ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 червня 2024 року
м. Київ
справа № 758/14293/19
провадження № 61-12532св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1,
відповідач (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 31 березня 2023 року в складі судді Ларіонової Н. М. та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року в складі колегії суддів: Мельника Я. С., Матвієнко Ю. О., Гуля В. В., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,
ВСТАНОВИВ:
ОПИСОВА ЧАСТИНА
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про поділ майна подружжя.
В обґрунтування своїх вимог ОСОБА_1 зазначав, що з 08 жовтня 2010 року він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, який розірвано рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 10 грудня 2019 року.
За час перебування у шлюбі сторони набули у власність за спільні кошти такі речі та майно, яке є їх спільною сумісною власністю, а саме:
- холодильник марки Indesit, модель NB18.LFNF, який був придбаний 16 липня 2011 року за ціною 3 777,00 грн;
- пральну машину марки Indesit, модель IWDC7105 (EU), яка була придбана 12 січня 2012 року за ціною 4 025,70 грн;
- телевізор марки Philips, модель 42PFL3606H, придбаний 17 лютого 2012 року за ціною 4 403,60 грн;
- земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:91:445:0044, площею 0,0589 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, обслуговуючий кооператив "Дружба СТ", придбану 29 травня 2015 року.
Посилаючись на те, що сторони у досудовому порядку вирішити спір щодо поділу майна не можуть, ОСОБА_1 просив суд поділити спільне сумісне майно, а саме визнати за ним право власності на:
- 1/2 частку холодильника марки Indesit, модель NB18.LFNF, вартістю 3 777,00 грн;
- на 1/2 частку пральної машини марки Indesit, модель IWDC7105 (EU), вартістю 4 025,70 грн;
- на 1/2 частку телевізора марки Philips, модель 42PFL3606H, вартістю 4 403,60 грн;
- на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:91:445:0044, площею 0,0589 га, розташованої за адресою: АДРЕСА_1, обслуговуючий кооператив "Дружба СТ".
У вересні 2020 року ОСОБА_2 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1,в якій просила суд поділити спільне майно подружжя таким чином:
у порядку розподілу спільного майна подружжя стягнути з ОСОБА_1 на її користь грошову компенсацію в сумі 6 103,15 грн, що становить: 1/2 частку холодильника марки Indesit, модель NB18.LFNF, вартістю 3 777,00 грн; 1/2 частку пральної машини марки Indesit, модель IWDC7105 (EU), вартістю 4 025,70 грн; 1/2 частку телевізора марки Philips, модель 42PFL3606H, вартістю 4 403,60 грн.
В обґрунтування зустрічних позовних вимог зазначала, що з лютого 2018 року спільним майном ОСОБА_2 не має змоги користуватися, оскільки не має доступу до житла. Вказана побутова техніка перебуває у користуванні ОСОБА_1, доступу до квартири, де перебуває ця побутова техніка, ОСОБА_2 не має. Тому просила стягнути з відповідача за зустрічним позовом половину вартості придбаної під час шлюбу побутової техніки. Позивач за зустрічним позовом підтвердила придбання цього майна подружжям за вказану ціну та визнає за ОСОБА_1 право власності на 1/2 цієї побутової техніки.
Щодо спірної земельної ділянки позивач за зустрічним позовом повідомила суд, що у провадженні Подільського районного суду міста Києва перебуває справа № 758/15508/18 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності, позовні вимоги якої полягали у такому:
- стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 1/2 доходу, отриманого від Товариства з обмеженою відповідальністю "Агентство Навігатор" з 12 липня 2018 року до дня прийняття рішення у справі;
- визнати за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на:
- земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:91:445:0044, площею 0,0589 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, обслуговуючий кооператив "Дружба СТ";
- квартиру АДРЕСА_2, площею 37,7 кв. м;
- скасувати державну реєстрацію права власності на зазначену квартиру за ОСОБА_1 . На час подання зустрічного позову рішення судом у цій справі прийняте не було.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням від 29 липня 2021 року Подільський районний суд міста Києва позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задовольнив.
У порядку поділу спільного майна подружжя суд:
- виділив ОСОБА_1 у власність холодильник марки "Indesit", модель NB18.LFNF, вартістю 3 777,00 грн, пральну машину "Indesit", модель IWDC 7105 (EU), вартістю 4 025,70 грн, телевізор марки "Philips", модель 42PFL3606H, вартістю 4 403,60 грн;
- стягнув з ОСОБА_1 на корись ОСОБА_2 грошову компенсацію вартості: 1/2 частки холодильника марки "Indesit", модель NB18.LFNF, 1/2 частки пральної машини "Indesit", модель IWDC 7105 (EU), 1/2 частки телевізора марки "Philips", модель 42PFL3606H, вартістю 4 403,60 грн, на загальну суму 6 103,15 грн.
У порядку поділу спільного майна подружжя визнано за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частку земельної ділянки № НОМЕР_1, загальною площею 0,0589 га, кадастровий номер 8000000000:91:445:0044, розташованої за адресою: АДРЕСА_3, обслуговуючий кооператив "Дружба СТ".
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 8 997,80 грн.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір у розмірі 840,80 грн.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2, суд керувався тим, що спірне майно набуто сторонами під час перебування у шлюбі, а тому підлягає поділу між ними. Врахувавши, що загальна вартість побутової техніки, яку просять поділити сторони, становить 12 206,30 грн, а також те, що ця побутова техніка перебуває у користуванні ОСОБА_1 та є неподільними речами, суд дійшов висновку про виділення її у власність останньому зі стягненням з нього на користь ОСОБА_2 грошової компенсації за її частку у праві спільної сумісної власності.
Додатковим рішенням від 31 березня 2023 року Подільський районний суд міста Києва стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 6 800,00 грн та стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу в розмірі 16 216,00 грн. Провів зустрічне зарахування та стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 різницю стягнених сум у розміру 9 416,00 грн.
Ухвалюючи додаткове рішення про розподіл судових витрат на правову допомогу, суд першої інстанції керувався тим, що позов ОСОБА_1 та зустрічний позов ОСОБА_2 задоволені повністю, врахувавши обсяг виконаних адвокатами Сусліковим Ю. Д. та ОСОБА_3 робіт, складність справи, суд дійшов висновку, що сума гонорарів є співмірною із складністю справи та ціною позову, а тому є підстави до задоволення заяв представників сторін про стягнення понесених витрат.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції в частині розподілу судових витрат, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій просить змінити рішення суду в цій частині та стягнути з неї на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання позовної заяви не більше 50 % судового збору, що підлягав сплаті, визначивши розмір такого стягнення у сумі 4 499,00 грн, посилаючись на те, що вона визнала позовні вимоги ОСОБА_1, а тому він має право на повернення з державного бюджету 50 % сплаченого ним судового збору, а з неї, на її думку, підлягає стягненню інші 50 % сплаченого судового збору.
Також ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу на додаткове рішення суду першої інстанції, в якій просила змінити додаткове рішення в частині стягнення з неї на користь ОСОБА_1 витрат на правову допомогу, відмовити у задоволенні клопотання представника позивача адвоката Суслікова Ю. Д. про ухвалення додаткового рішення та провести перерахунок зустрічного зарахування різниці стягнених сум, посилаючись на те, що позивач не довів належними та допустимими доказами розмір понесених витрат на правничу допомогу.
Також з додатковим рішенням суду першої інстанції не погодився й ОСОБА_1, подавши апеляційну скаргу, в якій просив скасувати додаткове рішення суду в частині стягнення з нього на користь ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні клопотання представника відповідача адвоката Старенького С. Є. про ухвалення додаткового рішення та провести перерахунок зустрічного зарахування різниці стягнених сум, посилаючись на те, що відповідач не довела пропорційність та обґрунтованість понесених витрат щодо предмета спору.
Постановою від 06 липня 2023 року Київський апеляційний суд апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Подільського районного суду м. Києва від 29 липня 2021 року залишив без задоволення, а рішення Подільського районного суду міста Києва від 29 липня 2021 року - без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на додаткове рішення суду залишив без задоволення, а апеляційну скаргу ОСОБА_2 на додаткове рішення суду задовольнив.
Додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 31 березня 2023 року в частині задоволення заяви ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрат на правничу допомогу та взаємного зарахування понесених сторонами витрат скасував та ухвалив у цій частині нове судове рішення про відмову у задоволенні цієї заяви.
В іншій частині додаткове рішення залишив без змін.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 8 997,80 грн, посилаючись на те, що у зв`язку із задоволенням судом первісного позову в повному обсязі понесені позивачем витрати зі сплати судового збору мають бути відшкодовані відповідачем. Суд не взяв до уваги доводи відповідача щодо визнання нею позову ОСОБА_1, у зв`язку з чим він має право лише на повернення з державного бюджету 50 % сплаченого ним судового збору, вказавши, що матеріали справи не містять доказів про визнання ОСОБА_2 позову до початку розгляду справи по суті, а тому колегія суддів вважала, що у цьому випадку відсутні підстави для застосування частини першої статті 142 ЦПК України.
Також апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу та не взяв до уваги доводи позивача про неспівмірність та необґрунтованість понесених відповідачем витрат на правничу допомогу, вказавши про те, що позивач не заявляв заперечень щодо розміру таких витрат під час розгляду справи в суді першої інстанції, а вказані витрати підтверджені стороною відповідача належними та допустимими доказами, а тому додаткове рішення суду першої інстанції щодо доведеності понесених ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу є законним та обґрунтованим.
Однак апеляційний суд не погодився з висновком суду першої інстанції в частині задоволення заяви ОСОБА_1 про стягнення на його користь з відповідача понесених ним витрат на правову допомогу, зазначивши про те, що, стягуючи такі витрати, суд першої інстанції не врахував, що договором про надання професійної правничої допомоги від 16 вересня 2020 року, укладеним між адвокатом Сусліковим Ю. А. та ОСОБА_1, не передбачено порядку оплати та вартості наданих ним послуг, а розрахунок з переліком виконаних робіт (наданих послуг), ціни про сплату суми судових витрат на правову допомогу від 03 серпня 2021 року, складений адвокатом Сусліковим Ю. А. та підписаний лише адвокатом, а тому не може бути належним та допустимим доказом погодження з клієнтом переліку та розміру таких витрат. У зв`язку з чим апеляційний суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з ОСОБА_2 на його користь витрат на правничу допомогу не підтверджено належними та допустимими доказами, а тому додаткове рішення в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 щодо стягнення цих витрат.
Короткий зміст вимог та доводів, наведених у касаційній скарзі
18 серпня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку надіслав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати додаткове рішення Подільського районного суду міста Києва від 31 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу в розмірі 16 216,00 грн, ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні заяви представника відповідача про ухвалення додаткового рішення про стягнення вказаних витрат. Скасувати постанову Київського апеляційного суду від 06 липня 2023 року в частині відмови у задоволенні заяви ОСОБА_1 про стягнення з ОСОБА_2 на його користь витрат на правничу допомогу в розмірі 6 800,00 грн та залишити в силі в цій частині додаткове рішення суду першої інстанції.
Підставою касаційного оскарження заявник зазначає: неповне з`ясування судами обставин, що мають значення для справи; неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права; суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 07 листопада 2019 року в справі № 905/1795/18, від 08 квітня 2020 року в справі № 922/2685/19; від 02 грудня 2021 року в справі № 280/5176/20; від 16 квітня 2020 року в справі № 727/4597/19; відсутній висновок Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 141 ЦПК України у подібних правовідносинах (пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій у частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на правову допомогу в розмірі 16 216,00 грн є необґрунтованими та зроблені без урахування пояснень представника позивача у судовому засіданні 29 липня 2021 року в суді першої інстанції про неспівмірність та необґрунтованість понесених відповідачем витрат на правничу допомогу. Зазначає, що зустрічний позов складав та подавав до суду інший представник ОСОБА_2 - адвокат Істоміна В. Л., яка не просила в порядку частини восьмої статті 141 ЦПК України здійснити розподіл таких витрат. Адвокат Старенький С. Є. брав участь у цій справі один раз у підготовчому судовому засіданні 25 березня 2021 року та один раз у судовому засіданні 29 липня 2021 року під час розгляду справи по суті.
Також заявник не погоджується з висновком суду апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні заяви позивача про стягнення з відповідача на його користь витрат на правничу допомогу з тих підстав, що наданий представником позивача розрахунок витрат на правову допомогу з переліком виконаних робіт (наданих послуг) на суму 6 800,00 грн складений та підписаний лише адвокатом Сусліковим Ю. А., а тому не може бути належним та допустимим доказом погодження з клієнтом переліку та розміру таких витрат. Вважає, що такі висновки апеляційного суду є безпідставними, оскільки він повністю погоджується з таким розрахунком та не має заперечень. Крім того, суд апеляційної інстанції в обґрунтування таких мотивів не навів законодавства, яке встановлює таке правило неприйняття судом складеного та підписаного лише адвокатом розрахунку витрат на правничу допомогу.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 01 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження у цій справі та витребувано її матеріали із Подільського районного суду міста Києва.
Справа надійшла до Верховного Суду у грудні 2023 року.
Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Фактичні обставини, встановлені судами
Суди встановили, що з 08 жовтня 2010 року сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який розірвано рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 10 грудня 2019 року.
Під час перебування у шлюбі сторони набули у власність таке майно:
- холодильник марки Indesit, модель NB18.LFNF, який був придбаний 16 липня 2011 року за ціною 3 777,00 грн;
- пральну машину марки Indesit, модель IWDC7105 (EU), яка була придбана 12 січня 2012 року за ціною 4 025,70 грн;
- телевізор марки Philips, модель 42PFL3606H, придбаний 17 лютого 2012 року за ціною 4 403,60 грн;
- земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:91:445:0044, площею 0,0589 га, розташовану за адресою: АДРЕСА_1, обслуговуючий кооператив "Дружба СТ", придбану 29 травня 2015 року.
МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція Верховного Суду
Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
У частині першій статті 400 ЦПК України встановлено, що, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Вивчивши матеріали цивільної справи, зміст оскаржуваних судових рішень, обговоривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку про часткове задоволення касаційної скарги з огляду на таке.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно зі статтею 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
У пункті 9 частини першої статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі - Закон № 5076-VI) передбачено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Згідно з частиною першою статті 26 Закону № 5076-VI адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
За змістом статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат стороні, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 ЦПК України).
Згідно зі статтею 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.
За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.