ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
11 червня 2024 року
м. Київ
cправа № 923/1030/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Чумака Ю. Я. - головуючого, Дроботової Т.Б., Багай Н.О.,
секретар судового засідання - Лелюх Є. П.,
за участю представників:
прокуратури - Гамор Н. В. (прокурор за посвідченням),
позивача - не з`явились,
відповідача-1 - не з`явились,
відповідача-2 - не з`явились,
третьої особи - не з`явились,
розглянув касаційну скаргу першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури
на рішення Господарського суду Одеської області від 29.01.2024 (суддя Погребна К. Ф.) та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 (судді: Діброва Г. І. - головуючий, Колоколов С. І., Савицький Я. Ф.) у справі
за позовом заступника керівника Херсонської окружної прокуратури Херсонської області в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України
до: 1) Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі, 2) фізичної особи - підприємця Радішевської Ольги Іванівни,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Херсонський державний університет,
про визнання недійсним договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності та повернення майна.
Короткий зміст і підстави позовних вимог
1. У серпні 2021 року заступник керівника Херсонської окружної прокуратури Херсонської області (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Міністерства освіти і науки України (далі - МОН України) звернувся до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до Регіонального відділення Фонду державного майна в Херсонській області, Автономній Республіці Крим та м. Севастополі (далі - РВ ФДМУ) та фізичної особи-підприємця (далі - ФОП) Радішевської Ольги Іванівні, в якій просив суд визнати недійсним договір оренди індивідуального визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 20.08.2018 № 1492-18-065, укладений між РВ ФДМУ та ФОП Радішевською О. І.
2. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що між відповідачами у справі 20.08.2018 було укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності та відноситься до об`єктів освіти державної власності, яке не може використовуватись не за освітнім призначенням, а тому не могло бути передано в оренду через існування прямої заборони на рівні Законів України.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
3. Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.01.2024, залишеним без змін постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024, у задоволені позову відмовлено повністю.
4. Судові рішення обґрунтовано тим, що фактичні обставини справи свідчать про те, що не було потреби у використанні спірних приміщень в освітній діяльності; внесення орендарем орендної плати сприяло додатковому фінансуванню навчального закладу; розміщення перукарні не перешкоджає здійсненню навчально-виховного процесу, а також прокурором не доведено порушення майнових прав чи інтересів позивача, настання негативних наслідків такого порушення, оскільки передача в оренду об`єкта - нежитлового приміщення гуртожитку відбулася за погодженням власника державного майна. Крім того, апеляційний господарський суд звернув увагу на те, що позовні вимоги прокурора щодо повернення орендованого майна МОН України не відповідають вимогам чинного законодавства, оскільки сторонами спірного договору виступають РВ ФДМУ, ФОП Радішевська О. І. та Херсонській державний університет (далі - Університет).
Короткий зміст вимог касаційної скарги
5. У касаційній скарзі перший заступник керівника Херсонської обласної прокуратури просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 29.01.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 у справі № 923/1030/21, ухвалити нове рішення, яким позовну заяву задовольнити в повному обсязі.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
6. На обґрунтовування наявності підстави для касаційного оскарження згідно з положеннями пункту 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, а саме статей 19, 53 Конституції України, статей 52, 56, 80 Закону України "Про освіту", статей 16, 203, 215 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та порушення норм процесуального права, а саме статей 7, 74- 79, 86 ГПК України, без врахування висновків Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, які викладено, зокрема, у постановах від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 13.10.2021 у справі № 923/1169/20, від 08.11.2022 у справі № 917/1090/21, від 17.01.2023 у справі № 902/51/21, від 16.02.2024 у справі № 917/1173/22, від 10.01.2024 у справі № 924/391/23, від 29.01.2019 у справі № 922/2632/17, від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, від 15.06.2018 у справі № 906/164/17 та інших.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
7. РВ ФДМУ у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення з мотивів, викладених в оскаржуваних судових рішеннях.
Інші учасники справи своїм правом на подання відзивів на касаційну скаргу не скористались.
Розгляд справи Верховним Судом
8. Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.05.2024 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою першого заступника керівника Херсонської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Одеської області від 29.01.2024 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.04.2024 у справі № 923/1030/21 та призначено розгляд справи у судовому засіданні на 11.06.2024.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
9. 20.08.2018 між РВ ФДМУ та ФОП Радішевською О. І. було укладено договір оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності № 1492-128-065, за умовами якого:
- у строкове платне користування передано державне окреме індивідуально визначене нерухоме майно - нежитлове приміщення площею 13,9 м2 на першому поверсі будівлі гуртожитку № 3, яке обліковується на балансі Університету, розташоване за адресою: м. Херсон, вул. Університетська, 2. Вартість майна визначена суб`єктом оціночної діяльності ФОП Броніним А. О. згідно з висновком про вартість станом на 30.06.2018 і становить за незалежною оцінкою 76 009 грн, без урахування ПДВ (пункт 1.1);
- майно передається в оренду з метою здійснення побутового обслуговування населення - перукарня (пункт 1.2);
- орендар вступає в строкове платне користування майном у термін, зазначений в договорі, але не раніше дати підписання сторонами акта приймання-передачі майна. Передача майна в оренду здійснюється за вартістю, визначеною у звіті про незалежну оцінку, складеному за Методикою оцінки, та за актом приймання-передавання, складеному на момент підписання цього договору (пункти 2.1, 2.3);
- договір укладено строком на 2 роки 11 місяців, що діє з 20.08.2018 по 20.07.2021 (пункт 10.1).
10. Додатковим договором від 01.06.2021 № 1 до договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності від 20.08.2018 № 1492-128-065 змінено строк дії договору до 20.08.2023.
11. Актом приймання-передачі в оренду нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності від 20.08.2018, нежитлове приміщення площею 13,9 м2 на першому поверсі будівлі гуртожитку № 3, яке обліковується на балансі Університету та розташоване за адресою: м. Херсон, вул. Університетська, 2, передано в строкове платне користування орендареві - ФОП Радішевській О. І.
12. Згідно з свідоцтвом про право власності від 16.06.2010 серії САС № 889528, виданого Херсонською міською радою, держава в особі МОН України є власником нерухомого майна - будівель та споруд Університету, розташованого за адресою: Херсонська область, м. Херсон, вул. 40 річння Жовтня, буд. 2-4/ вул. Ливарна, буд.1, що складаються з гуртожитку № 3, А, загальною площею 7153,1 м2, гуртожитку № 4, Б, загальною площею 7040,6 м2, навчального корпусу, В, загальною площею 2074,4 м2, мостіння, № І, ІІ, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 15.07.2010 № 26719807, виданого Херсонським державним бюро технічної інвентаризації, а також інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно від 05.07.2021 № 264332415.
13. За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером № 1724605965101 зареєстровано право державної власності на будівлі та споруди Університету, у тому числі на приміщення гуртожитку № 3, розташоване за адресою: м. Херсон, вул. Університетська, 2, загальною площею 7153,1 м2, власником яких є МОН України.
14. Згідно з інформацією з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань ФОП Радішевська О. І. здійснює підприємницьку діяльність. Основним видом діяльності є надання послуг перукарнями та салонами краси (основний), надання інших індивідуальних послуг, діяльність у сфері фотографії, інші види роздрібної торгівлі поза магазинами, інші види роздрібної торгівлі в неспеціалізованих магазинах, надання в оренду й експлуатацію власного й орендованого майна.
15. 27.03.2018 РВ ФДМУ звернулося з листом № 07-03-01114 до МОН України про надання дозволу на укладення договору оренди приміщень, які є об`єктом оренди за спірним договором.
16. Листом від 06.07.2018 № 1/11-7069 МОН України погодило передачу зазначеного майна в оренду та наголосило на необхідності врахувати напрямок діяльності орендаря з тим, щоб не завадити умовам безпечної роботи закладу.
17. Наказом РВ ФДМУ від 20.08.2018 № 412 прийнято рішення про передачу зазначеного державного майна в оренду ФОП Радішевській О. І. строком на 2 роки.
18. У подальшому, як вбачається з матеріалів справи, орендар звернувся до РВ ФДМУ із заявою від 20.05.2021 про внесення змін до договору в частині збільшення терміну дії договору до 5-ти років, з метою приведення у відповідність із мінімальним строком оренди відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" від 03.10.2019 № 157-ІХ.
19. Листом від 07.05.2021 № 1/11-31З8 МОН України погодило внесення змін до договору в частині збільшення терміну дії договору до 5-ти років, з метою приведення у відповідність із мінімальним строком оренди відповідно до Закону України "Про оренду державного та комунального майна" та додатковим договором від 01.06.2021 № l строк дії договору встановлено до 20.08.2023.
20. Відповідно до статуту Університету, затвердженого наказом МОН України від 08.08.2019 № 1083, Університет - заклад вищої освіти, що провадить інноваційну освітню діяльність за різними ступенями вищої освіти (у тому числі доктора філософії), фундаментальні та/або прикладні наукові дослідження є провідним науковим і методичним центром, має розвинуту інфраструктуру навчальних, наукових і науково-виробничих підрозділів, сприяє поширенню наукових знань та провадить культурно-просвітницьку діяльність (пункт 1.1); МОН України реалізує права та обов`язки уповноваженого Кабінетом Міністрів України органу стосовно Університету як центральний орган виконавчої влади у сфері освіти і науки, у підпорядкуванні та сфері якого перебуває Університет (пункт 4.1); матеріально-технічна база Університету включає будівлі, споруди, землю, комунікації, обладнання, транспортні засоби, службове житло та інші матеріальні цінності (пункт 9.1).
21. Предметом спору у цій справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для визнання недійсним договору оренди індивідуального визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності та повернення майна.
Позиція Верховного Суду
22. Згідно з положеннями частини 1 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
23. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційна скарга підлягає частково задоволенню, з огляду на таке.
Щодо підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України
24. За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, оскарження судових рішень з підстави, передбаченої цим пунктом, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих же норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.
25. Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у від 27.07.2020 у справі № 912/686/17 (подібний висновок також викладений у постанові Верховного Суду від 25.07.2023 у справі № 920/1034/21).
26. Дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, Верховний Суд зазначає, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, у цьому випадку підтвердилися, з огляду на таке.
27. Предметом позову у цій справі є матеріально-правові вимоги позивача про визнання недійсним договору оренди індивідуально визначеного нерухомого майна, що належить до державної власності та повернення майна, оскільки у спірних правовідносинах за оспорюваним договором оренди майно закладу освіти було передано в користування для здійснення підприємницької діяльності, а саме розміщення перукарні, яка надає послуги населенню, тобто у цілях, які ніяк не пов`язані із навчально-виховним процесом Університету, що суперечить законодавству, зокрема, положенням частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" (у редакції, чинній на час укладення договору), яка встановлювала, що об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають приватизації чи використанню не за освітнім призначенням.
28. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, зазначив, що фактичні обставини справи свідчать про те, що потреба у використанні спірних приміщень в освітній діяльності була відсутня; внесення орендарем орендної плати сприяло додатковому фінансуванню навчального закладу; розміщення перукарні не перешкоджає здійсненню навчально-виховного процесу, а матеріали справи не містять жодних доказів того, що діяльність орендаря порушує умови безпечної роботи закладу, тому суди дійшли висновку, що відповідачами під час укладення договору оренди від 20.08.2018 було дотримано вимоги чинного законодавства.
29. Колегія суддів не погоджується з висновками судів попередніх інстанцій з огляду на таке.
30. Так, згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
31. Частинами першою-третьою, п`ятою статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
32. Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
33. За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
34. У розумінні приписів наведених норм оспорювати правочин може також особа (заінтересована особа), яка не була стороною правочину, на час розгляду справи судом не має права власності чи речового права на предмет правочину та/або не претендує на те, щоб майно в натурі було передано їй у володіння. Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
35. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину враховуються загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, передбачених законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене та в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається необхідний спосіб захисту порушеного права, якщо таке порушення відбулося.
36. Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин (зазначена правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 905/1227/17, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі).
37. Відповідно до імперативних вимог частини 4 статті 80 Закону України "Про освіту" (в редакції, чинній з 28.09.2017 до 19.01.2019, тобто на час укладення оспорюваного договору оренди від 20.08.2018) об`єкти та майно державних і комунальних закладів освіти не підлягають використанню не за освітнім призначенням.