024.
4.11.ТОВ "Укравтозапчастина" подало заперечення на заяву ТОВ "Кредіт Інвестмент Груп" про судові витрати, в якій заявило клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, на 36 000 грн.
5.Позиція Верховного Суду
Щодо касаційної скарги ТОВ "Укравтозапчастина" на рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду по суті спору
5.1.Касаційне провадження у цій справі за касаційною скаргою ТОВ "Укравтозапчастина" Суд відкрив на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК, відповідно до якої підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
5.2.Відповідно до цієї норми касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
5.3.Верховний Суд звертає увагу на те, що касаційне провадження у справах залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які наведені скаржником і стали підставою для відкриття касаційного провадження.
5.4.При цьому, сам скаржник у касаційній скарзі з огляду на принцип диспозитивності визначає підстави, вимоги та межі касаційного оскарження, а тому тягар доказування наявності підстав для касаційного оскарження, передбачених, зокрема, пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК (що визначено самим скаржником), покладається саме на скаржника.
5.5.Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частини третій статті 2 ГПК, зокрема, ураховуючи принципи рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.
5.6.Відповідно до імперативних норм статті 300 ГПК суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
5.7.Для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є незастосування правових висновків, які мали бути застосовані у подібних правовідносинах у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається.
5.8.Отже, підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише цитування у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
5.9.Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі.
5.10.Суд враховує, що процесуальний кодекс та інші законодавчі акти не містять визначення поняття "подібні правовідносини", а також будь-яких критеріїв визначення подібності правовідносин з метою врахування відповідного висновку, тому для розуміння відповідних термінів звертається до правових висновків, викладених у судовому рішенні Великої Палати Верховного Суду.
5.11.Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин конкретизувала висновки Верховного Суду щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", що полягає у тому, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
5.12.При цьому, Велика Палата Верховного Суду зазначила, що термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис необхідно визначати відповідно до елементів правовідносин. Із загальної теорії права відомо, що цими елементами є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст, яким є взаємні права й обов`язки цих суб`єктів. Отже, для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін "подібні правовідносини", зокрема пункту 1 частини другої статті 287 ГПК та пункту 5 частини першої статті 296 ГПК таку подібність необхідно оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.
5.13.З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
5.14.У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності необхідно насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів.
5.15.Ураховуючи наведені висновки щодо тлумачення поняття "подібні правовідносини", задля юридичної визначеності у застосуванні приписів процесуального закону, які зобов`язують визначати подібність правовідносин (подібність відносин), Велика Палата Верховного Суду визнала за потрібне конкретизувати раніше викладені Верховним Судом висновки щодо цього питання та зазначила, що на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність необхідно також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
5.16.Як зазначалось, підставою касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій по суті спору у цій справі ТОВ "Укравтозапчастина" вважає неврахування судами попередніх інстанцій правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах: від 13.07.2022 у справі №496/3134/19, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18.
5.17.Проаналізувавши висновки, що викладені у постановах Верховного Суду, на які посилається ТОВ "Укравтозапчастина" у своїй касаційній скарзі, Суд зазначає таке.
5.18.У справі №496/3134/19 за позовом фізичної особи до банку про визнання недійсним кредитного договору від 13.09.2018 з підстав стягнення банком, зокрема, плати за обслуговування кредитної заборгованості та надання інформації про кредит, Велика Палата Верховного Суду, надаючи відповідь на питання про те, чи можливе встановлення комісії за обслуговування кредиту згідно із Законом України "Про споживче кредитування" та чи має кваліфікуватися умова договору, що передбачає комісію, як дійсна/нікчемна/оспорювана, відступила від висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 01.04.2020 у справі №583/3343/19 й постанові Верховного Суду від 15.03.2021 у справі №361/392/20, та зазначила що умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України "Про споживче кредитування" (10.06.2017), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України "Про споживче кредитування". Враховуючи те, що позивачу встановлено щомісячну плату за послуги банку, які за Законом України "Про споживче кредитування" повинні надаватись безоплатно, Велика Палата дійшла висновку про те, що положення кредитного договору, укладеного між фізичною особою та банком, щодо обов`язку позичальника сплачувати плату за обслуговування кредиту щомісячно в терміни та у розмірах, визначених графіком щомісячних платежів за кредитним договором, є нікчемними.
5.19.Водночас, у цій справі №904/2404/18, як правильно зазначив апеляційний суд, кредит надавався юридичній особі для забезпечення фінансування господарської/поточної діяльності товариства, сторони не укладали договорів про надання споживчих кредитів, тобто у спірних правовідносинах позичальник не є споживачем, відповідно суди не застосовували до цих правовідносин, зокрема в контексті розгляду позовних вимог про визнання виконаним кредитного договору, укладеного 31.05.2013, норм, що регулювали відносини споживчого кредитування, зокрема норм Закону України "Про захист прав споживачів" (станом на дату укладення кредитного договору) та Закону України "Про споживче кредитування", який набув чинності 10.06.2017 (після укладення кредитного договору від 31.05.2013), та щодо застосування норм якого виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.07.2022 у справі №496/3134/19, а саме з огляду на дату укладення (13.09.2018) кредитного договору у вказаній справі.