ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
26 червня 2024 року
м. Київ
справа № 748/4118/23
провадження № 61-1718св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Олійник А. С., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Чернігівській відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Чернігівському районі Чернігівської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми)
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 листопада 2023 року у складі судді Хоменко Л. В, та постанову Чернігівського апеляційного суду від 23 січня 2024 року у складі колегії суддів: Висоцької Н. В., Мамонової О. Є., Онищенко О. І.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Чернігівській відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Чернігівському районі Чернігівської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), про визнання шлюбу недійсним.
Позов обґрунтований тим, що 28 травня 2021 року вона одружилась з відповідачем, про що Чернігівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Чернігівському районі Чернігівської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) було здійснено відповідний актовий запис за № 16.
Позивач зазначала, що укладений між нею та відповідачем шлюб є фіктивним, без наміру створення сім`ї і набуття прав та обов`язків подружжя. Відповідача вона бачила двічі, а саме: 28 травня 2021 року під час укладення шлюбу та у липні 2023 року в Управлінні державної міграційної служби України в Чернігівській області коли ОСОБА_2 подавав документи на оформлення дозволу на імміграцію в Україну. Їй було відомо, що реєстрація вищевказаного шлюбу із громадянкою України була необхідна ОСОБА_2 для легалізації перебування на території України, отримання на його підставі спочатку посвідки на тимчасове проживання, а у подальшому отримання дозволу на імміграцію в Україну та посвідки на постійне проживання у нашій державі. Після отримання свідоцтва про шлюб відповідач одразу здійснив відшкодування понесених нею витрат разом з винагородою та пообіцяв розлучитись через два роки, але на даний час намагається отримати дозвіл на імміграцію та посвідку на постійне проживання в Україні. У подальшому вона дізналась, що легалізація ОСОБА_2 у такий спосіб була використана ним для безперешкодного перетинання державного кордону України, у тому числі в умовах воєнного стану. Про вказані обставини вона повідомила Управління Служби безпеки України в Чернігівській області та надала відповідне пояснення.
ОСОБА_1 стверджувала, що з моменту укладення шлюбу вони спільно з ОСОБА_2 не проживали, не вели спільний побут та не мали спільного сімейного бюджету. Фактично на момент укладення шлюбу та станом на час подання позову до суду вона проживає разом з батьками за адресою реєстрації: АДРЕСА_1, він - мешкає за іншою адресою. Вважала, що визнання шлюбу недійсним є підставою для анулювання актового запису про укладення шлюбу і виданого свідоцтва про шлюб.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 листопада 2023 року позов задоволено.
Визнано недійсним шлюб, укладений між ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, зареєстрований 28 травня 2019 року Чернігівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Чернігівському районі Чернігівської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми), актовий запис про одруження № 16.
Вирішено питання про розподіл судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано підставністю і обґрунтованістю заявлених ОСОБА_1 позовних вимог. З матеріалів справи та наявних у справі доказів, суд встановив, що у сторін не було наміру на створення сім`ї. Шлюб був зареєстрований лише з метою отримання відповідачем дозволу на проживання в Україні.
Постановою Чернігівського апеляційного суду від 23 січня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишено без задоволення, рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 листопада 2023 року - залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач довела наявність правових підстав, передбачених статтею 40 Сімейного кодексу України (далі - СК України), для визнання шлюбу, укладеного між нею та відповідачем, недійсним.
Разом із цим суд визнав необґрунтованимита недоведеними належними доказами доводи ОСОБА_2 про те, що у вказаний період сторони мали спільний бюджет, вели спільне господарство, були пов`язані виконанням взаємних прав і обов`язків та спільним побутом, тобто між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі ОСОБА_2, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 листопада 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 23 січня 2024 року і ухвалити нове рішення у справі про відмову в задоволенні позову.
Рух справи в суді касаційної інстанції
30 січня 2024 року ОСОБА_2 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 листопада 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 23 січня 2024 року.
Верховний Суд ухвалою від 04 березня 2024 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 20 листопада 2023 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 23 січня 2024 року, витребував матеріали справи із суду першої інстанції.
27 березня 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі ОСОБА_2 (далі - заявник) як на підставу оскарження судових рішень посилається на пункти 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України). Вважає, що суди не застосували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 18 січня 2018 року у справі № 285/720/16-ц, від 29 серпня 2018 року у справі № 750/6471/15-ц, від 05 грудня 2018 року у справі № 591/1860/16-ц, від 04 березня 2019 року у справі № 522/11172/16-ц.
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували положення статті 40 СК України та дійшли передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову. Заявник стверджував, що шлюб між ним та ОСОБА_1 був укладений за взаємним бажанням сторін, при укладенні шлюбу у відповідача однозначно був намір створити сім`ю з ОСОБА_3, причиною тому було особливе відношення до самої неї та особливе ставлення до України.
Заявник зазначав, що позивач не довела суду відсутності у відповідача реального наміру створити сім`ю і набути прав та обов`язків подружжя.
Також ОСОБА_2 посилався на порушення апеляційним судом норм процесуального права, оскільки апеляційний суд розглянув справу за відсутності заявника.
Позиція інших учасників справи
Інші учасники справи не скористалися своїми правами на подання до суду своїх заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги, відзиву на касаційну скаргу до касаційного суду не направили.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що згідно з свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_1 між ОСОБА_2, громадянином Азербайджанської Республіки, та ОСОБА_1, громадянкою України, 28 травня 2021 року зареєстровано шлюб, про що Чернігівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Чернігівському районі Чернігівської області Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) вчинено відповідний актовий запис № 16.
Матеріали справи містять письмові пояснення ОСОБА_1 адресовані Управлінню Служби безпеки України в Чернігівській області, в яких вона пояснила, що зареєструвала фіктивний шлюб з ОСОБА_2 за грошову винагороду, оскільки мала фінансові труднощі. Такий шлюб нею було укладено без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя, ведення спільного господарства, тощо. Їй стало відомо, що реєстрація фіктивного шлюбу з громадянкою України була потрібна ОСОБА_2 для легалізації його перебування в Україні й отримання на підставі шлюбу посвідки на тимчасове проживання, а у подальшому (через два роки) дозволу на імміграцію в Україну, а також посвідки на постійне проживання в нашій державі.
З матеріалів справи вбачається, що 07 червня 2021 року та 30 червня 2022 року відповідач звертався до УДМС України в Чернігівській області з заявами на отримання посвідки на тимчасове проживання, які видано 23 червня 2021 року та 11 липня 2022 року, обміняв посвідку на тимчасове проживання 23 червня 2023 року та звернувся за отриманням дозволу на імміграцію 04 липня 2023 року.
Письмовими поясненнями від 04 жовтня 2023 року ОСОБА_4 та ОСОБА_5 (батьки позивача - свідки у справі) встановлено, що орієнтовно у 2022 році вони дізналися, що у травні 2021 року їхня дочка ОСОБА_1, маючи певні фінансові труднощі та за грошову винагороду уклала фіктивний шлюб із громадянином Азербайджанської Республіки ОСОБА_2 з метою його легалізації на території України, а також оформлення ним документів на право проживання в нашій державі. Після укладення фіктивного шлюбу дочка у сімейних відносинах із вказаним іноземцем не перебувала та не перебуває, спільного побуту не вела, а його місце перебування в Україні їм не відомо. За адресою реєстрації та проживання дочки ОСОБА_2 вони ніколи не бачили.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частинах першій та другій статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
У частині першій статті 1 СК України визначено засади шлюбу, особисті немайнові та майнові права і обов`язки подружжя, підстави виникнення, зміст особистих немайнових і майнових прав та обов`язків батьків і дітей, усиновлювачів та усиновлених, інших членів сім`ї та родичів.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки.
Згідно з частиною першою статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.
Сімейний союз жінки та чоловіка після реєстрації шлюбу породжує певні правовідносини між подружжям, породжує взаємні права і обов`язки. Виникають особисті немайнові та майнові відносини, наявність певних прав і обов`язків подружжя для забезпечення і реалізації прав членів сім`ї.
У частині другій статті 40 СК України встановлено, що шлюб визнається недійсним за рішенням суду у разі його фіктивності. Шлюб є фіктивним, якщо його укладено жінкою та чоловіком або одним із них без наміру створення сім`ї та набуття прав та обов`язків подружжя.
Як роз`яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 13 постанови від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" при розгляді судом справ про визнання шлюбу недійсним слід мати на увазі, що за наявності одних підстав суд зобов`язаний, а за наявності інших суд може визнати шлюб недійсним. За рішенням суду шлюб обов`язково визнається недійсним, якщо він був зареєстрований без вільної згоди жінки або чоловіка, а також у разі його фіктивності (стаття 40 СК України).