ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
19 червня 2024 року
м. Київ
справа № 367/9322/21
провадження № 61-4770св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ІНФОРМАЦІЯ_1,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційні скарги ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області у складі судді Шестопалової Я. В. від 25 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду у складі колегії суддів: Левенця Б. Б., Борисової О. В., Ратнікової В. М., від 29 лютого 2024 року та ОСОБА_1 на постанову Київського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року.
Зміст позовної заяви та її обґрунтування
1. У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним і скасування наказу про відсторонення від роботи, стягнення середнього заробітку за період відсторонення від роботи, стягнення моральної шкоди.
2. На обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначала, що вона є кандидатом біологічних наук, доцентом, працює з 2005 року в ІНФОРМАЦІЯ_1 на посаді старшого наукового співробітника ІНФОРМАЦІЯ_2.
3. 08 листопада 2021 року її було ознайомлено з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08 листопада 2021 року № 219 про її відсторонення від роботи з підстав відсутності щеплення від гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, як таку, що не вакцинована без поважної причини, до усунення причини відсторонення (до отримання вакцинації від COVID-19 з наданням підтвердження у вигляді сертифікату про вакцинацію або довідки про абсолютні протипоказання до щеплення).
4. Вважала зазначений наказ про відсторонення від роботи протиправним, таким, що підлягає скасуванню, оскільки у ньому відсутні належні правові підстави, передбачені чинним законодавством.
5. Зазначала, що у зв`язку з відстороненням її від роботи роботодавець зобов`язаний сплатити їй середній заробіток за весь час відсторонення від роботи до дня ухвалення рішення суду. Крім того, дії роботодавця щодо погроз звільнення, відсторонення від роботи спричинили їй моральні страждання. Зауважувала, що вона була позбавлена можливості фінансово забезпечувати родину, фактично позбавлена можливості вільного вибору професії, що загалом призвело до значних моральних утисків і страждань, втрати внутрішнього спокою та нормального сну через переживання та психологічну напругу, втрату життєвих зв`язків, порушення рівноваги, звичного укладу життя, що загалом вимагало й вимагає значних додаткових морально-фізичних зусиль для стійкого організованого відновлення порушеного укладу життя.
6. Враховуючи наведене, ОСОБА_1 просила суд: визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 про її відсторонення від роботи; стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на її користь середній заробіток за весь період відсторонення від роботи, а саме з 08 листопада 2021 року по день винесення судом рішення, виходячи з її середньоденного заробітку у розмірі 602,67 грн; стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на її користь заподіяну моральну шкоду у розмірі 50 000,00 грн.
Стислий виклад позиції відповідача
7. Відповідач ІНФОРМАЦІЯ_1 заперечував проти задоволення позовних вимог ОСОБА_1, посилаючись на їх необґрунтованість. Зазначав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 є вищим військовим навчальним закладом післядипломної освіти. З 08 листопада 2021 року невакциновані працівники підлягали відстороненню від виконання обов`язків на період усунення ними причини відсторонення. Про необхідність вакцинації позивачка була повідомлена ще у липні 2021 року, проте склала відмову від вакцинації. Вважає, що наказ від 08 листопада 2021 року № 219 відповідає вимогам законодавства, оскільки позивачка не була вакцинована без поважної причини. Стосовно вимог про стягнення середнього заробітку зазначав, що працівник тимчасово увільняється від роботи, а тому за загальним правилом, відповідно до частини першої статті 94 Кодексу законів про працю України, такому працівникові заробітна плати не виплачується. Стосовно вимоги про стягнення моральної шкоди зазначав про її необґрунтованість належними, достатніми та допустимим доказами.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
8. Рішенням Ірпінського міського суду Київської області від 25 вересня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково.
9. Визнано протиправним та скасовано наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08 листопада 2021 року № 219 про відсторонення від роботи ОСОБА_1 .
10. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь період відсторонення від роботи, а саме з 08 листопада 2021 року по день винесення рішення судом, у розмірі 68 101,71 грн.
11. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду у розмірі 10 000,00 грн.
12. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
13. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що оскаржуваний наказ про відсторонення позивачки від роботи прийнято у спосіб, що не відповідає вимогам пункту 1 статті 92 Конституції України та статті 12 Закону "Про захист населення від інфекційних хвороб". Водночас, з огляду на те, що в Україні відсутні закони, які передбачають право роботодавців відсторонювати від роботи працівників, що відмовилися від вакцинації проти респіраторної хвороби COVID-19, відсторонення позивачки від роботи є дискримінаційним, незаконним і неконституційним.
14. Середній заробіток підлягає стягненню на користь позивачки за весь час її вимушеного прогулу (113 днів) з розрахунку середньоденної заробітної плати позивачки у розмірі 602,67 грн. Розмір відшкодування моральної шкоди суд визначив, посилаючись на вимоги розумності, виваженості та справедливості.
Основний зміст та мотиви судового рішення суду апеляційної інстанції
15. Постановою Київського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 задоволено частково. Рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 вересня 2023 року змінено, викладено абзац третій і четвертий резолютивної частини у такій редакції:
16. "Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу, пов`язаний з відстороненням від роботи, а саме з 08 листопада 2021 року по 28 лютого
2022 року у розмірі 47 008,26 грн з утриманням із цієї суми установлених законодавством України податків і зборів".
17. "Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію заподіяної моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн".
18. В іншій частині рішення Ірпінського міського суду Київської області
від 25 вересня 2023 року залишено без змін.
19. Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що суд першої інстанції не врахував, що посада ОСОБА_1 підпадає під перелік професій, які підлягають обов`язковим профілактичним щепленням проти гострої респіраторної хвороби COVID-19, однак відповідачем не було дотримано порядку відсторонення від роботи. Зауважено, що у матеріалах справи відсутні докази повідомлення позивачки про необхідність (та у який термін) надати відповідачу сертифікат про здійснення щеплення від COVID-19 чи довідки про медичні протипоказання проти щеплення від COVID-19, а також докази відмови або ухилення позивачки від такого щеплення перед виданням оскаржуваного наказу. З урахуванням наведеного, відсторонення позивачки не можна вважати пропорційним меті охорони здоров`я населення та її самої. Крім того, при визначення розміру середнього заробітку за час вимушеного прогулу суд першої інстанції не звернув уваги, що кількість робочих днів у період з 08 листопада 2021 року до 28 лютого 2022 року становить 78 днів, а при визначенні розміру моральної шкоди не врахував тривалість відсторонення позивачки та допуск її до роботи з 01 березня 2022 року.
Узагальнені доводи касаційних скарг
20. 29 березня 2024 року ІНФОРМАЦІЯ_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року, в частині задоволених позовних вимог, ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
21. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій ІНФОРМАЦІЯ_1 зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 130/3548/21,у постановах Верховного Суду від 01 березня 2023 року у справі № 697/2349/21, від 01 березня 2023 року у справі № 751/8696/2, від 15 березня 2023 року у справі № 697/2359/21,
від 29 березня 2023 року у справі № 682/2645/21, від 12 квітня 2023 року у справі № 686/27893/21, від 19 квітня 2023 року у справі № 295/14880/21, від 30 листопада 2023 року у справі № 242/6619/21, від 10 січня 2024 року у справі № 941/1581/21 (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
22. Касаційна скарга ІНФОРМАЦІЯ_1 обґрунтована посиланням на те, що суди попередніх інстанцій не врахували, що роботодавцем здійснено усі можливі дії щодо роз`яснення позивачці вимог законодавства про обов`язковість щеплення проти COVID-19 та про наслідки у вигляді відсторонення від роботи. Однак, позивачка протягом усього часу проведення розʼяснювальних бесід жодних документів на підтвердження вакцинації чи наявності протипоказань для щеплення не надала.
23. Зауважує, що законодавство України щодо проведення обов`язкових профілактичних щеплень проти COVID-19 встановлює прямий обов`язок роботодавця самостійно вчинити до працівника прямо визначену дію - відсторонення. Держава, встановивши обов`язковість щеплень для певних категорій працівників, зокрема працівників наукових установ закладів вищої освіти, реалізує свій обов`язок щодо забезпечення безпеки життя і здоров`я усіх учасників освітнього процесу, у тому числі нещепленого працівника.
24. Зосереджує увагу на тому, що позивачка працювала на посаді старшого наукового співробітника, посада якого за посадовими обов`язками передбачає участь у масових заходах (конференціях, семінарах, нарадах, тощо) та роботу в колективах, зокрема з науково-педагогічними працівниками, а її безпідставна відмова від вакцинації є порушенням прав інших працівників та слухачів академії на здорове та безпечне середовище для роботи та навчання. Більш того, академія готує військових медиків, а тому всі заходи, які вживалися керівництвом, мали на меті підтримання постійної бойової готовності.
25. Крім того, за позивачкою на період відсторонення зберігалося робоче місце, трудовий договір не припинявся, а нарахування заробітної плати було відновлене одразу після її допуску до роботи.
26. За наявності законної підстави для відсторонення позивачки від роботи відсутні підстави для стягнення на її користь середнього заробітку за час вимушеного прогулу, моральної шкоди та судових витрат.
27. 16 квітня 2024 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить змінити постанову Київського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року у частині стягнення середнього заробітку та стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 67 154,10 грн.
28. Підставами касаційного оскарження судового рішення суду апеляційної інстанції ОСОБА_1 зазначає неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що апеляційний суд застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року у справі
№ 806/3265/17, у постановах Верховного Суду від 25 липня 2018 року у справі
№ 552/3404/17, від 23 січня 2019 року у справі № 755/6458/15-ц, від 22 травня 2019 року у справі № 572/2429/15-ц, від 21 серпня 2019 року у справі
№ 712/3841/17, від 24 квітня 2020 року у справі № 815/5976/14, від 22 вересня 2020 року у справі № 234/1020/18, від 30 червня 2021 року у справі
№ 826/17798/14 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
29. Касаційна скарга ОСОБА_1 обґрунтована посиланням на незаконність її відсторонення від роботи у зв`язку з відсутністю профілактичного щеплення проти COVID-19 та відсутність у законодавстві України відповідної підстави для застосування такого виду дисциплінарної відповідальності за небажання пройти зазначене щеплення.
30. Посилається ОСОБА_1 на помилковість висновку суду апеляційної інстанції щодо обрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, недотримання вимог Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року № 100.
31. Зауважує, з огляду на те, що середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а саме 36 159,98 : 42 робочих дня = 860,95 грн. Середній заробіток за час вимушеного прогулу за 78 робочих днів становить 67 154,10 грн (860,95 грн * 78).
Надходження касаційних скарг до суду касаційної інстанції
32. Ухвалою Верховного Суду від 11 квітня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі № 367/9322/21 за касаційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1, витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
33. Ухвалою Верховного Суду від 25 квітня 2024 року поновлено ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року, відкрито касаційне провадження у справі № 367/9322/21 за касаційною скаргою ОСОБА_1 .
34. 25 квітня 2024 року матеріали цивільної справи № 367/9322/21 надійшли до Верховного Суду.
35. Ухвалою Верховного Суду від 05 червня 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією з п`яти суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами. Продовжено до 08 травня 2024 року ОСОБА_1 строк на подання відзиву на касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Ірпінського міського суду Київської області від 25 вересня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 29 лютого 2024 року.
Короткий зміст відзиву на касаційну скаргу
36. Відзив ОСОБА_1 на касаційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 обґрунтований посиланням на те, що суд першої інстанції правильно визнався зі змістом позовних вимог та нормами матеріального права, які підлягають до застосування, однак помилився у розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу, у зв`язку з чим рішення підлягає зміні у цій частині.
37. ОСОБА_1 акцентує увагу на тому, що правові підстави для відсторонення працівника від роботи визначені статтею 46 КЗпП України, і такі підстави у спірних правовідносинах відсутні. Право на відмову від ризикованого медичного втручання закріплено законодавством України і не передбачає жодних санкцій для особи, яка цим правом користується. Відповідно до частини шостої статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" повнолітнім дієздатним громадянам профілактичні щеплення проводяться за їхньою згодою.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
38. ОСОБА_1 працювала з 05 вересня 2005 року в ІНФОРМАЦІЯ_1, зокрема, з 14 лютого 2017 року на посаді старшого наукового співробітника ІНФОРМАЦІЯ_2.
39. Згідно з рапортом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 станом на 20 липня 2021 року повідомлено, що ОСОБА_1 відмовилась від вакцинації проти коронавірусної інфекції COVID-19.
40. З заяви ОСОБА_1 начальнику ІНФОРМАЦІЯ_1 від 23 липня 2021 року випливає, що проведено бесіду та ознайомлено її з наказом начальника від 15 липня 2021 року № 14 "Про організацію проведення вакцинації від гострої респіраторної хвороби COVID-19 серед особового складу ІНФОРМАЦІЯ_1". Вказано, що їй зрозумілі основні положення з персонально роз`яснювальної роботи щодо безумовної необхідності вакцинації, без жодного примусу виключно на добровільній основі, без жодної дискримінації, у будь-який спосіб, відповідно до норм чинного законодавства.
41. 08 листопада 2021 року ОСОБА_1 була ознайомлена з попередженням про обов`язкове щеплення проти COVID-19 під підпис, де виклала свої заперечення.
42. Відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 08 листопада 2021 року № 219 ОСОБА_1 відсторонено від роботи з підстав відсутності щеплення від респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 було відсторонено від роботи з 08 листопада
2021 року як таку, що не вакцинована без поважної причини - до усунення причини відсторонення.
43. Підставою для видання наказу зазначено виконання вимог статті 12 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" зі змінами, наказу Міністерства охорони здоров`я України від 04 жовтня 2021 року № 2153 "Про затвердження Переліку професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов`язковим профілактичним щепленням", листа Державного секретаря Міністерства оборони України від 04 листопада 2021 року
№ 17497/з/1.
44. Після ознайомлення з наказом № 219 від 08 листопада 2021 року про відсторонення від роботи, 09 листопада 2021 року ОСОБА_1 подала начальнику ІНФОРМАЦІЯ_1 заперечення щодо такого відсторонення.
45. Згідно з наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 01 березня 2022 року № 41 ОСОБА_1, старшого наукового співробітника ІНФОРМАЦІЯ_2, визнано такою, що приступила до виконання обов`язків з 01 березня 2022 року.
Позиція Верховного Суду
46. Перевіривши доводи касаційних скарг та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
47. Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
48. Згідно з частиною першою статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
49. Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
50. Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
51. У Рішенні від 28 серпня 2020 року № 10-р/2020 у справі
№ 1-14/2020(230/20) за конституційним поданням Верховного Суду Велика Палата Конституційного Суду України зазначила, що обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина є можливим у випадках, визначених Конституцією України. Таке обмеження може встановлюватися виключно законом - актом, ухваленим Верховною Радою України, як єдиним органом законодавчої влади в Україні. Встановлення такого обмеження підзаконним актом суперечить статтям 1, 3, 6, 8, 19, 64 Конституції України.
52. Частиною першою статті 46 КЗпП України передбачено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.
53. Термін "законодавство" використовується у правовій системі в основному в значенні - сукупності законів та інших нормативно-правових актів, які регламентують ту чи іншу сферу суспільних відносин.
54. Конституційний Суд України у справі за конституційним зверненням Київської міської ради професійних спілок щодо офіційного тлумачення частини третьої статті 21 КЗпП України (рішення від 09 липня 1998 року № 12-рп/98) офіційно розтлумачив термін "законодавство". Конституційний Суд України дійшов висновку, що термін "законодавство", який вживається в частині третій статті 21 КЗпП України щодо визначення сфери застосування контракту як особливої форми трудового договору, потрібно розуміти так, що ним охоплюються закони України, чинні міжнародні договори України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, а також постанови Верховної Ради України, укази Президента України, декрети і постанови Кабінету Міністрів України, прийняті в межах їх повноважень та відповідно до Конституції України і законів України.
55. Статтею 68 Конституції України передбачено, що кожен зобов`язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.