ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 червня 2024 року
м. Київ
справа № 826/11514/17
адміністративне провадження № К/990/5604/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Юрченко В.П.,
суддів: Дашутіна І.В., Васильєвої І.А.,
розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2018 року (суддя Качур І.А.) та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2022 року (головуючий суддя Грибан І.О., судді: Ключкович В.Ю., Парінов А.Б.) у справі №826/11514/17 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Атіс Україна" до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
ВСТАНОВИВ:
Товариство з обмеженою відповідальністю "Атіс-Україна" звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у місті Києві, у якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 5 липня 2017 року №1592615147 про збільшення товариству суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 2ʼ 462ʼ 725,50 грн (в тому числі: за основним платежем - 1ʼ 641ʼ 817,00 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями - 820ʼ 908,50 грн).
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що висновки контролюючого органу за результатами проведеної податкової перевірки про допущені товариством порушення норм податкового законодавства є безпідставними, оскільки обліковані ним господарські операції, реальність здійснення яких заперечує відповідач, підтверджені в повному обсязі первинними документами та були вчинені у межах господарської діяльності товариства.
Окружний адміністративний суд міста Києва рішенням від 13 грудня 2018 року позов задовольнив.
Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 9 квітня 2019 року рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2018 року скасував та прийняв нову, якою у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Атіс-Україна" до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відмовив.
Верховний Суд постановою від 28 вересня 2022 року постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 9 квітня 2019 року скасував, а справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
За наслідками повторного перегляду справи Шостий апеляційний адміністративний суд постановою від 8 грудня 2022 року у справі №826/11514/17 рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2018 року про задоволення позову залишив без змін, а апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - без задоволення.
Не погоджуючись з рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2018 року та постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2022 року, відповідач звернувся з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати і ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволені позову.
В обґрунтування вимог касаційної скарги відповідач посилається на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права. Вказує на невідповідність висновків судів попередніх інстанцій фактичним обставинам справи, які, на думку відповідача, полягають у неврахуванні судами відсутності реального здійснення господарських операцій. Посилається на наявність кримінальних проваджень щодо контрагентів, відсутність основних фондів, трудових ресурсів у контрагентів. Вважає, що суди не надали оцінку та не дослідили документи щодо перевезення товару, товаро-транспортні накладні, не звернули увагу, що номенклатура придбаних товарів не відповідає номенклатурі товару реалізованого.
Верховний Суд ухвалою від 28 лютого 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 грудня 2018 року та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 8 грудня 2022 року з метою перевірки доводів щодо неправильного застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Правом на подання відзиву на касаційну скаргу позивач не скористався, що не перешкоджає касаційному перегляду.
Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов до висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги з таких підстав.
Суди попередніх інстанцій встановили, що у порядку, передбаченому підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75, підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 ПК України, ГУ ДФС провела документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ "Атіс-Україна" з питань повноти, своєчасності нарахування та сплати податку на додану вартість за наслідками фінансово-господарських взаємовідносин із ТОВ ʼʼРайдекʼʼ (нова назва ТОВ ʼʼЄврохоумсʼʼ, потім ТОВ ʼʼРемонтний центр ʼʼПеросʼʼ), ТОВ ʼʼІнтех Кʼʼ (назву підприємства змінено на ТОВ ʼʼДінкартʼʼ), ТОВ ʼʼТехстай Інкʼʼ за період з 17 листопада 2009 року по 21 квітня 2017 року.
За результатами перевірки складено акт від 12 червня 2017 року №87/26-15-14-07-01/3679160, в якому зазначені про допущені ТОВ "Атіс-Україна" порушення норм пункту 44.1 статті 44, пунктів 198.1, 198.2, 198.6 статті 198 ПК України, що призвело до заниження ПДВ за період з липня 2016 року по березень 2017 року на загальну суму 1ʼ 641ʼ 817,00 грн.
Таке порушення полягало у формуванні позивачем податкового кредиту за наслідками господарських операцій із придбання субпідрядних робіт та товару (будівельних матеріалів) на підставі договорів із контрагентами (ТОВ ʼʼРайдекʼʼ (ПДВ на суму 737ʼ 844,00 грн), ТОВ ʼʼІнтех Кʼʼ (ПДВ на суму 216ʼ 724,07 грн), ТОВ ʼʼТехстай Інкʼʼ (687ʼ 249,14 грн)), які, на думку, податкового органу, є нікчемними (безтоварними), оскільки, крім іншого, податкові накладні та інші документи, підписані від імені цих товариств неналежними особами.
Так, у ході перевірки встановлено відсутність у наданих позивачем видаткових накладних на відпуск товару реквізитів, передбачені для первинних документів, що дають змогу ідентифікувати особу, яка підписала документ та брала участь у здійсненні господарської операції; невідповідність номенклатури придбаних контрагентами товарів номенклатурі реалізованих на користь ТОВ "Атіс-Україна" та здійснення названими контрагентами операцій поза межами власної господарської діяльності, які не відповідають видам діяльності підприємства згідно з КВЕД (основним видом діяльності ТОВ ʼʼРайдекʼʼ є ремонт взуття та шкіряних виробів; ТОВ ʼʼІнтех Кʼʼ та ТОВ ʼʼТехстай Інкʼʼ - неспеціалізована оптова торгівля). Крім того, як встановлено за результатами заходів податкового контролю, названі товариства не мали можливості виконувати ремонтно-будівельні роботи в силу відсутності основних засобів та трудових ресурсів, а засновники та посадові особи цих товариств, стосовно яких набрали законної сили вироки за статтею 205 КК України "Фіктивне підприємництво", заперечували свою причетність до їх створення та фінансово-господарської діяльності.
На підставі висновків акта перевірки ГУ ДФС сформувала податкове повідомлення-рішення, з приводу правомірності якого виник спір у цій справі.
За результатами адміністративного оскарження оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення залишено без змін.
Підстави позову, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, заперечення відповідача та встановлені судами обставини, свідчить, що суть спору, який виник між сторонами, стосувався питання доведеності обставин, що підтверджують або спростовують реальність здійснення позивачем господарських операцій з контрагентами, посадові особи яких заперечують свою причетність до створення та/або діяльності підприємства та стосовно яких набрали законної сили вироки, а документи, складені за результатами таких операцій, підписані невідомими особами.
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суди, задовольняючи позовні вимоги, дійшли висновку, що оскаржене податкове повідомлення-рішення підлягає скасуванню, оскільки у ході розгляду справи відповідачем не доведено його правомірність, а позивачем надано докази на спростування визначених податковим органом порушень норм податкового законодавства.
В аспекті заявлених вимог, Верховний Суд зазначає наступне.
За підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, передбачено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Згідно із пунктом 185.1 статті 185 ПК України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.
Відповідно до приписів пункту 198.1 статті 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
За правилами пунктів 198.2, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.
Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи); ввезенням товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Так, правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 № 996-ХIV (далі - Закон №996-ХIV).
Відповідно до норм статі 1 Закону № 996-ХIV, первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення, а "господарська операція" - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.
За змістом частини 1 та 2 статті 9 Закону № 996-ХIV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис, аналог власноручного підпису або підпис, прирівняний до власноручного підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.