ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
21 червня 2024 року
м. Київ
справа № 757/5088/21-ц
провадження № 61-3327св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - Національний банк України,
провівши в порядку письмового провадження попередній розгляд справи за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2022 року в складі судді Ільєвої Т. Г. та постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року в складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М., Коцюрби О. П.,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Національного банку України та просив стягнути з відповідача на його користь майнову шкоду у розмірі 197 032,36 грн та 1 000 000,00 грн на відшкодування моральної шкоди.
Позов мотивований тим, що 04 липня 2014 року він розмістив у Публічному акціонерному товаристві Комерційний банк "Український фінансовий світ" (далі - ПАТ КБ "Український фінансовий світ") банківський вклад (депозит) у сумі 1 500 доларів США.
15 серпня 2014 року в банку була запроваджена тимчасова адміністрація.
18 листопада 2014 року уповноважена особа Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (надалі - ФГВФО) видала наказ № 6 "Про визнання нікчемними транзакцій та правочинів", яким визнала нікчемними договір банківського вкладу, укладений між ним і банком, та всі транзакції за цим договором.
Постановою Київського апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2017 року визнано протиправною бездіяльність Уповноваженої особи ФГВФО щодо не включення його до Переліку вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладом. Зобов`язано Уповноважену особу ФГВФО надати до Фонду додаткову інформацію щодо нього як вкладника, який має право на відшкодування коштів за вкладом.
Проте уповноважена особа ФГВФО так і не виконала це судове рішення.
05 червня 2019 року виплати гарантованих сум відшкодування коштів вкладникам були завершені на підставі частини сьомої статті 26 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" у зв`язку з подачею Уповноваженою особою ФГВФО державному реєстратору документів для державної реєстрації припинення банку як юридичної особи.
Вказані обставини призвели до позбавлення його гарантованого державою відшкодування за вкладом у розмірі 197 032,36 грн.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 26 жовтня 2020 року, яке набрало законної вили, стягнуто з ФГВФО на його користь 197 032,36 грн майнової шкоди у вигляді неотриманого гарантованого відшкодування коштів за вкладом.
На виконання рішення суду від 06 квітня 2021 року Шевченківський районний суд м. Києва видав виконавчий лист, а 23 квітня 2021 року державний виконавець виніс постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1.
11 травня 2021 року державний виконавець склав дві платіжні вимоги № НОМЕР_1/16 на примусове стягнення суми боргу й направив їх для виконання до Національного банку України (далі - НБУ).
Проте 20 травня 2021 року НБУ повернув без виконання відповідні платіжні вимоги з посиланням на пункт 2.18 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22 та статті 20 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Отримавши платіжні вимоги без виконання 08 липня 2021 року державний виконавець виніс постанову про повернення виконавчого документа стягувачу.
Згідно інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, Фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, НБУ є засновником ФГВФО та одним з його основних кредиторів.
Таким чином, внаслідок протиправних дій НБУ йому завдано моральну шкоду, яку він оцінює у розмірі 1 000 000,00 грн.
Короткий зміст судових рішень в справі
Рішенням Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року, у задоволенні позову відмовлено.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що вимога позивача до НБУ про відшкодування збитків є необґрунтованою. Позивач не довів, що внаслідок протиправних дій чи бездіяльності відповідача йому були заподіяні збитки.
Відповідач не порушив вимоги Інструкції про безготівкові розрахунки України в національній валюті, затвердженої постановою правління Національного банку України від 21 січня 2004 року № 22, оскільки на зворотньому боці платіжної вимоги наявний напис про причину повернення документа з посиланням на статтю 20 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" без виконання та дата повернення.
Порядок виконання судового рішення врегульований Законом України "Про виконавче провадження", відповідно до положень якого державний (приватний) виконавець наділений повноваженнями вживати заходи відповідного реагування та встановлювати протиправність дій чи бездіяльності винної особи.
Разом з тим, державним виконавцем не встановлено протиправність дій відповідача, пов`язаних з поверненням державному виконавцю платіжних вимог без виконання.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
У березні 2023 року ОСОБА_1 через представника ОСОБА_2 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просив скасувати рішення Печерського районного суду м. Києва від 13 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 07 лютого 2023 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
На обґрунтування касаційної скарги зазначав про застосування судом апеляційної інстанції норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду України від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 23 листопада 2018 року в справі № 661/4272/14-ц, від 30 січня 2019 року в справі № 569/17272/15-ц, від 03 вересня 2019 року в справі № 916/1423/17, від 27 листопада 2019 року в справі № 750/6330/17 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).
Також вказував на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
Чинне законодавство не наділяє НБУ повноваженнями переглядати судові рішення, які набрали законної сили, а також офіційно тлумачити норми права, зокрема статтю 20 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб".
Таким чином, повернувши платіжну вимогу без виконання відповідач порушив Інструкцію про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затверджену постановою Правління НБУ від 21 січня 2004 року № 22, статтю 20 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб", частину четверту статті 18 Закону України "Про виконавче провадження".
Суд першої інстанції був зобовʼязаний встановити всі складові протиправного, винного діяння, в тому числі протиправну поведінку Національного банку України, який повернув платіжні вимоги без виконання.
Невиконання судового рішення про стягнення на його користь грошових коштів з Фонду гарантування вкладів фізичних осіб пов`язане саме з протиправними діями НБУ, який як засновки ФГВФО зацікавлений у невиконанні Фондом грошових зобов`язань перед третіми особами.
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 23 березня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано її матеріали з Печерського районного суду м. Києва.
26 липня 2023 року справа № 757/50881/21-ц надійшла до Верховного Суду.
НБУ направив відзив на касаційну скаргу, в якому просив залишити її без задоволення.
Позиція Верховного Суду
Згідно із положенням частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.