ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
20 червня 2024 року
м. Київ
справа № 200/5105/23
адміністративне провадження № К/990/13/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Мартинюк Н. М., Смоковича М. І.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Голови Верховного Суду Князєва Всеволода Сергійовича про визнання протиправним та скасування рішення, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 02.10.2023 (суддя - Олішевська В. В.) та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2023 (колегія суддів у складі: Геращенка І. В., Блохіна А. А., Казначеєва Е. Г.),
УСТАНОВИВ:
Короткий зміст обставин справи і рішень судів першої та апеляційної інстанцій
У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Голови Верховного Суду Князєва В. С. про визнання протиправним рішення Голови Верховного Суду Князєва В. С. від 21.10.2022 № 505/0/149-22 про відрядження судді ОСОБА_1 без згоди до Дружківського міського суду Донецької області, без врахування вакантних посад суддів, без зазначення граничного строку відрядження та таким, що піддає дискримінації суддю ОСОБА_1 у порівнянні з суддями інших судів, відряджених за їх згодою, з урахуванням розпоряджень про зміну територіальної підсудності судових справ під час воєнного стану та скасування цього рішення.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 18.09.2023 визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду з даним позовом та позивачці встановлений десятиденний строк з дня отримання цієї ухвали на усунення недоліків шляхом надання суду вмотивованого клопотання про поновлення строків звернення до суду з цим позовом та доказів на підтвердження обставин викладених у клопотанні.
На виконання вимог ухвали суду про залишення позовної заяви без руху позивачка надала до суду клопотання про поновлення пропущеного строку звернення до суду з цим позовом.
На обґрунтування клопотання позивачка посилається на те, що правовий аналіз законодавства України про інформацію дозволяє стверджувати, що питання наявності або відсутності перешкод в отриманні інформації певною особою залежить від того, наскільки суб`єкт владних повноважень (розпорядник інформації) виконує вимоги зазначеного законодавства, зокрема, щодо інформування про свою діяльність. Наголошує, що за вимогою пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про доступ до публічної інформації" право на доступ до публічної інформації, яка визначається у статті 1 цього Закону як відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб`єктами владних повноважень своїх обов`язків, гарантується обов`язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом. При цьому, інформація про діяльність Голови Верховного Суду Князєва В. С. щодо відрядження суддів до інших судів за період з 22.03.2022 по 11.01.2023 ніяк не оприлюднювалася, про що свідчить сайт Верховного Суду, в якому в розділі "Діяльність" рубрики "Відрядження суддів" такої інформації не міститься, незважаючи на те, що Закон України "Про правовий режим воєнного стану" заборони оприлюднювати дану інформацію не містить. На сайті Вищої ради правосуддя у розділі "Рішення Голови Верховного Суду" міститься повідомлення від 04.03.2022 щодо доступу до інформації даного сайту, втім заборони щодо оприлюднення рішень про відрядження суддів це повідомлення не містить. Звертає увагу на той факт, що на сайтах Вищої кваліфікаційної комісії суддів України та Вищої ради правосуддя, до повноважень яких на теперішній час віднесені питання відрядження суддів до інших суддів, в умовах воєнного стану в Україні повністю оприлюднюється інформація про відрядження суддів названими правовими інституціями. На думку позивачки, отримати інформацію про обмежену кількість випадків відрядження суддів без їх згоди до інших судів, що створює дискримінацію прав позивача як судді, за рішеннями Голови Верховного Суду Князєва В. С. позивачка в загальному доступі не мала можливості з причини її не оприлюднення. Дана обставина підтверджує наявність перешкод в отриманні інформації позивачкою стосовно права на відрядження до іншого суду, що не залежали від її волевиявлення, оскільки відповідач, як розпорядник інформації, всупереч вимог пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про доступ до публічної інформації" не виконав обов`язок щодо оприлюднення інформації про свої рішення про відрядження суддів до інших судів за період з 22.03.2022 по 11.01.2023.
Крім того, зазначає, що відповідач за її зверненням з питання відрядження до інших судів та дострокового закінчення відрядження до Дружківського міського суду Донецької області, яке було надіслано до Верховного Суду 29.10.2022 засобами електронного зв`язку з відповідним підтвердженням його отримання адресатом, взагалі ніякої відповіді в порушення вимог пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про доступ до публічної інформації" не надав, ніяк не вирішив поставлені в цьому зверненні питання.
На думку позивачки, вона не повинна була дізнатися про порушення своїх прав з моменту прийняття спірного рішення відповідачем, оскільки всупереч вимогам пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про доступ до публічної інформації" була позбавлена можливості отримати інформацію стосовно свого права на відрядження до іншого суду, незважаючи на вжиті нею протягом розумного строку заходи щодо отримання такої інформації, у тому числі шляхом подання відповідачу вказаного звернення. Крім того, інформація про кількість вакантних посад суддів у Дружківському міському суді Донецької області на момент прийняття спірного рішення відповідача про відрядження позивачки, тобто станом на 21.10.2022, в порушення пункту 1 частини першої статті 3 Закону України "Про доступ до публічної інформації", також не оприлюднювалася та не міститься на сайті Верховного Суду в розділі "Діяльність" рубрики "Відрядження суддів".
Позивачка зазначає, що при розгляді питання поважності причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, не можна залишити поза увагою ту обставину, що законодавство України з питань проходження публічної служби, до якої відповідно до пункту 17 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) відноситься професійна діяльність суддів, складається субсидіарно з норм Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), що обумовлює можливість та необхідність їх застосування при вирішенні питань поновлення процесуальних строків в адміністративному судочинстві.
При вирішенні питання про поновлення строку звернення до суду з даним адміністративним позовом позивачка указує на необхідність врахування частини першої глави ХІХ "Прикінцеві положення" КЗпП України, за якою під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. При цьому постановою Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARSCoV-2" зазначений карантин був відмінений на всій території України з 24 години 00 хвилин 30.06.2023. Згадані норми законодавства України про працю свідчать, що законодавцем України факт карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), визначений в якості поважної причини пропуску строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
З огляду на зазначені обставини просила суд визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом та поновити строк звернення до суду.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02.10.2023, залишеною без змін постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2023, визнано неповажними причини пропуску позивачкою строку звернення до суду з цим позовом. Повернуто позовну заяву без розгляду. Також зазначено, що повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивачка у позовній заяві указала на те, що 25.10.2022 на особисту електронну адресу отримала рішення Голови Верховного Суду від 21.10.2022 № 505/0/149-22 і була здивована, оскільки усім суддям надавалася можливість відрядження до інших судів за згодою, а щодо неї було прийнято рішення про відрядження до іншого суду без її згоди. 24.10.2022 вона звернулася до Голови Верховного Суду із заявою про вирішення питання щодо відрядження її до Дзержинського районного суду м. Харків, Подільського районного суду м. Києва, Солом`янського районного суду м. Києва, Києво-Святошинського районного суду Київської області, Броварського міськрайонного суду Київської області, знаючи про те, що у Дружківському міському суді станом на 21.02.2022 було лише 3 вакантні посади судді та повідомлення про те, що має місце проживання у місті Харків та місті Києва, чоловіка інваліда 2 групи за захворюванням опорно-рухливого апарату, однак відповіді на своє звернення так і не отримала. Також 07.11.2022 вона звернулася до Голови Верховного Суду з проханням доповнити додатково перелік суддів для відрядження для відрядження Ананьївським районним судом Одеської області, оскільки вона знала що з жовтня 2021 року в даному суді не здійснювалося правосуддя. Відповідь на своє звернення не отримала. З огляду на зазначені обставини, суд дійшов висновку про те, що про рішення Голови Верховного Суду від 21.10.2022 № 505/0/149-22, яке позивачка уважає протиправним, вона дізналася 25.10.2022 та з цього часу їй було відомо про порушення її прав. Крім того, матеріалами справи підтверджено, що позивачка після прийняття рішення зверталася із заявою про вирішення питання про її відрядження до інших судів, яке не було розглянуто.
Щодо доводів позивачки про те, що до спірних правовідносин слід застосовувати положення КЗпП України, суд зазначив, що ОСОБА_1 є суддею та проходить публічну службу, відтак на неї розповсюджуються норми спеціального закону, які регулюють порядок прийняття на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби, в даному випадку КАС України, а саме: частина п`ята статті 122 КАС України, а тому суд дійшов висновку про відсутність підстав для застосовування до спірних правовідносин частини першої 1 глави ХІХ "Прикінцеві положення" КЗпП України.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
Не погоджуючись з ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02.10.2023 та постановою Першого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2023 позивачка подала касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального права, просить їх скасувати, справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду. Крім того, просить постановити окрему ухвалу у відношенні судді Донецького окружного адміністративного суду Олішевській В. В., суддів Першого апеляційного адміністративного суду Геращенка І. В., Блохіна А. А., Казначеєва Е. Г. за викладеними фактами складання ними судових рішень без будь-якої мотивації відхилення аргументів позивача щодо необхідності визнання поважними причинами пропуску звернення з позовом до адміністративного суду.
На обґрунтування вимог касаційної скарги зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, який би звертав увагу адміністративних судів на необхідності застосування норми права, передбаченої частиною першою статті 121 КАС України, щодо поважності причин пропуску строку звернення до суду з позовною заявою в залежності від правової оцінки поведінки відповідача як розпорядника інформації, пов`язаної з не оприлюдненням інформації про свої рішення та не вирішенням звернення позивача щодо реалізації його прав, а також щодо необхідності розглядати факт карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), та процедурний характер спірного рішення відповідача як тривалого деліктного правопорушення в якості поважних причин пропуску звернення з позовом до адміністративного суду у відносинах публічної служби.
Разом з тим, наголошує, що спірні правовідносини у цій справі виникли в період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), факт якого згідно з частиною першою глави ХІХ "Прикінцеві положення" КЗпП України на законодавчому рівні визначений в якості поважної причини пропуску строків звернення до суду за вирішенням трудових спорів, яким є спір у цій справі, оскільки, на її думку, спори з питання проходження публічної служби є різновидом трудових спорів. Відтак, уважає, що відхилення факту карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), в якості поважної причини пропуску строку звернення позивачки до адміністративного суду судами попередніх інстанцій є помилковим та таким, що свідчить про порушення судами попередніх інстанцій норм частини першої статті 121 КАС України.
Крім того, скаржниця, посилаючись на рішення Європейського суду з прав людини від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства", від 20.09.2011 за заявою у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії", якими встановлено поважність причин пропуску строку звернення до суду щодо оскарження індивідуальних актів суб`єктів владних повноважень, перебіг процесуального строку оскарження яких починається з наступного дня після відповідної календарної дати, у разі, якщо дія цих актів має тривалий характер, зазначає, що наведені особливості процесуальних правовідносин у цій справі не були ураховані судами попередніх інстанцій.
Також зазначає, що предметом оспорювання правомірності рішення відповідача, на її думку, є дискримінаційний характер цього рішення по відношенню до права позивачки бути відрядженою до іншого суду за її згодою, який встановлюються тільки при наявності повної інформації щодо відрядження суддів відповідачем за період з 22.03.2022 по 11.01.2023, яка не оприлюднювалася, а звернення позивачки до відповідача стосовно реалізації нею зазначеного права ігнорувалися. У зв`язку з цим об`єктивно дізнатися про порушення свого права на відрядження за її згодою в порівнянні з іншими відрядженими суддями позивачка не могла в момент ознайомлення зі спірним рішенням відповідача про її відрядження до Дружківського міського суду Донецької області.
Окрім цього, стверджує, що повернення ухвалою суду першої інстанції від 02.10.2023 позовної заяви на підставі положень пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України не відповідає процесуальним відносинам, які склалися у цій справі та стосуються поновлення строку звернення до адміністративного суду.
Позиція інших учасників справи
Відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду апеляційної інстанції.
Рух справи у суді касаційної інстанції
01.01.2024 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 02.10.2023 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2023.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01.01.2024 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Мартинюк Н. М., Смоковича М. І. для розгляду судової справи № 200/5105/23.
Ухвалою Верховного Суду від 24.01.2024 відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Донецького окружного адміністративного суду від 02.10.2023 та постанову Першого апеляційного адміністративного суду від 06.12.2023.
Ухвалою Верховного Суду від 19.06.04.2024 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ
Релевантні джерела права й акти їхнього застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи
Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Згідно з положенням частини четвертої статті 328 КАС України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм процесуального права, виходить з такого.
Частиною другою статті 55 Конституції України передбачено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Отже, право звернення до суду є невід`ємним особистим правом особи, чи правом суб`єкта владних повноважень, яке реалізовується в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи до суду з позовом.
У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов`язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися у відповідності до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.