ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
17 червня 2024 року
м. Київ
справа № 316/2813/20
провадження № 61-5585св22
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу
фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 17 червня 2021 року у складі судді Бульби О. М. та постанову Запорізького апеляційного суду від 01 червня 2022 року у складі колегії суддів Подліянової Г. С., Гончар М. С., Маловічко С. В.
у справі за позовом ОСОБА_2 до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про звільнення орендованого приміщення, стягнення плати за незаконне користування майном та за зустрічним позовом фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, стягнення невід`ємних поліпшень та моральної шкоди.
Короткий зміст позовних вимог
У серпні 2020 року ОСОБА_2 звернулась до суду з позовом до фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (далі - ФОП ОСОБА_1 ) про звільнення орендованого приміщення, стягнення плати за незаконне користування майном.
В обґрунтування позовних вимог зазначала, що 01 жовтня 2017 року сторони уклали договір оренди нерухомого майна № 1. Предметом договору визначено належну позивачу на праві власності нежитлову будівлю площею 495 кв. м разом із земельною ділянкою площею 1 000 кв. м, які розміщені
за адресою: АДРЕСА_1 . Строк оренди пунктом 3.1 договору встановлено 34 місяці.
Обставина передачі в оренду вказаного вище нерухомого майна підтверджується доданим до позовної заяви актом приймання-передачі від 01 жовтня 2017 року.
15 грудня 2018 року на виконання пункту 4.4 договору сторони уклали додаткову угоду № 1 до договору оренди нерухомого майна № 1 від 01 жовтня 2017 року, якою відповідно до домовленостей сторін розмір орендної плати збільшено до 70 000 грн.
26 липня 2018 року ОСОБА_2 повідомила відповідача про намір розірвати договір оренди після закінчення строку оренди. Повідомлення вручено відповідачу під особистий підпис.
08 квітня 2020 року ОСОБА_2 вдруге повідомила за допомогою засобів поштового зв`язку відповідача про намір розірвати договір оренди у зв`язку з закінченням строку оренди.
Орендар, в порушення вищевикладених умов договору, орендоване приміщення
не звільняє та, не маючи жодних правових підстав, продовжує користуватися об`єктом оренди, що позбавляє ОСОБА_2 можливості користуватись належним їй на праві власності об`єктом нерухомого майна, що спричиняє збитки.
Посилаючись на викладене, просила суд зобов`язати ФОП ОСОБА_1 звільнити об`єкт оренди нерухомого майна та повернути нежитлову будівлю площею 495 кв. м разом з земельною ділянкою площею 1000 кв. м, розміщені
за адресою: АДРЕСА_1 у користування власника з одночасним підписанням акту приймання-передачі нерухомого майна, стягнути з відповідача майнову шкоду з розрахунку 70 000 грн за кожен місяць затримки звільнення приміщення.
У січні 2021 року із зустрічною позовною заявою до суду через свого представника звернулась також ФОП ОСОБА_1 .
У зустрічному позові вказувала, що відповідно до пункту 4.1 договору оренди нерухомого майна № 1 від 01 жовтня 2017 року розмір орендної плати за користування об`єктом оренди складає 10 000 грн на місяць. Водночас,
ОСОБА_2 вимагала від ОСОБА_1 значно більшу суму. Так, крім орендної плати, позивач вимушена була сплачувати додаткові грошові кошти. У період з жовтня 2017 року по вересень 2018 року ОСОБА_2 незаконно, без укладення додаткових угод, вимагала від ОСОБА_1 сплачувати їй кошти у розмірі
50 000 грн на місяць, з яких розмір орендної плати складав 10 000 грн,
а 40 000 грн - кошти, які безпідставно набуті ОСОБА_2 . У період з жовтня
2018 року по серпень 2020 року ОСОБА_2 вже вимагала від ОСОБА_1 сплачувати 70 000 грн за місць, з яких орендна плата складала 10 000 грн,
а 60 000 грн - безпідставно набуті ОСОБА_2 грошові кошти. За весь період дії договору оренди нерухомого майна № 1 ОСОБА_2 безпідставно набула
1 820 000 грн.
У 2017 році ОСОБА_1 за власний рахунок здійснила капітальний ремонт об`єкта оренди, на що витрачено 2 970 620 грн, завдяки чому покращився його технічний стан та споживчі якості. Вказувала, що піддається постійному психологічному тиску зі сторони ОСОБА_2 та її чоловіка, зазнає емоційного стресу внаслідок погроз розірвати укладений договір оренди, вимог сплачувати значно більшу суму коштів, ніж та, що визначена умовами договору, а також відключення електропостачання до об`єкта оренди.
Розмір завданої їй протиправними діями ОСОБА_2 немайнової шкоди позивач за зустрічним позовом оцінює в 10 000 грн.
У зв`язку з наведеним, ФОП ОСОБА_1 просила суд стягнути з ОСОБА_2 безпідставно набуті грошові кошти у розмірі 1 820 000 грн, суму невід`ємних поліпшень у розмірі 2 970 620 грн та моральну шкоду в розмірі 10 000 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 17 червня 2021 року, залишеним без змін постановою Запорізького апеляційного суду від 01 червня 2022 року, позовну заяву ОСОБА_2 до ФОП ОСОБА_1 про звільнення орендованого приміщення, стягнення плати за незаконне користування майном задоволено частково.
Зобов`язано ФОП ОСОБА_1 звільнити об`єкт оренди нерухомого майна та повернути нежитлову будівлю площею 495,0 кв. м разом з земельною ділянкою площею 1 000 кв. м, розміщені за адресою: АДРЕСА_1 у користування власника ОСОБА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 500 000 грн в якості майнової відповідальності за користування протягом серпня 2020 року - травня 2021 року включно нежитловою будівлею загальною площею 495 кв. м разом з земельною ділянкою площею 1 000 кв. м., розміщеними за адресою: АДРЕСА_1 .
Вирішено питання розподілу судових витрат.
В задоволенні зустрічної позовної заяви ФОП ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих грошових коштів, стягнення невід`ємних поліпшень та моральної шкоди відмовлено в повному обсязі.
Рішення місцевого суду, з яким погодився суд апеляційної інстанції, мотивовано тим, що ОСОБА_2 надала до суду два договори оренди нерухомого майна № 1 від 01 жовтня 2017 року, однакових за своїм змістом, за виключенням пункту 4.1, в якому встановлено розмір орендної плати за користуванням наведеним об`єктом нерухомості.
Обґрунтовуючи висновок стосовно того, що сторони при укладенні договору оренди нерухомого майна № 1 від 01 жовтня 2017 року визначили орендну плату у розмірі 50 000 грн, суди виходили з того, що представник відповідача за первісним позовом разом з зустрічною позовною заявою надав до суду копію розписок про передачу щомісячно ОСОБА_1 . ОСОБА_2 в якості орендної плати грошових коштів у розмірі 50 000 грн. При цьому факт сплати ОСОБА_3 в період з жовтня 2017 року по вересень 2018 року коштів у розмірі 50 000 грн також підтверджується змістом зустрічної позовної заяви.
Наявність підстав для задоволення вимоги за первісним позовом про повернення об`єкта оренди суди першої та апеляційної інстанцій мотивували дотриманням орендодавцем передбаченого у договорі порядку повідомлення орендаря про розірвання договору в зв`язку з закінченням строку оренди.
Враховуючи те, що відповідач за первісним позовом на час розгляду справи не повернула нежитлову будівлю після закінчення дії договору оренди, та враховуючи те, що позивач за первісним позовом просила стягнути з відповідача суму, що дорівнює однократному розміру орендної плати за весь період затримки звільнення приміщення, місцевий суд, з яким також погодився суд апеляційної інстанції, вважав достатніми підстави для притягнення до відповідальності ФОП ОСОБА_1, передбаченої частиною другою статті 785 ЦК України, та стягнення з неї на користь ОСОБА_2 суми, що дорівнює 500 000 грн за період з серпня 2020 року по травень 2021 року включно, тобто за 10 місяців, з урахуванням також того, що позивач просить стягнути з відповідача суму, що дорівнює однократному розміру орендної плати.
У зв`язку із висновком про обґрунтованість вимог первісної позовної заяви, суди вказали на необхідність відмови в задоволенні зустрічної позовної заяви в частині стягнення з ОСОБА_2 безпідставно набутих грошових коштів, в зв`язку з їх необґрунтованістю.
Вказуючи на безпідставність зустрічних позовних вимог про стягнення
з ОСОБА_2 суми невід`ємних поліпшень, суди виходили з того, що позивач за зустрічним позовом та її представники не надали суду доказів того чи отримувала орендар дозвіл від власника на здійснення невід`ємних поліпшень, інформацію про їх дійсну вартість та чи можуть бути вони відокремлені від об`єкта оренди без його пошкодження.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
21 червня 2022 року ФОП ОСОБА_1, через свого представника, засобами поштового зв`язку звернулась до Верховного Суду із касаційною скаргою на рішення Енергодарського міського суду Запорізької області від 17 червня 2021 року та постанову Запорізького апеляційного суду від 01 червня 2022 року в зазначеній справі.
У касаційній скарзі, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати, ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 в повному обсязі та задовольнити зустрічну позовну заяву ФОП ОСОБА_1 .
Рух справи в суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ФОП ОСОБА_1 у зазначеній справі, витребувано
її з Енергодарського міського суду Запорізької області (Самарського районного суду міста Дніпропетровська).
16 серпня 2022 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
У касаційній скарзі заявник, посилаючись на наявність підстави для касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої
статті 389 ЦПК України, зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції розглянули справу за відсутності ОСОБА_1 та її представників. Вказує на те, що вона як учасник справи не була належним чином повідомлена про дату та час судового засідання. Звертає увагу суду, що її представники подавали обґрунтовані клопотання про відкладення розгляду справи, у задоволенні яких судом було відмовлено.
Крім цього, заявник також зазначає, що суди першої та апеляційної інстанцій не викликали та не заслухали показання свідків, чим порушили принцип справедливого судочинства. На переконання заявника саме свідки, про виклик яких було заявлено клопотання до суду першої інстанції, можуть підтвердити факт надання згоди ОСОБА_2 в усній формі на проведення ОСОБА_1 капітального ремонту об`єкта оренди.
Доводом касаційної скарги є також те, що суд першої інстанції, стягуючи
з ОСОБА_1 500 000 грн в якості майнової відповідальності за користування об`єктом оренди, вийшов за межі позовних вимог ОСОБА_2 . Вказане твердження заявник пояснює тим, що оскільки позивач за первісним позовом не довів наявність шкоди та не обґрунтував її розмір, місцевий суд вирішив стягнути з ОСОБА_1 неустойку, однак такої вимоги позивач за первісним позовом не заявляв. На вказаній обставині заявник наголошувала також в апеляційній скарзі, однак вона була залишена апеляційним судом без відповідної оцінки.
Заявник також наголошує на безпідставності висновків судів щодо доведеності факту укладання між сторонами договору зі встановленням орендної плати в розмірі 50 000 грн, оскільки суд не досліджував оригінал договору, його правову природу, а також не проводилась почеркознавча експертиза. Крім того, зазначає, що матеріали справи не містять доказів отримання ОСОБА_2 доходу у розмірі 50 000 грн щомісячно в якості орендної плати, а досліджені судом розписки про передачу грошових коштів у розмірі 50 000 грн не підтверджують того, що кошти передавались на виконання умов договору оренди.
Стверджує, що відмовляючи у задоволенні клопотання відповідача за первісним позовом про проведення почеркознавчої експертизи, апеляційний суд не врахував, що дослідження доказів судом першої інстанції відбулось без участі
ФОП ОСОБА_1 та її представників, що спричинило неможливість заявлення відповідного клопотання у місцевому суді.
Представник ФОП ОСОБА_1, обґрунтовуючи наявність підстави для касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої
статті 389 ЦПК України, посилається не те, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2018 року у справі № 594/376/17-ц та від 26 травня 2020 року у справі № 908/299/18, а також у постанові Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 755/18750/20. Вказує, що строк дії договору оренди було пролонговано, оскільки орендар (ФОП ОСОБА_1 ) не була повідомлена про намір позивача розірвати договір, матеріали справи не містять заперечень орендодавця ( ОСОБА_2 ) щодо продовження ФОП ОСОБА_1 користування майном, яка на час розгляду судами цієї справи сплачує орендну плату, яку ОСОБА_2 приймає, що підтверджується копіями доданих до матеріалів справи квитанцій.
Заявник також посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах Верховного Суду від 12 березня 2019 року у справі № 920/715/17, від 03 лютого 2022 року у справі № 751/5379/19, від 22 квітня 2020 року у справі № 522/19433/17, від 14 липня 2021 року у справі № 902/834/20 та інших.
Відзив на касаційну скаргу
Відзив на касаційну скаргу від позивача за первісним позовом до Верховного Суду не надходив.
Фактичні обставини справи
Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 31 липня 2017 року, нежитлова будівля загальною площею 495 кв. м за адресою: АДРЕСА_1, належить на праві приватної власності ОСОБА_2 (т. 1 а. с.16).
01 жовтня 2017 року ОСОБА_2 і ФОП ОСОБА_1 уклали договір оренди нерухомого майна - нежитлової будівлі загальною площею 495 кв. м. за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до пункту 1.1 договору оренди орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування окреме індивідуально визначене майно, яке належить орендодавцю на праві приватної власності.
Згідно із пунктом 2.1 договору передача-приймання об`єкта здійснюється на підставі відповідного акта приймання-передачі.
Відповідно до пункту 2.5 договору об`єкт вважається переданим в оренду з моменту підписання акта.
01 жовтня 2017 року ОСОБА_2 і ФОП ОСОБА_1, на виконання вимог
пункту 1.1 договору оренди, склали акт приймання-передачі, яким орендодавець передав, а орендар прийняв у дострокове платне користування нежитлову будівлю (об`єкт) загальною площею 495 кв. м разом із земельною ділянкою площею
1 000 кв. м, розміщену за адресою:
АДРЕСА_1 (т. 1 а. с. 23).
В підтвердження існування між сторонами договірних відносин ОСОБА_2 надала два екземпляри договору оренди нерухомого майна №1 від 01 жовтня 2017 року (т. 1 а. с.17-22, т. 1 а. с. 106-111), однакові за своїм змістом, за виключенням пункту 4.1, в якому встановлено розмір орендної плати за користуванням наведеним об`єктом нерухомості.
Представник відповідача за первісним позовом разом із зустрічною позовною заявою надав до суду копію розписок про передачу щомісячно ОСОБА_1 . ОСОБА_2 в якості орендної плати грошових коштів у розмірі
50 000 грн (т. 1 а. с.137-145). Факт передачі ОСОБА_1 щомісячно в період часу з жовтня 2017 року по вересень 2018 року по 50 000 грн також підтверджується змістом поданої до місцевого суду зустрічної позовної заяви.
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною першою статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.
У частині першій статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 759 ЦК України (тут і далі - в редакції, чинній на момент укладення між сторонами договору оренди нежитлової будівлі) за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Згідно з частиною першою статті 762 ЦК України за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (стаття 764 ЦК України).
Вказаною нормою статті ЦК України передбачено такий спеціальний спосіб захисту порушеного цивільного права та інтересу у спірних правовідносинах, як поновлення договору найму, яка зводиться по суті до продовження попередніх договірних відносин на той самий строк без укладення нового договору за умови, по-перше, що наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку дії договору найму та, по-друге, відсутні заперечення наймодавця протягом одного місяця.
Водночас, частиною третьою статті 651 ЦК України визначено, що у разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
У разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі. Якщо наймач не виконує обов`язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (стаття 785 ЦК України).
Так, відповідно пунктів 3.1, 3.2 договору оренди нерухомого майна № 1 від 01 жовтня 2017 року строк оренди становить 34 календарні місяці з дати приймання об`єкта за актом приймання-передачі. Якщо жодна зі сторін не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору не заявить про намір його розірвати, цей договір автоматично пролонгується (продовжується на тих самих умовах) на строк, вказаний в пункті 3.1 цього договору.
З установлених судами обставин справи відомо, що ОСОБА_2 листом