ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 червня 2024 року
м. Київ
справа № 444/1453/23
провадження № 51-591 км 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючого ОСОБА_1,
суддів ОСОБА_2, ОСОБА_3,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4,
прокурора ОСОБА_5,
розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах засудженого ОСОБА_7 на вирок Львівського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року у кримінальному провадженні, дані про яке внесені до ЄРДР за № 12023140000000424 за обвинуваченням
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1, громадянина України, уродженця с. Кам`яне Антрацитівського району Луганської області, жителя АДРЕСА_1 ),
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Жовківського районного суду Львівської області від 31 липня 2023 року ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років без позбавлення права керувати транспортними засобами.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки, та покладено на нього обов`язки, передбачені п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.
Вказаний вирок ухвалено із застосуванням положень ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК), яким, у тому числі, вирішено питання щодо судових витрат та долі речових доказів.
Відповідно до вироку ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за те, що він ІНФОРМАЦІЯ_3 приблизно о 16:20, керуючи автомобілем "Audi A6", д.н.з. НОМЕР_1, рухаючись по автодорозі Тернопіль-Львів-Рава-Руська у напрямку м. Рава-Руська Львівської області у межах с. Гряда Львівської територіальної громади Львівської області, порушуючи вимоги пунктів 1.3, 1.5, 1.10, 2.3б, 2.3д, 12.1, 12.4, 12.9б, 18.1 Правил дорожнього руху (далі - ПДР), перевищуючи максимально дозволену швидкість руху, не стежив за дорожньою обстановкою та її зміною, проявив неуважність, не вжив заходів для зменшення швидкості руху аж до повної зупинки керованого ним транспортного засобу, у результаті чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_8, який переходив проїжджу частину в межах нерегульованого пішохідного переходу.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди (далі - ДТП) пішохід ОСОБА_8 отримав тілесні ушкодження, від яких помер на місці події.
Вироком Львівського апеляційного суду від 02 листопада 2023 року апеляційну скаргу прокурора ОСОБА_9 задоволено, а вирок Жовківського районного суду Львівської області від 31 липня 2023 року в частині призначеного покарання скасовано.
Ухвалено новий вирок, яким ОСОБА_7 засуджено за ч. 2 ст. 286 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 2 роки.
На підставі ст. 75 КК ОСОБА_7 звільнено від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 2 роки, та покладено на нього обов`язки, передбачені п. 1, 2 ч. 1 ст. 76 КК.
У іншій частині вирок суду першої інстанції залишено без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник ОСОБА_6, не оспорюючи кваліфікації дій ОСОБА_7 та доведеності його винуватості, просить вирок апеляційного суду змінити.
Обґрунтовуючи свої вимоги, вказує, що місцевий суд, призначаючи покарання ОСОБА_7, врахував, що він вчинив тяжкий злочин з необережності, щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю злочину, повністю відшкодував шкоду та примирився з потерпілими, має позитивні характеристики за місцем роботи та проживання, є внутрішньо переміщеною особою, одружений, має на утриманні двох неповнолітніх дітей, бере активну участь у благодійності, та у своїй діяльності активно використовує автомобіль для службових відряджень. Таким чином, суд першої інстанції взяв до уваги посткримінальну поведінку засудженого, який повністю став на шлях виправлення, а тому обґрунтовано не застосував щодо нього додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Оскаржуючи вирок у частині призначеного покарання, прокурор в апеляційній скарзі послався лише на тяжкість вчиненого злочину та тяжкі наслідки, які настали, при цьому не навів інших доводів стосовно необхідності призначення ОСОБА_7 додаткового покарання.
Враховуючи викладене, вважає вирок апеляційного суду необґрунтованим, а тому просить його змінити, та не застосовувати щодо ОСОБА_7 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Від інших учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу захисника не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 заперечував щодо задоволення касаційної скарги захисника, просив оскаржуваний вирок суду апеляційної інстанції залишити без зміни.
Інші учасники були належним чином повідомлені про дату, час і місце касаційного розгляду, у судове засідання не з`явилися, клопотань про відкладення касаційного розгляду до Суду не надходило.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, думку прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.
Відповідно до ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права при ухваленні судових рішень у тій частині, в якій їх було оскаржено.
Висновки суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, й правильність кваліфікації його дій у касаційній скарзі захисником не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
У касаційній скарзі захисник, не погоджуючись з рішенням суду апеляційної інстанцій, зазначає, що суд першої інстанції правильно не застосував до ОСОБА_7 додаткове покарання, тоді як суд апеляційної інстанції врахував лише тяжкість вчиненого злочину, його наслідки, та безпідставно скасував вирок місцевого суду в цій частині.
Однак, з такими доводами захисника колегія суддів погодитись не може з огляду на наступне.
Так, відповідно до статей 50, 65 КК особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне і достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів. Суд, призначаючи покарання, зобов`язаний врахувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом`якшують і обтяжують покарання.
При цьому покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Виходячи з принципів співмірності й індивідуалізації таке покарання за своїм видом та розміром має бути адекватним (відповідним) характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Тобто, призначаючи покарання у кримінальному провадженні, залежно від конкретних обставин справи, особи засудженого, дій, за які його засуджено, наслідків протиправної діяльності, суд вправі призначити такий вид та розмір покарання, який у конкретному випадку буде необхідним, достатнім, справедливим, слугуватиме виправленню засудженої особи та відповідатиме кінцевій меті покарання в цілому.