ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
24 червня 2024 року
м. Київ
справа № 756/319/22
провадження № 61-3806св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Бровченко Марина Олександрівна,
третя особа - ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_4 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 січня 2023 року у складі судді Луценка О. М. та постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року у складі колегії суддів: Журби С. О., Писаної Т.О., Приходька К. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу (далі - КМНО) ОСОБА_5 про визнання договору недійсним.
Позовна заява обґрунтована тим, що 07 грудня 2020 року приватним нотаріусом КМНО Бровченко М. О. посвідчено правочин - договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 07 грудня 2020 року № 920, укладений між ОСОБА_1, в особі представника ОСОБА_3, та ОСОБА_2 .
Предметом зазначеного договору є нерухоме майно - нежитлове приміщення загальною площею 129,5 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Вчиняючи вказаний правочин купівлі-продажу нежитлових приміщень, ОСОБА_3 діяла на підставі довіреності, якою позивач ОСОБА_1 22 грудня 2010 року уповноважив останню розпоряджатися (продати, здати в оренду) належні позивачу на праві власності нежитлові приміщення з № 1 по № 8 (групи приміщень № 232) (в літ. "А"), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 .
Права та повноваження представника позивача ОСОБА_3 визначені у вказаній довіреності, що посвідчена приватним нотаріусом КМНО Стець Н. М. 22 грудня 2010 року та зареєстрована за реєстровим номером 3249. Строк дії вказаної довіреності сплинув 22 грудня 2010 року.
На підставі зазначеного правочину приватним нотаріусом КМНО Бровченко М. О. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 55546711 від 07 грудня 2020 року про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за ОСОБА_2 . За вчинений правочин позивачем не отримано жодних грошових коштів від ОСОБА_3, як свого представника, а також не отримано жодних грошових коштів від ОСОБА_2 .
Позивач вважав, що вказаний правочин вчинено з порушенням закону, оскільки у довіреності представника ОСОБА_3, що мала право діяти від імені ОСОБА_1 від 22 грудня 2010 року, посвідчену приватним нотаріусом КМНО Стець Н. М. зареєстровану за реєстровим номером 3249, не зазначено, що право розпоряджатися надається саме нерухомим майном за адресою: АДРЕСА_1, а було зазначено лише адресу АДРЕСА_1 . Не вказано у довіреності також площі об`єкту нерухомого майна. Враховуючи наведене, приватний нотаріус КМНО Бровченко М. О. не мала права вчиняти оскаржуваний правочин та на підставі зазначеного правочину приймати рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер 55546711 від 07 грудня 2020 року, оскільки довіреність представника ОСОБА_3 не містила достатньої ідентифікації об`єкту нерухомого майна. Зазначав, що ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на момент вчинення правочину перебували у законному шлюбі, що підтверджується актовим записом від 07 жовтня 2014 року № 2036, зареєстрованого Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві, тобто нерухоме майно, що було відчужене за правочином набуто у спільну сумісну власність ОСОБА_2, тому нерухоме майно стало також власністю його дружини ОСОБА_3 . Таким чином ОСОБА_3 не мала права вчиняти такий правочин відповідно до частини третьої статті 238 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України).
Вважав, що вчинений правочин щодо відчуження нежитлових приміщень суперечить статтям 232, 237, 238, 665 ЦК України, а тому цей правочин купівлі- продажу нежитлових приміщень, який вчинила від його імені ОСОБА_3, підлягає визнанню недійсним.
У зв`язку з викладеним, просив суд: визнати недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 07 грудня 2020 року № 920, укладений між ОСОБА_1, в особі представника ОСОБА_3 та ОСОБА_2, предметом якого є нерухоме майно - нежитлове приміщення з № 1 по № 8 (групи приміщень 232 в літ. "А") загальною площею 129,85 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати недійсним рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 55546711 від 07 грудня 2020 року прийняте державним реєстратором - приватним нотаріусом КМНО Бровченко М. О. та зобов`язати державного реєстратора приватного нотаріуса КМНО Бровченко М. О. внести про це відомості до Державного реєстру прав на нерухоме майно; зобов`язати державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Бровченко М. О. вилучити (скасувати) з Державного реєстру прав на нерухоме майно запис за номером 39561973.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 16 січня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежилих приміщень від 07 грудня 2020 року № 920, укладений між ОСОБА_1, в особі представника ОСОБА_3 та ОСОБА_2, предметом якого є нерухоме майно - нежитлове приміщення з № 1 по № 8 (групи приміщень 232 в літ. "А") загальною площею 129,85 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 55546711 від 07 грудня 2020 року прийняте державним реєстратором - приватним нотаріусом КМНО Бровченко М. О. та зобов`язати державного реєстратора приватного нотаріуса КМНО Бровченко М. О. вести про це відомості до Державного реєстру прав на нерухоме майно.
Зобов`язано державного реєстратора - приватного нотаріуса КМНО Бровченко М. О. вилучити (скасувати) з Державного реєстру прав нерухоме майно запис за номером 39561973.
Стягнуто зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 404,20 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що уповноваженою особою, зокрема ОСОБА_3, відчужено майно довірителя на користь ОСОБА_1, який є чоловіком ОСОБА_3 . За таких обставин, вчинення такого правочину уповноваженою особою фактично здійснено в інтересах і самої уповноваженої особи.
Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки договір купівлі-продажу визнано недійсним, тому підлягають скасуванню і записи про право власності ОСОБА_2, що внесені до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на підставі оспорюваних правочинів.
Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції
Ухвалою Київського апеляційного суду від 21 вересня 2023 року ОСОБА_3 залучено до участі у справі як третю особу.
Постановою Київського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_2 та ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 січня 2023 року залишено без змін.
Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про те, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку, що оскаржене судове рішення ухвалено без додержання норм матеріального і процесуального права, а також не спростовують правильності висновку суду першої інстанції по суті спору і значною мірою зводяться до переоцінки доказів. Передбачених законом підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення не встановлено.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційних скарг, позиції інших учасників справи
У березні 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_3 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, заявниця посилається на неврахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 20 січня 2021 року у справі № 203/2/19, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_3 мотивована тим, що:
- апеляційний суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення суду першої інстанції впливає на права ОСОБА_3, водночас, залучивши її до участі у справі як третю особу, фактично обмежив обсяг її процесуальних прав та законних інтересів, шляхом реалізації процесуальних прав відповідача у справі;
- суд не дослідив належним чином зібрані у справі докази.
Також у касаційній скарзі заявниця порушила питання необхідності зупинення дії оскаржуваних судових рішень, посилаючись на ризик вчинення ОСОБА_1 реєстраційних дій, що призведе до порушення прав ОСОБА_3 та потребуватиме додаткових заходів судового захисту.
У квітні 2024 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 січня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить оскаржувані судові рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову.
Підставами касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 28 жовтня 2020 року у справі № 761/23904/19, від 20 січня 2021 року у справі № 203/2/19, від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, 05 вересня 2019 року у справі № 638/2304/17, від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20, від 03 травня 2022 року у справі № 757/508/20-ц,від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17, від 18 травня 2022 року у справі № 303/7119/19, від 27 лютого 2019 року у справі № 237/142/16-ц, від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17, тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Касаційна скарга ОСОБА_2 мотивована тим, що:
- суд не залучив до участі у справі як співвідповідача ОСОБА_3, за умови наявності обов`язкової процесуальної співучасті;
- суд першої інстанції не надав оцінки доданим ОСОБА_3 доказам, якими підтверджується, що саме вона була реальним власником спірного майна, так само і апеляційним судом проігноровано відповідні доводи апеляційної скарги;
- суд не звернув уваги на те, що оскаржуваний позивачем правочин не міг бути вчинений всупереч його інтересам, оскільки ОСОБА_1 не був реальним та фактичним власником майна, а був лише формальною особою, на яку зареєстровано відповідне майно;
- суди не надали оцінки поведінці позивача, яка порушує принцип добросовісності, який лежить в основі "venirecontra factum proprium";
Крім того, у касаційній скарзі заявник просив зупинити дію рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 січня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року, посилаючись на те, щоіснує ризик звернення ОСОБА_1 до нотаріуса або іншого уповноваженого суб`єкта для вчинення відповідної реєстраційної дії, внаслідок якої він зможе відчужити нежитлове приміщення, що позбавить права володіння та користування нерухомим майном, а у подальшому унеможливить виконання рішення суду касаційної інстанції.
23 травня 2024 року ОСОБА_2, в інтересах якого діє адвокат Руденко О. О., потворно звернувся до Верховного Суду із клопотанням про зупинення дії рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 січня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року, яке обґрунтував тим, що ОСОБА_1 реалізував свій намір та здійснив скасування державної реєстрації права власності на спірне приміщення. Після чого звернувся до ОСОБА_2 з Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна з вимогою припинення орендних відносин між орендарем спірного приміщення та ОСОБА_2 . Крім того, ОСОБА_1 вправі на власний розсуд розпорядитись спірним нерухомим майном, що унеможливить виконання рішення суду касаційної інстанції в разі задоволення касаційної скарги ОСОБА_2
Користуючись своїм правом на подання заперечень щодо змісту і вимог касаційних скарг, ОСОБА_1, в особі свого представника ОСОБА_6, подав до Верховного Суду відзиви на касаційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2, в яких зазначає про необґрунтованість та безпідставність доводів касаційних скарг, а також про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 15 березня 2024 року касаційна скарга ОСОБА_3 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 21 березня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), витребувано матеріали справи № 756/319/22 із Оболонського районного суду міста Києва та встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу. Цією ж ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_3 про зупинення дії рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 січня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року.
Відповідно до протоколу передачі раніше визначеному складу суду від 04 квітня 2024 року касаційна скарга ОСОБА_2 передана на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю., судді, які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.
Ухвалою Верховного Суду від 15 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі (з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України), встановлено учасникам справи строк для подачі відзиву на касаційну скаргу. Цією ж ухвалою відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 січня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року.
У квітні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи № 756/319/22.
Ухвалою Верховного Суду від 30 травня 2024 року відмовлено у задоволенні повторного клопотання ОСОБА_2 про зупинення дії рішення Оболонського районного суду міста Києва від 16 січня 2023 року та постанови Київського апеляційного суду від 08 лютого 2024 року.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційних скарг, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційні скарги підлягають залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення судів - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Фактичні обставини справи
Суди попередніх інстанційвстановили, що на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 22 грудня 2010 року приватним нотаріусом КМНО Стець Н. М. № 3245 ОСОБА_1 є власником нежитлових приміщень з № 1 до № 8 (групи приміщень № 232) (в літ. "А"), які розташовані за адресою: просп. Маршала Рокоссовського, м. Київ.
Право власності зареєстровано в Комунальному підприємстві "Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна" 04 січня 2011 року.
22 грудня 2010 року ОСОБА_1 надав ОСОБА_7 доручення на розпорядження (продати, здати в оренду) належні позивачу на праві власності нежитлові приміщення з № 1 до № 8 (групи приміщень № 232) (в літ. "А"), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Термін довіреності становив десять років.
07 грудня 2020 року між ОСОБА_1, в особі представника ОСОБА_3, та ОСОБА_2 укладено договір купівлі - продажу нежилих приміщень, які знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, загальною площею 129,5 кв. м.
Відповідно до пункту 1 цього договору позивач передав у власність відповідачу нежитлові приміщення, а останній прийняв їх у власність, та взяв на себе зобов`язання сплатити за них грошову суму, вказану пункті 2 цього договору.
Пунктом 2 договору купівлі-продажу засвідчено, що представник позивача ОСОБА_7, своїм підписом під цим договором підтверджує факт повного розрахунку за продане нежитлове приміщення в сумі 860 000,00 грн, та відсутності до покупця будь-яких претензій фінансового характеру.
На момент вчинення оспорюваного правочину ОСОБА_3 та ОСОБА_2 перебували у законному шлюбі, що підтверджується актовим записом від 07 жовтня 2014 року № 2036, зареєстрованим Відділом державної реєстрації актів цивільного стану Оболонського районного управління юстиції у м. Києві.
Правове регулювання
У справі, яка переглядається, предметом позову є визнання недійсним договору купівлі - продажу нежитлових приміщень від 07 грудня 2020 року з підстав, передбачених статтею 238 ЦК України.
Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
Відповідно до частини першої статті 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
Згідно з частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Головним елементом правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тобто основним юридичним фактом, що підлягає встановленню судами, є дійсна спрямованість волі сторін на укладення договору.
Статтею 215 ЦК України передбачено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частин першої та третьої статті 237 ЦК України представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. Представництво виникає на підставі договору, закону, акта органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства.
Представництво характеризується такими ознаками: цивільні права та обов`язки належать одній особі, а здійснюються безпосередньо іншою; представник вчиняє певні юридичні дії (вчинення виключно фактичних (не юридичних) дій представництвом не охоплюється); представник діє не від свого імені, а від імені іншої особи; представник діє виключно в межах наданих йому повноважень; правові наслідки настають не для представника, а для особи, яку він представляє.
Згідно зі статтею 239 ЦК України правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.