ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 червня 2024 року
м. Київ
справа № 756/3115/17
провадження № 61-4753св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1,
відповідач - ОСОБА_2,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 25 травня 2020 року у складі судді Майбоженко А. М. та постанову Київського апеляційного суду від 21 березня 2023 року у складі колегії суддів:Кирилюк Г. М., Рейнарт І. М., Семенюк Т. А.
у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу.
Короткий зміст позовних вимог
У березні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики.
Позов мотивувала тим, що 07 липня 2014 року вона уклала з ОСОБА_2 договір позики грошових коштів, за умовами якого позикодавець передала позичальнику у борг грошові кошти в розмірі 55 000 дол. США зі строком повернення до 31 грудня 2014 року, при цьому сторони домовилися, що позичені кошти повертаються позивачу у повному обсязі в гривнях в еквіваленті згідно з курсом НБУ на момент повернення.
Станом на березень 2017 року позичальник грошових зобов`язань за договором позики не виконав, а тому виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 55 000 дол. США, що за курсом НБУ на 02 березня 2017 року становило 1 485 000 грн.
Крім вказаної заборгованості, вона має право вимагати від відповідача сплатити їй інфляційні збитки, нараховані на прострочену заборгованість за позикою з 01 січня 2015 року до 25 січня 2019 року в розмірі 1 066 230 грн та 3 % річних, нараховані на прострочену заборгованість за позикою з 01 січня 2015 року до 25 січня 2019 року, що становить 181 373,42 грн. На думку позивача, вона також має право на отримання процентів від суми позики у розмірі 715 749,66 грн.
Позивач (з урахуванням уточнених позовних вимог) просила суд:
- стягнути з ОСОБА_2 на свою користь заборгованість в розмірі 3 448 353,08 грн, з яких: заборгованість за позикою в сумі 1 485 000 грн, що еквівалентно 55 000 дол. США за курсом НБУ на 02 березня 2017 року; інфляційні збитки, нараховані на прострочену заборгованість за позикою з 01 січня 2015 року по 25 січня 2019 року в сумі 1 066 230 грн; 3 % річних, нарахованих на прострочену заборгованість за позикою, з 01 січня 2015 року по 25 січня 2019 року в сумі 181 373,42 грн; проценти відповідно до статті 1048 ЦК України з 25 січня 2016 року по 25 січня 2019 року в сумі 715 749,66 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Оболонський районний суд м. Києва рішенням від 25 травня 2020 року позов задовольнив частково.
Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму боргу в розмірі 1 485 000,00 грн та 3 % річних у розмірі 181 373,42 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат. В іншій частині позову відмовив.
Суд першої інстанції мотивував рішення тим, що позовні вимоги в частині стягнення основної заборгованості за договором позики є обґрунтованими та доведеними, оскільки відповідач у визначений договором строк не виконав своїх зобов`язань та не повернув позивачу отримані в борг кошти. У зв`язку з цим суд також дійшов висновку про стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних на підставі статті 625 ЦК України.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог в частині стягнення процентів за договором позики, суд першої інстанції виходив з того, що позивач просив стягнути проценти за договором за період з 25 січня 2016 року до 25 січня 2019 року, однак в спірному випадку строк дії договору припинився 31 грудня 2014 року, а тому нарахування процентів з цього часу є безпідставним.
Також суд відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних втрат, оскільки предметом договору були грошові кошти у іноземній валюті - доларах США, а відповідно до закону внаслідок знецінення індексації підлягає лише грошова одиниця України - гривня.
Київський апеляційний суд постановою від 02 грудня 2020 року рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 травня 2020 року залишив без змін.
Верховний Суд постановою від 16 червня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнив частково.
Постанову Київського апеляційного суду від 02 грудня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення основної суми боргу за договором позики та 3 % річних скасував, справу направив на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно та необґрунтовано відхилив клопотання ОСОБА_2 про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи.
Київський апеляційний суд постановою від 21 березня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 травня 2020 року в частині вирішення позовних вимог про стягнення основної суми боргу за договором позики та 3 % річних залишив без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції мотивована тим, що відповідач не довів, що рукописний текст та підпис на розписці від 07 липня 2014 року, яку надав позивач на підтвердження укладення між сторонами договору позики, були виконані не ним, а іншою особою. Розрахунки сум, що підлягають стягненню з відповідача, останнім під час розгляду справи не спростовані.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У касаційній скарзі, поданій у квітні 2023 року до Верховного Суду, ОСОБА_2 , посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції в частині задоволених позовних вимог скасувати та ухвалити у вказаній частині нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 06 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її із Оболонського районного суду м. Києва.
18 квітня 2023 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2023 року клопотання ОСОБА_2 про зупинення виконання судових рішень задоволено. Зупинено виконання рішення Оболонського районного суду м. Києва від 25 травня 2020 року та постанови Київського апеляційного суду від 21 березня 2023 року у цій справі.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
В касаційній скарзі скаржник посилається на пункти 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, зокрема вказує, що суд апеляційної інстанції розглянув справу без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановахВерховного Суду від 10 грудня 2018 року у справі № 319/1669/16, від 04 березня 2020 року у справі № 632/2209/16, від 08 жовтня 2020 року у справі № 194/1126/18, від 17 грудня 2020 року у справі № 445/2368/18 та інших.
У касаційній скарзі зазначається, що суди першої та апеляційної інстанцій не звернули увагу на те, що розписка, яка надана позивачем у справі є суперечливою та не підтверджує факт передання коштів та точну суму позики, а саме - валюту.
Позивач не надав доказів, які підтверджують факт передачі коштів відповідачу.
Відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Доводи інших учасників справи
Інші учасники справи не надіслали відзив на касаційну скаргу.
Фактичні обставини справи
Суд встановив, що 07 липня 2014 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уклали договір позики, за умовами якого позикодавець передала позичальнику в борг гроші в сумі 55 000 дол. США зі строком повернення до 31 грудня 2014 року.
У встановлений договором позики строк ОСОБА_2 взяті у позивача в борг кошти не повернув.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Згідно із частинами першою та другою статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до статті 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України передбачено, що грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Згідно із статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.