ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
13 червня 2024 року
м. Київ
справа № 344/16662/20
провадження № 61-13897св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Крата В. І.,
суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю.,
Краснощокова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідачі: ОСОБА_2, ОСОБА_3,
треті особи: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Дузінкевич Лілія Богданівна, приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Сопків Зоряна Іванівна,
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1, яка підписана представником Бараном Василем Володимировичем, на рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 22 лютого 2022 року у складі судді Домбровської Г. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Томин О. О., Бойчука І. В., Пнівчук О. В.,
Історія справи
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2020 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_3, треті особи: приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Дузінкевич Л. Б., приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Сопків З. І., про визнання договорів купівлі-продажу квартири недійсними та скасування запису про державну реєстрацію права власності.
Позовні вимоги мотивувала тим, що вона в 2016 році позичила ОСОБА_5 кошти в сумі 134 000,00 грн, що підтверджується розписками. ОСОБА_5 не міг повернути їй позичені кошти, тому зобов`язався в рахунок погашення боргу переоформити на неї свою квартиру АДРЕСА_1 . При цьому на підтвердження дійсності намірів він склав на її ім`я заповіт, який нотаріально посвідчив 22 листопада 2016 року, та заповів їй зазначену квартиру.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_5 помер. У 2018 році позивач звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини в порядку спадкування за заповітом. Проте їй стало відомо, що спірна квартира не належить померлому ОСОБА_5
16 грудня 2016 року між ОСОБА_5 і ОСОБА_6 укладений спадковий договір, посвідчений нотаріально. 13 вересня 2017 року цей договір розірвано. У цей же день за договором купівлі-продажу ОСОБА_5 продав ОСОБА_2 квартиру АДРЕСА_1 .
Надалі, 24 жовтня 2017 року, відповідно до договору купівлі-продажу ОСОБА_2 продала зазначену квартиру ОСОБА_3 .
Позивач вважала, що укладення вказаних договорів купівлі-продажу відбулося з метою уникнення з боку ОСОБА_5 відповідальності за борговими зобов`язаннями перед нею, тобто ці договори не мали на меті настання реальних наслідків правочину, є фіктивними угодами та інструментом для уникнення відповідальності боржника.
Крім того, у позовній заяві як на правову підставу позовних вимог посилалась на те, що оспорювані договори укладені під впливом обману.
ОСОБА_1 просила:
визнати недійсними договори купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 : від 13 вересня 2017 року, укладений між ОСОБА_5 і ОСОБА_2 та від 24 жовтня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ;
скасувати запис про державну реєстрацію права власності, проведений державним реєстратором - приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Дузінкевич Л. Б.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Івано-Франківського міського суду від 22 лютого 2022 року, яке залишене без змін постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 23 серпня 2023 року, в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Суд першої інстанції виходив з того, що зміст наявної в матеріалах справи копії заповіту від 22 листопада 2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Івано-Франківського міського округу Торос Я. М., відповідно до якого ОСОБА_5 заповів ОСОБА_1 належну йому квартиру АДРЕСА_1, дає підстави вважати, що позивач має право на оскарження договорів купівлі-продажу цієї квартири. Проте наявність у покійного ОСОБА_5 боргових зобов`язань перед ОСОБА_1 згідно із розписками станом на час розгляду цієї справи не підтверджується належними засобами доказування, у зв`язку з чим безпідставними є посилання на наявність у позивача права на стягнення боргу за рахунок продажу спірної квартири.
Крім того, відсутні в матеріалах справи і докази на підтвердження того, що сума позичених ОСОБА_5 коштів є завдатком за таку квартиру, а розписка від 14 квітня 2017 року не може вважатися належним чином укладеним попереднім договором купівлі-продажу квартири.
Посилання ОСОБА_1 як на підставу позовних вимог на заповіт від 22 листопада 2016 року також є безпідставним, оскільки станом на день смерті ОСОБА_5 (22 листопада 2017 року) такий втратив чинність. Зі змісту наданих приватними нотаріусами документів суд встановив, що при укладенні оспорюваних договорів було дотримано вимоги норм закону.
Матеріали справи не містять доказів викривлення волевиявлення сторін при укладанні таких договорів, нерозуміння їх змісту будь-ким із них, фіктивності, введення в оману, на що посилалася позивач як на підставу їх недійсності.
Оскільки суд зробив висновок про те, що при укладенні 13 вересні 2017 року і 24 жовтня 2017 року договорів купівлі-продажу квартири порушень закону, які були б підставою для визнання цих правочинів недійними, не відбулось, та відмови в задоволенні таких вимог, позовна вимога про скасування державної реєстрації права власності також є необґрунтованою і не підлягає задоволенню.
За таких обставин заяви відповідачів про застосування позовної давності суд не розглядав.
Апеляційний суд з висновками суду першої інстанції погодився. Крім того, вказав, що при зверненні до суду з позовом ОСОБА_1 на підставі статті 16, статей 203, 215 ЦК України, а також посилаючись на фіктивність (стаття 234 ЦК України) та введення в оману (стаття 230 ЦК України), просила визнати недійсними договори від 13 вересня 2017 року та 24 жовтня 2017 року купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Зазначала, що вказані договори укладені з метою уникнення ОСОБА_5 відповідальності за борговим зобов`язанням перед нею.На думку позивача, оспорювані договори містять ознаки фраудаторності, тобто є такими, що укладені на шкоду кредитору. Суд першої інстанції обґрунтовано зазначив, що при їх укладенні було дотримано вимог чинного законодавства. Зокрема, їх форма відповідає визначеній закону, на момент їх укладення право власності продавців підтверджувалося належним чином, будь-яких обмежень (обтяжень) щодо права власності на квартиру на той момент нотаріусами не було встановлено, наявні відповідні нотаріальні згоди членів подружжя продавців та покупців.
Суд апеляційної інстанції вказав, що позивач ОСОБА_1 не була стороною оспорюваних нею договорів купівлі-продажу, тому її посилання на вчинення таких правочинів під впливом омани є безпідставними. Також позивач не довела і матеріали справи не містять будь-яких доказів, які б свідчили про відсутність у сторін договору волевиявлення на їх укладення та створення відповідних правових наслідків.
Твердження позивача про те, що ОСОБА_5 до дня своєї смерті проживав та був зареєстрований у вказаній квартирі, є безпідставними.
Щодо посилань позивача на те, що в матеріалах справи відсутні докази перерахування коштів за квартиру на поточний рахунок ОСОБА_5 або на депозит нотаріуса, як це передбачено нормами постанови правління Національного банку України від 06 червня 2013 року № 210 "Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою", то такі правильності висновків місцевого суду також не спростовують.
Стосовно тверджень особи, яка подала апеляційну скаргу, про те, що оспорювані договори містять ознаки фраудаторності суд апеляційної інстанції вказав, що неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм. Проте обов`язок доведення відповідних обставин покладається на позивача. ОСОБА_1 посилалась на те, що оспорювані договори купівлі-продажу квартири укладені з метою невиконання боргових зобов`язань ОСОБА_5 перед нею. На підтвердження таких зобов`язань надала копії розписок від 27 жовтня 2016 року, від 15 листопада 2016 року та від 14 квітня 2017 року. Наявність оригіналу договору позики у позивача (кредитора) свідчить про те, що боргове зобов`язання не виконане. Проте ні в суді першої, ні апеляційної інстанцій оригінали вказаних розписок не були представлені суду, і позивач їх наявність не підтвердила. Судове рішення про стягнення боргу з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_1 також відсутнє; провадження у справі № 344/9733/17 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_5 про стягнення боргу за розпискою закрито у зв`язку зі смертю ОСОБА_5 22 листопада 2017 року та призначення його правонаступником ОСОБА_1 на підставі заяви про прийняття спадщини за заповітом. Таким чином, наявність непогашених боргових зобов`язань ОСОБА_5 перед ОСОБА_1 на час його смерті чи на час розгляду цієї справи не доведено.
Крім того, позивач не довела недобросовісність ОСОБА_5 при відчуженні квартири на підставі відплатного договору ОСОБА_2, зокрема, його перебування у родинних відносинах з покупцем, чи те, що відчуження відбулося за ціною, яка є значно нижчою від ринкової. Тому відсутні підстави для визнання оспорюваних правочинів фраудаторними.
Суд першої інстанції правильно зазначив, що зміст розписок не свідчить про те, що сума позичених ОСОБА_5 коштів була завдатком за квартиру, а розписка від 14 квітня 2017 року - належним чином укладеним попереднім договором купівлі-продажу квартири.
Посилання ОСОБА_1 як на підставу позовних вимог на заповіт від 22 листопада 2016 року суд першої інстанції правомірно визнав безпідставним, адже станом на день смерті ОСОБА_5 він втратив чинність.
Оскільки вимога про визнання договорів купівлі-продажу квартири недійсними не підлягає задоволенню, то суд першої інстанції правильно відмовив і в частині скасування запису про державну реєстрацію права власності за відповідачем.
Крім того, апеляційний суд вказав, що ухвалою Івано-Франківського апеляційного суду від 19 червня 2023 року відстрочено ОСОБА_1 сплату судового збору за подачу апеляційної скарги на рішення Івано-Франківського міського суду від 22 лютого 2022 року в сумі 3 783,60 грн. Тому вказану суму судового збору належить стягнути з неї на користь держави.
Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги
У січні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Баран В. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду, ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що:
договори купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 : від 13 вересня 2017 року, укладений між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Сопків З. І., та від 24 жовтня 2017 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Дузінкевич Л. Б., необхідно визнати недійсними, оскільки вони не мають на меті настання реальних наслідків правочину, є фіктивними та укладені з метою уникнення ОСОБА_5 відповідальності за зобов`язаннями перед позивачем за борговими розписками. Кінцевий термін виконання зобов`язань визначено до 25 квітня 2017 року. У рахунок сплати боргу ОСОБА_5 зобов`язався переоформити належну йому квартиру на ім`я позивача. На підтвердження дійсних намірів ОСОБА_5 склав заповіт, відповідно до змісту якого заповів ОСОБА_1 належну йому квартиру АДРЕСА_1 ;
при укладенні договору від 13 вересня 2017 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_2, який посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Сопків З. І., порушено вимоги постанови Національного банку України від 06 червня 2013 року № 210, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 02 липня 2013 року за № 1109/23641 "Про встановлення граничної суми розрахунків готівкою" (в редакції чинній на день укладення оспорюваного договору). У статті 2 зазначеної постанови передбачено, що фізичні особи мають право здійснювати розрахунки на суму, яка перевищує 50 000,00 грн, шляхом перерахування коштів з поточного рахунку на поточний рахунок, внесення та/або перерахування коштів на поточні рахунки (у тому числі у депозит нотаріуса на окремий поточний рахунок у національній валюті). Проте у договорі від 13 вересня 2017 року вказано, що продаж квартири вчинено за 342 500,00 грн, а грошові кошти продавець одержав від покупця повністю до підписання договору. Разом з цим у матеріалах справи відсутні докази перерахування коштів за квартиру на поточний рахунок ОСОБА_5 або на депозит нотаріуса, відповідно до норм постанови Національного банку України від 06 червня 2013 року № 210. Таким чином, зміст оспорюваного правочину суперечить нормам ЦК України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Оскільки договір купівлі-продажу від 13 вересня 2017 року, укладений між ОСОБА_5 і ОСОБА_7 із порушенням норм цивільного законодавства, то існують підстави для визнання його недійсним. Суди вказаним обставин належної оцінки не надали;
під час судового засідання ОСОБА_7 визнавала те, що ОСОБА_5 позичав кошти у ОСОБА_1 . Крім того, вона фактично це підтвердила у відзиві на апеляційну скаргу. Відповідно до частини першої статті 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню. Хоча апеляційний суд зазначив, що оригінали розписок до суду не надано, проте проігнорував те, що представник позивача повідомляв у судовому засіданні, що у позивача наявні оригінали розписок;
оспорювані договори є фіктивними, спрямовані на уникнення ОСОБА_5 відповідальності за борговими зобов`язаннями перед позивачем. Загальна сума боргових зобов`язань за розписками становить 134 000,00 грн. З метою повернення ОСОБА_5 боргу за розпискою ОСОБА_1 подала відповідний позов до суду, за яким 28 липня 2017 року суд відкрив провадження у справі № 344/9733/17. Суди не надали оцінки тому факту, що копію ухвали суду від 28 липня 2017 року про відкриття провадження у вказаній справі було направлено судом відповідачу, а через півтора місяці (13 вересня 2017 року) між ОСОБА_5 та ОСОБА_7 укладений договір купівлі-продажу спірної квартири. Крім того, одночасно з поданням позову про стягнення боргу за розпискою ОСОБА_1 подала до суду заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно відповідача на час розгляду справи, а саме на спірну квартиру. Проте у задоволенні цієї заяви суд відмовив. З текстом ухвали про відмову у задоволенні заяви про забезпечення позову могли ознайомитись як ОСОБА_5, так ОСОБА_7 (або особи, які їх консультували щодо укладення оспорюваного правочину). У разі прийняття негативного для ОСОБА_5 рішення суду, спірна квартира була б арештована, а на неї могло бути звернено стягнення у рахунок погашення боргу. Таким чином, є всі підстави вважати, що оспорювані правочини є фіктивними, фактично інструментом для уникнення відповідальності ОСОБА_5 ;
про фраудаторність оспорюваних правочинів свідчить і те, що у письмових поясненнях чоловіка відповідача ОСОБА_7 - ОСОБА_6, які ним надані дільничому офіцеру ОСОБА_8, вказано, що ОСОБА_5 як власник квартири за життя продав її ОСОБА_3, а також те, що ОСОБА_5 проживав у вказаній квартирі до своєї смерті. Суди не врахували те, що 13 вересня 2017 року ОСОБА_7 купила у ОСОБА_5 спірну квартиру за 342 500,00 грн, що за курсом Національного банку України станом 13 вересня 2017 року еквівалентно 13 162,00 дол. США, а через місяць продала цю квартиру своєму зятю ОСОБА_3 за 48 827,00 грн, що за курсом Національного банку України станом 24 жовтня 2017 року еквівалентно 1 837,00 дол. США. Крім того, договір про надання правової допомоги з адвокатом Кузів Л. В., яка представляла інтереси ОСОБА_3 у суді апеляційної інстанції уклав ОСОБА_6 . На переконання позивача, ці факти свідчать про фраудаторність оспорюваних правочинів;
суди першої та апеляційної інстанцій не дотримались норм процесуального законодавства, неповно з`ясували обставини, які мають значення для справи, та зробили висновки, які не відповідають обставинам справи.
Позиція інших учасників справи
У листопаді 2023 року від представника ОСОБА_3 - адвоката Кузів Л. В. надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому вона просить у задоволенні касаційної скарги відмовити.
Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що:
суди зробили правильний висновок щодо існування боргових зобов`язань, які виникли між ОСОБА_9 і ОСОБА_1 . Згідно з копією розписки від 27 жовтня 2016 року на суму 56 950,00 грн, в рахунок боргу, за якою ОСОБА_5 зобов`язався передати ОСОБА_1 квартиру вартістю 310 000,00 грн. Відповідно до копії розписки від 15 листопада 2016 року ОСОБА_5 зобов`язався повернути кошти в сумі 81 000,00 грн протягом тижня. Згідно з копією розписки від 14 квітня 2017 року ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_1 кошти в сумі 134 000,00 грн у рахунок оплати частини квартири, договір купівлі-продажу якої мав бути укладений 25 квітня 2017 року. Таким чином, жодних боргових претензій позивача до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 не може існувати, оскільки вони відношення до розписок, виданих ОСОБА_5 позивачу, не мають. До того ж суди встановили, що копії розписок, які містяться в матеріалах справи, є неналежними та недопустимими доказами;
сторони договору купівлі-продажу квартири від 24 жовтня 2017 року ( ОСОБА_2 і ОСОБА_3 ) претензій один до одного не мають, а їхні дії спрямовані на реальне настання наслідків. Тому підстав для визнання договору купівлі-продажу квартири недійсним немає;
у власника є право володіти, розпоряджатися майном на власний розсуд. Тому ОСОБА_2 та ОСОБА_3 правомірно набули право власності на квартиру за оплатними договорами купівлі-продажу. Факт існування обману, про який зазначає позивач, не доведено належним чином. Крім того, обман може мати місце лише стосовно сторін договору.
Рух справи у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 344/16662/20 та витребувано справу із суду першої інстанції.
У жовтні 2023 року матеріали справи № 344/16662/20 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду від 28 травня 2024 року справу призначено до судового розгляду.
Межі та підстави касаційного перегляду
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
В ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина восьма статті 394 ЦПК України).
В ухвалі Верховного Суду від 10 жовтня 2023 року зазначено, що касаційна скарга містить підстави касаційного оскарження, передбачені частиною другою статті 389 ЦПК України (суд апеляційної інстанції в оскарженому судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 11 грудня 2019 року у справі № 520/9662/15-ц, від 12 лютого 2020 року у справі № 354/416/13-ц, від 08 березня 2023 року у справі № 127/13995/21, від 03 липня 2019 року у справі № 369/11269/16-ц, від 28 лютого 2019 року у справі № 646/3972/16-ц; судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частиною третьою статті 411 ЦПК України).
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 13 вересня 2017 року між ОСОБА_5 як продавцем і ОСОБА_2 як покупцем укладений договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Сопків З. І. та зареєстрований в реєстрі за № 5729. Відповідно до умов цього договору ОСОБА_5 продав, а ОСОБА_2 придбала квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до наданих нотаріусом на виконання ухвали суду належним чином завірених копій документів, які долучалися при укладенні зазначеного договору, такими були: заява ОСОБА_5, ІНФОРМАЦІЯ_2, про належність йому квартири на праві особистої приватної власності, здійснення продажу вперше, підписана ним власноручно; нотаріальна заява ОСОБА_6 про надання згоди дружині ОСОБА_2 на купівлю квартири; документи на підтвердження права власності ОСОБА_5 на квартиру; копії паспортів продавця та покупця.
23 жовтня 2017 року ОСОБА_5 знятий з реєстраційного обліку за адресою: АДРЕСА_2, у зв`язку з вибуттям у м. Київ.
24 жовтня 2017 року між ОСОБА_2 як продавцем та ОСОБА_3 як покупцем укладений договір купівлі-продажу вказаної квартири, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Дузінкевич Л. Б. та зареєстрований в реєстрі за № 1177.
Згідно наданих нотаріусом на виконання ухвали суду належним чином завірених копій документів, які долучалися при укладенні зазначеного договору, такими були: копія договору купівлі-продажу квартири від 13 вересня 2017 року; нотаріальна заява ОСОБА_6 про надання згоди дружині ОСОБА_2 на продаж квартири; нотаріальна згода ОСОБА_10 на ім`я її чоловіка ОСОБА_3 на купівлю квартири; звіт про оцінку майна від 19 жовтня 2017 року, згідно з яким ринкова вартість квартири становить 48 827,00 грн.
У зв`язку з укладенням договору від 24 жовтня 2017 року приватний нотаріус Івано-Франківського міського нотаріального округу Дузінкевич Л. Б. прийняла рішення від 24 жовтня 2017 року, індексний номер 37724718, про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо реєстрації права власності на квартиру за ОСОБА_3 та припинення права власності ОСОБА_5, ОСОБА_2 .
На обґрунтування позову ОСОБА_1 надала копії розписок від 27 жовтня 2016 року, від 15 листопада 2016 року, від 14 квітня 2017 року та заповіту від 22 листопада 2017 року.
Відповідно до копії розписки від 27 жовтня 2016 року ОСОБА_5 зобов`язався в рахунок боргу в сумі 56 950,00 грн передати ОСОБА_1 квартиру вартістю 310 000,00 грн.
Згідно з копією розписки від 15 листопада 2016 року ОСОБА_5 зобов`язався повернути кошти в сумі 81 000,00 грн протягом тижня.
Відповідно до копії заповіту від 22 листопада 2016 року ОСОБА_5 заповів ОСОБА_1 належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_1 .
У копії розписки від 14 квітня 2017 року зазначено, що ОСОБА_5 отримав від ОСОБА_1 кошти в сумі 134 000,00 грн в рахунок оплати 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 ; договір купівлі-продажу 1/2 частини квартири буде підписаний до 25 квітня 2017 року; оформлення договору бере на себе ОСОБА_1 .
Крім того, 16 грудня 2016 року між ОСОБА_5 як відчужувачем та ОСОБА_6 (чоловіком ОСОБА_2 ) як набувачем укладений спадковий договір, посвідчений приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Дузінкевич Л. Б. та зареєстрований в реєстрі за № 1617. Відповідно до умов цього договору набувач зобов`язався виконувати передбачені договором розпорядження відчужувача, і в разі його смерті набував право власності на належне відчужуване майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 .
13 вересня 2017 року вказаний спадковий договір розірвано нотаріально посвідченим договором про розірвання договору між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 .
У поясненнях, наданих у Івано-Франківському відділу поліції 11 грудня 2018 року, ОСОБА_6 повідомив, що був сусідом ОСОБА_5 та проживає за адресою: АДРЕСА_3 . ОСОБА_1 приходила до ОСОБА_5, проте з ним не проживала. Він за життя продав свою квартиру ОСОБА_3 З ОСОБА_6 проведено профілактичну бесіду щодо недопустимості вчинення конфліктів та інших протиправних дій щодо ОСОБА_1
28 липня 2017 року ОСОБА_1 зверталася до суду з позовом до ОСОБА_5 про стягнення боргу за розпискою (справа № 344/9733/17). Ухвалою суду від 06 травня 2019 року провадження у справі закрито у зв`язку зі смертю ОСОБА_5 22 листопада 2017 року та призначення його правонаступником ОСОБА_1 на підставі заяви про прийняття спадщини за заповітом.
Позиція Верховного Суду
Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 24 жовтня 2017 року, укладеного між ОСОБА_2 і ОСОБА_3, та скасування запису про державну реєстрацію права власності, проведеного приватним нотаріусом Івано-Франківського міського нотаріального округу Дузінкевич Л. Б.
Необхідно розмежовувати конкурсне оспорювання та позаконкурсне оспорювання фраудаторних правочинів. Недійсність фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні має гарантувати інтереси кредитора (кредиторів) "через можливість доступу до майна боржника", навіть і того, що знаходиться в інших осіб.
Метою позаконкурсного оспорювання є повернення майна боржнику задля звернення на них стягнення, тобто, щоб кредитор опинився в тому положенні, яке він мав до вчинення фраудаторного правочину (див. постанову Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05 квітня 2023 року в справі № 523/17429/20 (провадження № 61-2612св23)).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) зроблено висновок, що:
"позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України".
Тобто, Велика Палата Верховного Суду у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: