ОКРЕМА ДУМКА
(збіжна)
суддів Великої Палати Верховного Суду Мартєва С. Ю., Пількова К. М., Банаська О. О.
22 травня 2024 року
м. Київ
Справа № 754/8750/19
Провадження № 14-202цс21
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк", про звернення стягнення на предмет іпотеки та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, Публічного акціонерного товариства "Український професійний банк" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором, визнання іпотечного договору припиненим за касаційною скаргою ОСОБА_2 на постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року
Відповідно до частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку; про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.
І. Обставини справи
1. У червні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, третя особа - Публічне акціонерне товариство "Український професійний банк" (далі - ПАТ "УПБ", Банк), про звернення стягнення на предмет іпотеки.
2. Позивач мотивував позов тим, що 08 лютого 2011 року ПАТ "УПБ" та ОСОБА_2 уклали кредитний договір № 329, за умовами якого позичальник отримав кредит на придбання квартири в розмірі 300 000,00 грн під 22,00 % річних із кінцевим терміном повернення до 21 січня 2021 року.
3. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором 08 лютого 2011 року ПАТ "УПБ" та ОСОБА_2 уклали договір іпотеки, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 . Цей правочин посвідчив приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бойко Л. Л., зареєстрований у реєстрі за № 903.
4. 26 березня 2019 року на електронних торгах ОСОБА_1 і ПАТ "УПБ" уклали договори про відступлення (купівлі-продажу) права вимоги № 52 і № 52/1, за умовами яких до ОСОБА_1 перейшли права вимоги за кредитним та іпотечним договорами, що раніше уклали Банк і ОСОБА_2 .
5. За змістом додатка 1 до договору № 52, загальна сума вимог за кредитом становить 248 455,71 грн, з яких: 55 462,03 грн - строкова заборгованість за сумою кредиту; 69 537,97 грн - прострочена заборгованість за сумою кредиту; 2 914,67 грн - строкові відсотки; 42 571,60 грн - прострочені відсотки; 77 969,44 грн - пеня.
6. У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань на зазначену заборгованість за період з 26 березня до 01 червня 2019 року кредитор нарахував інфляційні втрати в сумі 5 370,05 грн та три проценти річних - 1 358,00 грн, тому загальний розмір заборгованості за кредитним договором на момент звернення до суду із цим позовом становить 255 183,76 грн (248 455,71 грн + 5 370,05 грн + 1 358,00 грн).
7. 20 квітня 2019 року позивач звертався з письмовою вимогою до ОСОБА_2 про усунення порушень виконання кредитних зобов`язань, у якій попередив про звернення стягнення на предмет іпотеки, проте відповідач не задовольнив його вимогу.
8. З урахуванням викладеного та уточнених вимог позову ОСОБА_1 просив на погашення заборгованості за кредитним договором від 08 лютого 2011 року № 329 у розмірі 255 183,76 грн звернути стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1, належну на праві приватної власності відповідачу, шляхом проведення прилюдних торгів у порядку, визначеному статтями 39, 41, 43 Закону України від 05 червня 2003 року № 898-IV "Про іпотеку" (далі - Закон № 898-IV).
9. Відповідач ОСОБА_2 у серпні 2019 року звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_1, ПАТ "УПБ" про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором, визнання іпотечного договору припиненим.
10. Зустрічний позов обґрунтовував тим, що 26 травня 2015 року ПАТ "УПБ" і Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Аурум фінанс" (далі - ТОВ "ФК "Аурум фінанс") уклали договори про відступлення права вимоги, за умовам якого ПАТ "УПБ" відступило на користь ТОВ "ФК "Аурум фінанс" право грошової вимоги та всіх пов`язаних із нею прав за кредитним договором від 08 лютого 2011 року № 329 та іпотечним договором від 08 лютого 2011 року, укладеними зі ОСОБА_2 . З моменту отримання повідомлення про відступлення права вимоги у червні 2015 року ОСОБА_2 своєчасно виконував свої зобов`язання за кредитним договором, а саме: у період із 10 червня 2015 року до 05 травня 2017 року сплатив на рахунок ТОВ "ФК "Аурум фінанс" 71 985,66 грн, з яких: 21 042,51 грн - за сумою кредиту, 50 943,11 грн - за відсотками за користування кредитом.
11. Рішенням від 24 травня 2017 року у справі № 910/10780/16, яке набрало законної сили 12 червня 2017 року, Господарський суд міста Києва задовольнив позов ПАТ "УПБ" та застосував наслідки недійсності нікчемного договору про відступлення прав вимоги від 26 травня 2015 року, укладеного між ПАТ "УПБ" і ТОВ "ФК "Аурум фінанс", шляхом відновлення становища, яке існувало до укладення цього договору, зокрема відновлення статусу ПАТ "УПБ" як іпотекодержателя та/або обтяжувача, визнавши наявність у ПАТ "УПБ" прав майнової вимоги до ОСОБА_2 за кредитним договором від 08 лютого 2011 року № 329 та договором забезпечення.
12. На виконання зазначеного судового рішення ОСОБА_2 у період з 08 червня 2017 року до 11 квітня 2019 року на рахунок ПАТ "УПБ" сплатив 93 335,03 грн, з яких: 59 984,98 грн - тіло кредиту; 33 350,05 грн - відсотки за користування кредитом.
13. ОСОБА_2 вважав, що оскільки він належно виконував свої зобов`язання за кредитним договором, в нього немає простроченої заборгованості за тілом кредиту та процентами, а отже, ПАТ "УПБ" безпідставно нараховувало пеню. Відповідно, за договором про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором від 26 березня 2019 року № 52 Банк міг відступити на користь ОСОБА_1 право вимоги лише за зобов`язанням, до складу якого входить строкова заборгованість за тілом кредиту (55 092,29 грн) та за процентами (1 035,03 грн), разом - 56 127,32 грн.
14. Також на виконання договору про відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за кредитним договором від 26 березня 2019 року № 52 новому кредитору були передані копії, а не оригінали кредитного та іпотечного договорів. ОСОБА_2 вважав, що передача новому кредитору копій кредитного та іпотечного договорів є підставою для визнання цього правочину недійсним.
15. Крім того, ОСОБА_2 зазначав, що договір № 52/1 про відступлення майнових прав за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року, укладений 26 березня 2019 року між ПАТ "УПБ" та ОСОБА_1, є нікчемним, оскільки нотаріально не посвідчений. Тож ОСОБА_1 не набув прав іпотекодержателя за іпотечним договором.
16. У цьому випадку відступлення прав за іпотечним договором не відбулося одночасно з відступленням права вимоги за кредитним договором, як того вимагає стаття 24 Закону № 898-IV. Оскільки 26 березня 2019 року ПАТ "УПБ" втратило статус кредитора за кредитним договором у зв`язку з ліквідацією через його неплатоспроможність, то банк не може мати й прав іпотекодержателя за іпотечним договором, адже похідне зобов`язання не може існувати без основного. У зв`язку з нікчемністю договору № 52/1 про відступлення права вимоги за іпотечним договором ОСОБА_1 як новий кредитор також не набув статусу іпотекодержателя, а тому договір іпотеки є припиненим з 26 березня 2019 року.
17. Посилаючись на зазначені обставини, ОСОБА_2 просив суд: визнати недійсним договір від 26 березня 2019 року № 52 про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги за кредитним договором від 08 лютого 2011 року № 329, укладений між ПАТ "УПБ" та ОСОБА_1 ; визнати припиненим із 26 березня 2019 року іпотечний договір від 08 лютого 2011 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ "УПБ", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л. Л. та зареєстрований у реєстрі за № 903.
18. Рішенням від 09 жовтня 2020 року Деснянський районний суд міста Києва в задоволенні первісного позову відмовив, зустрічний позов задовольнив.
Суд визнав недійсним договір від 26 березня 2019 року № 52 про відступлення права вимоги за кредитним договором від 08 лютого 2011 року № 329, укладений між ПАТ "УПБ" та ОСОБА_1
Визнав припиненим з 26 березня 2019 року іпотечний договір від 08 лютого 2011 року, укладений між ОСОБА_2 та ПАТ "УПБ", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Бойко Л. Л. та зареєстрований у реєстрі за № 903.
19. Своє рішення суд першої інстанції обґрунтовував тим, що ПАТ "УПБ" відступило ОСОБА_1 (новому кредитору) право вимоги за кредитним договором в обсязі, що не існував на момент такого відступлення. Також усупереч приписам статті 517 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) банк надав ОСОБА_1 копії кредитного та іпотечного договорів, а не їх оригінали. За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що договір від 26 березня 2019 року № 52 про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги за кредитним договором суперечить статтям 512, 514, 517 ЦК України, а тому є недійсним відповідно до частини першої статті 203, статті 215 цього Кодексу.
20. Суд першої інстанції виснував, що договір від 26 березня 2019 року № 52/1 про відступлення майнових прав за іпотечним договором є нікчемним, оскільки нотаріально не посвідчений, у зв`язку із чим ОСОБА_1 не набув прав іпотекодержателя за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року, тому відповідно немає і підстав для задоволення первісного позову.
21. На переконання суду першої інстанції, іпотечний договір від 08 лютого 2011 року є припиненим із 26 березня 2019 року, оскільки ПАТ "УПБ" (первісний кредитор) втратило статус кредитора та іпотекодержателя у зв`язку з укладенням договору № 52 про відступлення права вимоги за кредитним договором та договору № 52/1 про відступлення права вимоги за іпотечним договором, а ОСОБА_1 (новий кредитор) не став іпотекодержателем через нікчемність договору № 52/1.
22. Додатковим рішенням від 11 грудня 2020 року Деснянський районний суд міста Києва стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 49 500,00 грн та судовий збір в розмірі 1 536,80 грн.
23. Постановою від 22 квітня 2021 року Київський апеляційний суд задовольнив частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2020 року, скасував рішення суду першої інстанції та ухвалив нове рішення, яким у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовив.
24. Суд задовольнив апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року та скасував це рішення.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 3 000,00 грн відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених у суді апеляційної інстанції.
25. Своє рішення апеляційний суд мотивував тим, що чинним законодавством не встановлено підстав недійсності договору щодо відступлення права вимоги в разі передачі вимоги за зобов`язанням, з розміром якого сторона не погоджується, або якщо окремі складові такої заборгованості нараховані безпідставно. Обставини, пов`язані з фактичним виконанням чи невиконанням або частковим виконанням зобов`язань за відповідним договором, не визначаються нормами матеріального права як підстава для визнання недійсним правочину щодо відступлення права вимоги за такими договорами (договору цесії). Питання про належне чи неналежне виконання сторонами зобов`язань за договором кредиту, право вимоги за яким передавалося за оспорюваним договором, підлягає дослідженню в межах спору про стягнення заборгованості й не впливає на правомірність та дійсність договору про відступлення права вимоги. Також закон не передбачає підстав для визнання недійсним договору про відступлення права вимоги у разі передання новому кредитору копій кредитного та іпотечного договорів, а не їх оригіналів. Як підсумок, суд не встановив правових підстав для визнання недійсним договору № 52 про відступлення (купівлю-продаж) права вимоги за кредитним договором.
26. Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки договір № 52/1 купівлі-продажу майнових прав за іпотечним договором ПАТ "УПБ" та ОСОБА_1 уклали з порушенням вимог частини третьої статті 24 Закону № 898-IV у простій письмовій формі без нотаріального посвідчення, то цей правочин є нікчемним.
27. Оскільки ОСОБА_1 на підставі нікчемного договору не набув прав іпотекодержателя за іпотечним договором від 08 лютого 2011 року, немає правових підстав для задоволення первісного позову про звернення стягнення на предмет іпотеки.
28. Натомість суд апеляційної інстанції виснував, що суд першої інстанції безпідставно визнав припиненим іпотечний договір з 26 березня 2019 року, оскільки зобов`язання за кредитним договором не припинені, строк дії іпотечного договору не закінчився, а нікчемність договору купівлі-продажу майнових прав за іпотечним договором за умови чинності самого іпотечного договору не є передбаченою статтею 17 Закону № 898-IV підставою припинення іпотеки, яка є видом забезпечення виконання зобов`язань за основним договором.
29. З огляду на те що місцевий суд помилково задовольнив зустрічний позов, немає правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування витрат на професійну правничу допомогу та судового збору, які понесені ним у суді першої інстанції.
30. Урахувавши складність справи, виконані адвокатом роботи та принцип розумності судових витрат, апеляційний суд дійшов переконання про зменшення розміру відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції, з 9 000,00 грн до 3 000,00 грн.
31. У червні 2021 ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просив скасувати постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року, а рішення Деснянського районного суду міста Києва від 09 жовтня 2020 року та додаткове рішення цього суду від 11 грудня 2020 року залишити в силі.
32. Ухвалою від 08 червня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду поновив ОСОБА_2 строк на касаційне оскарження постанови суду апеляційної інстанції та відкрив касаційне провадження у справі, а ухвалою від 27 вересня 2021 року призначив справу до судового розгляду в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
33. Ухвалою від 06 жовтня 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
34. Ухвалою від 08 листопада 2021 року Верховний Суд у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду повернув справу на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
35. Ухвалою від 24 листопада 2021 року Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду передав справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновків, викладених у постановах Верховного Суду у складі колегії судів Касаційного господарського суду від 01 жовтня 2019 року у справі № 5016/1284/2012, від 21 вересня 2021 року у справі № 910/3647/20, від 06 жовтня 2021 року у справі № 922/3371/19, з посиланням на правову позицію, сформульовану в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2018 року у справі № 758/3453/16-ц, щодо застосування приписів статті 599 ЦК України та статті 17 Закону № 898-IV у частині підстав припинення іпотеки, коли кредитор та іпотекодержатель є різними особами, тобто у випадку виникнення конструкції "абстрактної іпотеки", виникнення та збереження якої не передбачено Законом № 898-IV.
36. Ухвалою від 02 лютого 2022 року Велика Палата Верховного Суду прийняла справу до розгляду.
37. Постановою від 22 травня 2024 року Велика Палата Верховного Суду касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнила частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року в частині вирішення вимоги зустрічного позову про визнання іпотечного договору припиненим змінила, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови, а в частині вирішення вимоги зустрічного позову про визнання недійсним договору відступлення права вимоги за кредитним договором - залишила без змін.
38. Постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року в частині скасування додаткового рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу скасувала.
39. Додаткове рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року в частині стягнення відшкодування витрат на професійну правничу допомогу змінила, стягнувши з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді першої інстанції, в розмірі 22 800,00 грн.
40. Постанову Київського апеляційного суду від 22 квітня 2021 року щодо скасування додаткового рішення Деснянського районного суду міста Києва від 11 грудня 2020 року в частині стягнення відшкодування судового збору та щодо стягнення відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, понесених в суді апеляційної інстанції, залишила без змін.
41. Велика Палата Верховного Суду мотивувала постанову тим, що відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними договору, який може бути визнаний недійсним у разі наявності передбаченої законом підстави. Водночас відсутність у продавця оригіналів договорів, за якими відступаються права вимоги, не може впливати на дійсність договору відступлення, оскільки законодавство не передбачає, що первісний кредитор у зобов`язанні має передати новому кредиторові винятково оригінали документів, які засвідчують права, що передаються, а так само не передбачає, що невиконання цього обов`язку має наслідком недійсність договору про відступлення права вимоги.
42. Зазначила, що іпотечне зобов`язання має похідний характер від основного зобов`язання, існує в межах основного зобов`язання і саме недійсність основного зобов`язання як договору або вимоги призводить до недійсності правочину щодо його забезпечення, а не навпаки.
43. З огляду на правову природу забезпечувального зобов`язання саме це зобов`язання має наслідувати юридичну долю основного зобов`язання. В разі припинення основного зобов`язання за українським правом так само припиняється і забезпечувальне зобов`язання, зокрема, в разі виконання боржником основного зобов`язання в повному обсязі.
44. Дійшла висновку, що іпотека є акцесорним видом забезпечення виконання зобов`язання, а тому поділяє долю права вимоги, яку вона забезпечує.
45. Велика Палата Верховного Суду наголосила на тому, що законодавець прагне, аби в регулятивних цивільних правовідносинах відбувалося одночасне відступлення зобов`язань як за основним, так і за іпотечним зобов`язаннями.
46. Посилалася на те, що відступлення прав за іпотечним договором доводить (підтверджує) відступлення права вимоги за основним зобов`язанням, а не навпаки. Тож факт відступлення права вимоги за іпотечним договором створює доказову презумпцію того, що відбулося й відступлення прав вимоги за основним зобов`язанням.
47. Зауважила, що відступлення права вимоги за іпотечним договором, за загальним правилом, має відбуватися одночасно з відступленням права вимоги за кредитним договором. Права вимоги за основним зобов`язанням та права вимоги за іпотечним зобов`язанням як забезпечувальним до такого основного не можуть бути одночасно відступлені кредитором на користь різних осіб, оскільки "абстрактну іпотеку" (без зв`язку з належним кредиторові основним зобов`язанням) закон не передбачає, а навпаки: констатує, що іпотекодержателем завжди є кредитор (стаття 1 Закону № 898-IV), що відповідає суті іпотеки як способу забезпечення виконання зобов`язання.
48. Велика Палата Верховного Суду наголосила, що механізм дії норм права визначається залежно від того, в охоронних чи в регулятивних відносинах виник спір.
49. У регулятивних відносинах законодавець передбачив заборону на одночасне відступлення права вимоги за основним та іпотечним зобов`язаннями на користь різних осіб. Проте в охоронних відносинах у разі виникнення спору належність прав за основним та іпотечним зобов`язаннями різним особам є можливою та не призводить до недійсності як основного, так і забезпечувального зобов`язань.
50. Зазначила, що правова природа процедур реалізації майна на торгах полягає в продажу майна, тобто у вчиненні дій, спрямованих на виникнення в покупця зобов`язання зі сплати коштів за продане майно та передання права на майно до покупця - учасника торгів. Процедура набуття майна на торгах є різновидом договору купівлі-продажу. Отже, реалізація майна є завершеною з моменту виконання сторонами договору купівлі-продажу, укладеного на торгах.
51. Специфіка проведення конкурсних процедур з відчуження майна (активів) банку полягає в тому, що зазначені процедури є тривалими та складаються з низки визначених законодавством дій, які здійснюють учасники цих процедур, маючи на меті вчинення двостороннього правочину та виникнення на його підставі певних прав та обов`язків.
52. Враховуючи фактичні обставини цієї конкретної справи, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що сама по собі відсутність нотаріального посвідчення правочину, укладеного за результатами торгів, які були проведені з дотриманням вимог законодавства, не може свідчити про нікчемність торгів у цілому, а фактично є незавершеним оформленням договірних відносин між банком та переможцем торгів.
53. Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що сторони правочину про відступлення прав вимоги за іпотечним договором, укладеного за результатами проведення торгів, не позбавлені можливості посвідчити його нотаріально у подальшому, а також здійснити державну реєстрацію відомостей про таке відступлення на виконання вимог частини третьої статті 24 Закону № 898-IV. Із цього моменту у сторін виникнуть права та обов`язки, передбачені договором, зокрема цесіонарій набуде статусу іпотекодержателя та притаманних цьому статусу прав, зокрема права на звернення стягнення на предмет іпотеки. Такі висновки Велика Палати сформулювала винятково у контексті тлумачення приписів частини першої статті 24 Закону України "Про іпотеку" за конкретних обставин цієї справи.
54. Оцінюючи неможливість виникнення "абстрактної іпотеки", Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що за українським правом таку заборону потрібно розуміти так, що права вимоги за основним зобов`язанням та права вимоги за іпотечним зобов`язанням як забезпечувальним до такого основного не можуть одночасно бути відступлені кредитором на користь різних осіб. Утім виникнення такої аномалії не може тлумачитися як підстава для припинення іпотечного зобов`язання.
55. Зазначила, що у справі № 758/3453/16 фізична особа (боржник за кредитним договором) звернулася з позовом до банку про визнання договору іпотеки припиненим, виключення з Державного реєстру речових прав інформації про державну реєстрацію іпотеки за відповідачем та зобов`язання останнього повернути документи. Виконання зобов`язань за кредитним договором забезпечував договір іпотеки, укладений з іншою, аніж позивач, фізичною особою. Право вимоги за кредитним та іпотечним договорами неодноразово передавалося на підставі договорів про відступлення права вимоги різним юридичним особам, але в Державному реєстрі речових прав іпотекодержателем залишався банк.
56. У постанові від 12 грудня 2018 року Верховний Суд у складі колегії судів Другої судової палати Касаційного цивільного суду виснував, що не допускається такої конструкції, коли суб`єктом права вимоги за основним договором буде один суб`єкт, який набув право вимоги внаслідок відступлення, а іпотекодержателем - інший суб`єкт, адже призначенням іпотеки є забезпечення основного зобов`язання. Верховний Суд визнав договір іпотеки припиненим з огляду на те, що Законом № 898-IV не передбачено можливості виникнення конструкції "абстрактної іпотеки", за якої іпотека існує поза зв`язком із забезпеченням основного зобов`язання.
57. Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду про те, що законодавство України не передбачає "абстрактну іпотеку"; права вимоги за основним зобов`язанням та права вимоги за іпотечним зобов`язанням як забезпечувальним до такого основного не можуть бути одночасно відступлені кредитором на користь різних осіб. Водночас Велика Палата Верховного Суду наголошує, що ні ЦК України, ні Закон № 898-IV не пов`язують припинення іпотеки та відповідного договору з такими обставинами ["абстрактною іпотекою"]. Отже, такий висновок Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду суперечить приписам статті 17 Закону № 898-IV, врахованої у системному зв`язку з правилами частини першої статті 24 цього Закону, а тому наявні підстави для відступу від нього, оскільки законодавство України хоча й не передбачає "абстрактну іпотеку", проте її наявність не тягне припинення іпотеки.
58. Виходила з того, що у справах № 5016/1284/2012, № 922/3371/19 та № 910/3647/20 Верховний Суд не формулював висновків щодо припинення іпотеки в разі виникнення так званої "абстрактної іпотеки", а тому немає підстав для відступу від висновків Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, викладених в постановах від 01 жовтня 2019 року у справі № 5016/1284/2012, від 06 жовтня 2021 року у справі № 922/3371/19 та від 21 вересня 2021 року у справі № 910/3647/20.