ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 червня 2024 року
м. Київ
cправа № 906/710/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Жайворонок Т. Є. - головуючого, Ємця А. А., Колос І. Б,
за участі:
секретаря судового засідання - Іщука В. В.,
представників:
позивача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія" -
Василевської О. В.,
відповідача: Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної
системи "Житомиргаз"" - Гончарук О. М.,
третьої особи: Акціонерного товариства "Укртрансгаз" - Жирного О. Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія"
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.03.2024 (колегія суддів: Бучинська Г. Б. (головуючий), Філіпова Т. Л., Василишин А. Р.) та на рішення Господарського суду Житомирської області від 08.11.2023 (суддя Кудряшова Ю. В.)
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія"
до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Житомиргаз"",
за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Акціонерне товариство "Укртрансгаз",
про визнання зобов`язання припиненим,
УСТАНОВИВ:
У травні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ЙЕ Енергія" (далі - позивач, ТОВ "ЙЕ Енергія") подало до господарського суду позов до Акціонерного товариства "Оператор газорозподільної системи "Житомиргаз"" (далі - відповідач, АТ "Житомиргаз"), за участі третьої особи, в якому просило визнати зобов`язання позивача перед відповідачем в частині передачі газу у підземному газосховищі (далі - ПГС) обсягом 2 233,00 тис. куб. м. в лютому 2023 року припиненим внаслідок виконання, проведеного належним чином.
Позов обґрунтовано тим, що зобов`язання ТОВ "ЙЕ Енергія" за договором купівлі-продажу природного газу від 15.04.2020 в частині передачі в лютому 2023 року на користь відповідача природного газу обсягом 2 233,00 тис. куб. м. припинено виконанням, проведеним належним чином, що підтверджується підписаним між сторонами актом приймання-передачі природного газу від 28.02.2023 № РГК83000098, який в розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" є належним доказом проведення господарської операції, та торговим сповіщенням на відчуження вказаного обсягу газу від тієї ж дати, наданим через інформаційну платформу третьої особи.
Однак, відповідач протиправно не визнає факту передачі йому спірного обсягу природного газу 28.02.2023 та необґрунтовано заперечує проти припинення зобов`язання позивача внаслідок виконання, проведеного належним чином, чим порушує умови договору купівлі-продажу природного газу від 15.04.2020, положення ст. 525, 526, 599 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та право позивача.
Також позивач зазначив, що газ у спірному обсязі, переданий AT "Житомиргаз" в ПГС, є частиною природного газу в обсязі 88 508,631 тис. куб. м. та належить на праві власності ТОВ "ЙЕ Енергія".
Заперечуючи проти позову, АТ "Житомиргаз" у відзиві зазначило, що оператор газосховищ АТ "Укртрансгаз" не підтвердив торгові сповіщення на відчуження та на набуття природного газу з ресурсу позивача та відхилив їх, що доводиться відповідним актом, тому не можна вважати зобов`язання в частині передачі газу у ПГС таким, що виконано належним чином. За таких обставин факт підписання акта від 28.02.2023 № РГК83000098 не свідчить, що господарська операція з передачі природного газу відбулась.
АТ "Укртрансгаз" (оператор газосховищ), в свою чергу, у письмових поясненнях вказало, що:
- торгові сповіщення від 28.02.2023 відхилено, оскільки на момент обробки даних у них про обсяг природного газу згідно з обліком в ПГС третьої особи на рахунку зберігання ТОВ "ЙЕ Енергія" обліковувався природний газ в обсязі меншому, ніж вказано у торговому сповіщенні, а саме в обсязі 0,00013 тис. куб. м., що зафіксовано в акті від 10.03.2023;
- позивач не надав доказів на підтвердження наявності на його рахунку 88 508,631 тис. куб. м. природного газу, частиною якого є спірні обсяги природного газу, а факт звернення позивача у справі № 910/4766/23 з вимогами до АТ "Укртрансгаз" про зобов`язання, зокрема здійснити облік 88 508,631 тис. куб. м. природного газу та підтвердити торгові сповіщення від 28.02.2023 свідчить, зокрема і про те, що операція щодо передачі природного газу в спірному обсязі на користь відповідача не відбулась.
Господарський суд Житомирської області рішенням від 08.11.2023, залишеним без змін згідно з постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 06.03.2024, у задоволенні позову відмовив.
Місцевий господарський суд виходив з того, що передача природного газу в лютому 2023 року у спірному обсязі від позивача до відповідача в ПГС не відбулась, відповідно, право власності на природний газ до покупця не перейшло, у зв`язку з тим, що оператор газосховищ відхилив торгові сповіщення як позивача, так і відповідача з підстави "відсутність торгового сповіщення, що кореспондує".
Водночас суд звернув увагу, що обставини правомірності чи неправомірності дій третьої особи (оператора газосховищ) щодо відхилення торгових сповіщень від 28.02.2023 не входять в предмет доказування у цій справі, з огляду на предмет та підстави позову, а також склад учасників справ.
Дослідивши зміст судових рішень у справах № 913/561/17, № 913/872/17, № 913/873/17, суд зазначив, що природний газ обсягом 88 508,631 тис. куб. м. позивачу не передавався, оскільки умови договорів боржником не виконано, тому не можна вважати позивача власником такого обсягу газу.
Застосувавши при розгляді справи стандарт доказування "вірогідність доказів", закріплений у ст. 79 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), суд виснував про більшу вірогідність доведеності позиції відповідача про те, що господарська операція в лютому 2023 року з передачі природного газу обсягом 2 233,00 тис. куб. м. не відбулась у порівнянні із наданими доказами позивача на підтвердження того, що зобов`язання з передачі природного газу в лютому 2023 року були виконані належним чином.
Суд апеляційної інстанції в постанові погодився з висновками суду першої інстанції, додатково надавши оцінку суті доводів відповідача у відзиві та письмових поясненнях, аргументам позивача про те, що переданий відповідачу обсяг природного газу знаходиться в ПГС третьої особи і про те, що позивач є власником спірних обсягів газу.
При цьому апеляційний суд врахував висновки Верховного Суду у постановах: від 05.04.2018 у справі № 914/1027/16 щодо питання застосування глави 48 ЦК України (виконання зобов`язання); від 25.02.2020 у справі № 910/8845/19 щодо неможливість переходу права власності на відповідні обсяги природного газу без здійснення відповідного адміністрування оператором такого переходу; від 19.12.2023 у справі № 918/337/23 щодо необхідності доведення факту знаходження відповідного обсягу природного газу в ПГС на момент передачі покупцю; а також встановлені судами обставини у справі № 910/10186/15.
До спірних правовідносин суди попередніх інстанцій застосували, зокрема приписи ст. 11, 526, 532, 598, 599, 629, 655, 664 ЦК України.
У поданій касаційній скарзі ТОВ "ЙЕ Енергія", посилаючись на порушення судами попередніх інстанцій ст. 3, 4, 15, 16, 525, 599, 626, 627, 628, 655, 692 ЦК України, а також наявність підстави касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, просить постановлені у справі судові рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Обґрунтовуючи наявність підстав касаційного оскарження судових рішень за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, позивач вказав, що при розгляді справи суд апеляційної інстанції не врахував висновків:
Верховного Суду у постанові від 19.12.2023 у справі № 924/355/23, в результаті чого протиправно застосував Кодекс газосховищ, який не є актом цивільного законодавства, до правовідносин, які виникли з договору купівлі-продажу природного газу;
Верховного Суду у постанові від 19.12.2023 у справі № 918/337/23, тому не дослідив обставини можливості відповідача розпоряджатися спірним обсягом природного газу, зокрема в подальшому відчужувати цей обсяг, і якими доказами це підтверджується;
Вищого господарського суду України у постанові від 26.07.2016 у справі № 910/10186/15, якою залишено без змін судові рішення у зазначеній справі, та зазначено про те, що "…господарські суди установили, що відбір АТ "Укртрансгаз" в односторонньому порядку природного газу в обсязі 132 527,147 тис. куб. м., що оформлено актом від 25.12.20214, здійснений з порушенням Порядку доступу та приєднання до Єдиної газотранспортної системи України, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики від 19.04.2012 № 420, та з порушенням умов договору зберігання…", в результаті чого суд не зауважив, що газ у вказаному об`ємі фізично третьою особою не відбирався, отже, знаходиться в ПГС.
Ухвалою Верховного Суду від 16.05.2024 відкрито касаційне провадження у справі з підстави, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
До Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу: 29.05.2024 - від відповідача, 31.05.2024 - від третьої особи, в яких наведено заперечення проти доводів касаційної скарги, висловлено прохання залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши наведені в касаційній скарзі доводи, врахувавши заперечення у відзивах на касаційну скаргу, Верховний Суд дійшов таких висновків.
У ч. 1 ст. 300 ГПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
У разі подання касаційної скарги на підставі п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України у касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні.
При цьому Суд звертає увагу, що правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ, а регулятивний вплив п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України поширюється саме на подібні правовідносини.
Термін "подібні правовідносини" може означати як ті, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і ті, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші. Таку спільність або тотожність рис слід визначати відповідно до елементів правовідносин, якими є їх суб`єкти, об`єкти та юридичний зміст.
Отже, подібність правовідносин слід визначати з урахуванням обставин кожної конкретної справи та оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що підставою для касаційного оскарження судових рішень за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України є неврахування висновку саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Відповідно, неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, як підстави для касаційного оскарження за п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, має місце тоді, коли суд апеляційної інстанції, посилаючись на норму права, застосував її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачив тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, де мали місце подібні правовідносини.
Перевіривши доводи касаційної скарги про неврахування судом апеляційної інстанції висновків щодо питання застосування відповідних норм матеріального права, викладених у наведених позивачем постановах Верховного Суду, колегія суддів зазначає таке.
У справі № 918/337/23 розглядались вимоги ТОВ "ЙЕ Енергія" до АТ "Рівнегаз" про визнання зобов`язання з передачі відповідного обсягу природного газу припиненим внаслідок виконання, проведеного належним чином. Аналізуючи положення ст. 509, 525, 526, 532, 598, 599 ЦК України, Верховний Суд виснував, що зобов`язання вважається виконаним належним чином відповідно до умов договору, якщо боржник виконав його таким чином та способом, на які повинні були розраховувати обидві сторони, а за наслідками такого виконання кредитор отримав можливість розпоряджатися виконаним на свій розсуд. Також Верховний Суд звернувся до власних висновків щодо обов`язків оператора газорозподільної системи у контексті адміністрування передачі природного газу відповідного обсягу, викладених у постанові Верховного Суду від 25.02.2020 у справі № 910/8845/19.
Скасовуючи судові рішення про задоволення позову та направляючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд зазначив про передчасність висновків, що позивач в рамках укладеного договору виконав зобов`язання та передав відповідачу природний газ у відповідному обсязі, оскільки суди попередніх інстанцій:
- не розглянули заперечення відповідача, суть яких полягала не у запереченні проведення операції з придбання природного газу у позивача, а в тому, що у зв`язку із відхиленням оператором газосховищ торгового сповіщення на набуття газу від ТОВ "ЙЕ Енергія", немає підстав вважати, що господарська операція з передачі природного газу, яка оформлена відповідним актом, відбулася, а обмежилися лише формальним посиланням на те, що відповідачем не надано доказів відхилення оператором газосховищ торгових сповіщень;
- вказали, що двосторонній акт приймання-передачі газу підтверджує отримання покупцем природного газу за договором, при цьому не надали оцінки п. 3.4, 3.5 договору, не спростували твердження відповідача про те, що відхилення оператором газосховищ торгових сповіщень як на відчуження газу, так і на його набуття, позбавило відповідача можливості розпоряджатися придбаним ним газом.
У справі № 924/355/23 предметом розгляду були вимоги ТОВ "ЙЕ Енергія" до АТ "Хмельницькгаз" про визнання зобов`язання з передачі відповідного обсягу природного газу припиненим внаслідок виконання, проведеного належним чином. Верховний Суд не знайшов підстав для формулювання правового висновку щодо застосування розділу VIII Кодексу газосховищ у подібних правовідносинах, оскільки положення цього розділу не регулюють правила і момент набуття права власності, натомість, зазначив, що Кодекс газосховищ не є актом цивільного законодавства, тому він не може регулювати цивільні відносини, зокрема і щодо порядку виконання договорів, отже, до спірних відносин щодо переходу права власності на природний газ, який зберігається у газосховищах, застосуванню підлягають норми ЦК України.
Скасовуючи рішення попередніх інстанцій про задоволення позову та передаючи справу на новий розгляд до суду першої інстанції, Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій:
- не дослідили належним чином обставини перебування природного газу у відповідному обсязі на зберіганні АТ "Укртрансгаз" з врахуванням наявних судових рішень та виконавчих проваджень, на які посилається позивач, та відповідних заперечень відповідача та АТ "Укртрансгаз" про відсутність цього товару в ПГС;
- досліджували дії продавця щодо передачі товару, водночас не перевірили чи вчинив зі своєї сторони покупець дії з прийняття товару, адже у випадку, якщо покупець ухиляється від прийняття товару, який йому вже належить, він несе ризик випадкової загибелі речі.
Отже, з наведеного вбачається, що правовідносини у справах № 918/337/23, № 924/355/23 Верховного Суду є подібними до правовідносин у справі, яка розглядається, за усіма критеріями подібності. Втім, висновки Верховного Суду у наведених справах не є остаточними, а скасування судових рішень про задоволення позову та направлення цих справ на новий розгляд, ураховуючи обставини кожної з цих справ, зумовлено порушенням судами норм процесуального права щодо дослідження та надання об`єктивної оцінки аргументам учасників справи і всім зібраним у справі доказам, всебічного і повного з`ясування фактичних обставин справи, які мають істотне значення для правильного вирішення спору.