ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 червня 2024 року
м. Київ
справа № 463/10783/20
провадження № 51-7135км23
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду
у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
перекладача ОСОБА_6,
у режимі відеоконференції:
захисників ОСОБА_7, ОСОБА_8,
засудженого ОСОБА_9,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020140040000808, за обвинуваченням
ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця м. Вані муніципалітету Вані Імеретинського регіону, жителя АДРЕСА_1, раніше не судимого,
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК),
за касаційною скаргою захисників ОСОБА_7 та ОСОБА_8 в інтересах засудженого ОСОБА_9 на вирок Личаківського районного суду м. Львова від 03 травня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року щодо останнього.
Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Личаківський районний суд м. Львова вироком від 03 травня 2023 року визнав ОСОБА_9 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, та призначив йому покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років.
За вироком суду 22 травня 2020 року близько 02:00 ОСОБА_9, перебуваючи в приміщенні будинку за адресою: АДРЕСА_1, власником якого є його дружина ОСОБА_11, розпивав спиртні напої з ОСОБА_11 та ОСОБА_12, після того як ОСОБА_11 пішла спати, між ОСОБА_9, який перебував у стані алкогольного сп`яніння, та ОСОБА_12 виникла суперечка, що переросла у сварку, в ході якої ОСОБА_9 почав відчувати неприязнь відносно ОСОБА_12, в результаті чого в нього виник злочинний намір, спрямований на умисне, протиправне заподіяння смерті ОСОБА_12 . Під час конфлікту, що виник раптово на ґрунті особистих неприязних відносин з потерпілим ОСОБА_12, ОСОБА_9, реалізуючи свій злочинний намір та усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій, діючи умисно, та свідомо допускаючи наслідки у вигляді протиправного заподіяння смерті ОСОБА_12, знаходячись в приміщенні вказаного будинку, взяв невстановлений досудовим розслідуванням колото-ріжучий предмет та наніс удар ОСОБА_12 в грудинно-ключичну ділянку, заподіявши тілесні ушкодження у вигляді наскрізного ушкодження верхньої лівої легені, проникаючого колено-різаного поранення в лівій надключичній ділянці, що призвело до гострої крововтрати, внаслідок чого настала смерть потерпілого, яке перебуває у прямому причинному зв`язку із ушкодженнями, тобто, умисно вбив
ОСОБА_12. Львівський апеляційний суд ухвалою від 26 вересня 2023 року вирок суду першої інстанції залишив без змін, а апеляційну скаргу захисників - без задоволення.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи осіб, які її подали
У касаційній скарзі захисники ОСОБА_7 та ОСОБА_8 просять скасувати вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду, і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. Вважають оскаржені судові рішення незаконними та необґрунтованими, оскільки суди попередніх інстанцій допустили істотні порушення вимог кримінального процесуального закону.
Зазначають, що дії ОСОБА_9 неправильно кваліфіковано за ч. 1 ст. 115 КК, що у матеріалах кримінального провадження відсутні докази того, що ОСОБА_9 діяв з умислом на вбивство потерпілого, а також докази наявності відповідного мотиву. Вважають, що про відсутність у засудженого умислу на вбивство свідчать родинні, братерські та дружні стосунки з потерпілим до вчинення злочину, а також поведінка засудженого, який побачивши пораненого потерпілого одразу повіз його до лікарні, де той помер від втрати крові. Засуджений проживав з дружиною та потерпілим в одному будинку, будь-яких сварок у них раніше не було.
Захисники не погоджуються з наданою судом критичною оцінкою показань засудженого та його дружини - свідка ОСОБА_11 стосовно того, що ОСОБА_9 та ОСОБА_12 ніколи не конфліктували. Вказують, що свідок ОСОБА_11 ніколи не підтверджувала свого голосу на будь-яких записах та заперечує такі невідомо ким зроблені записи на невідомому технічному пристрої.
Захисники стверджують, що суди першої та апеляційної інстанції не взяли до уваги досліджені у судовому засіданні відеозаписи з нагрудних камер працівників патрульної поліції, з яких не вбачається жодного повідомлення засудженого про конфлікти з потерпілим. Покладені в основу вироку показання працівників поліції вважають спотвореними та надуманими, оскільки жоден з допитаних свідків не підтвердив, що ОСОБА_9 розповідав їм про якісь конфлікти з братом. Про відсутність конфліктних ситуацій зазначав і сам засуджений під час його допиту.
Вважають, що як доказ винуватості та умислу на вбивство потерпілого в обґрунтування вироку покладено єдиний доказ - висновки експерта, проте висновки судово-медичних експертиз, які містять лише медичну оцінку наслідків злочинного діяння, і за таких обставин не можуть бути належними доказами обставин вчинення злочину та наявності певного умислу на його вчинення. Зазначають про відсутність в діях засудженого складу інкримінованого йому кримінального правопорушення.
Вказують, що під час досудового слідства та судового розгляду не встановлено реального місця події, знаряддя вчинення кримінального правопорушення, що відсутні свідки події. Виявлені сліди РБК на подвір`ї чи у будинку не можуть підтверджувати, що така кров належить саме потерпілому, оскільки не встановлено давності її походження, при тому, що кров засудженого, потерпілого і дружини ОСОБА_11 є однаковими за ДНК.
Всі вищевикладені обставини, на переконання сторони захисту, свідчать про те, що настання смерті потерпілого не охоплювалось умислом ОСОБА_9, оскільки такий не вчиняв вбивства.
Сторона захисту також стверджує про недопустимість як доказу протоколу огляду місця події від 22 травня 2020 року в приміщенні КЗ ЛОР ЛОБСМЕ з тих підстав, що за встановлених обставин вбивство сталось у будинку за адресою: АДРЕСА_1, а відповідно до протоколу огляду місця події від 22 травня 2020 року об`єктом огляду місця події є секційна зала № 2 КЗ ЛОР ЛОБСМЕ за адресою: вул. Пекарська, 52, м. Львів, із трупом, котрий там лежав. Тобто, протокол виходить за межі висунутого обвинувачення і немає зв`язку із обставинами провадження.
Вказують про недопустимість усіх інших доказів, зазначених у реєстрі та долучених до справи стороною обвинувачення, у разі застосування концепції "плодів отруєного дерева" щодо всього ланцюжка доказів, що базуються на оцінці протоколу огляду місця події від 22 травня 2020 року.
У касаційній скарзі також наведено доводи, які зводяться до незгоди з установленими судами попередніх інстанцій фактичними обставинами кримінального провадження, де сторона захисту відстоює версію подій, відмінну від встановленої судами, на підставі власної оцінки доказів на предмет їх достовірності.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні захисники та засуджений підтримали викладені у касаційній скарзі доводи та просили їх задовольнити.
Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги та просив оскаржені судові рішення залишити без зміни.
Прокурор, який брав участь у розгляді кримінального провадження в суді апеляційної інстанції, подав письмові заперечення, у яких виклав мотиви незгоди з доводами касаційної скарги.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів виходить із наступного.
Відповідно до приписів ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого.
Як передбачено ст. 433 КПК, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги, наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Отже, суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку.
За змістом ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами. Водночас суд касаційної інстанції зобов`язаний перевірити в межах доводів, викладених у касаційній скарзі, чи були додержані судами попередніх інстанцій процесуальні норми, які регулюють розгляд судами обвинувачення, у тому числі положення, що стосуються оцінки доказів з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та сукупності доказів з точки зору їх достатності для висновків суду.
Статтею 370 КПК встановлено, що судове рішення повинно бути ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. У ньому мають бути наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення. Тобто рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Завданням суду першої інстанції є оцінка доказів, на підставі яких він вирішує питання про те, чи мало місце діяння, у вчиненні якого обвинувачується особа, чи містить це діяння склад кримінального правопорушення і якою статтею закону про кримінальну відповідальність він передбачений та чи винен обвинувачений у вчиненні цього кримінального правопорушення (пункти 1-3 ч. 1 ст. 368 КПК).
Відповідно до ч. 3 ст. 373 КПК обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і ухвалюється лише за умови доведення в ході судового розгляду винуватості особи у вчиненні кримінального правопорушення.
Відповідно до ст. 374 КПК у разі визнання особи винуватою в мотивувальній частині вироку зазначаються, зокрема, формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, статті (частини статті) закону про кримінальну відповідальність, що передбачає відповідальність за кримінальне правопорушення, винним у вчиненні якого визнається обвинувачений, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів, мотиви зміни обвинувачення, підстави визнання частини обвинувачення необґрунтованою, якщо судом приймалися такі рішення.
За змістом ч. 1 ст. 91 КПК у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, зокрема, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення); винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Наведені положення свідчать про те, що суд оцінює висунуте обвинувачення з позиції підтвердження (непідтвердження) доказами обставин, які за ст. 91 КПК підлягають доказуванню, і за встановленими фактичними обставинами застосовує закон про кримінальну відповідальність, чим підтверджує або спростовує твердження слідчого (прокурора), викладене в обвинувальному акті щодо юридичної оцінки діяння.
Місцевий суд дійшов висновку про винуватість ОСОБА_9 у вчиненні злочину, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, за результатами дослідження і оцінки показань свідків ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_11 та письмових доказів: протоколів обшуку від 22 травня 2020 року; постанови слідчого від 22 травня 2020 року; протоколу про затримання від 22 травня 2020 року; протоколу огляду предмету (телефону ОСОБА_18 ) від 22 травня 2020 року з долученою фототаблицею; протоколу огляду предмету (дисків з відеозаписами з нагрудних камер поліцейських) від 16 липня 2020 року; протоколу огляду предмету від 06 серпня 2020 року та диску з відеозаписом з камер відеоспостереження за адресою: АДРЕСА_1, протоколу огляду предмету від 25 липня 2020 року; інформації Управління оперативно-технічних заходів ГУНП у Львівській області; протоколу огляду трупа від 22 травня 2020 року з долученою фототаблицею; постанови слідчого від 23 травня 2020 року; лікарського свідоцтва про смерть від 22 травня 2020 року № 491/20; протоколу огляду від 22 травня 2020 року; постанови слідчого від 23 травня 2020 року; протоколів слідчого від 22 травня, 14 липня 2020 року; висновку судово-медичної експертизи трупа від 11 червня 2020 року № 491/2020; висновку судово-медичного експерта від 10 червня 2020 року № 1299/2020; висновку судово-медичного експерта-токсиколога від 08 червня 2020 року № 757/2020- Т; висновку судово-медичного експерта-токсиколога від 27 травня 2020 року № 1756/2020-Т; висновку судово-медичного експерта-криміналіста від 28 травня 2020 року № 89/2020-мк; висновків судово-медичного експерта-імунолога від 25 травня 2020 року № 722/2020-ім, від 29 травня 2020 року № 724/2020-ім, від 22 травня 2020 року № 711/2020-ім, від 14 липня 2020 року № 984/2020-ім, від 07 серпня 2020 року № 1006/2020-ім, № 1005/2020-ім; від 10 серпня 2020 року № 1014/2020-ім, № 1011/2020-ім, № 1010/2020-ім, № 1008/2020-ім, № 285/2020-ім, від 13 серпня 2020 року № 1015/2020-ім, від 11 серпня 2020 № 1007/2020-ім, від 12 серпня 2020 року № 1017/2020-ім, № 1016/2020-ім, від 17 серпня 2020 року № 1009/2020-ім; від 18 серпня 2020 року № 1012/2020-ім, № 1019/2020-ім, № 1018/2020-ім, № 1013/2020-ім, від 30 жовтня 2020 року № 1160/2020-ім; висновків судового експерта від 20 вересня 2020 року № СЕ/109/12/2-359МГ/20, від 02 жовтня 2020 року № СЕ/109/12/3-357МГ/20, від 06 жовтня 2020 року № СЕ/109/12/2-358МГ/20; висновків судово-медичного експерта-цитолога від 07 серпня 2020 року № 284/2020ц, від 11 серпня 2020 року № 286/2020ц; висновків експерта від 06 жовтня 2020 року № СЕ/109/12/2-355МГ/20, від 07 жовтня 2020 року № СЕ/109/12/2-356МГ/20, від 17 вересня 2020 № СЕ/109/8/5-581Д/20, від 11 вересня 2020 року № СЕ/109/8/5-580Д/20, від 24 вересня 2020 року № СЕ/109/8/5-603Д/20; висновків судового експерта від 24 червня 2020 року № 10/5/953, від 26 серпня 2020 року № 13/1450; висновку судово-медичного експерта-криміналіста від 23 жовтня 2020 року № 129/2020-мк; висновку судово-медичної експертизи від 22 травня 2020 року № 710; висновку судово-психіатричного експерта від 10 червня 2020 року № 257.
Висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_9 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, зроблено з дотриманням приписів статей 22, 23, 91 КПК. Суд з`ясував усі обставини, що належать до предмета доказування, які підтверджено дослідженими в судовому засіданні доказами, оціненими відповідно до правил ст. 94 цього Кодексу та з дотриманням інших вимог кримінального процесуального законодавства. Ці докази в сукупності та взаємозв`язку є достатніми для ухвалення обвинувального вироку. Вирок суду відповідає вимогам статей 370, 373, 374 КПК і є обґрунтованим.
Сторона захисту стверджує, що встановлені судом обставини не підтверджені жодними доказами. Аналогічні доводи захист висловлював в апеляційній скарзі. Зокрема, наголошував, що докази, якими суд обґрунтовував доведеність висунутого обвинувачення, не підтверджують його обставин.
За наслідком апеляційного розгляду суд апеляційної інстанції не знайшов підстав для задоволення апеляційної скарги захисника та погодився з висновком місцевого суду про доведеність винуватості засудженого в інкримінованому йому діянні.
Виходячи із завдань та загальних засад кримінального провадження, визначених у статтях 2, 7 КПК, функція апеляційного суду полягає в об`єктивному, неупередженому перегляді вироків та ухвал суду першої інстанції, справедливому вирішенні поданих апеляційних скарг із додержанням усіх вимог чинного законодавства.
За приписами ст. 419 КПК в ухвалі апеляційного суду мають бути наведені належні й достатні мотиви, з яких суд апеляційної інстанції виходив при постановленні ухвали, та положення закону, яким він керувався. Здійснюючи апеляційний перегляд, суд зобов`язаний проаналізувати і зіставити з наявними у провадженні даними всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. У разі залишення поданої скарги без задоволення суд повинен переконливо аргументувати свою позицію, адже справедливість засудження не має викликати сумніву. Формальний апеляційний перегляд є несумісним із закріпленими у статтях 2, 7 КПК завданнями та загальними засадами кримінального провадження.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги в частині незгоди з встановленими судами фактичними обставинами кримінального провадження, суд апеляційної інстанції обґрунтовано погодився із вироком місцевого суду, при цьому дійшов висновку, що фактичні обставини кримінального провадження встановлені вірно та підтверджені сукупністю доказів, які оцінені судом відповідно до вимог ст. 94 КПК, та вірно покладені в основу вироку щодо висновку про доведеність винуватості ОСОБА_9 у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення.
Суд апеляційної інстанції не встановив підстав для визнання доказів, покладених в основу обвинувачення, недопустимими. Свій висновок апеляційний суд зробив на підставі належної правової оцінки дотримання місцевим судом правил, встановлених статтями 23, 86, 87, 91, 94, 370, 374 КПК, дійшов переконливого висновку про повноту, всебічність та об`єктивність дослідження обставин кримінального провадження місцевим судом, у вироку якого зазначені всі обов`язкові відомості, про які йдеться в ст. 91 КПК, за своєю формою та змістом вирок повністю відповідає вимогам статей 370, 374 КПК, оскільки суд з достатньою повнотою відобразив встановлені фактичні обставини кримінального правопорушення, його правову кваліфікацію та виконав інші вимоги, передбачені законом.
Колегія суддів Верховного Суду погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про доведеність винуватості ОСОБА_9, кваліфікацію його дій за ч. 1 ст. 115 КК та звертає увагу на те, що згідно з приписами ст. 85 КПК належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
При цьому, чинний КПК мне містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності непрямих (стосовно конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку. Навпаки, ст. 94 КПК визначає, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює не тільки кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, але й сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Доказування тих чи інших обставин злочину досить часто ґрунтується не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі саме сукупності всіх, у тому числі непрямих доказів, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність факту вчинення злочину конкретною особою.
Викладені у касаційній скарзі доводи про відсутність у ОСОБА_9 умислу та мотиву на вбивство потерпілого були предметом оцінки місцевого суду та перегляду апеляційним судом, який визнав їх безпідставними, з чим погоджується колегія суддів.
Умисне вбивство, передбачене в ст. 115 КК, з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у виді протиправного посягання на життя людини, наслідками у виді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками,а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини, коли винний усвідомлює суспільну небезпечність конкретної своєї дії, а отже, і достатню вірогідність або високу вірогідність, що наближається до неминучості, заподіяння смерті особі внаслідок вчиненого ним діяння, передбачає можливість настання таких наслідків і бажає або свідомо припускає їх настання. Бажання настання наслідків вказує про вчинення кримінального правопорушення з прямим умислом, де конкретні наслідки є метою вчинення злочину, водночас небажання смерті потерпілого не виключає умисної вини.
З урахуванням усталених підходів до кваліфікації злочинів проти життя і здоров`я, питання про умисел під час кваліфікації необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння. Зокрема, необхідно враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки тощо. При цьому якщо винний діяв з умислом на вбивство, тривалість часу, що минув з моменту заподіяння ушкоджень до настання смерті потерпілого, а також потенційна можливість усунути настання смерті внаслідок втручання третіх осіб (якщо смерть не вдалося відвернути), для кваліфікації злочину як умисного вбивства значення не має.
Визначальним для кваліфікації кримінального правопорушення з матеріальним складом є суб`єктивне ставлення винуватого до наслідків своїх дій.
Умисне завдання колюче-ріжучим предметом удару у ділянку тіла, де розташовано життєво важливі органи, та їх ушкодження, внаслідок чого настала смерть, свідчить про умисел особи на вбивство і такі дії кваліфікуються за ч. 1 ст. 115 КК.
Суд першої інстанції дійшов висновку про наявність в діях засудженого ОСОБА_9 умислу на заподіяння смерті потерпілому, виходячи із сукупності всіх обставин кримінального провадження, показань свідків, висновків експертиз, способу та знаряддя вчинення злочину, характеру і локалізації заподіяного потерпілому тілесного ушкодження, взаємовідносин між засудженим та потерпілим, поведінки засудженого.
Апеляційний суд, погоджуючись із висновками суду першої інстанції, виходив із того, що умисне вбивство з об`єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв`язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб`єктивної сторони - умисною формою вини. Про намір заподіяти смерть свідчить умисне спричинення ушкоджень в життєво важливі органи потерпілого. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої мети.
З установлених судом першої інстанції обставин справи вбачається, що ОСОБА_9, перебуваючи за місцем свого мешкання, під час конфлікту, що виник на ґрунті особистих неприязних відносин з потерпілим ОСОБА_12, наніс останньому удар колото-ріжучим предметом у грудинно-ключичну ділянку, внаслідок чого потерпілому заподіяні тілесні ушкодження, що призвели до гострої крововтрати, внаслідок якої настала смерть ОСОБА_12 .
Застосування такого способу вчинення злочину як фізичне насильство, завжди пов`язане з усвідомленням і передбаченням наслідків його використання. Виходячи із сукупності обставин вчиненого діяння, знаряддя вчинення злочину, характеру й локалізації тілесних ушкоджень, завданих потерпілій, смерть якої настала від колото-різаного поранення, суд правильно виходив з того, що суб`єктивне ставлення засудженого до наслідків своїх дій виявляється в умисній формі вини.
Попри те, що обвинувачений відвіз ОСОБА_12 до медичного закладу, де було констатовано його смерть від гострої крововтрати, апеляційний суд не вважав обґрунтованими доводи апеляційної скарги сторони захисту про відсутність умислу на вбивство та підстав дійти висновку, що ОСОБА_9 вживав належних заходів для відвернення наслідків своїх дій. Виходив із того, що достовірно встановлено судом першої інстанції та підтверджено в ході апеляційного розгляду, що після нанесення тілесного ушкодження потерпілому в життєво важливий орган, ОСОБА_9 витягнув з рани ніж та вживав заходів для приховування слідів злочину, зокрема, знаряддя вчинення такого. Вказані дії у сукупності з часом, витраченим на приховування слідів злочину, свідчать про те, що ОСОБА_9 своєчасно не намагався врятувати потерпілого, хоч і свідомо припускав настання його смерті.