ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 червня 2024 року
м. Київ
справа № 501/3550/22
провадження № 61-2152св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьоїсудової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Петрова Є. В.,
суддів: Грушицького А. І., Литвиненко І. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
заявник - ОСОБА_1,
заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргуГоловного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 26 червня 2023 року у складі судді Пушкарського Д. В. та постанову Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року у складі колегії суддів: Сєвєрової Є. С., Вадовської Л. М., Комлевої О. С., у справі за заявою ОСОБА_1, заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області, про встановлення факту постійного проживання на території України,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст заявлених вимог
У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України, заінтересована особа - Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області (далі - ГУ ДМС України в Одеській області),в якій просив встановити факт його проживання на території України станом на 1991 рік, що має юридичне значення для подальшого отримання паспорта громадянина України.
Свої вимоги ОСОБА_1 мотивував тим, що він народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Козаково Великомихайлівського району Одеської області, що підтверджується паспортом громадянина СРСР.
Однак він не мав реєстрації місця проживання на території України станом на 1991 рік, а тому у нього наразі відсутня можливість оформити документи, що посвідчують його особу та підтверджують громадянство.
Зазначає, що факт його постійного проживання на території України станом на 1991 рік може бути підтверджено відповідними довідками та поясненнями свідків.
Встановлення вказаного факту має для нього важливе значення і є необхідним для підтвердження його належності до громадянства України, отримання паспорта громадянина України.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Іллічівський міський суд Одеської області рішенням від 26 червня 2023 рокузаяву ОСОБА_1 задовольнив.
Встановив юридичний факт постійного проживання ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, на території України станом на 1991 рік, у тому числі станом на 24 серпня та 13 листопада 1991 року.
Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що факт проживання ОСОБА_1 на території України станом на 1991 рік підтверджується належними та допустимими доказами, зокрема паспортом громадянина колишнього СРСР, свідоцтвом про шлюб, актом про фактичне проживання осіб, трудовою книжкою, показаннями свідків тощо. При цьому відомостей про те, що заявник залишав територію України чи є громадянином іншої держави, матеріали справи не містять.
Прийняття рішення про встановлення факту постійного проживання заявника на території України не створює будь-яких самостійних юридичних наслідків, які б призвели до безпосереднього набуття ним громадянства України. Встановлення вказаного факту є лише одним із чинників, потрібних для отримання громадянства України у встановленому законом порядку.
Одеський апеляційний суд постановою від 21 грудня 2023 року апеляційну скаргу ГУ ДМС України в Одеській області залишив без задоволення, а рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 26 червня 2023 року - без змін.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що факт постійного проживання заявника на території України станом на 1991 рік знайшов своє підтвердження під час розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції відхилив доводи ГУ ДМС України в Одеській області про наявність спору про право, вказавши, що метою встановлення факту постійного проживання заявника на території України є отримання ним паспорта громадянина України.
Доводи апеляційної скарги про те, що долучені до заяви фотокопії документів не є належними доказами, апеляційний суд вважав безпідставними, зазначивши, що вказані докази містять печатку адвоката про засвідчення копій з датою та номером свідоцтва адвоката.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У лютому 2024 року ГУ ДМС України в Одеській області подало до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Іллічівського міського суду Одеської області від 26 червня 2023 року та постанову Одеського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року і ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні заяви ОСОБА_1 відмовити.
На обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), заявник зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справах № 757/44694/17 і № 654/3462/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди належним чином не дослідили зібрані у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що у матеріалах справи відсутні належні, достовірні та допустимі докази постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 24 серпня 1991 року.
Суди не врахували, що не можуть бути встановлені в судовому порядку факти, зокрема щодо належності до певної національності, набуття громадянства України громадянином іншої держави.
Вказує, що будь-які дії, спрямовані на проходження процедури набуття громадянства, перебувають у межах інтересу ГУ ДМС України в Одеській області, тому у цій справі наявний спір про право.
Крім того, ОСОБА_1 не використав досудового порядку врегулювання спору, не подавав відповідної заяви до територіальних органів ДМС України, тому його звернення до суду із заявою про встановлення факту постійного проживання на території України є передчасним.
Відзив на касаційну скаргу не надходив.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 19 лютого 2024 рокувідкрив касаційне провадження у цій справі та витребував її матеріали з Іллічівського міського суду Одеської області.
03 квітня 2024 року справа № 501/3550/22 надійшла до Верховного Суду.
Верховний Суд ухвалою від 31 травня 2024 року призначив справу до судового розгляду.
Фактичні обставини, з`ясовані судами
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 у селі Козаково Великомихайлівського району Одеської області, що підтверджується паспортом громадянина колишнього СРСР серії НОМЕР_1, виданим 04 серпня 1978 року Відділом внутрішніх справ Роздільнянського районного виконавчого комітету Одеської області. З наявних у паспорті відміток вбачається, що заявник був зареєстрований на території Одеської області протягом 1978-1982 років (а. с. 7-11).
Згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_2 ОСОБА_1 з 12 лютого 1986 року перебуває у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_2 . Під час шлюбу у них ІНФОРМАЦІЯ_3 народився син ОСОБА_3, а ІНФОРМАЦІЯ_4 - дочка ОСОБА_4 (а. с. 4, 5).
04 червня 2022 року ГУ ДМС України в Одеській області надало дружині заявника ОСОБА_5 відповідь, якою відмовило в оформленні ОСОБА_1 паспорта громадянина України з огляду на те, що з наданих документів не підтверджується факт належності вказаної особи до громадянства України, оскільки згідно з наявною у паспорті громадянина СРСР зразка 1974 року печаткою ОСОБА_1 був зареєстрований з 18 січня 1983 року за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 41, 42).
Довідками Консульства Республіки Молдова в Одесі від 11 листопада 2017 року № 062 та від 03 травня 2018 року № 013 підтверджується, що ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, уродженець села Козаково Великомихайлівського району Одеської області, не брав громадянство Республіки Молдова, не отримував паспорта громадянина Республіки Молдова та не реєстрував своє місце проживання на території цієї держави (а. с. 19).
Згідно з довідкою Олександрівської селищної адміністрації Чорноморської міської ради Одеської області від 16 серпня 2019 року № 1600 у будинку АДРЕСА_2 мешкають і зареєстровані: ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, з 1987 року та станом на час видання цієї довідки (без реєстрації місця проживання); ОСОБА_5 (дружина), ІНФОРМАЦІЯ_5, з 10 червня 1987 року; ОСОБА_3 (син), ІНФОРМАЦІЯ_6, з 05 лютого 2004 року; ОСОБА_6 (дочка), ІНФОРМАЦІЯ_7, з 16 серпня 2007 року (а. с. 5).
Актом про фактичне проживання осіб, складеним 19 квітня 2023 року у селищі Олександрівка та підписаним ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, підписи яких засвідчені головою Олександрівської селищної адміністрації, та довідкою Олександрівської селищної адміністрації Чорноморської міської ради Одеської області від 24 квітня 2023 року № 316 підтверджується, що з 1987 року ОСОБА_1 фактично проживає без реєстрації за адресою: АДРЕСА_2 (а. с. 60, 62).
Згідно з копією трудової книжки ОСОБА_1 з 12 листопада 1973 року до 06 січня 1975 року заявник працював у Одеському ремонтно-будівельному управлінні № 10, з 31 січня 1975 року до 01 березня 1979 року - на Одеському заводі пресів та автоматів, з 13 вересня до 10 жовтня 1979 року - на Оптово-плодоовочевій базі Об`єднання Одеськплодоовочпром, з 16 жовтня 1979 року до 01 січня 1988 року -машиністом у Об`єднанні котельних та теплових мереж Облрадкурорта профспілок міста Одеси, з 01 січня 1988 року до 07 квітня 1990 року - машиністом котельні житлового будинку (а. с. 14-18).
У письмових поясненнях ОСОБА_5 (дружина заявника) та ОСОБА_6 (дочка заявника) підтвердили факт постійного проживання ОСОБА_1 на території України станом на 1991 рік (а. с. 37, 43).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
За змістом статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення повною мірою не відповідають.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У частині першій статті 15 ЦПК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Порядок розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, в порядку окремого провадження визначений главами 1 і 6 розділу IV ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Згідно з пунктом 5 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до частини другої статті 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
При цьому суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення такого факту не пов`язується з подальшим вирішенням спору про право.
Для визначення юридичного характеру факту потрібно з`ясувати мету, для якої необхідне його встановлення. Один і той самий факт для певних осіб і для певної мети може мати юридичне значення, а для інших осіб та іншої мети - ні.
Отже, законодавством передбачено встановлення юридичних фактів щодо виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, до яких належать і факти, що породжують право особи на підтвердження належності до громадянства України, зокрема постійного проживання на території України.
Встановлення факту постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України або набрання чинності Законом України "Про громадянство України" є підставою для оформлення належності до громадянства України відповідно до пунктів 1, 2 частини першої статті 3 цього Закону.
Згідно з пунктами 1, 2 частини першої статті 3 Закону України "Про громадянство України" громадянами України є: усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України; особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство України" проживали в Україні і не були громадянами інших держав. Особи, зазначені у пункті 1 частини першої цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у пункті 2, - із 13 листопада 1991 року (частина друга статті 3 Закону України "Про громадянство України").
Встановлення факту постійного проживання на території України є підставою для оформлення належності до громадянства України.
Юридичне значення має лише факт постійного проживання на території України особи, дитини, батьків дитини (одного з них) або іншого її законного представника на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) або набрання чинності Законом України "Про громадянство України" (13 листопада 1991 року).
Для встановлення факту належності до громадянства України відповідно до положень статті 293 ЦПК України та статті 3 Закону України "Про громадянство України" і залежно від підстав цього встановлення предметом розгляду в суді можуть бути заяви про встановлення таких фактів: постійного проживання на території України станом на 24 серпня 1991 року; постійного проживання на території України станом на 13 листопада 1991 року.
У справі, яка переглядається, заявник, посилаючись на статтю 3 Закону України "Про громадянство України", просив суд встановити факт його постійного проживання на території України станом на 1991 рік, у тому числі станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.
Згідно з підпунктами "а", "б" пункту 7 Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень, затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215/2001 (далі - Порядок), встановлення належності до громадянства України стосується громадян колишнього СРСР, які не одержали паспорт громадянина України або паспорт громадянина України для виїзду за кордон та не мають у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт їхнього постійного проживання на території України за станом на 24 серпня 1991 року або проживання в Україні за станом на 13 листопада 1991 року; дітей осіб, зазначених у підпункті "а" цього пункту.
У пункті 8 Порядку передбачено, що для встановлення належності до громадянства України відповідно до пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про громадянство України" особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає: а) заяву про встановлення належності до громадянства України; б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт); в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.