ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 червня 2024 року
м. Київ
справа № 354/600/15-ц
провадження № 61-552св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Сердюка В. В. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Фаловської І. М.,
учасники справи:
позивач - перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України,
відповідачі: Поляницька сільська рада Івано-Франківської області, ОСОБА_1, Товариство з обмеженою відповідальністю "Буковель", ОСОБА_2,
треті особи: Державне підприємство "Ворохтянське лісове господарство", ОСОБА_3,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області 01 травня 2023 року у складі судді Остап`юк М. В. та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року у складі колегії суддів Девляшевського В. А., Баркова В. М., Мальцевої Є. Є.,
ВСТАНОВИВ:
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог та історія справи
У вересні 2015 року перший заступник прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України та Державного підприємства "Ворохтянське лісове господарство" (далі - ДП "Ворохтянське лісове господарство") звернувся до суду з позовом до Поляницької сільської ради Івано-Франківської області, ОСОБА_1, ОСОБА_2, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ОСОБА_3, про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку та повернення земельної ділянки.
Позов обґрунтовано тим, що на підставі рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради Івано-Франківської області № 37 від 11 вересня 2003 року ОСОБА_1 передано безоплатно у приватну власність земельну ділянку для будівництва та обслуговування житлового будинку в урочищі "Вільшенець" в с. Поляниця, площею 0,2500 га, кадастровий номер 2611092001220020093. На підставі цього рішення відповідач отримав державний акт про право власності на земельну ділянку серії ІФ № 091905.
Під час розгляду кримінальної справи № 248436 встановлено, що рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради Івано-Франківської області щодо безоплатної передачі земельної ділянки ОСОБА_1 не приймалося, а було підроблено. Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2015 року у зв`язку із закінченням строків давності винних осіб було звільнено від кримінальної відповідальності за частиною першою статті 366 та частиною 2 статті 364 КК України. Цивільний позов ДП "Ворохтяньке лісове господарство" про стягнення завданих збитків залишено без розгляду.
На думку прокурора, державний акт на право власності на земельну ділянку серії ІФ № 091905 від 17 листопада 2003 року незаконно видано ОСОБА_1 на підставі фіктивного рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради Івано-Франківської області. Відповідач із заявою про затвердження проекту землеустрою на розгляд сесії сільської ради не звертався, це питання сільською радою не розглядалося.
Позивач зазначав, що спірна земельна ділянка перебуває у постійному користуванні ДП "Ворохтянське лісове господарство" на підставі державного акта на право постійного користування землею ІІ-ІФ №002701 від 10 листопада 2001 року та знаходиться у кварталі 8 виділ 30-31 Поляницького лісництва. Рішення про вилучення земельної ділянки з постійного користування ДП "Ворохтянське лісове господарство" Поляницькою сільською радою Івано-Франківської області не приймалося, дозволу на таке вилучення постійний землекористувач не надавав. Земельна ділянка вибула з володіння поза волею постійного землекористувача, тому вказана земельна ділянка підлягає поверненню у державну власність.
ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу № 3238 від 20 липня 2006 року відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_3, який 25 серпня 2006 року відчужив цю земельну ділянку ОСОБА_2 . Згодом право власності на ділянку було зареєстровано за ТОВ "Буковель".
Прокурор посилався на те, що власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними.
За наведених обставин позивач просив суд визнати недійсним та скасувати державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ № 091905 від 17 листопада 2003 року, площею 0,2500 га, кадастровий номер 2611092001220020093, витребувати цю земельну ділянку з чужого незаконного володіння у державну власність.
Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 04 серпня 2021 року до участі в справі залучено співвідповідача ТОВ "Буковель".
Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 11 серпня 2022 року позов у частині вимог першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі ДП "Ворохтянське лісове господарство" до Поляницької сільської ради, ОСОБА_1, ОСОБА_2, ТОВ "Буковель", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - ОСОБА_3, про визнання недійсним та скасування державного акту на право приватної власності на земельну ділянку та витребування земельної ділянки залишено без розгляду.
Ухвалою Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 11 серпня 2022 року до участі в розгляді справи залучено ДП "Ворохтянське лісове господарство" як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції та мотиви його ухвалення
Рішенням Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 01 травня 2023 року у задоволенні позовних вимог першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна земельна ділянка у встановленому порядку органом місцевого самоврядування не вилучалася, зміна її цільового призначення у передбаченому законом порядку не здійснювалась, а тому рішення Поляницької сільської ради № 37 від 11 вересня 2003 року та державний акт не відповідають положенням законодавства. Вимога про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ № 091905, виданого ОСОБА_1, не є ефективним способом захисту, що є самостійною підставою для відмови в позові в цій частині.
Земельна ділянка вибула з володіння держави поза її волею, а ОСОБА_1 набув право власності на земельну ділянку у порядку безоплатної передачі громадянам у власність земельних ділянок на підставі рішення, прийнятого з порушенням порядку, встановленого законом. Надалі ОСОБА_1 продав земельну ділянку ОСОБА_3, який відчужив її ОСОБА_2, а ОСОБА_2 відчужила її відповідачу ТОВ "Буковель".
При цьому суд прийшов до висновку, що про незаконне вилучення землі лісового фонду у кварталі 8 виділ 31 у Поляницького лісництва, в межах якого розташована спірна земельна ділянка, прокурор мав об`єктивну можливість довідатися раніше, а саме з 11 березня 2005 року - дати висновку комісійної судово-земельної експертизи у кримінальній справі.
З цих підстав суд відмовив в задоволенні позову про витребування земельної ділянки у ТОВ "Буковель" через пропуск строку позовної давності, про застосування якого було заявлено відповідачем.
Доводів щодо поважності причин пропуску строку позовної давності під час судового розгляду позивачем не надано.
Короткий зміст судового рішення суду апеляційної інстанції та мотиви його ухвалення
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року апеляційну скаргу заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури залишено без задоволення, апеляційну скаргу ТОВ "Буковель" задоволено частково.
Рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області від 01 травня 2023 року в частині позовних вимог першого заступника прокурора Івано-Франківської області в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України про витребування від ТОВ "Буковель" на користь держави земельної ділянки, загальною площею 0,2500 га, кадастровий номер 2611092001:22:002:0093, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка розташована в Івано-Франківській області м. Яремче с. Поляниця, скасовано і провадження у справі в частині цих позовних вимог закрито.
Повідомлено прокурора, що розгляд цієї справи в частині позовних вимог про витребування від ТОВ "Буковель" на користь держави земельної ділянки, загальною площею 0,2500 га, кадастровий номер 2611092001:22:002:0093, для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, яка знаходиться в Івано-Франківській області м. Яремче с. Поляниця, віднесений до юрисдикції господарського суду. Роз`яснено позивачу про наявність у нього права протягом десяти днів з дня отримання ним відповідної постанови звернутися до апеляційного суду із заявою про передання справи за встановленою юрисдикцією.
В решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Постанову суду апеляційної інстанції мотивовано тим, що якщо на підставі рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування про відчуження земельної ділянки лісогосподарського призначення відбулася державна реєстрація права власності на це майно власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, і для такого витребування оскарження рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є необхідним й ефективним способом захисту права власності. У разі встановлення незаконності таких рішень органів влади у спорі про витребування земельних ділянок суд вказує про це лише у мотивувальній частині його рішення. Суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним державного акта на право приватної власності на землю.
Апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції, вирішуючи спір у частині вимог до ТОВ "Буковель" про витребування майна у порядку цивільного судочинства, не звернув увагу на те, що предметом позову у цій справі є, зокрема, вимоги юридичної особи - заступника керівника Івано-Франківської обласної прокуратури в інтересах держави в особі Державного агентства лісових ресурсів України до іншої юридичної особи - ТОВ "Буковель" про витребування нерухомого майна із незаконного володіння. Тобто учасниками спору є держава, від імені якої звернулася відповідна юридична особа, та приватна юридична особа. Отже, спір у цій справі в частині вимог про витребування спірного нерухомого майна виник між юридичними особами і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги
08 січня 2024 року заступник керівника Івано-Франківської обласної прокуратури засобами поштового зв`язку звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області 01 травня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року в цій справі, у якій заявник, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати рішення Яремчанського міського суду Івано-Франківської області 01 травня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року і ухвалити нове рішення про задоволення позову, постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 21 грудня 2023 року в частині закриття провадження у справі просить скасувати, направивши справу в цій частині на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Як на підставу касаційного оскарження судового рішення заявник у касаційній скарзі посилається на пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема, зазначає, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував частину першу статті 155 ЗК України, частину першу статті 19, частини першу, другу, четверту статті 263 ЦПК України без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду.
Касаційну скаргу мотивовано тим, що не заслуговують на увагу висновки судів про обрання позивачем неефективного способу захисту в частині визнання недійсним державного акта. Повернення земельної ділянки, яка на праві власності належить позивачу, на думку заявника, є неможливим без визнання незаконним рішення органу місцевого самоврядування та державного акта про право власності, які стали підставою вибуття спірної земельної ділянки із володіння позивача. Такий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 466/3737/18, від 12 червня 2023 року у справі № 388/1347/20, від 22 червня 2022 року у справі № 545/1575/21, від 20 липня 2022 року у справі № 683/2422/19.
Підставою позову є не наявність чи незаконність рішення ради, на підставі якого фізична особа отримала земельну ділянку, а встановлений у постанові суду факт підроблення такого рішення. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц зазначено, що позовна давність починає обчислюватися з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, у випадку, якщо прокурор, який звертається до суду у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, довідався чи мав об`єктивну можливість довідатися (під час кримінального провадження, прокурорської перевірки тощо) про порушення або загрозу порушення таких інтересів чи про особу, яка їх порушила або може порушити, раніше, ніж орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Відповідно до висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 листопада 2019 року в справі № 914/3224/16 для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники. Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше. У постанові Верховного Суду від 30 червня 2023 року в справі № 462/4985/21 сформульовано висновок про те, що закон не наводить переліку причин, які можуть бути визнані поважними для захисту порушеного права, у випадку подання позову з пропуском строку позовної давності. Тому це питання віднесено до компетенції суду, який розглядає судову справу по суті заявлених вимог. До висновку про поважність причин пропуску строку позовної давності можна дійти лише після дослідження всіх фактичних обставин та оцінки доказів у кожній конкретній справі. Водночас, поважними причинами пропущення позовної давності є такі обставини, які роблять своєчасне пред`явлення позову неможливим або утрудненим. Подібні спори Верховний Суд розглянув у постановах від 31 серпня 2022 року у справі № 367/5171/17, від 22 грудня 2021 року у справі № 367/3253/15-ц, від 19 січня 2022 року у справі № 367/3254/15-ц. Державне агентство лісових ресурсів України вказало, що про порушення інтересів держави дізналося з постанови Галицького районного суду у кримінальній справі від 04 березня 2015 року, тому перебіг позовної давності починається з цієї дати, що залишив без уваги суд першої інстанції.
Заявник зазначає, що суд апеляційної інстанції, закриваючи провадження в частині позовних вимог до ТОВ "Буковель", порушив правила інстанційної юрисдикції, адже позовні вимоги є взаємопов`язаними та нерозривними між собою. Вимога до ТОВ "Буковель" про повернення земельної ділянки є похідною від основної - визнання недійсним державного акта. При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин в справі (висновки Верховного Суду в постанові від 05 серпня 2021року в справі № 199/6042/19). Розгляд позовних вимог, виділених у самостійне провадження, здійснює суддя, який прийняв рішення про роз`єднання позовних вимог (висновки Верховного Суду в постанові від 18 травня 2022 року в справі № 932/13956/20). У постанові Верховного Суду від 12 вересня 2023 року в справі № 904/2720/22 зазначено, що ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є: наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України (далі - ЦК України), Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення такого спору судом іншої юрисдикції. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 904/1083/18 та постановах Верховного Суду від 06 червня 2023 року в справі № 920/277/22, від 10 травня 2023 року в справі № 920/343/22, від 10 травня 2023 року в справі № 920/155/22. Загальні суди не мають чітко визначеної предметної юрисдикції та розглядають справи, що виникають із земельних правовідносин, за винятком тих, розгляд яких передбачено в порядку іншого судочинства. Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02 травня 2023 року в справі № 920/225/22, від 23 травня 2023 року в справі № 925/352/22, від 21 січня 2020 року в справі № 922/807/19, від 23 червня 2021 року в справі № 917/1372/20. У постанові Верховного Суду від 03 серпня 2023 року в справі № 910/13049/22 вказано, що для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб`єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв`язку зі здійсненням господарської діяльності. Аналогічна правова позиція щодо розмежування господарської та цивільної юрисдикції наведена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 червня 2019 року в справі № 904/1083/18. Велика Палата Верховного Суду послідовно зазначала, що критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб`єктний склад цього спору, у якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Отже, у порядку цивільного судочинства за загальним правилом можна розглядати будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін зазвичай є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства (зокрема, постанови від 12 жовтня 2022 року у справі № 183/4196/21, від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21, від 23 листопада 2021 року у справі № 641/5523/19 та інші). Правовідносини у цій справі не є господарськими, що виключає можливість розгляду спору в порядку господарського судочинства.
Позиція інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, який надійшов до Верховного Суду у лютому 2024 року, ТОВ "Буковель" просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржені судові рішення - без змін, посилаючись на правильність та обґрунтованість висновків суду апеляційної інстанції.
ТОВ "Буковель" зазначає, що заявник посилається на висновки Верховного Суду у правовідносинах, які не є подібними до спірних. Визнання недійсним державного акта є неналежним (неефективним) способом захисту. Спір у справі в частині вимог про витребування спірного нерухомого майна виник між юридичними особами і підлягає розгляду в порядку господарського судочинства.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 29 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у цій справі, витребувано цивільну справу № 354/600/15-ц з Яремчанського міського суду Івано-Франківської області.
У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Установлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи
Суди встановили, що у постійному користуванні Ворохтянського державного лісогосподарського підприємства, перейменованого згодом на ДП "Ворохтянське лісове господарство", перебували землі для ведення лісового господарства площею 4 358,5 га, що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серії ІІ-ІФ № 002701, виданим на підставі рішення Поляницької сільської ради № 3 від 11 січня 2001 року.
17 листопада 2003 року відповідач ОСОБА_1 отримав державний акт на право приватної власності на земельну ділянку серії ІФ № 091905, зареєстрований у Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за № 010329800098.
Зі змісту державного акту вбачається, що на підставі рішення № 37 виконавчого комітету Поляницької сільської Ради народних депутатів від 11 вересня 2003 року, ОСОБА_1 передано земельну ділянку, кадастровий номер № 2611092001220020093, площею 0,2500 га, розташовану у с. Поляниця Яремчанської міської ради; цільове призначення (використання) земельної ділянки для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд.
20 липня 2006 року ОСОБА_1 продав спірну земельну ділянку ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки № 3238 від 20 липня 2006 року.
ОСОБА_3 відчужив спірну земельну ділянку ОСОБА_2 згідно з договором купівлі-продажу № 3988 від 25 серпня 2006 року.
Згодом ОСОБА_2 на підставі договору міни земельних ділянок від 11 лютого 2021 року відчужила спірну земельну ділянку ТОВ "Буковель".
23 березня 2004 слідчим ОВС прокуратури Івано-Франківської області Балитою Р. І. порушено кримінальну справу за фактом зловживання службовим становищем посадовими особами Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 364 КК України. У постанові йдеться, що службові особи Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, зловживаючи службовим становищем, діючи в інтересах третіх осіб, всупереч Генерального плану забудови с. Поляниця, на порушення вимог законодавства, протягом 2002-2003 років без розгляду на сесіях Поляницької сільської ради та її виконавчого комітету, незаконно вилучили із власності Ворохтянського держлісгоспу 40,69 га земель лісового фонду, без згоди державних органів лісового господарства, незаконно змінили їх цільове призначення, перевівши із земельних угідь лісового фонду в землі житлової та громадської забудови, та безоплатно надали їх у приватну власність 160 громадянам для будівництва та обслуговування житлових будинків. Внаслідок вищевказаних дій незаконно вилучено 40,69 га земельних угідь лісового фонду, що спричинило тяжкі наслідки державним інтересам.
Згідно з листом Карпатського державного підприємства геодезії, картографії та кадастру Державного комітету природних ресурсів України від 01 жовтня 2004 року № 464 земельна ділянка, площею 0,2500 га, яка надана безоплатно у приватну власність відповідачу ОСОБА_1, розташована у кв. АДРЕСА_1, АДРЕСА_2 території земель лісокористування Поляницького лісництва Ворохтянського Держлісгоспу.
Відповідно до Висновку комісійної судово-земельної експертизи від 11 березня 2005 року, проведеної у рамках указаної кримінальної справи, який долучено як доказ і до матеріалів цієї справи, відповідні рішення виконкому чи сесії сільської ради про вилучення окремих земельних ділянок лісового фонду, які фактично роздані громадянам у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків, зокрема у кв. АДРЕСА_3, де розташована земельна ділянка відповідача ОСОБА_1 - відсутні.
Постановою Галицького районного суду Івано-Франківської області від 04 березня 2015 року було звільнено від кримінальної відповідальності у зв`язку із закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності сільського голову с. Поляниця ОСОБА_5, інженера-землевпорядника ОСОБА_6, начальника Яремчанського міського управління земельних ресурсів Реміцьку О. М .
Зі змісту вказаної постанови вбачається, що сільський голова ОСОБА_5 та інженер-землевпорядник ОСОБА_6 в особистих інтересах та в інтересах осіб, які бажали безоплатно отримати для індивідуального житлового будівництва земельні ділянки у с. Поляниця Яремчанської міськради: незаконно надали у приватну власність під будівництво індивідуальних житлових будинків 5,452 га земель державного лісового фонду, які перебували у користуванні Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ, рішення про вилучення яких не приймалися; склали завідомо неправдиві офіційні документи, а саме: листи виконавчого комітету Поляницької сільської ради про вилучення з державної власності та передачу сільській раді в землі запасу земельних ділянок державного лісового фонду; рішення виконавчого комітету Поляницької сільської ради "Про вилучення земельних ділянок Поляницького лісництва Ворохтянського ДЛГ" загальною площею 40,69 га, віднесення їх в землі запасу сільської ради, про зміну їх цільового призначення і переведення з лісового фонду в землі житлової та громадської забудови; додатки до рішень виконавчого комітету Поляницької сільської ради "Про надання земельних ділянок для будівництва індивідуальних житлових будинків" фізичним особам, прізвища та ініціали яких вказуються у постанові Суду.
За обставинами цієї цивільної справи прокурор заявив дві групи позовних вимог: одна стосується визнання недійсними державного акту про право власності на земельну ділянку, а інша - витребування земельної ділянки від останнього набувача.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги та врахувавши позиції усіх учасників справи, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам процесуального закону рішення суду першої інстанції, в незміненій апеляційним судом частині, та постанова суду апеляційної інстанції відповідають, а викладені у касаційній скарзі доводи заявника є неприйнятними з огляду на таке.
Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє приватне (цивільне) право повністю або частково.
Для застосування того чи іншого способу захисту, необхідно встановити які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац 12 частини другої статті 16 ЦК України).
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша, друга статті 5 ЦПК України).
Цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Під час розгляду справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Однак, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, проте є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом.
Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України).
Віндикаційний позов - це вимога про витребування власником свого майна з чужого незаконного володіння. Тобто позов неволодіючого власника до володіючого невласника. Віндикаційний позов заявляється власником при порушенні його правомочності володіння, тобто тоді, коли майно вибуло з володіння власника: (а) фізично - фізичне вибуття майна з володіння власника має місце у випадку, коли воно в нього викрадене, загублене ним тощо; (б) "юридично" - юридичне вибуття майна з володіння має місце, коли воно хоч і залишається у власника, але право на нього зареєстровано за іншим суб`єктом.
Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує таке майно на користь позивача, а не зобов`язує відповідача повернути це майно власникові. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем. Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника.
Верховний Суд сформував сталу практику в аналогічних справах за позовами прокурора щодо повернення державі (територіальній громаді) земельної ділянки, отриманої з порушенням законодавства та відчуженої на користь третіх осіб.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Верховний Суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово висновувала, що набуття особою володіння нерухомим майном полягає у внесенні запису про державну реєстрацію права власності на нерухоме майно за цією особою. Якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна. Метою такого позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування з володіння відповідача нерухомого майна є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно; такий запис вноситься у разі, якщо право власності на нерухоме майно зареєстроване саме за відповідачем, а не за іншою особою (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 488/5027/14-ц, провадження № 14-256цс18 (пункти 95, 98, 121, 123); від 14 грудня 2022 року в справі № 477/2330/18, провадження № 14-31цс22 (пункт 57); від 18 січня 2023 року в справі № 488/2807/17, провадження № 14-91цс20 (пункт 94)).