ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2024 року
м. Київ
справа № 757/33179/19
провадження № 61-1040св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: Приватне акціонерне товариство "Холдингова компанія "Київміськбуд", Департамент з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради,
третя особа - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, подану представником - адвокатом Шестіріковим Андрієм Васильовичем, на ухвалу Київського апеляційного суду від 28 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Мережко М. В., Поліщук Н. В., Соколової В. В.
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся із позовною заявою та просив визнати за ним право власності на частку нежитлового приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1, вирішити питання щодо розподілу судових витрат.
Позов обґрунтовано тим, що 05 червня 2006 року між ОСОБА_1, ОСОБА_2 (інвестори) з однієї сторони та Акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд" (компанія) з іншої сторони, укладений інвестиційний контракт №16-405/Д87, відповідно до умов якого останнє зобов`язалось збудувати і передати інвесторам нежитлове вбудовано-прибудоване приміщення №4, розташоване за адресою: АДРЕСА_2, а інвестори в свою чергу зобов`язались забезпечити відповідне фінансування об`єкту в загальній сумі 2 157 518,00 грн. На виконання умов інвестиційного контракту 24 жовтня 2006 року між інвесторами та Приватним акціонерним товариством "Холдингова компанія "Київміськбуд" складений акт приймання-передачі вбудовано-прибудованого приміщення, відповідно до якого інвестори сплатили 100% вартості та прийняли нежитлове приміщення АДРЕСА_3 . Після цього позивач звернувся із заявою про реєстрацію права власності на зазначену частку приміщення до держаного реєстратора прав на нерухоме майно, однак йому в цьому було відмовлено. Враховуючи ту обставину, що позивачем були вчинені всі дії, спрямовані на набуття права власності на вказане майно, підстав для відмови у реєстрації права власності не було.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 27 травня 2021 року в задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства "Холдингова компанія "Київміськбуд", Департаменту з питань реєстрації виконавчого органу Київської міської ради, третя особа: ОСОБА_2, про визнання права власності за інвестиційним контрактом відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1, в інтересах якого діє представник - адвокат Шестіріков А.В., подав апеляційну скаргу, в якій з посиланням на порушення судом норм процесуального та матеріального права, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Ухвалою Київського апеляційного суду від 28 грудня 2023 року у відкритті апеляційного провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 травня 2021 року відмовлено.
Ухвала апеляційного суду мотивована тим, що ОСОБА_1 та його представник, будучи обізнаними про розгляд справи в суді першої інстанції, більше ніж через рік, а саме 13 листопада 2023 року, звернулись до Київського апеляційного суду з апеляційною скаргою на рішення Печерського районного суду м. Києва від 27 травня 2021 року суду, при цьому матеріали справи не містять будь-яких доказів ані на підтвердження того, що вони намагались дізнатись про стан відомого їм судового провадження та отримати копію рішення суду, ані щодо виникнення обставин непереборної сили, які унеможливили своєчасне звернення до суду із апеляційною скаргою.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
19 січня 2024 року ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Шестірікова А. В. звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просить суд касаційної інстанції скасувати ухвалу Київського апеляційного суду від 28 грудня 2023 року та направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду зі стадії відкриття апеляційного провадження.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 08 лютого 2024 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського апеляційного суду від 28 грудня 2023 року, витребувано справу із суду першої інстанції.
20 березня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24 квітня 2024 року у зв`язку зі звільненням у відставку судді ОСОБА_3 здійснено повторний автоматизований розподіл судової справи № 757/33179/19-ц (провадження № 61-1040св24), справу призначено судді-доповідачеві: Ігнатенку В. М., судді, які входять до складу колегії: Олійник А. С., Фаловська І. М.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що під час ухвалення рішення суд апеляційної інстанції проігнорував клопотання позивача про поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, яке було направлено разом з апеляційною скаргою. Зазначає, що причиною пропуску такого строку було несвоєчасне виготовлення повного тексту рішення судом першої інстанції, яке було ухвалене 27 травня 2021 року, а оприлюднене в Єдиному державному реєстрі судових рішень лише 03 листопада 2023 року (вступна та резолютивна частина рішення опублікована 18 серпня 2023 року). При цьому представник позивача, починаючи з червня 2021 року, неодноразово намагався отримати копію рішення суду безпосередньо в Печерському районному суді м. Києва. Однак до канцелярії суду справа передана не була, а кожна спроба отримати рішення суду в приймальні судді, яким було ухвалене таке рішення, закінчувалась обіцянками помічників видати рішення в наступному місяці у зв`язку з перебуванням судді або у відпустці, або на лікарняному. Матеріали справи не містять даних як щодо направлення заявнику копії рішення суду, так і щодо отримання останнім такого рішення, в тому числі в офіційно зареєстрованому електронному кабінеті. Отримавши копію рішення суду 01 листопада 2023 року безпосередньо в суді, позивач звернувся з апеляційною скаргою 17 листопада 2023 року, тобто у передбачені ЦПК України строки.
Позиція інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду касаційної інстанції відзиву на касаційну скаргу протягом строку, встановленого в ухвалі про відкриття касаційного провадження.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої та другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи та перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд
і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
У статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) зазначено, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) виходить з того, що, реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух (рішення ЄСПЛ: від 16 грудня 1992 року у справі "Жоффр де ля Прадель проти Франції", від 18 листопада 2010 року у справі "Мушта проти України" та інші).
При цьому забезпечення апеляційного оскарження рішення суду має бути здійснено судами з урахуванням принципу верховенства права і базуватися
на справедливих судових процедурах для усіх учасників процесу, а не лише
для відповідача, передбачених вимогами законодавства, яке регулює вирішення відповідних процесуальних питань.
ЄСПЛ зауважив, що доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить пункту першому статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута.
Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. ЄСПЛ вказує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (рішення ЄСПЛ від 21 жовтня 2010 року у справі "Дія 97" проти України").
Виходячи із зазначених критеріїв, ЄСПЛ визнає легітимними обмеженнями встановлені державами - членами Ради Європи вимоги щодо строків оскарження судових рішень (рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 2004 року у справі "Нешев проти Болгарії").
У рішенні від 29 жовтня 2015 року у справі "Устименко проти України" ЄСПЛ зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов`язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення ЄСПЛ від 03 грудня 2003 року у справі "Рябих проти росії").