ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 червня 2024 року
м. Київ
справа № 953/7182/23
провадження № 51-7232 км 23
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Київського районного суду міста Харкова від 07 квітня 2023 року й ухвалу Харківського апеляційного суду від 28 серпня 2023 року в кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022221070000811, за обвинуваченням
ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця й жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК України.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
За вироком Київського районного суду міста Харкова від 07 квітня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 7 ст. 111-1 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 12 років з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах на строк 12 років та з конфіскацією всього майна, яке є його особистою власністю.
Суд залишив щодо ОСОБА_7 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою до набрання вироком законної сили.
Також суд зарахував ОСОБА_7 у строк відбування покарання строк його попереднього ув`язнення з 04 жовтня 2022 року.
Крім того, у вироку суд розподілив процесуальні витрати і вирішив долю речових доказів.
Згідно з вироком суду ОСОБА_7 визнано винуватим у тому, що він, будучи громадянином України, тимчасово не працюючим, у період із початку серпня до початку вересня 2022 року, усвідомлюючи здійснення російською федерацією відкритої агресії у зв`язку з повномасштабним військовим вторгненням на територію України з 24 лютого 2022 року, перебуваючи в АДРЕСА_2, діючи з умислом на допомогу державі-агресору та її незаконним правоохоронним органам, створеним на тимчасово окупованій території, з метою завдання шкоди Україні, усвідомлюючи протиправність своїх дій, достовірно знаючи, що на АДРЕСА_3 перебуває незаконний новостворений правоохоронний орган "народна міліція", за пропозицією військових російської федерації вирішив добровільно зайняти посаду поліцейського патрульно-постової служби в цьому органі та почав виконувати обов`язки з охорони в нічний час його адміністративної будівлі, розташованої за вказаною вище адресою.
Харківський апеляційний суд ухвалою від 28 серпня 2023 року залишив без змін вирок місцевого суду.
Вимоги касаційної скарги і узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить скасувати судові рішення на підставі неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції. Вважає, що суди дали неправильну кримінально-правову оцінку діям засудженого, оскільки останній не розумів змісту підписаних ним документів під час працевлаштування, фактично не виконував функції патрульно-постового поліцейського в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, не був допущений до роботи в цьому органі на вказаній посаді та не отримував за неї грошову винагороду. З огляду на те, що ОСОБА_7 лише охороняв будівлю незаконно створеного правоохоронного органу і не був причетний до його діяльності як поліцейський, захисник вважає, що необхідно кваліфікувати дії засудженого як замах на вчинення інкримінованого йому злочину та призначити покарання з урахуванням приписів ч. 3 ст. 68 КК України.
Позиції інших учасників судового провадження
Під час касаційного розгляду захисник ОСОБА_6 просив задовольнити касаційну скаргу на викладених у ній підставах.
Прокурор ОСОБА_5 просила залишити судові рішення без змін як законні, а касаційну скаргу захисника - без задоволення як необґрунтовану.
Мотиви Суду
Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин, і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскаржуваному судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Частиною 2 ст. 433 КПК України передбачено, що суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Підставами для скасування або зміни судових рішень судом касаційної інстанції, згідно зі ст. 438 КПК України, є істотне порушення кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 цього Кодексу.
З будь-яких інших приводів касаційний суд не вправі втручатися в рішення судів попередніх інстанцій та виходить із фактичних обставин, установлених ними. Тож аргументи захисника щодо незгоди з даною судом оцінкою доказів з точки зору їх достовірності, оспорювання встановлених за результатами судового розгляду фактів з викладенням власної версії події, що по суті зводяться до невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, з огляду на вимоги ст. 438 КПК України, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції.
Водночас у касаційній скарзі захисник, посилаючись на вказані аргументи, твердить про неправильну кваліфікацію дій ОСОБА_7, хоча в судах попередніх інстанцій, рішення яких він оскаржує, сторона захисту не порушувала цього питання (в апеляційному порядку вирок був оскаржений виключно в частині призначеного покарання).
Перевіривши зазначені доводи захисника в межах повноважень, визначених кримінальним процесуальним законом, суд касаційної інстанції встановив, що висновок про подію кримінального правопорушення, доведеність винуватості ОСОБА_7 в колабораційній діяльності, яка полягала в добровільному зайнятті ним посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, за викладених у вироку обставин, місцевий суд зробив, дотримуючись принципів змагальності, рівності сторін та вимог ст. 23 КПК України, на підставі доказів, досліджених у судовому засіданні.
Розглянувши кримінальне провадження з дотриманням положень ч. 1 ст. 337 КПК України, у межах висунутого обвинувачення, суд першої інстанції проаналізував показання ОСОБА_7, котрий пояснив, за яких обставин він із корисливих мотивів добровільно підписав договір про працевлаштування з окупаційною адміністрацією, розписався в отриманні посвідчення, подав заяву про надання грошової допомоги та виконував обов`язки охоронця в новоствореному правоохоронному органі "народна міліція". Ці показання суд зіставив з іншими дослідженими в суді доказами, зокрема показаннями допитаних свідків, письмовими документами й висновками експертиз.
Оцінивши кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку, місцевий суд установив, що винуватість ОСОБА_7 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення доведено поза розумним сумнівом.
Захисник ОСОБА_6, мотивуючи в касаційної скарги свою позицію щодо вчинення ОСОБА_7 саме замаху на зайняття посади в незаконному правоохоронному органі, наголошує на тому, що підписаний засудженим договір про працевлаштування не містить усіх передбачених законом реквізитів і не був затверджений уповноваженою особою, а крім того, ОСОБА_7 фактично не виконував функцій поліцейського, натомість лише охороняв будівлю цього органу. Однак ці доводи захисника є необґрунтованими з огляду на таке.