РІШЕННЯ
Іменем України
10 червня 2024 року
м. Київ
справа №990/234/23
адміністративне провадження № П/990/234/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Олендера І.Я.,
суддів: Бившевої Л.І., Юрченко В.П., Білоуса О.В., Ханової Р.Ф.,
за участю секретаря судового засідання - Загороднього А.А.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
представник відповідача - Ізвєков К.В.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу №990/234/23 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправними дій та стягнення коштів,
УСТАНОВИВ:
І. КОРОТКИЙ ЗМІСТ ВИМОГ
1. 29 вересня 2023 року на розгляд Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду як суду першої інстанції надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач, ВРП), у якому позивач просив:
- визнати протиправними дії Вищої ради правосуддя щодо обмеження нарахування та виплати ОСОБА_1 винагороди члена Вищої ради правосуддя за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в редакції Закону України від 13.04.2020 № 553-ІХ;
- стягнути з Вищої ради правосуддя на користь ОСОБА_1 суму недоотриманої винагороди члена Вищої ради правосуддя за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі 616 181,81грн з утриманням із цієї суми передбачених законом податків та обов`язкових платежів при її виплаті.
2. Позивач просив розглядати справу без його участі.
II. РУХ СПРАВИ
3. Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для її розгляду визначено колегію у складі: Олендера І.Я. (головуючий суддя), Бившевої Л.І., Білоуса О.В., Юрченко В.П., Ханової Р.Ф.
4. Верховний Суд ухвалою від 4 жовтня 2023 року відкрив провадження у справі № П/990/234/23 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправними дій та стягнення коштів. Цією ж ухвалою суд призначив справу для розгляду по суті в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами у строк, встановлений статтею 258 Кодексу адміністративного судочинства України (з урахуванням того, що позивач просила розглядати справу без її участі).
5. У строк для подання відзиву, Вища рада правосуддя подала до суду клопотання про розгляд цієї справи в судовому засіданні з викликом сторін. Обґрунтовуючи клопотання відповідач, з-поміж іншого, звернув увагу на значну суму стягнення грошових коштів за цим позовом.
6. Верховний Суд, з урахуванням положень статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, предмета й підстав позову в цій справі, характеру спірних правовідносин, їх правового регулювання та обраного способу захисту прав, з огляду на повідомлені відповідачем обставини у зіставленні з положеннями процесуального закону, дійшов висновку про необхідність розгляду даної справи за правилами спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін та ухвалою від 16 листопада 2023 року ухвалив розгляд справи за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправними дій та стягнення коштів проводити в порядку спрощеного позовного провадження у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Справу призначено до розгляду в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін (яке відбудеться 11.12.2023 о 14:40 год. у приміщенні Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду за адресою: 01029, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корпус 5).
7. 19 жовтня 2023 року до Верховного Суду від ВРП надійшов відзив на позовну заяву ОСОБА_1 ..
8. 25 жовтня 2023 року до Верховного Суду від ВРП надійшло клопотання про залишення позову без розгляду, а також докази, долучені до справи.
9. 02 листопада 2023 року до Верховного Суду від позивача надійшли відповідь на відзив на позовну заяву та заперечення на клопотання відповідача про залишення позову без розгляду.
10. Крім того, представник ВРП Ізвєков К.В. подав клопотання, у якому просив суд об`єднати в одне провадження справу за позовом ОСОБА_1 (№ 990/234/23) із судовими справами № 990/233/23, № 990/235/23, № 990/241/23, № 990/242/23, № 990/244/23. Обґрунтовуючи подане клопотання, з покликанням на статтю 172 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) представник ВРП вказував, що у перелічених справах відповідачем є ВРП, позивачами - особи, які колись були членами ВРП (як-от позивачка). Також, позовні вимоги у цих справах є однорідні, тому що у всіх випадках звернення до суду пов`язане з обмеженням суми винагороди члена ВРП за період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року на підставі статті 29 Закону № 294-IX в редакції Закону № 553-ІХ. З цієї причини зміст позовних вимог у перелічених справах, з погляду представника відповідача, подібний. Тому, для досягнення процесуальної економії та недопущення ухвалення судом різних рішень у подібних судових справах, представник ВРП вважає, що доцільно об`єднати всі згадані вище справи в одне провадження.
11. В судовому засіданні 11 грудня 2023 року представник відповідача підтримав клопотання про об`єднання справ з мотивів, наведених у клопотанні. Позивач в судовому засіданні щодо задоволення клопотання про об`єднання справи № 990/234/23 в одне провадження зі справами № 990/233/23, № 990/235/23, № 990/241/23, № 990/242/23, № 990/244/23 заперечила.
12. Верховний Суд ухвалою від 11 грудня 2023 року відмовив у задоволенні клопотання Вищої ради правосуддя про об`єднання справи № 990/234/23 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправними дій та стягнення коштів в одне провадження зі справами № 990/233/23, № 990/235/23, № 990/241/23, № 990/242/23, № 990/244/23. У вказаній ухвалі, відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача, Верховний Суд, з урахуванням положень чинного законодавства, виходив з того, що захист порушених прав у правовідносинах, які виникають сфері проходження (прийняття, звільнення з) публічної служби пов`язується з конкретним громадянином, а не колективом, у цьому випадку, органу державної влади. Звернення кількох осіб з позовами з однорідними вимогами до одного відповідача у спорах, які виникли у зв`язку з проходженням публічної служби - спричиненими одним і тим самим юридичним фактом (як-от дії щодо обмеження нарахування та виплати винагороди члена ВРП) - може спиратися на однакові чи аналогічні нормативні підстави і юридичні факти, але це ще не робить такі позови пов`язаними між собою у тому сенсі, щоб об`єднати їх в одне провадження для спільного розгляду. Захист прав та інтересів у спорі, що виникає з правовідносин у сфері публічної служби, має бути індивідуалізований, чого не досягти у разі об`єднання справ в одне провадження. З урахуванням зазначеного, Суд дійшов висновку, що спори членів ВРП, зокрема колишніх, з Вищою радою правосуддя щодо розміру винагороди члена ВРП є індивідуальними і не можуть розглядатися в одному провадженні. Позовна заява у спорах такої категорії, як цей, має подаватися і розглядатися окремо.
ІІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЇ ПОЗИВАЧА ТА ЗАПЕРЕЧЕНЬ ВІДПОВІДАЧА
13. На обґрунтування своїх позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що Указом Президента України від 30.09.1999 № 1246/99 була призначена на посаду судді арбітражного суду Івано-Франківської області строком на п`ять років, постановою Верховної Ради України від 17.06.2004 № 1814-ІV обрана на посаду судді Господарського суду Івано-Франківської області безстроково. Постановою Верховної Ради України від 18.09.2008 № 532-VІ обрана на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва. Постановою Верховної Ради України від 23.12.2010 № 2869-VI обрана на посаду судді Київського апеляційного адміністративного суду. Указом Президента України від 28.09.2018 № 296/2018 переведена на роботу на посаді судді до Шостого апеляційного адміністративного суду. Рішенням XVI позачергового з`їзду суддів від 19.12.2018 обрана членом Вищої ради правосуддя строком на чотири роки та 01.05.2019 відряджена до Вищої ради правосуддя для роботи на постійній основі на час виконання повноважень члена Вищої ради правосуддя з 01.05.2019 відповідно до статті 29, частини п`ятої статті 54 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 № 1402-VІІІ (далі - Закон № 1402-VІІІ), статей 5, 6, 21 Закону України "Про Вищу раду правосуддя" від 21.12.2016 № 1798-VIIІ (далі - Закон № 1798-VIIІ). Рішенням Вищої ради правосуддя від 22.02.2022 № 159/0/15-22 звільнена з посади члена Вищої ради правосуддя за власним бажанням 23.02.2022.
14. ОСОБА_1 зазначає, що позов подається у зв`язку з протиправним нарахуванням та виплатою позивачу у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 винагороди члена Вищої ради правосуддя із застосуванням обмежень, передбачених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-ІХ, у зв`язку з чим зазначає наступне.
15. 12.03.2020 набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", якою з 12.03.2020 на всій території України установлений карантин. 18.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13.04.2020 № 553-ІХ (далі - Закон № 553- IX), яким Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" доповнено статтею 29 такого змісту: "Установити, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об`єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті)".
16. Рішенням Конституційного суду України від 28.08.2020 № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20) положення частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14.11.2019 № 294-IX зі змінами визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними).
17. Позивач зазначає, що починаючи з 18.04.2020 розмір його винагороди члена Вищої ради правосуддя був обмежений десятьма мінімальними заробітними платами станом на 01 січня 2020 року (виплату винагороди у повному обсязі було відновлено з 28.08.2020). Так, згідно з довідкою Вищої ради правосуддя від 14.01.2022 № 3 розмір виплаченої позивачу винагороди члена Вищої ради правосуддя склав: за квітень 2020 року - 148 116,19 грн (замість 210 200,00 грн); за травень 2020 року - 47 230,00 грн (замість 210 200,00 грн), за червень 2020 року - 47 230,00 грн (замість 210 200,00 грн); за липень 2020 року - 47 230,00 грн (замість 210 200,00 грн), за серпень 2020 року - 355 212,00 грн (замість 420 400,00 грн); виплачено усього за 2020 рік - 2 116 418,20 грн. Розмір винагороди, розрахований без застосування обмежень, передбачених статтею 29 Закону України "Про Державний бюджет на 2020 рік" в редакції Закону № 553-ІХ, що мав бути виплачений за 2020 рік - 2 732 600,01 грн. Тобто, загальний розмір недоплати за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 склав 616 181,81 грн.
18. Позивач вказує, що 23.12.2021 звернувся до Вищої ради правосуддя із заявою про приведення нарахованої йому винагороди члена Вищої ради правосуддя за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у відповідність до вимог статті 21 Закону № 1798-VIIІ та статті 135 Закону № 1402-VІІІ, однак листом Вищої ради правосуддя від 19.01.2022 № 360/0/9-22 у задоволенні цієї заяви було відмовлено. У зв`язку з чим позивач вважає, що Вища рада правосуддя при нарахуванні та виплаті йому винагороди члена Вищої ради правосуддя за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 протиправно обмежила її розмір десятьма мінімальними заробітними платами.
19. Також позивач зазначає, що Верховний Суд переглядаючи рішення судів нижчих інстанцій у справах, предметом яких була правомірність обмеження розміру суддівської винагороди на підставі статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", неодноразово звертав увагу, що порядок визначення розміру суддівської винагороди регулюється статтею 135 Закону № 1402-VIII як закону про судоустрій, який є спеціальним; норми інших законодавчих актів в силу положень статті 130 Конституції України до цих правовідносин застосовуватися не можуть. Так, у постанові від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20 Верховний Суд зауважив, що Закон України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", як і Закон № 553-ІХ не є законами про судоустрій, не є складовою спеціального законодавства про судоустрій та статус суддів, ці Закони жодним чином не можуть регулювати та визначати розмір суддівської винагороди, умови її виплати, оскільки це є порушенням прямих норм Конституції України та прийнятих на їх розвиток приписів статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів". У вказаній справі Верховний Суд, вирішуючи питання щодо правомірності обмеження розміру суддівської винагороди у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 десятьма мінімальними заробітними платами на підставі статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", виходив з того, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій. Верховний Суд також зауважив, що Закон України "Про Державний бюджет на 2020 рік" у редакції Закону № 553-ІХ має іншу сферу регулювання. Вимоги щодо його змісту містяться в частині другій статті 95 Конституції України та деталізовані у Бюджетному кодексі України. Цей закон (про державний бюджет) не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів. Верховний Суд зазначив, що на такий аспект законодавчого регулювання також звертав увагу і Конституційний Суд України у рішеннях від 09.07.2007 № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян), від 22.05.2008 № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України), а також від 28.08.2020 № 10-р/2020.
20. Позивач звертає увагу, що зазначені позиції неодноразово підтримані Верховним Судом при розгляді інших справ, що виникли у подібних правовідносинах, та на момент подання даної позовної заяви є сталими (постанови Верховного Суду від 20.10.2021 у справі № 580/4201/20, від 05.05.2022 у справі № 160/16362/20, від 27.02.2023 у справі № 340/6875/21 та інші). Так, у наведених постановах, Верховний Суд констатував протиправність обмеження розміру суддівської винагороди на підставі статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в редакції Закону України від 13.04.2020 № 553-ІХ як такого, що вчинене всупереч положенням статті 130 Конституції України.
21. Позивач зазначає, що зважаючи на те, що розмір його винагороди члена Вищої ради правосуддя як судді складав розмір його суддівської винагороди, який має визначатися виключно Законом № 1402-VIII, то зміна її розміру у спосіб, відмінний від внесення змін до Закону № 1402-VIII, є протиправною, а застосування відповідачем, при нарахуванні та виплаті ОСОБА_1 у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 винагороди члена Вищої ради правосуддя, положень частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" в редакції Закону № 553-ІХ є порушенням гарантій незалежності судді.
22. Оскільки у відповідності до положень статті 3 Закону № 1798-VIIІ, статті 148 Закону № 1402-VIII Вища рада правосуддя є головним розпорядником бюджетних коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення своєї діяльності, у тому числі, і виплати винагороди членів Вищої ради правосуддя, позивач вважає, що належним та ефективним способом захисту його порушених прав є прийняття судом рішення про стягнення 616 181,81 грн недоотриманих коштів саме з Вищої ради правосуддя.
23. Від ВРП надійшов відзив, у якому відповідач просить відмовити в задоволенні позову.
24. Так, відповідач зазначає, що відповідно до частини 6 статті 6 Закону № 1798-VIIІ член ВРП не має права суміщати свою посаду з будь-якою посадою в органі державної влади або органі місцевого самоврядування, органі суддівського, адвокатського чи прокурорського самоврядування, зі статусом народного депутата України, депутата Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласної, районної, міської, районної у місті, сільської, селищної ради, з підприємницькою діяльністю, обіймати будь-яку іншу оплачувану посаду (крім посади Голови Верховного Суду), виконувати будь-яку іншу оплачувану роботу або отримувати іншу винагороду, крім винагороди члена Вищої ради правосуддя (за винятком здійснення викладацької, наукової чи творчої діяльності та отримання винагороди за неї), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради юридичної особи, що має на меті одержання прибутку. Член Вищої ради правосуддя не може належати до політичних партій, професійних спілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності. Відповідно до частини 2 статті 21 Закону № 1798-VIIІ розмір винагороди члена ВРП встановлюється у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду. Розмір винагороди члена ВРП, який є суддею, дорівнює сумі його суддівської винагороди, якщо така сума перевищує розмір посадового окладу судді Верховного Суду. Виплата винагороди членам ВРП провадиться за рахунок коштів Державного бюджету України.
25. Згідно з частиною 1 статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (зі змінами, внесеними Законом № 553-ІХ) було встановлено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки. Відповідно до частини 3 статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" (зі змінами, внесеними Законом № 553-IX) обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами (крім осіб, встановлених у переліку, затвердженому Кабінетом Міністрів України відповідно до частини другої цієї статті).
26. В подальшому Конституційний Суд України ухвалив рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020 у справі № 1-14/2020(230/20), яким визнав, зокрема, такими, що не відповідають Конституції України вищезазначені положення частин 1 та 3 статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік".
27. Відповідач зазначає, що частиною 2 статті 152 Конституції України, частиною 1 статті 91 Закону України "Про Конституційний Суд України" передбачено, що закони, інші акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх неконституційність, якщо інше не встановлено самим рішенням, але не раніше дня його ухвалення. Однак, жодних положень стосовно іншої дати скасування змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" або механізму виплати грошових коштів в частині обмежень винагороди членам ВРП вказане рішення Конституційного Суду України не містить. Також, в контексті зазначеного відповідач звертає увагу, що рішення Конституційного Суду України не має ретроактивності та змінює законодавче регулювання лише для правовідносин, що матимуть місце з дати ухвалення Конституційним Судом України відповідного рішення.
28. Крім того, відповідач зазначає, що з урахуванням вказаних обставин та вимог чинного законодавства, ВРП з 28 серпня 2020 року скасувала обмеження при нарахуванні винагороди членам ВРП. Так, частина 12 статті 23 Бюджетного кодексу України передбачає, що усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного періоду (31 грудня відповідного календарного року). Кошти, які не були використані внаслідок застосування статті 29 Закону України № 553-ІХ, наприкінці 2020 року повернені до Державного бюджету України. Таким чином, у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року членам ВРП винагорода виплачувалась на підставі та відповідно до вимог Закону України № 553-ІХ.
29. Крім того, відповідач просить Суд відхилити доводи викладені в позовної заяви про необхідність врахування висновків Верховного Суду щодо незаконності обмеження, зокрема, суддівської винагороди, викладених у постанові від 03 березня 2021 року у справі № 340/1916/20, у постанові 20 жовтня 2021 року у справі № 580/4201/20, у постанові від 05 травня 2022 року у справі № 160/16362/20, у постанові від 27 лютого 2023 року у справі № 340/6875/21, за їх безпідставністю, оскільки суб`єктний склад учасників спору, характер спірних правовідносин та їх нормативно-правове регулювання є різними. У вказаних вище справах предметом спору та правового дослідження було обмеження нарахування та виплати суддівської винагороди у порушення частин 2 та 3 статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", статті 130 Конституції України з урахуванням відповідного рішення Конституційного Суду України. Відповідач вказує, що згідно Закону № 1798-VIIІ член ВРП отримує винагороду члена ВРП, а не суддівську винагороду у розумінні Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Стаття 21 Закону № 1798-VIIІ визначає лише встановлення розміру винагороди, яку ВРП має виплачувати посадовій особі ВРП (члену ВРП). А тому не можна зазначати про тотожність таких понять як "винагорода члена ВРП" (є однією з гарантій члена ВРП відповідно до Закону № 1798-VIIІ) та "суддівська винагорода" (є однією з гарантії незалежності суддів відповідно до Закону України "Про судоустрій і статус суддів" та статті 130 Конституції України). У зв`язку з зазначеним, ВРП діяла на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому відсутні підстави для визнання протиправними дій ВРП щодо обмеження нарахування та виплати винагороди члена ВРП у період з 18 квітня 2020 року по 27 серпня 2020 року.
30. Також щодо стягнення винагороди члена ВРП відповідач зазначає, що згідно з частиною 1 статті 23 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов`язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення. Тоді як, бюджетними призначеннями 2021, 2022, 2023 років не були передбачені кошти для перерахунку та виплати винагороди членів ВРП за 2020 рік, тому у разі прийняття Судом рішення на користь позивача, у справі, що розглядається, у ВРП у 2023-2024 роках не буде можливості виконати його, оскільки такі видатки у поточному році не планувались і у проекті Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" бюджетні призначення на виконання таких рішень суду не передбачені. Відповідач також зазначає, що відповідно до підпункту 9 пункту 2.6. Інструкції щодо застосування економічної класифікації видатків бюджету, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 12 березня 2012 року № 333 (зі змінами) виконання судових рішень (як у безспірному, так добровільному порядку незалежно від економічної суті платежу) щодо, зокрема, здійснення виплат фізичним особам згідно з рішенням суду, перерахування (сплата) податку на доходи фізичних осіб, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а також інших податків і зборів, які у встановлених законодавством випадках підлягають нарахуванню/утриманню на/з сум виплат за рішеннями суду, здійснюються за кодом економічної класифікації видатків 2800 "Інші поточні видатки" (далі-КЕКВ 2800). У проекті Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" за КЕКВ 2800 передбачені бюджетні призначення в сумі 75 700 гривень. Пропозиції ВРП щодо збільшення обсягу поточних видатків на 2024 рік при формуванні бюджету на наступний рік Міністерством фінансів України не враховані. Таким чином, у випадку подання стягувачами до Державної казначейської служби України документів про безспірне списання коштів та відсутності на рахунку боржника необхідної суми, рахунки ВРП будуть заблоковані.
31. Від позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, у якій зазначено наступне. Так, відповідно до частини п`ятої статті 54 Закону № 1402-VIII у разі призначення судді членом Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України він відряджається для роботи в цих органах на постійній основі. За членами цих органів - суддями зберігаються гарантії матеріального, соціального та побутового забезпечення, визначені законодавством для суддів. Частиною другою статті 21 Закону № 1798-VIII, яка встановлює гарантії діяльності членів Вищої ради правосуддя, передбачено, що розмір винагороди члена Вищої ради правосуддя встановлюється у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду. Розмір винагороди члена Вищої ради правосуддя, який є суддею, дорівнює сумі його суддівської винагороди, якщо така сума перевищує розмір посадового окладу судді Верховного Суду.
32. Позивач зазначає, що враховуючи те, що розмір його суддівської винагороди перевищував розмір посадового окладу судді Верховного Суду, розмір винагороди члена Вищої ради правосуддя на виконання вимог абзацу другого частини другої статті 21 Закону № 1798-VIII у спірний період складав суму його суддівської винагороди як судді апеляційної інстанції.
33. Частиною першою статті 135 Закону № 1402-VIII встановлено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно- правовими актами. Зазначені положення статті 135 Закону № 1402-VIII прийняті на реалізацію положень частини другої статті 130 Конституції України, відповідно до яких розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій. Верховний Суд переглядаючи рішення судів нижчих інстанцій у справах, предметом яких була правомірність обмеження розміру суддівської винагороди на підставі статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік", неодноразово звертав увагу, що порядок визначення розміру суддівської винагороди регулюється статтею 135 Закону № 1402-VIII як закону про судоустрій, який є спеціальним; норми інших законодавчих актів в силу положень статті 130 Конституції України до цих правовідносин застосовуватися не можуть (постанови від 03.03.2021 у справі № 340/1916/20, від 20.10.2021 у справі № 580/4201/20, від 05.05.2022 у справі № 160/16362/20, від 27.02.2023 у справі № 340/6875/21, від 28.02.2023 у справі № 480/7097/20 та інші). У постанові від 28.02.2023 у справі № 480/7097/20 Верховний Суд, зокрема, наголосив, що "набрання 18.04.2020 чинності Законом № 553-ІХ та визнання в подальшому Конституційним Судом України його норм не конституційними не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди. А тому на момент виникнення спірних правовідносин були відсутні законні підстави для її обмеження". За вказаних обставин позивач зазначає про безпідставність посилання Вищої ради правосуддя у відзиві на позовну заяву на обставини щодо дати визнання неконституційними положень Закону № 553-ІХ, оскільки як у період до прийняття Конституційним Судом України рішення від 28.08.2020 № 10-р/2020, так і після розмір винагороди позивача - члена Вищої ради правосуддя в силу відсилочної норми статті 21 Закону № 1798-VIII, визначався спеціальним законом - Законом № 1402-VIII, положення якого у відповідній частині протягом спірного періоду були незмінними.
34. Крім того, позивач звертає увагу, що заперечуючи проти позову Вища рада правосуддя зауважує, що поняття "винагороди члена Вищої ради правосуддя" та "суддівська винагорода" не є тотожними поняттями. Так, відповідач вважає нерелевантними позиції Верховного Суду, наведені у позовній заяві, до предмету розгляду вказаної справи, з огляду на відмінність правовідносин за суб`єктним складом. Не заперечуючи відмінність понять "винагорода члена Вищої ради правосуддя" та "суддівська винагорода", позивач наголошує на положеннях частини п`ятої статті 54 Закону № 1402-VIII, за змістом яких у разі призначення судді членом Вищої ради правосуддя, за ним зберігаються гарантії матеріального, соціального та побутового забезпечення, визначені законодавством для суддів та зазначає, що факт відрядження позивача до Вищої ради правосуддя для роботи на постійній основі на час виконання повноважень члена Вищої ради правосуддя не змінює його конституційного статусу судді та не є таким, що нівелює гарантії його матеріального, соціального та побутового забезпечення, визначені законодавством для суддів. Також, зазначає, що законодавець, визначаючи обсяг гарантій діяльності членів Вищої ради правосуддя, передбачив принцип, відповідно до якого винагорода члена Вищої ради правосуддя не може бути нижчою за посадовий оклад судді Верховного Суду як найвищого суду у системі судоустрою, та встановив, що розмір цієї винагороди прямо залежить від розміру посадового окладу судді Верховного Суду. Необхідність встановлення зазначених гарантій зумовлена конституційним статусом Вищої ради правосуддя як органу, якому статтею 131 Конституції України надані відповідні повноваження щодо внесення подання про призначення судді на посаду, ухвалення рішень стосовно порушення суддею чи прокурором вимог щодо несумісності та інші. Таким чином, зважаючи на те, що встановлення розміру винагороди члена Вищої ради правосуддя у розмірі посадового окладу судді Верховного Суду визначено статтею 21 Закону № 1798-VIII саме як гарантія діяльності членів Вищої ради правосуддя, а також виходячи з того, що за позивачем як за суддею при відрядженні до Вищої ради правосуддя зберігалися гарантії матеріального забезпечення, визначені законодавством для суддів, позивач вважає, що зміна розміру його винагороди члена Вищої ради правосуддя у спосіб, відмінний від внесення змін до Закону № 1402-VIII, є протиправною, а застосування Вищою радою правосуддя при нарахуванні та виплаті у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 винагороди члена Вищої ради правосуддя положень частин першої, третьої статті 29 Закону № 553-IX - порушенням встановлених частиною другою статті 21 Закону № 1798-VIII гарантій діяльності позивача і як судді, і як члена Вищої ради правосуддя.
35. Щодо заперечень відповідача проти захисту порушеного права позивача шляхом стягнення на його користь недоплаченої суми винагороди з мотивів відсутності у Вищої ради правосуддя коштів для виконання рішення суду, позивач зазначає, що Верховний Суд у своїх постановах неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відсутність у суб`єкта владних повноважень коштів на рахунку для виплати передбачених законом доплат, додаткових винагород, пенсії, зарплат, компенсацій тощо не може бути підставою для відмови у задоволенні позову (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023 у справі № 260/3564/22, постанови Верховного Суду від 26.04.2023 у справі № 420/19450/21, від 26.05.2022 у справі № 802/4528/13-а та інші).
36. Сторонами у справі були надіслані додаткові письмові пояснення щодо спірних правовідносин.
37. Так, позивач у письмових поясненнях зазначає, що відповідно до частини першої статті 116 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Позивач вказує, що сума, яку він просить стягнути з ВРП, є частиною винагороди члена ВРП, невиплаченою за період з 18.04.2020 по 27.08.2020 та належить позивачу до виплати в силу вимог частини другої статті 21 Закону № 1798-VIII, частини п`ятої статті 54 та статті 135 Закону № 1402-VIII) та є такою, яку позивач розраховував отримати від ВРП у день звільнення з огляду на наявність у роботодавця обов`язку з її виплати, у тому числі, у день звільнення. Конституційний Суд України у рішенні від 15.10.2023 № 8-рп/2013 дійшов висновку, що під заробітною платою, що належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 Кодексу, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат (абзац восьмий пункту 2.1. мотивувальної частини). У спірних правовідносинах, позивач вважає, що належна йому до виплати сума повністю відповідає всім ознакам та умовам, що передбачені статтею 116 КЗпП України.
38. Також позивач повторно наголошує, що статус ВРП як конституційного органу не може бути врегульований положеннями інших нормативно-правових актів, окрім Конституції України, Закону № 1798-VIII та Закону № 1402-VIII, а встановлення розміру винагороди члена ВРП на рівні не нижчому ніж базовий посадовий оклад судді Верховного Суду є складовою гарантій діяльності членів ВРП як органу із конституційним статусом та з виключним спектром повноважень у системі правосуддя. Вказує, що ВРП, здійснюючи виплату винагороди члена ВРП у період з 18.04.2020 по 27.08.2020 у розмірі іншому, ніж встановлений сукупно Законом № 1798-VIII та Законом № 1402-VIII, порушила гарантії забезпечення діяльності членів ВРП, що встановлені частиною другою статті 21 Закону № 1798-VIII. Крім того обмежуючи виплату винагороди члена ВРП 10 розмірами мінімальної заробітної плати ВРП порушила також і гаранти незалежності суддів.
39. Крім того, позивач зазначив, що 26.03.2024 Конституційний Суд України прийняв рішення № 3-р(ІІ)/2024 (справа про єдиний статус суддів в Україні), в якому наголошено, що єдиний статус суддів означає однаковість юридичного становища суддів в усіх аспектах, передусім однаковість їх гарантій незалежності та недоторканності, прав і обов`язків, вимог, обмежень, заборон та відповідальності. Водночас забезпечення гарантій незалежності та недоторканності суддів має базуватися на принципі єдиного статусу суддів, який не допускає, зокрема, вибірковості у забезпеченні цих гарантій та зниження їх рівня певній категорії суддів, що не сприяє чиненню правосуддя неупередженими, об`єктивними, безсторонніми та незалежними судами, реалізації конституційного права на судовий захист (абзац третій пункту 4.2 мотивувальної частини рішення). Належне матеріальне та соціальне забезпечення суддів, зокрема й право на винагороду судді, та інші конституційні гарантії їх незалежності та недоторканності поширено на всіх суддів і мають бути забезпечені державою на основі принципу єдиного статусу суддів без будь-якого зниження рівня таких гарантій (абзац четвертий пункту 5.1 мотивувальної частини рішення від 26.03.2024 № 3-р(ІІ)/2024). У рішенні від 26.03.2024 № 3-р(ІІ)/2024 Конституційний Суд України також наголосив, що приписами статті 126 Конституції України для запобігання будь-якому впливу на суддів усім їм гарантовано ідентичний рівень конституційної захищеності та однакові гарантії їх незалежності й недоторканності, засадничі підходи до забезпечення таких гарантій, і на цьому мають бути засновані закони України, що визначають судоустрій, судочинство та статус суддів (пункт 4 мотивувальної частини рішення). Ідентичний рівень конституційної захищеності та однаковість гарантій матеріального забезпечення суддів, що чинять правосуддя, та суддів, відряджених до Вищої ради правосуддя для виконання повноважень членів Вищої ради правосуддя на рівні Закону № 1402-VIII закріплені в положеннях частини п`ятої статті 54 цього Закону.