ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
12 червня 2024 року
м. Київ
справа № 761/13252/20
провадження № 61-11696св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача Литвиненко І. В.,
суддів Грушицького А. І., Петрова Є. В., Пророка В. В., Ситнік О. М.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інститут проблем екології та енергозбереження",
розглянув у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 липня 2022 року у складі судді Пономаренко Н. В. та постанову Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року у складі колегії суддів: Нежури В. А., Невідомої Т. О., Поліщук Н. В.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Інститут проблем екології та енергозбереження", про стягнення грошової компенсації вартості внесеного майна до статутного капіталу,
ВСТАНОВИВ:
Короткий зміст позовних вимог
ОСОБА_1 у березні 2020 року звернулася до суду з вищевказаним позовом, в якому просила стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію внесеного майна до статутного капіталу у розмірі 1 500 000 грн.
На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 посилалася на те, що 16 січня 1982 року між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб.
Відповідач 16 липня 2007 року за рахунок спільних коштів подружжя зробив внесок у розмірі 3 000 000 грн до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "Інститут проблем екології та енергозбереження" (далі - ТОВ "Інститут проблем екології та енергозбереження") та став його учасником, про що свідчить витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Зазначала, що в силу вимог чинного законодавства, якщо один з подружжя є учасником господарського товариства і вносить до його статутного капіталу грошові кошти, які є спільними коштами подружжя, то таке переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов`язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства.
Враховуючи викладене, вона має право на виплату їй частини (половини) внеску до статутного капіталу ТОВ "Інститут проблем екології та енергозбереження", який здійснений її чоловіком за рахунок спільних коштів (майна) подружжя у розмірі 1 500 000 грн.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Шевченківський районний суд міста Києва рішенням від 12 липня 2022 року позов задовольнив.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію внесеного майна до статутного капіталу ТОВ "Інститут проблем екології та енергозбереження" в розмірі 1 500 000 грн.
Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Рішення місцевий суд мотивував тим, що відповідачем фактично визнані ті обставини, що внесок до статутного капіталу в розмірі 3 000 000 грн було зроблено за спільні кошти подружжя, тобто в розумінні статті 60 СК України саме кошти у вказаній сумі є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, тому позивач має право на стягнення половини саме внесених відповідачем до статутного капіталу 1 500 000 грн.
Київський апеляційний суд постановою від 12 липня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2, подану адвокатом Головачевою О. М., залишив без задоволення, а рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 липня 2022 року залишив без змін.
Постанову апеляційний суд мотивував тим, що оскільки ОСОБА_2 було внесено до статутного фонду ТОВ "Інститут проблем екології та енергозбереження" саме грошові кошти у розмірі 3 000 000 грн у період перебування у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1, то частка у статутному капіталі товариства була сформована за рахунок коштів подружжя, тому у позивача з`явилось право вимоги частки внеску до статутного капіталу товариства, а не вартість частки у статутному фонді, на чому наполягали відповідач та його представник, заперечуючи проти позову.
Доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою, тому суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував обставини справи, дав об`єктивну оцінку зібраним і дослідженим доказам та дійшов правильного висновку про задоволення позову.
Короткий зміст вимог та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Від представника ОСОБА_2 - адвоката Головачової О. М. у серпні 2023 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 12 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 12 липня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявник просить скасувати оскаржувані судові рішення.
У касаційній скарзі як на підставу оскарження судового рішення заявник посилається на пункти 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України та вказує, що відповідач не був повідомлений про наявність та розгляд справи в суді першої інстанції, оскільки не отримував поштові відправлення. Кореспонденцію за місцем реєстрації замість нього отримували інші особи.
Суд апеляційної інстанції застосував норми Закону України "Про господарські товариства в сукупності із статтями 69, 70 СК України без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постановах від 08 травня 2019 року у справі № 683/886/16-ц, від 30 вересня 2020 року у справі № 552/1514/19, в аналогічних правовідносинах.
ОСОБА_2 заперечував щодо розміру стягнення компенсації частки у статутному капіталі, оскільки заявлена позивачем до поділу та стягнення 1/2 такої вартості відповідала розміру, визначеному на дату внесення в 2004 році відповідачем до статутного капіталу товариства і не відповідала вартості, визначеній станом на час розгляду справи на підставі висновку про вартість.
Товариство починаючи з 2019 року не здійснювало діяльність, не мало прибутку в 2019-2021 роках.
Відсутній висновок Верховного Суду де б було досліджено та враховано спосіб поділу майна подружжя як внесок у корпоративні права господарського товариства з урахуванням його вартості на час розгляду справи.
Стягнення половини вартості номінального внеску у статутний капітал товариства у розмірі 1 500 000 грн, зробленого понад 15 років, не відповідає нормам статті 71 СК України, статті 364 ЦК України та принципам справедливості судочинства.
Відзив на касаційну скаргу іншими учасниками справи не подано
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 16 серпня 2023 року відкрив провадження у цій справі та витребував її матеріали із Шевченківського районного суду міста Києва.
Справа № 761/13252/20 надійшла до Верховного Суду 14 вересня 2023 року.
Верховний Суд ухвалою від 20 травня 2024 року справу призначив до судового розгляду Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в кількості п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
Фактичні обставини справи, з`ясовані судами
Між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 16 січня 1982 року було укладено шлюб, який розірвано рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 березня 2021 року, у справі № 761/42234/19.
Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, листом ДПС України ГУ ДПС у місті Києві відповідач під час перебування у шлюбі з позивачем став засновником та кінцевим бенефіціарним власником ТОВ "Інститут проблем екології та енергозбереження" і вніс до статутного капіталу 3 000 000 грн.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).
Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України).
Згідно з частиною третьою статті 400 ЦПК України суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя (стаття 60 СК України).
Об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.
Дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними (частина перша статті 63 СК України).
У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором (частина перша статті 70 СК України).
Вирішуючи спори між подружжям про майно, потрібно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час придбання зазначеного майна.
Системний аналіз наведених норм матеріального права свідчить про існування презумпції спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Водночас законодавство передбачає можливість спростування поширення правового режиму спільного сумісного майна одним із подружжя, що є процесуальним обов`язком особи, яка з нею не погоджується. Тягар доказування обставин для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.