ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 червня 2024 року
м. Київ
справа № 2-2766/2010
провадження № 61-16346св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Фаловської І. М.,
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Олійник А. С., Сердюка В. В. (суддя-доповідач),
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
особа, яка подала апеляційну скаргу, - ОСОБА_3,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_3, в інтересах якого діє Ростомов Грант Артурович, на ухвалу Одеського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року в складі колегії суддів Дришлюка А. І., Громіка Р. Д., Драгомерецького М. М.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог та історія справи
У березні 2010 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності.
Позов обґрунтовано тим, що 02 лютого 2010 року між позивачкою та відповідачкою у простій письмовій формі було укладено договір купівлі-продажу, за умовами якого ОСОБА_1 прийняла у власність від ОСОБА_2 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 і сплатила її вартість у сумі 20 000 грн.
Посилаючись на те, що позивачка виконала умови указаного договору, а відповідачка ухиляється від нотаріального посвідчення цього договору, що порушує права позивачки, остання просила суд:
-визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений 02 лютого 2010 року у простій письмовій формі, згідно з яким ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_2 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 ;
-визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 березня 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений 02 лютого 2010 року у простій письмовій формі, згідно з яким ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_2 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .
Короткий зміст оскарженого судового рішення суду апеляційної інстанції та мотиви його ухвалення
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, у травні 2021 року ОСОБА_3, від імені якого діяв адвокат Ростомов Г. А., як особа, яка не брала участі у справі, але вважає, що оскаржуваним судовим рішенням порушені його права, звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга ОСОБА_3 обґрунтована тим, що оскаржуване рішення суду першої інстанції порушує його майнове право як співвласника майна, набутого під час шлюбу.
Зазначає, що 05 квітня 2005 року між ним та ОСОБА_2 укладено шлюб, та, посилаючись на норми СК України, вважає, що є співвласником спірного житлового будинку, який належить йому на праві спільної сумісної власності.
Вказує, що суд першої інстанції фактично підмінив собою орган нотаріату та оформив угоду між сторонами, не з`ясувавши факт наявності шлюбу у ОСОБА_2 та наявності співвласника майна, що відчужується без відома такого співвласника. Не було встановлено у чому саме полягає ухилення від укладення правочину в нотаріальній формі.
Повний та всебічний розгляд справи, на думку особи, яка подала апеляційну скаргу, неможливо здійснити за той проміжок часу, за який її було розглянуто. Про існування оскаржуваного рішення йому нічого не було відомо, це рішення йому не надсилалося, про відчуження частини житлового будинку він дізнався з моменту отримання довідки з Державного реєстру речових прав перед зверненням до суду із цією апеляційною скаргою. Оскаржуване рішення суду першої інстанції призвело до того, що ОСОБА_2, перебуваючи у шлюбі, відчужила шляхом визнання нею позовних вимог у цій справі частину майна свого чоловіка ОСОБА_3 без його нотаріальної згоди.
Ухвалою Одеського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою адвоката Ростомова Г. А. в інтересах ОСОБА_3 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 березня 2010 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності.
Ухвала суду апеляційної інстанції мотивована тим, що згідно з наданими суду першої інстанції реєстраційними документами щодо спірного житлового будинку станом на 10 грудня 2007 року його власником є ОСОБА_2 і жодних спорів щодо поділу спірного майна як спільного майна подружжя протягом 15 років не існувало. Наведені особою, яка подала апеляційну скаргу, підстави оскарження рішення суду першої інстанції не підтвердили наявності порушення його відповідних прав та інтересів, у зв`язку із чим апеляційне провадження підлягає закриттю.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
16 листопада 2023 року ОСОБА_3, в інтересах якого діє Ростомов Г. А., через Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Одеського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року, у якій, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права, просить скасувати ухвалу Одеського апеляційного суду від 19 жовтня 2023 року і направити справу до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник у касаційній скарзі посилається на порушення апеляційним судом норм процесуального права.
Заявник указує на помилковість висновку суду апеляційної інстанції про те, що рішення суду першої інстанції не впливає на права, свободи та інтереси особи, яка подала апеляційну скаргу. Апеляційний суд залишив без уваги те, що 05 квітня 2005 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 укладено шлюб. Право власності на спірний житловий будинок за ОСОБА_2 зареєстровано 10 грудня 2007 року у період шлюбу з ОСОБА_3 .
Вказує, що за вимогами закону на спірний житловий будинок поширюється режим спільної сумісної власності подружжя.
Апеляційний суд не надав жодної оцінки доводам особи, яка подала апеляційну скаргу, щодо порушення його майнових прав як співвласника спірного житлового будинку, який без його згоди визначено позивачкою та відповідачкою предметом договору купівлі-продажу від 02 лютого 2010 року та право власності на частину якого визнано за відповідачкою у цій справі без участі ОСОБА_3 .
Крім того, ухвала апеляційного суду не містить мотивів відхилення жодного доводу особи, яка подала апеляційну скаргу.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду у грудні 2023 року, ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Єфименко Н. В., просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржене судове рішення без змін, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції.
ОСОБА_1, в інтересах якої діє адвокат Єфименко Н. В., зазначає, що ОСОБА_3 завжди було відомо про відчуження ОСОБА_2 1/3 частини спірного житлового будинку. Подання апеляційної скарги в цій справі здійснено у порушення принципу остаточності рішення суду. Особа, яка подала апеляційну скаргу, не довела порушення його прав оскарженим рішенням суду першої інстанції.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції та надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.
У лютому 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали цивільної справи.
Ухвалою Верховного Суду від 22 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Установлені судом апеляційної інстанції фактичні обставини справи щодо права ОСОБА_3 на подання апеляційної скарги
Суд апеляційної інстанції установив, що у березні 2010 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності, у якому позивач просила суд:
- визнати дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений 02 лютого 2010 року у простій письмовій формі, згідно з яким ОСОБА_1 купила у ОСОБА_2 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 ;
- визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 12 березня 2010 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано дійсним договір купівлі-продажу нерухомого майна, укладений 02 лютого 2010 року у простій письмовій формі, згідно з яким ОСОБА_1 придбала у ОСОБА_2 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .
Визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/3 частину житлового будинку АДРЕСА_1 .
У травні 2021 року ОСОБА_3, від імені якого діяв адвокат Ростомов Г. А., як особа, яка не брала участі у справі, але вважає, що оскаржуваним судовим рішенням порушені його права, звернувся до суду з апеляційною скаргою на рішення суду першої інстанції в цій справі.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону судове рішення суду апеляційної інстанції не відповідає, а викладені у касаційній скарзі доводи заявника є прийнятними з огляду на таке.
Однією із основних гарантій права сторони на судовий захист є право оскарження судових рішень (стаття 129 Конституції України). Реалізація цього права здійснюється, зокрема шляхом оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України і статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на суд покладено обов`язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду має бути ефективним. Реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції, кожна держава-учасниця Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух. Разом із тим не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ у справі "Де Жуфре де ла Прадель проти Франції" ("De Geouffre de la Pradelle v. France") від 16 грудня 1992 року, заява № 12964/87)).
Отже, відповідно до практики ЄСПЛ, реалізуючи положення Конвенції, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише регламентованим, але й реальним. Надмірний формалізм при вирішенні питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.